ПОЛИЦЯ ДЛЯ ПЕРЕКЛАДАЧІВ ТА ВИДАВЦІВ _ творча спадщина Мирона Петровського

Пишу пост по гарячим слідам, по дуже гарячим слідам.

Є, звичайно, відчуття, що лізу не в свою справу. Але спробувати варто.

У попередній публікації про Мирона Петровського говорила, зокрема, й про те, що його твори – велика бібліографічна рідкість. Це мене дуже вражає. Те, що його не друкували за радянської влади, не дивує. 

Гнітить те, що в незалежній Україні  проігнорували книги Петровського. Немає перевидань, немає перекладів.

Друзі, які впорядковували його архів, написали у спогадах, що є близько 40 книг, готових до друку.

Можу допустити, що вони написані російською. То чому ж не перекласти?

Одну книгу б точно варто було би перевидати. Або в оригіналі, або в українському перекладі. «Мастер и Город» про київські мотиви Булгакова. Є польський переклад. А чому немає українського перекладу? Може б тоді ніхто б не писав про українофобство Михайла Афанасійовича?

Ті ж самі нариси «Городу й миру» - чому б не перевидати? Це ж наш Київ! Це ж наше місто. Там про Корчака, про М. Семенка, про Лесю Українку!

Всі, хто знав особисто Мирона Семеновича, в один голос кажуть, що він був одним із найкращих знавців Києва.

Ми розкидаємось хорошими людьми. Принаймні, на це дуже схоже.

ІМЕНА ІЗ ЗАБУТТЯ _ Мирон Петровський

 Давайте одразу так домовимося, щоб нікого не образити. Плануючи у рубриці «Імена із забуття» розповісти про Мирона Петровського, я опиралась на власну пам’ять.

Зараз В інформаційному просторі про нього згадують у зв’язку з колотнечею навколо так званого українофобства Булгакова.

Я ж задумала дану публікацію давно. Вже більше двох місяців працюю над нею, вишукую у вільному доступі книги Мирона Семеновича (з нульовим результатом), вичитую в інтернеті цікаві статті, гортаю сторінки його книги «Городу й миру» та насолоджуюсь книгою спогадів про нього.

На початку 90-х ім’я Петровського подарувала нам Ліля Зосимівна Єгурнова. Вона «заочно» закохала нас, своїх студентів-філологів, у нього та його творчість. Ми чекали на Мирона Семеновича у Вінниці. Лекція з якихось причин не відбулася, а пам’ять про людину залишилися. Вона заставила мою руку потягнутись у книгарні до полиці. «Городу та миру» є у моїй домашній бібліотеці та в АІСТиній. Там я прочитала про київський період життя Януша Корчака і про шафу з Монтессорі-матеріалами в квартирі, де він жив.

Цей факт дуже згодився Світлані Бєліній, організатору Стартової школи, яка почала зростати в АІСТі з середини 90-х. Це був факт на користь Монтессорі-педагогіки в цілому в Україні, тому що дозволяв говорити про глибокі  коріння, про те, що цікавість до прогресивної освіти завжди був притаманний українцям, що ми не відставали від тієї ж росії.

Я дуже тішуся цією книгою Мирона Петровського. Тому що мене вражає відсутність його книг у вільному продажі. Всі його книги – велика бібліографічна рідкість. 

Юрій Щербак писав, що перший псалом Давида – про Мирона Семеновича: «Блаженний чоловік, який не взяв участі в раді безбожних, не став на дорогу грішних, і не сів на престолі з губителями… хто не лукавив своїм язиком, не скоїв зла ближньому й не зневажив ближніх».

Хоча і з великою іронією, але надзвичайно гірко звучать слова самого Петровського – мовою оригіналу, я не дозволю собі стати суперником з таким Майстром слова: «С 1959 года я работаю за письменным столом. Я не готовился специально к такому образу жизни. Я дергал все двери, пытаясь социализироваться, все двери были закрыты, открылась только эта. Но – рад, потому что благодаря этому мог избежать участия в разном советском непотребстве. За всякий выбор приходится расплачиваться. Мне за мой – безвестностью. Полным не вхождением в какие-либо структуры и прежнего режима, и нынешнего, аутсайдерством. Я не являюсь членом никакого союза, у меня нет ученой степени или звания. Мне не визитке нечего написать, кроме имени, адреса и телефона. Приходится дорожить тем, что есть – именем, адресом, телефоном…»

Так, на візитці не перерахуєш назви університетів, які не запропонували йому роботу або яким він відмовив.

