ПОЛИЦЯ для БАТЬКІВ _ випуск 2

На Поличку для батьків сьогодні ляже історія з життя. З життя моєї подруги і колеги, чия дитина вчиться у нас в школі.

Десь за кілька тижнів до 6 грудня вона попросила роздрукувати їй пустографку, одну з тих, які з’являються в інтернеті напередодні Дня Святого Миколая. Але не для того, щоб його мала за зразок дитина. Навпаки, лист мав бути написаний самим Святим Миколаєм. І мав на меті натякнути сину, що подарунки Святий Миколай так просто не роздає, що треба прикласти зусиль і надати йому приклади хорошої поведінки, бо є всі шанси отримати різочку.

Моя подруга хотіла трошки приструнити свого малого, і тому лист мав зіграти певну педагогічно-виховну роль.

Яким було закінчення цієї історії - знаю, але вам не розкажу )

А вам, дорогі батьки, вирішувати, чи брати приклад з моєї колеги…

Сьогодні – день народження французького письменника Даніеля Пеннака.

Бачте, вчуся вчасно заглядувати до Календаря знаменних дат. Розповісти про нього планувала давно. Аж тут подарунок долі – у нього сьогодні День народження. 81 рік. Нехай буде нам здоровий.

Те, що пропоную прочитати нижче, мало схоже на традиційну розповідь про письменника. Це буде розповідь про те, ЩО мене вражає в його творчості.

Я чесно попередила, а вам вирішувати, чи продовжити читання.

Багато хто з книгоманів знайомий з Пеннаком, навіть не підозрюючи про це. Тим, хто любить читати, фейсбук не міг не підкинути (бо мені таке щастя випадає з періодичністю раз чи два на рік) Декларацію прав читача. Оці знамениті 10 правил. Ну невже не читали? Невже не чули? Якщо ні – читайте зараз, вам обов’язково сподобається (додаю картинку). 

До речі, мало хто звертає увагу, що в цьому маніфесті є одне застереження: "Ніколи не смійся з тих, хто не читає, інакше вони ніколи не візьмуться за книжку". 

Насправді свою Декларацію Пеннак проголосив у книзі "Як роман" (1992 рік видання). Початок – щось схоже на батьківський щоденник, у якому батько роздумує, чому його син не любить читати. І це сталося в сім’ї, в якій батьки змінили своє життя ради того, щоб читати і переказувати сину перед сном цікаві історії. 

Вкотре, перечитуючи роздруковану з інтернету російськомовну версію, не можу зрозуміти, чому книга Пеннака досі не перекладена українською.

 Коли «Як роман» був написаний, тоді ще ні про які мобільні телефони і персональні комп’ютери з ноутбуками та  інтернетом ніхто не чув. Альтернативою книзі тоді був телевізор. І стурбовані батьки (з цього починається книга) шукали вирішення, як відірвати дитину від цього монстра.

Дайте вгадаю, про що ви зараз подумали: «Вони, бідні, не знали, що чекає їх попереду». Але виходить, що діти, які росли з телевізором замість книжки, вже виросли і зараз бідкаються, що їхні діти (чи онуки) замість книжки радше візьмуть до рук гаджети. (Не ображайтесь, будь ласка, якщо у вашій сім’ї не так). Цікаво, ЩО буде відволікати від читання нащадків нинішніх маленьких користувачів гаджетів? ЩО людство ще вигадає?

Може, саме в цьому криється відповідь, чому не перекладають «Як роман»? Тому що телевізором зараз нібито нікого не спокусити, проблема ніби сама собою вирішилась?

Якщо ви думаєте, що мені час закруглятися, вибачте. Не поспішайте, будь ласка. Розповідь про багатоплановість Пеннака - попереду…   почекайте ще  трошки.

Чому мені так кортіло розповісти про Пеннака? Повторюю, він дуже багатоплановий письменник, який здивує вас так само, як і мене.

