РАДЯНСЬКЕ МИНУЛЕ _ випуск 6

У мене є книга Вадима Скуратівського «От із такого ми світу», яку видало київське видавництво «Дух і літера» у 2024 році. В анотації сказано, що вона створена на основі його усних розповідей. Перша – «Щодо моєї статті “Шевченко в контексті світової літератури”».

Щоб ви розуміли: за  статтю про Шевченка, яку ми зараз можемо прочитати у вільному доступі в інтернеті, в 1978 році автора фактично позбавили засобів для життя. Коли близька Скуратівському людина прийшла запитати, за що того звільнили, їй відповіли: "Перебільшив значення Шевченка". Ви тільки вдумайтесь: "Перебільшив значення Шевченка"!

А ми можемо спокійно завантажити  і прочитати її (там, можливо, забагато реклами, але не смертельно).

16 грудня 2024 року сайт «Читомо» розмістив публікацію, де відомі письменники, критики, літературознавці відповідали на питання, які культові книжки потребують перевидання? 

Так, статтю Вадима Леонтійовича ми можемо спокійно відкрити, прочитати і за необхідності завантажити. Але ж якомусь видавництву можна її надрукувати - нехай у складі подібних, бо вона невеличка, на 6 сторінок.

Не мені тягнутися за відомими митцями, можу тільки йти по їхніх слідах, тому вважайте мій пост спробою нагадати про статтю Скуратівського. І при можливості – видати. Вона того варта.

ПОЛИЦЯ ДЛЯ ПЕРЕКЛАДАЧІВ та ВИДАВЦІВ _ випуск 17

 

Є у нашій бібліотеці старенька, ще радянська, 1982 року, книга  «Дракон Мартін» Гельмута Ценкера. У нас вона більш-менш збереглася, загубилася на полиці  серед сучасних красенів. Папір – старіє, а цікава історія – ні.

І тому мені дуже хочеться, щоб знайшлося видавництво, яке б подарувало цій книзі нове життя! І обов’язково при цьому зберегло ілюстрації Ігоря Вишинського.

На свій страх і риск ще порекомендую порівняти переклад з оригіналом. У мене ніяких претензій до перекладу Івана Сойка немає – він прекрасний. Але ж ми пам’ятаємо, в які часи вийшла ця книга і на що ладні були піти радянські цензори, щоби догодити лінії партії.

А якщо, дорогі видавці, ви візьмете в роботу «Дракона Мартіна», то може, перекладете і його продовження?

Шукаючи інформацію про Гельмута Ценкера, побачила, що росіяни тут нас випередили, видавши другу книгу «Дракон Мартін і і вкрадене привиденя». А чим ми гірші?

До речі, про автора. Можливо, що в СРСР його друкували в першу чергу тому, що він належав до комуністичної партії Австрії. Але Ценкер мав педагогічну освіту, закінчив Педагогічну академію в Відні. Працював у початковій та спеціальній школах. Ось цей досвід роботи з дітьми і допоміг йому написати живу, цікаву історію про братів-драконів Мартіна та Георга, про їхнє життя серед людей, їхню дружбу з дітьми і непрості взаємини з дорослими.

Сьогодні – день народження французького письменника Даніеля Пеннака.

Бачте, вчуся вчасно заглядувати до Календаря знаменних дат. Розповісти про нього планувала давно. Аж тут подарунок долі – у нього сьогодні День народження. 81 рік. Нехай буде нам здоровий.

Те, що пропоную прочитати нижче, мало схоже на традиційну розповідь про письменника. Це буде розповідь про те, ЩО мене вражає в його творчості.

Я чесно попередила, а вам вирішувати, чи продовжити читання.

Багато хто з книгоманів знайомий з Пеннаком, навіть не підозрюючи про це. Тим, хто любить читати, фейсбук не міг не підкинути (бо мені таке щастя випадає з періодичністю раз чи два на рік) Декларацію прав читача. Оці знамениті 10 правил. Ну невже не читали? Невже не чули? Якщо ні – читайте зараз, вам обов’язково сподобається (додаю картинку). 

До речі, мало хто звертає увагу, що в цьому маніфесті є одне застереження: "Ніколи не смійся з тих, хто не читає, інакше вони ніколи не візьмуться за книжку". 