Там не вкажеш кількість заборонених до публікації книг.

Там не впишеш імена віх людей, які поважали і вважали його своїм учителем.

Там не виділиш окремо слова «ПОРЯДНА  ЛЮДИНА» або «ДУЖЕ  ОСВІЧЕНА  ЛЮДИНА».

Там не буде слів "Дух Києва"

Там не виділиш «НАЙКРАЩИЙ  ЗНАВЕЦЬ  БІОГРАФІЇ ТА ТВОРЧОСТІ  БУЛГАКОВА В УКРАЇНІ»

Є авторитетна думка авторитетних науковців, що Мирон Петровський - один із двох, що внесли найвагоміший вклад в вивчення творчості Булгакова (друга – Маріетта Чудакова).  Саме він склав безперечну доказову базу того, що Київ залишався з Михайлом Афанасійовичем на все життя.

Наведу один маленький уривочок із спогадів Юлії Веретенникової, вона колись була в гостях у нашої школи зі своїм чоловіком та дітьми.

Ви самі зрозумієте, що й до чого…

Мирон спросил, почему я не говорю по-украински. Я объяснила ему ситуацию. Он сказал, что очень хорошо ее понимает. В принципе у него она такая же: его основной язык русский, и он с огромным пиететом, очень трепетно относится к украинскому. «Но нужно начать говорить, Юлечка. Нельзя жить в стране, не погружаясь в её культуру и не освоив язык. Я не блестяще говорю по-украински, не сравнюсь с Вадимом Скуратовским, но, если человек говорит со мной на этом языке, я разговариваю с ним на его языке. Это просто необходимо, это элементарные правила взаимного уважения». 

Свій довгий пост доповню інтерактивною листівкою про Мирона Семеновича. Ви ж знаєте, це моє хобі.

 

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКИХ ВИДАВНИЦТВ _ вінницька "ТЕЗА"

 Створюючи путівник по українським видавництвам на основі фондів АІСТиної бібліотеки, не обмежую себе ніякими рамками, хоча, може й варто було дотримуватись хронології.

Перша публікація була присвячена видавництву «Дзвін» (1913), друга – «Веселці» (з 1934).

А сьогодні у центрі нашої уваги наші земляки, вінницьке видавництво «Теза».

Познайомились ми  завдяки місс Лілі. Довгий час вона саме через це видавництво замовляла для нашої школи підручники з англійської мови. Багато поколінь АІСТят вивчали цей непростий предмет завдяки «Chaterbox», «Hotline», «Neu Hotline», «Enterprise».

 А тим часом поступово накопичувалась художня література, видана «Тезою». Книжечка за книжечкою – і вже маємо 25! Прошу до презентації, де зібране все, що є на даний момент. Обирайте, резервуйте, читайте. Все до ваших послуг. Обмежень немає.

 Останнім та вагомим аргументом  на користь саме «Тези» стала акція, до участі в якій закликає видавництво.Переходьте за посиланням, може, й вашій школі пощастить

#читайТезу

Темно-Кремовий Особлива Пропозиція Кава Фотоколаж від користувача Irina Vek

ІГРОМАНІЯ _

Давно, дуже давно не було публікацій на цю тему. Мені раніше подобалось придумувати ігри, підбирати для них онлайн-сервіси. Ігроманія - тема, яка "загубилась" в мене під час війни. Півтора року пройшло з часу останнього посту. 

Пропоную реконструювати вірш Григорія Фальковича "Драконівські закони". Нещодавно про нього згадувала, не буду підказувати, де саме, вибачте )

Спробуйте свої сили

 

АІСТина бібліотека - це...