Після знайомства з публіцистикою була дуже здивована, тримаючи в руках книгу для дітей «Ще той песик», яку написав наш герой.  Знімаю шляпу перед видавництвом «Час майстрів». Все в ній яскраве: ілюстрації, формат, розмір шрифту. Все притягує око. Ще один плюс – переклад, треба запам’ятати ім’я того, хто його зробив (Ася Висинська). Ну, а сюжет книги… не відпускає.  Дорослим я б навіть наполегливо пропонувала читати її для того, щоб знали, як не треба себе вести. Стосовно ж дітей… Мама, яка віддала мені цю книгу на експертизу, вирішила прибрати її з домашніх полиць. Дійсно, сцена у притулку для собак у Монако скарає серце кожному. Важка сцена, що там говорити.  Можливо, якщо дітям дорослий читатиме цю книгу, він якось зможе уникнути важких дитячих переживань і перегорне сторінки.

Не знаю, маю порадитись з колегами, буде про що поговорити за круглим столом найближчим часом.

Про різноплановість ще не забули? Отже після публіцистики, після книг для дітей – Пеннак відкрився мені як автор – чого б ви думали? Детективів. І між іншим, дуже непоганих детективів. Вони об’єднані в цикл завдяки головному  персонажу – Малоссену. Але це не Шерлок Холмс, не Ніро Вульф, не Перрі Мейсон і навіть не міс Марпл. Малоссен – людина, яка притягує нещастя на свою голову. З гарною періодичністю вони знаходять його, що Пеннак дуже гарно й описав. Не знаю, може врешті решт  герой надоїв автору (або нещастя закінчилися J ), але цикл про Малоссена завершено.

Отут зупиняюся, щоб подякувати Пеннаку. Відтепер в мене є:

-        Детектив (перший в серії).

-        Книга для дітей «Ще той песик».

-        І нова тема для досліджень.

Але про це іншим разом )

Дякую, що дочитали. Далі буде… 

Радянське минуле

Третього листопада розповіла про пошук рецептів вдалого батьківства.

Є в мене один для початку.

Нізащо на світі  б не хотіла повернутися до Радянського Союзу.  Але дещо й у  ньому було корисне і хороше. Його було мало, але ж воно було. Розв’язавши війну, наші так звані брати відібрали і це хороше.

За минулий рік одна з найцікавіших прочитаних мною книг саме родом з Радянського Союзу – Кір Буличов «Дівчинка з Землі».

І зараз запропонувати її дітям – майже злочин. Це мене страшенно гнітить і бісить. Мені й самій читати було нелегко. Про московський зоопарк з інопланетними тваринами та бронтозавром, про маму Аліси, яка зводить будинки на інших планетах, космодром Шереметьєво-4, про прибульців з інших планет, яких змогла врятувати Аліса. У мене досі не вкладається в голові, як можна було ці прекрасні мрії про майбутні космічні подорожі та зустрічі з жителями інших планет не реалізувати, а обміняти на нищення моєї країни. Краще б витрачали гроші на космічні перегони, а не на зброю, якою вбивають українців.

А дорослим запропоную – заради передмови. Буде корисно й вчителям також.

Дуже гарний переклад Євгена Литвиненка. Дуже.

ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ

Завтра Аліса йде до школи. Це буде дуже цікавий день. Сьогодні зранку відеофонять її друзі та знайомі, і всі її поздоровляють. Правда, Аліса й сама вже три місяці, як нікому спокою не дає, розповідає про свою майбутню школу.

Марсіянин Бус прислав їй якийсь хитромудрий пенал; його поки що ніхто не зміг відкрити — ні я, ні мої товариші по службі, а серед них, до речі, було два доктори наук і головний механік зоопарку.

Шуша сказав, що піде до школи разом з Алісою і перевірить, чи досить досвідчена вчителька їй дістанеться.

Страшенно багато галасу. Здається, коли я вперше йшов до школи, ніхто не зчиняв такого галасу.

Зараз метушня трохи стихла. Аліса пішла в зоопарк попрощатися з Бронтею. А поки вдома тихо, я вирішив надиктувати кілька історій із життя Аліси та її друзів. Я перешлю ці нотатки Алісиній вчительці. Для неї корисно буде знати, з якою несерйозною людиною їй доведеться мати справу. Можливо, ці нотатки допоможуть учительці виховувати мою доньку.