Насправді свою Декларацію Пеннак проголосив у книзі "Як роман" (1992 рік видання). Початок – щось схоже на батьківський щоденник, у якому батько роздумує, чому його син не любить читати. І це сталося в сім’ї, в якій батьки змінили своє життя ради того, щоб читати і переказувати сину перед сном цікаві історії. 

Вкотре, перечитуючи роздруковану з інтернету російськомовну версію, не можу зрозуміти, чому книга Пеннака досі не перекладена українською.

 Коли «Як роман» був написаний, тоді ще ні про які мобільні телефони і персональні комп’ютери з ноутбуками та  інтернетом ніхто не чув. Альтернативою книзі тоді був телевізор. І стурбовані батьки (з цього починається книга) шукали вирішення, як відірвати дитину від цього монстра.

Дайте вгадаю, про що ви зараз подумали: «Вони, бідні, не знали, що чекає їх попереду». Але виходить, що діти, які росли з телевізором замість книжки, вже виросли і зараз бідкаються, що їхні діти (чи онуки) замість книжки радше візьмуть до рук гаджети. (Не ображайтесь, будь ласка, якщо у вашій сім’ї не так). Цікаво, ЩО буде відволікати від читання нащадків нинішніх маленьких користувачів гаджетів? ЩО людство ще вигадає?

Може, саме в цьому криється відповідь, чому не перекладають «Як роман»? Тому що телевізором зараз нібито нікого не спокусити, проблема ніби сама собою вирішилась?

Якщо ви думаєте, що мені час закруглятися, вибачте. Не поспішайте, будь ласка. Розповідь про багатоплановість Пеннака - попереду…   почекайте ще  трошки.

Чому мені так кортіло розповісти про Пеннака? Повторюю, він дуже багатоплановий письменник, який здивує вас так само, як і мене.

Після знайомства з публіцистикою була дуже здивована, тримаючи в руках книгу для дітей «Ще той песик», яку написав наш герой.  Знімаю шляпу перед видавництвом «Час майстрів». Все в ній яскраве: ілюстрації, формат, розмір шрифту. Все притягує око. Ще один плюс – переклад, треба запам’ятати ім’я того, хто його зробив (Ася Висинська). Ну, а сюжет книги… не відпускає.  Дорослим я б навіть наполегливо пропонувала читати її для того, щоб знали, як не треба себе вести. Стосовно ж дітей… Мама, яка віддала мені цю книгу на експертизу, вирішила прибрати її з домашніх полиць. Дійсно, сцена у притулку для собак у Монако скарає серце кожному. Важка сцена, що там говорити.  Можливо, якщо дітям дорослий читатиме цю книгу, він якось зможе уникнути важких дитячих переживань і перегорне сторінки.

Не знаю, маю порадитись з колегами, буде про що поговорити за круглим столом найближчим часом.

Про різноплановість ще не забули? Отже після публіцистики, після книг для дітей – Пеннак відкрився мені як автор – чого б ви думали? Детективів. І між іншим, дуже непоганих детективів. Вони об’єднані в цикл завдяки головному  персонажу – Малоссену. Але це не Шерлок Холмс, не Ніро Вульф, не Перрі Мейсон і навіть не міс Марпл. Малоссен – людина, яка притягує нещастя на свою голову. З гарною періодичністю вони знаходять його, що Пеннак дуже гарно й описав. Не знаю, може врешті решт  герой надоїв автору (або нещастя закінчилися J ), але цикл про Малоссена завершено.

Отут зупиняюся, щоб подякувати Пеннаку. Відтепер в мене є:

-        Детектив (перший в серії).

-        Книга для дітей «Ще той песик».

-        І нова тема для досліджень.

Але про це іншим разом )

Дякую, що дочитали. Далі буде… 

Дайджест _ 4

Свої дайджести роблю невеличкими, на одну сторінку. Саме такими вони мені подобаються.

Сьогоднійшній, можливо, занадто ілюстративний.

За першою картинкою – цікава історія. Це знаменитий Маніфест читача, проголошений Даніелем Пеннаком у книзі "Як роман", яка навіть не перекладена українською мовою. Маніфест живе своїм інтернет-життям і мало хто знає, що проілюстрував документ Квентін Блейк.