 ... прихисток для вазонів )

Подруга попросила прихистити кілька десятків вазонів. І серед них - кактуси і кактусенята. Найменші з них зацвіли. Подруга й сама здивувалася, тому що вперше побачила, як вони цвітуть. 

Значить, бібліотека - хороше місце. 

 

День ДЕТЕКТИВА та День КНИГИ та АВТОРСЬКОГО ПРАВА

Випадок чи доля поєднали у квітні два  яскравих свята. Розкажу про художній твір, який ілюструює їх обидва 

Авторському праву приділяється дуже велике значення в одній із останніх книг Джоан Ролінг. З 2013 року вона під псевдонімом Роберт Гелбрайт (або Галбрейт) пише детективні романи.  В 6-й книзі від руки невідомого убивці гине авторка популярного мульфільму. Події відбуваються в наші дні. Соціальні мережі вибухають, дописники займають діаметрально різні позиції: одні шкодують, вражені наглою смертю. А інші – зловтішаються, обвинувачуючи її у тому, що вона по-злодійськи користувалась ідеями інших людей.

В наші часи захист свого авторства вийшов на високі щаблі. Років 100 назад можна було перекласти книгу, дати їй іншу назву і випустити під власним ім’ям. Зараз такий маневр неможливий, що довела сама ж Джоан Ролінг, коли в Росії з’явилася серія книг про Таню Гроттер. Англійська письменниця через суд в Голландії домоглася  обвинувачення автора у плагіаті.

Колись я з нетерпінням чекала на вихід чергової книги Поттеріани. Тепер з таким самим почуттям чекаю на друк її детективів та їхнього  перекладу на українську. Головні герої – приватні детективи Корморан Страйк та Робін Еллакот (спочатку секретарка, потім співробітниця, а тепер повноправний партнер). Джоан Ролінг   вдало вимальовує своїх персонажів. Шерлока Холмса і доктора Ватсона їй, звичайно,  не переплюнути (вибачте), а от прихильність читачів завоювати вони змогли. Я серед них. І перетягнула на свій бік кількох колег.

Можу запропонувати й іншим. Нашій бібліотеці пощастило отримати в тимчасове користування перші три романи. Наступні я придбала для себе сама.

Читайте. Будемо разом чекати на вихід чергового детектива.

Далі буде…

Дякую, що дочитали.

МОЇ ВІДКРИТТЯ _ Дмитро Чередниченко "Мандри жолудя"

 Оце і є моє чергове відкриття. Маленька тоненька книжечка під назвою «Мандри жолудя».

Спочатку думала відправити її до відділу поробок. Потім мені здалося, що вона ввійде до розділу книг про мистецтво фотозйомки. Ім’я автора книги розгледіла не одразу: Дмитро Чередниченко, відомий вчителям початкових класів та українським філологам. 

Як говорили з дітьми про війну класики української літератури

Твори сучасних поетів та письменників, що пишуть для дітей, уважно відслідковуються учасниками проєкту "БараБука". Барабуківці дають дуже цінні рекомендації і полегшують життя батькам та вчителям.

       Я ж бачу ще один ресурс, а саме: твори наших класиків. У них можна і треба вчитися. І серед них перший – Віктор Близнець.

Наведу цитату з Вікіпедії: «Дитяча література 70-х років розвивалася під знаком неписаного правила, за яким вважалося, що читання трагічних творів шкідливе для дитячої психіки. В. Близнець порушив це правило в багатьох своїх творах. Письменник наполегливо культивував трагічний конфлікт в українській літературі для дітей, наголошуючи цим на необхідності говорити з юним читачем про найважливіше — життя і смерть, правду й кривду, любов і ненависть — без присідання й без сентиментального рюмсання»

Згадала про  це, коли читала «Землю світлячків». Гибель найменшого героя скраяла мені серце. А кінцівка повісті подарувала надію та віру в життя.

То може отак навчити дитяче серце співчуттю та доброті? Віктор Близнець давав таким чином приклад, як це треба робити.