Спочатку Аліса була дитина як дитина. Років до трьох. Доказом тому — перша історія, яку я збираюсь розповісти. Та вже через рік, коли вона зустрілася з Бронтею, в її вдачі проявилося вміння робити все не як слід, зникати в найнеслушніший час і навіть випадково робити відкриття, що були не під силу найвидатнішим ученим сучасності. Аліса вміє знаходити вигоду з доброго до себе ставлення, а проте в неї безліч вірних друзів. Нам же, її батькам, буває дуже важко. Адже ми не можемо весь час сидіти вдома: я працюю в зоопарку, а наша мама зводить будинки, і до того ж часто на інших планетах.

Я хочу заздалегідь попередити Алісину вчительку — їй теж буде, напевно, нелегко. Тож нехай вона уважно вислухає цілком правдиві історії, що трапилися з дівчинкою Алісою в різних місцях Землі та космосу протягом останніх трьох років.

 

         За круглим столом 6 листопада ми з Тамарою Анатоліївною та Наталею Йосипівною трохи поламали голову над фразою «Аліса вміє знаходити вигоду з доброго до себе ставлення, а проте в неї безліч вірних друзів».Це позитивна чи негативна риса характеру?

        У мене є й інші питання: Цьому можна навчитись? Хто цьому може навчити? І чи треба цьому вчитись?

Пропоную пошукати відповіді й вам, а потім обміняємось враженнями.

P.S. Книга з відділу дитячої літератури перейшла до відділу зарубіжної літератури. для дорослих.

Віртуальна полиця для батьків

 Є ідея. Маю:

ü    віртуальну полицю для майбутніх вчителів

ü    віртуальну полицю для перекладачів і видавців

ü    віртуальну полицю для колег-бібліотекарів.

Чому б не створити щось подібне для батьків?

Пропоную кілька замальовок з життя тварин, зокрема, мавп. Дещо несподівано, так? Але ж ми  ніби-то родичі? Дуже-дуже далекі, але ж родичі. 

На цю несподівану тему натрапила у Джеральда Даррелла. У книзі «Зоопарки» (маленькій, на 60 сторіночок) він пише, що у світі тварин дитинчатам бути слухняними – це необхідність. Дітлахи вчаться (чи це закладено природою?) слухатися своїх батьків, інакше можуть загинути. Бути слухняним – означає вижити. Звірята мають бути готовими в мить небезпеки підкоритися команді батьків.

Але й пустувати дитинчата також люблять. І їхні батьки інколи мусять вдаватися до використання деяких педагогічних чи непедагогічних прийомів. Даррелл описав два таких випадки з життя мавп. Сподіваюсь, що десь описані й інші :)

Одного разу він спостерігав, як дитинча павіана разів зо шість проігнорувало матір, коли та його кликала. Нарешті схвильована мати підхопилася, підбігла до малого, підняла за хвіст і добряче гепнула по неслухняній дупці.

Іншим разом Даррелл підгледів, як мале шимпанзе не дає мамі спати, раз за разом підкрадаючись і смикаючи її за шерсть. Коли ж малий спробував уткнути це знову, мама різко розвернулася і дала йому такого ляпаса, що малий відлетів в інший бік величезної клітки.

І те й інше заспокоїло дітей моментально.

Не забуваймо, що виховання і навчання – це різні процеси. І Даррелл також описує процес навчання. Наприклад, малюки видри, як не дивно, бояться води. Самостійно – якби на то їх воля – вони б у воду не полізли. Мати або хватає їх і несе їх у воду, або намагається заманити їх смаколиками (беремо собі за приклад J)

Багато з тварин використовує гру як процес навчання. Наприклад, оленята задовго до того, як у них з’являться роги, будуть одне з одним влаштовувати поєдинки. Так, це гра. Але вони вчаться, як рухатися, тренуються тримати голову. Це їм допоможе, коли у зрілому віці вони будуть воювати за самиць.

Так що не всьому, але дечому можна навчитися і у тварин.

Вважаєйте це передмовою. Будемо шукати в книгах рецепти вдалого батьківства разом :)

Далі буде... Оновлення буде тут, у Віртуальній бібліотеці