Про дві інших картинки і цього мінімуму сказати не можу. Ось приклад того, як грамотно треба зберігати інформацію з інтернету. Потрібно обов’язково маркувати, з якого сайту, з якої фейсбук-групи взято, хто автор… Думаю, далі пояснювати не треба. Приклад з мене брати не потрібно. Інакше опинитеся в моєму становищі: матеріал – неймовірно цікавий, а кому за нього подякувати – невідомо. Кожна з цих картинок буде помічна при проведені бібліотечних уроків, наприклад.

Тому із вдячністю прийму допомогу читачів. Якщо хтось із вас володіє хоч якоюсь інформацією – допоможіть, будь ласка.

Пост публікую, а сама сідаю за перевірку Бібліотечного календаря.

 

КАЛЕНДАР ЗНАМЕННИХ ДАТ _ день народження Міхаеля Енде

 В мене є гарна традиція – проґавити важливу дату, але не цього разу.

12 листопада 1929 року народився німецький письменник Міхаель Енде.

І я з задоволенням скажу кілька слів про свої враження від його книг. Зараз у моєму розпорядженні є дві, одна - «Момо» (АІСТ-самвидав). Мала можливість роздрукувати на принтері, але ще не читала. Можливо, колись роздрукую й другу, бо дуже-дуже мене зачепила.

Розкажу про неї. «Нескінченна історія» - у мене тимчасово від Риточки Мисловської. Кожного дня їй звітую: «Прочитано стільки-то розділів», тому що порушила всі можливі бібліотечні терміни. І вдячна Риті та її сім’ї за терпіння. Книга – надзвичайна цікава, але в ній розгортається дуже складний сюжет, за яким треба уважно слідкувати, піднімається багато важливих тем. І якщо читати швидко, ковтаючи сторінки, «картинки не буде», як сказав би молодший Калмиков.

Розпочинається дія книги в нашому часі, потім співіснує з подіями у країні Фантазії, потім повністю переноситься туди. І там головні персонажі: Атрею (я не помилилася, так в книзі пишеться), Дитинна Царівна, Бастіян -  по черзі, як у естафеті, виходять на перший план. Але це тільки зовнішня канва. Міхаель Енде піднімає філософські питання і читач разом з ними шукає відповідь.

Кожного разу, коли беру в руки цю книгу, думаю: «Що цікавого на мене чекає сьогодні?» І Міхаель Енде мене завжди приємно дивує. Особливо відколи на перший план вийшов Бастіян…

Скоро це задоволення закінчиться, мені залишилося прочитати менше ста сторінок. Очікую  розв’язки і впевнена - письменник мене не розчарує.

Що мене вразило? Я не впевнена, що це дитячий письменник. 

Допускаю, що читачам більш знайома його книга «Джим Ґудзик і машиніст Лукас».

Свого часу прослухала російський аудіоваріант "Школи чаклунства", тепер у мене попереду очікування його українського перекладу (будь ласочка, видавці та перекладачі, зробіть такий подарунок українцям).

А ще з задоволенням додам до своїх ПОЛИЦЬ  БАЖАНЬ - чого і вам бажаю, дорогі читачі, - «Диявольськигеніальноалкогольний пунш бажань».

Згадала шкільне: "Дезоксирибонуклеїнова кислота", вибачте, не втрималася :)

СЕКРЕТИ ПРОФЕСІЇ

Думаю, що багато хто з бібліотекарів вважає нашу професію найкращою у світі. Але й найкращі з нас не є ідеальними. 

Головна героїня одного із романів Філіс Дороті Джеймс, приватний детектив Корделія Грей, згадує бібліотекарку зі свого дитинства. Вона ховала  нові книги від читачів, щоб ті їх не забруднили.

Це мене заставило проаналізувати, чи не схожа я на ту жінку. 

Ні, не схожа. Якщо іноді й ховаю книжки, то з іншої причини. Наприклад, якщо хочу прочитати їх сама )

Ще кілька слів скажу про авторку та її твори. АІСТиній бібліотеці тут особливо немає чим хвалитись. Є лише одна книга 1993 року видання, яка знайомить з головними персонажами пані Джеймс: інспектором-поетом Адамом Далглішем та Корделією Грей. Кожному із них присвячено окремий цикл, і в одному романі долі цих персонажів перетнулися. Навіть були читачі, які вимагали від їх авторкии одружити Далгліша та Корделію.