У класиків можна вчитися й тому, як не треба робити. Наприклад, оповідання Всеволода Нестайка «Вітька» зі збірки оповідань «Космонатка» 1963 року видання - яскравий тому приклад. Воно мене так  налякало, що навіть прибрала його з дитячих полиць, переставила на полицю для дорослих. Мені навіть перечитувати його не хочеться, хоча треба. Видавництво ще й відповідно проілюструвало його. 

Поки що навела два приклади. Тут велике поле для дослідженнь і я зробила на ньому лише два кроки. Вважаю, що нам, дорослим,  заново доведеться вивчити твори, знайомі з дитинства, бо вони також можуть тригерити маленьких читачів.

Далі обов'язково буде.

#ВАЛЕНТНІСТЬ _ Валентина Мержиєвська «"Ізми" у світі ідеологій, філософій та релігій»

 Все, що робить Валентина Мержиєвська, зберігається у моїх файлах під кодовим ім’ям  #Валентність.

Пропоную для вдумливого та неспішного читання «"Ізми" у світі ідеологій, філософій та релігій». Використовую її як енциклопедію чи словник, що й було задумано автором, здається. Її не варто читати запоєм, хоча й забороняти цього, звісно, ніхто не буде.

Мені  «Ізми» допомогли у дуже важливому питанні, вивели з глухого кута, в який загнала анотація на дитячу книжечку австрійського письменника Гельмута Ценкера "Дракон Мартін", видану у 1976 році за радянських часів

Я кілька разів перечитала казку. Книжка дуже цікава, написана легко,  ще й повезло з перекладом. Які такі «серйозні думки про суперечності в капіталістичному світі» в ній є?

За неповних 33 роки незалежності нашої країни у мене, яка перші 19 років свого життя прожила в СРСР, з голови вивітрилась чи то неприязнь, чи то упередженість до капіталізму. Вона точно була. А от розуміння, що таке капіталізм – не було.

А й справді, що таке капіталізм? Ми зараз в Україні живемо при капіталізмі чи при демократії? А таке можливе? Уживаються між собою капіталізм та демократія?

За звичкою відкрила Вікіпедію. Питань менше не стало.

Отут мені й стала в нагоді книжка Валентини Мержиєвської. Якщо я правильно зрозуміла Валентину, капіталізм  це – економічна форма лібералізму.

Лібералізм – це ідеологія, яка каже, що індивідуальні свободи людини є основою суспільства.

Відсутність з боку держави (як це було за радянської влади) контролю та обмежень – запорука розвитку країни та високий рівень життя її народу. А народ є єдиним джерелом влади в країни за демократів. Демократія – це форма правління, яка, наприклад, затверджена в Конституції України.

Я ж кажу, що «Ізми» треба читати повільно і вдумливо )

ШЛЯХИ КНИГ

Елізабет ван Сантен, Царство їй небесне, завжди приїжджала до нас з подарунками. Картини, фотоплакати, малюнки – і ось ця книга, фотоальбом про Нідерланди. В ній ні слова українською. 

Але це не проблема при сучасних можливостях Google Translete. З ним немає перешкод, щоб дізнатися, про що йдеться.

Все-таки текст в цій книзі – не головне. Фотографії краєвидів Голландії – ось що на першому місці.

Мене вразило ім’я упорядника. Ян Венмейєр.

Ніби великий художник у наш час зображає свою улюблену країну сучасними методами: не пензлями на полотні, а тримаючи фотокамеру руках.

 P.S. Це вже другий випуск цієї рубрики. І так, я змінила карту

 

РАДЯНСЬКЕ МИНУЛЕ _ Іван Андрусяк «Шмарката баба»

     Мій брат живе у Кутах на Івано-Франківщині. Натрапивши на них у першому ж реченні новели Івана Андрусяка, кинула йому посилання.

Це моя розгорнута відповідь на його запитання, добрим чи поганим словом згадуються Кути.

З формальної точки зору і якщо дуже сильно абстрагуватись, описується дуже кумедна ситуація: хлопчик Василько переживає, що мусить цілувати незнайому шмаркату бабу на мості через Черемош між Кутами й Вижницею, бо за традицією так роблять всі, хто вперше той міст переїжджає.

