Образ священнослужитів у дитячій літературі - випуск 4

Обираючи для дослідження тему «Церква і священнослужителі  в сучасній літературі для дітей», ніби обмежила себе часовими рамками.

Але можу легко їх розширити. Ніхто не заборонить мені  переглянути книгу Астрід Ліндгрен «Ми з Гамірного» саме під таким кутом.

Перша частина видана у 1947 році, друга – у 1949, третя – у 1952.

Не зовсім сучасна, так.

Зате ми разом з улюбленими персонажами святкуємо Івана Купала, Різдво, Новий Рік  і – Великдень. Ось тут і згадає Астрід Ліндгрен священника, до якого їдуть дорослі з хутору Гамірного у Великодній вечір, а діти залишаються дома – влаштувати яєчний бенкет. 

Може бути, що це єдине місце в книзі, де згадується священник. Мушу зізнатися, що до кінця її ще не дочитала.

Краще розповім про дві шведські великодні традиції.

По перше. Мама наших героїв напередодні свята заховала у будинку великі великодні яйця, всередині яких були сховані цукерки. За традицією кожен з дітей повинен був розшукати своє.

По друге, і це стосується яєчного бенкету. На святковому столі стоїть ваза з березовими гілочками і блюдо з яйцями, пофарбованими у яскраві кольори. На деяких з них діти за бажанням понаписували коротенькі віршики. 

Восьмирічна Ліса, від імені якої ведеться оповідь, каже, що вони змагались за столом, хто з'їсть більше яєць. Але це традиція чи гра, мені не зовсім зрозуміло..

Тема, можете сказати ви, не зовсім розкрита, та однаково цікаво )

До зустрічі. Гарних Великодніх свят.

 

 

Образ священнослужитів у дитячій літературі - випуск 3

Підготовка до відкритого уроку відсунула на другий план мою роботу над блогом. І зараз повертаюся до інший публікацій, не пов'язаних з Бібліотечним календарем. 

Наприклад, сьогодні поговоримо про те, як зображуються священнослужителі в літературі для дітей.

Непроста і цікава тема.

Знайомтесь, гарна дитяча книжечка. Детектив Ханни Пек "Справа для Кейт" від Видавництва Старого Лева. 

Ілюстрації також належать Ханні Пек. 

Сюжет - на північ рухається поїзд, у якому  небагато пасажирів, а тому кожен ніби на долоні. Серед них є священник. Книжка невеличка, про кожного сказано буквально кілька влучних слів, які підкріплюються малюнками.

 У пасажирів починають пропадати речі, і їх розшукати береться дівчинка Кейт. 

Священник - дуже приємний дідусь, його Кейт бачила - у бібліотеці (запам'ятаємо і обов'язково пізніше додамо до нашого Віртуального зібрання). Ми навіть знаємо його вираз: "Хто любить гроші, не має їх досить".

Але скажу вже як є, вибачте. Коли вже ТАК описувати, то вже краще ніяк. Ну невже ТАК необхідно було писати, що "ніщо не розганяє паству швидше, ніж несподіваний прихід Святого Духа"? Так, священник теж людина, і в його організмі відбуваються процеси травлення такі самі, як і в кожної людини. І виділення газів його турбує так само, як інших людей. Нащо ж називати це Святим Духом? Але можу я чогось не розумію? Невже я ханжа і не розумію гумору?  Або не встигаю за сучасними тенденціями? Ми ж живемо в час, коли спокійно видаються книги про туалети, про того ж самого детектива Дупку.

Адже в усьому іншому - прекрасна книга, яку береш в руки - і не випускає до тих пір, поки не закриєш останню книжку. Це ж Видавництво Старого Лева - там все зроблено до діла - і переклад, і дизайн, і якість ілюстрацій.  

Побачимо, що скаже моя фокусна група )

        Знайшла! Я знайшла дитячу книгу, в якій чути церковний дзвін!!!

До цього моменту єдиною книжкою, де серед героїв є священник і розповідається, що головному герою подобається слухати музику, яка долинала з церкви, була казка Дяченків «Габріель і Сталевий Лісоруб». Я писала про це 8 лютого 2024 року.

Вже більше року приглядаюся до дитячих книг і нарешті відшукала таку, де головний герой також чує церковний дзвін.

Німецький письменник Андреас Г. Шмахтль написав дуже гарну казкову повість «Сньофрід».

 Священників, правда, і в цій книжці немає. Але тому факту, що події відбуваються у світі, де є церква, і там є казкові персонажі як, наприклад, гноми, надаю великого значення.

 Зрозумійте мене правильно. Я не досліджую, добре це чи погано. Я просто фіксую: у цій книзі ми чуємо церковний дзвін. І роблю висновок: лунає церковний дзвін, а тому є церква, є священник і є прихожани цієї церкви, яких, правда, не зображено. І, здається, люди взагалі не фігурують на сторінках цієї книги.

До речі, книга - цікавезна. Спойлерити не буду. Головний герой - сньофрід на ім'я  Сньофрід. "Їх так мало лишилося у світі, що жоден сньофрід ще не зустрічав іншого". Як і Фродо із "Володаря перснів", він би ніколи не полишав свого краю, в якому йому дуже добре. Але у нього є місія - зовсім інша від героя Толкієна: врятувати принцесу.

І насправді найбільше відкриттів він зробить про самого себе. І читачі вражені будуть ними не менше, чим Сньофрід. 

Зуб даю, будете вражені )

Образ священнослужитів удитячій літературі

Підніму сьогодні – і то дуже обережно – одну особливу тему. Почала з опитування серед друзів та колег, чи не зустрічали вони на сторінках дитячих книг образ священнослужителів.

Позитивної відповіді не було. А той, який трапився мені, був не дуже приємний.

Мова йде про книгу  Дяченків – «Габріель і Сталевий Лісоруб».

Священник з’являється тоді, коли кентавр Габріель вже завоював наші симпатії, тому мені важко було змиритися з тим, що священник вигнав кентавра з церкви, називаючи його твариною. Габріель йшов на звуки чарівного голоса, які долинали з церкви.

Коли Габріель врятував село від страшного, бездушного Сталевого Лісоруба, думка священника змінилася і він дозволив кентавру відвідувати службу Божу.

Сам Габріель без суперечок послухався священника, вів себе дуже достойно. Напевне, у цьому й був задум письменників.

Не знаю, буду думатиму далі.