Пані Джеймс успадкувала після Агати Крісті  титул "Королеви детективів". З рук справжньої королеви Єлизавети ІІ вона отримала звання пера Палати лордів з титулом баронеси. Жінка прожила нелегке життя, і тим цікавіша її творча доля.

Харківське видавництво "Folio" повертає українському читачеві її книги. Вони друкуються у хронологічному порядку. А отже є надія побачити весь цикл про Адама Далгліша і  2 романи про згадувану вже Корделію Грей. До неї ще не дійшла черга.

Думаю, що у Великій Британії, на її батьківщині, не може не бути літературознавчих творів, в яких вивчається вплив Агати Крісті на творчість пані Джеймс. І хтось із дослідників не міг не дослідити, як її книги вплинули на творчість Джоан Ролінг. 

Це дуже цікава тема для досліджень, і пошуки можна вже розпочати, маючи на руках ту книгу, яка є у нас, не чекаючи на український переклад. Хтось обов'язково підняв би тему про авторське право. Думаю, що Джоан Ролінг від когось точно отримала на горіхи.

МОЇ ВІДКРИТТЯ _ Патрісія Вентворт, автор детективів

Якщо підійти до цієї теми з гумором,  ще й припустити існування паралельних світів... тоді десь існує світ, у якому мало хто знає про міс Марпл  і шаленіє від міс Мод Сілвер…

А якщо серйозно…то так і було в Америці 30-х років минулого століття.

Мені ім’я Патрісії Вентворт абсолютно ні про що не говорило, коли навмання обирала її твір для прослуховування дорогою додому. У вільному доступі є її аудіокниги, щоправда, російською.

Головна героїня циклу – міс Мод Сільвер – дуже нагадує  міс Марпл. Більше того, автор передмови до роману Патрісії Вентворт «Сіра маска» (1928) навіть вводить  читачів в оману, коли каже, що знаменита героїня Агати Крісті з’явиться лише у 1930. Вікіпедія ж говорить протилежне.  

ПОЛИЦЯ ДЛЯ ПЕРЕКЛАДАЧІВ ТА ВИДАВЦІВ _ творча спадщина Мирона Петровського

Пишу пост по гарячим слідам, по дуже гарячим слідам.

Є, звичайно, відчуття, що лізу не в свою справу. Але спробувати варто.

У попередній публікації про Мирона Петровського говорила, зокрема, й про те, що його твори – велика бібліографічна рідкість. Це мене дуже вражає. Те, що його не друкували за радянської влади, не дивує. 

Гнітить те, що в незалежній Україні  проігнорували книги Петровського. Немає перевидань, немає перекладів.

Друзі, які впорядковували його архів, написали у спогадах, що є близько 40 книг, готових до друку.

Можу допустити, що вони написані російською. То чому ж не перекласти?

Одну книгу б точно варто було би перевидати. Або в оригіналі, або в українському перекладі. «Мастер и Город» про київські мотиви Булгакова. Є польський переклад. А чому немає українського перекладу? Може б тоді ніхто б не писав про українофобство Михайла Афанасійовича?

Ті ж самі нариси «Городу й миру» - чому б не перевидати? Це ж наш Київ! Це ж наше місто. Там про Корчака, про М. Семенка, про Лесю Українку!

Всі, хто знав особисто Мирона Семеновича, в один голос кажуть, що він був одним із найкращих знавців Києва.

Ми розкидаємось хорошими людьми. Принаймні, на це дуже схоже.

Читацький щоденник бібліотекаря _ Правда про Саллі Джонс

У моєму електронному Читацькому щоденнику – нова сторінка, присвячена роману Якоба Вегеліуса «Правда про Саллі Джонс». В АІСТиній бібліотеці її немає, але підкажу, до кого звернутись, якщо з’явиться бажання її почитати. Дуже мрію мати її у своїй власній бібліотеці. Чекаю на український переклад і стою перша в черзі.