Коли подорож щасливо закінчується без всяких поцілунків від незнайомих жінок, біда прийшла звідки не чекали. Баба, якої він дуже боявся, на зустріч з якою очікував з острахом й – що є, то є – з гидливістю, сама прийшла до нього в хату і розбудила серед ночі, обіймаючи та обціловуючи.

Ніби можна й розсміятися, але зовсім не смішно.

Я трошки вивчила стиль  «БараБуки», тому скористаюсь їхнім прийомом, який вони використовують в своїх посібниках серії  #ЖивіПисьменники. Запропоную читачам теги:

-     #смерть Сталіна

-     #чоловік загинув в УПА

-     #стіни мають вуха

-     #арештанти повертаються

-     #поїзд з Караганди

-     #Разайдісь! Нє паложена! 

-     #Святвечір

 Яка у вас вимальовується картинка? Люди старшого покоління зорієнтуються одразу, через що пройшла та бідна жінка, яка для сина стала шмаркатою бабою, від якої він одбивається,  яка то для неї милість Божа обійняти на Святвечір сина після років заслання.

Стосовно молодих – сумніваюсь.

А як розказати дітям про ті страшні сталінські часи? Андрусяк обрав найгуманніший спосіб – через сміх. А як впораються з цією задачею сучасні батьки та вчителі… Чи підсунуть дітям у школі для позакласного читання, чи візьмуть для сімейного читання?

Таке собі «Життя прекрасне», тільки по українськи.

новини ВІРТУАЛЬНОГО ЗООПАРКУ_відділ "ДРАКОНИ"

Була у мене на сьогодні запланована розповідь про нових мешканців відділу "Дракони", навіть презентація готова. 

Мої плани змінила дуже славна дитяча книжечка Григорія Фальковича "Недомальовані вірші". Одразу зародилася ідея бібліотечного уроку, але не про це мова.

Ніби спеціально для нас, для АІСТиного Віртуального зоопарку, він написав "Драконівські закони". Тим драконам, які згодяться їм слідувати, з задоволенням відкриємо двері. Зараз переді мною, директором зоопарку, лежить 12 заявок. Ось список:

1.   Триголовий дракон із однойменної п’єси Євгена Шварца

2.   Дракони із романів Террі Пратчетта «Варта! Варта!» та «Божевільна зірка»

3.   Дракони, з якими билися  учасники Тричаклунського турніру, що описаний Джоан Ролінг  у четвертій книзі «Гаррі Поттер та Кубок Вогню»

4.   Золотий дракон із роману Анджея Сапковського «Відьмак»

5.   Дракон Арман із роману Марини та Сергія Дяченків «Ритуал»

6.   Дракончик Тишко із казки Алли Потапової «Молочний зуб дракона Тишка»

7.   Дракониця Джульєтта із казки Сашка Дерманського «Король буків, або Таємниця Смарагдової книги»

8.   Дракони, які живуть на сторінках книжкової серії Сашка Дерманського «Маляка»

9.   Дракон Омелько із казки Сашка Дерманського «Казки дракона Омелька»

10.  Дракон із казки Юрія Винничука «Місце для дракона»

11.  Дракон Мартін та його брат із повісті-казки Гельмута Ценкера

12.  Триголовий дракон із «Ігранії Безстрашної» Корнелії Функе.

Перші три у списку підпадають під категорію PERSONA NON GRATA.

Золотий дракон (№4) та дракон Арман (№5) мають здатність перевтілюватися в людей. І це унеможливлює  їх перебування як мешканців.  Можу запросити їх як почесних гостей, тому що вони довели свою людяність. І за безпеку мешканців та відвідувачів, хоч і віртуального, але зоопарку можу не переживати.

 Отож, слідкуйте за новинами. Продовжую розглядати заявки, читаю твори, готую презентацію. До зустрічі.

З сайту yakaboo поцупила зображення титульної сторінки та текст "Драконівських законів".

З задоволенням нагадую, що тим, хто планує знайомити дітей з творчістю Григорія Фальковича, дуже в нагоді стануть матеріали проєкту #ЖивіПисьменники, створені "БараБукою". Де їх знайти?

Даю підказку.