Тому й пишу на загал, щоб зацікавити видавців та перекладачів. Дуже прошу їх звернути свою увагу на творчість цього шведського письменника.  Інформації про нього надзвичайно мало. Можливо тому, що немає перекладів на українську мову

Роман «Правда про Саллі Джонс» можна назвати авантюрно-пригодницьким. Зайде дорослим і підліткам. Колись я прочитала «Три мушкетери» у 4 класі. Не бачу протипоказань і сучасним дітям. За об’ємом вони схожі. Кажуть, що є вже другий роман в російському перекладі. Чим ми гірші? А всього має бути три. Можливо, саме зараз письменник закінчує над ним працювати.

Вегеліус сам ілюструє своє книги. І робить це вдало й вишукано, що збільшує привабливість книги в кілька разів, підкреслює фантастичність змальованих ним подій. Навіть не питайте, як йому це вдається. Треба бачити. Це одне із достоїнств книги.

Сюжет – захоплює з першого абзацу. Ми дізнаємося, що оповідач – горила.  Вона все розуміє, тільки сказати нічого не може. Щоб поділитися з кимось своїми думками, вона бере – ні, не олівець чи ручку – вона бере друкарську машинку. Саллі спочатку її відремонтувала. Розумна горила з золотими руками. Любить ремонтувати і майструвати. Вона дуже кмітлива, а ще добра і віддана. Саллі Джонс більше людина, ніж ті, з ким вона інколи має справу. Їй  зустрічаються поганці, але й хороших людей – немало.

Щоб врятувати близьку їй людину, вона зважується на та-а-акі  пригоди!

Є, є чому  нам, людям, вчитися у тварин. Відданості так точно.

 

МОЇ ВІДКРИТТЯ_випуск 3_БЕЛЬКАМПО

Одному активному читачеві, який тероризував мене питанням: «Що в нашій бібліотеці новенького?», я відповідала: «А ви вже все стареньке прочитали?»

Це питання частенько ставлю і собі, особливо після реклами   інтернет-книгарень. І чи не кожна або лауреат якихось премій, або очолює список бестселерів, або кільканадцять тижнів є хітом продажів.

А мені дуже подобається грати у Книжкове казино в АІСТиній бібліотеці:  підхожу до полиці, навмання беру в руки книгу, а далі – як карта ляже.

Так одного разу відкрила для себе нідерландського письменника Белькампо. «Велика подія» настільки не схожа на все прочитане до того, що тримаю книгу у полі зору і не випускаю її з рук, згадуючи слова однієї мої колеги. Вона казала, що є книги, які  ніколи не дозволить винести зі свого дому.

До другої книги Белькампо потягнулася уже свідомо. І вона не розчарувала.

Першими у збірці  ідуть спогади про мандри. У 30-ті роки він утік від безробіття із рідної Голландії. Вісім місяців  подорожував автостопом Європою, Заробляв собі на життя, малюючи портрети. Інколи платою йому була вечеря чи сніданок.  Заняття для сильних духом, погодьтеся. Таку долю собі оберуть одиниці.

Серед них бачу нашого Григорія Сковороду. І хоч вони абсолютно різні люди, коли Белькампо пише:  «Буває, що тебе раптом охоплює незрозуміле блаженство, причину якого ти не можеш вгадати. Ймовірно, це трапляється, коли міра того, чого прагне твоя душа, ненароком і точно збігається з мірою або тонусом того, що дає тобі в цю хвилину навколишній світ. Під навколишнім світом я розумію все, навіть сторінку книги, яку зараз читаю» - я чую голос нашого філософа. Мені навіть здається, що Белькампо "взув черевики" Сковороди.

Щоб  стати повноцінним знавцем творчості нідерландця, треба прочитати більше його творів, треба більше часу і можливостей, яких у мене немає.  Але коли у спогадах 30 років  натрапила на ось цей пасаж: «… коли настане кінець світу, ангели зійдуть з небес і скрутять всі дороги в рулони, як килимки», - можу з впевненістю сказати, що ідея  «Великої події», яка була видана у 1959 році, родилася у Белькампо під час мандрів. Може, з цієї фрази вона й виросла.

Письменник вже попав в поле зору наших видавців та перекладачів. Дещо вже видано. Дуже очікую на друк «Великої події». Стою перша в черзі. Цитую за виданням: Белькампо. Избранное - М.: Радуга, 1987.

Белькампо від користувача Irina Vek