Дайджест №5 _ CATs

 Коли ж писати про котів, як не в березні, навіть якщо це останній день місяця?

А в даному випадку мені багато писати і не треба. Запрошую вас познайомитися з дайджестом №5, присвяченим пухнастим улюбленцям.

Що у ньому?

1. Невеличка гра, більше схожа на знайомство з ілюстраціями від видавництва «Веселка»;
2. Калейдоскоп «Black cat»  із книги «Шептуха», яку написала Горіха Зерня;
3. Лінк на оновлену віртуальну виставку «Березнева котоманія»;

З приводу «Знаменитих котів» - прийму ваші заперечення, якщо поставите під сумнів таку характеристику. Але при одній умові – запропонуйте своїх знаменитих котиків, а перед тим обов’язково познайомтесь з Інжиром, найкнижковішим котом України та Саймоном, британським котом, у якого 11 (!!!) мільйонів підписників на Фейсбуці.

Що стосується «Товариства бібліотечних котів», неофіційно двічі у ньому перебувала. З 2000 р. по 2003 р. і в  листопаді-грудні 2017 р. Цікаві були роки. Колись розповім )

Повертаюсь після канікул з публікацією про Михайла Івановича Терещенка. День його народження – за новим стилем – припадає саме на сьогодні.

Від 13 березня, з нашого Шевченківського свята, як мінімум двічі на день проходжу повз портрети, що є частиною проєкту 7 класу. Після знайомства з книгою «Михайло Іванович Терещенко. Перший олігарх» дивлюся на деякі з них іншими очима. Богдан та Варвара Ханенки, Микола Терещенко є героями цього твору.

Якщо взяти за приклад практику БараБуки і підібрати теги до книги, як мінімум було би так:

-         Тримати слово:  основа успішного бізнесу;

-         Кохання: на що заради коханих жінок піде чоловік

-         Порада батькам: як "тримати в руках" дорослого сина

-         Меценатство  та благодійність: як залишити своє ім’я в народній пам’яті.

Ця книга – з книжкового фонду Анни Шнайдер, яким маємо можливість користуватись. Рекомендую ) Книга написана дуже легко і читається легко.

Мене дещо спантеличило останнє речення спогадів і мовчання Інтернету з цього приводу, але то вже інша історія.

21 березня - День висадки дерев

А об’єктивні причини такі: сьогодні – День висадки дерев. Не плутайте, будь ласка, з Міжнародним днем лісів, який теж відзначають сьогодні. Обидві дати надзвичайно важливі.

Але якщо братися за історію нашої школи, ближче нам День посадки дерев. Якщо у вас буде час і бажання,  перегляньте сторінку Вікіпедії, йому присвячену. Особливо смачний у ній розділ «Навколо світу», де пропонується прогулянка різними країнами та різними континентами.  Дата 21 березня, звісно, не може бути однаковою в Україні та Намібії або Монголії.

У моїй оповіді найсмачнішою буде частина про горіх. Так-так, про горіх.

Дуже часто, проходячи повз вікно у нашій учительській, що виходить на ігровий майданчик нашої Стартової школи, задавала собі питання: скільки років потрібно, щоб виростити такого красеня? Мала на увазі горіх, який рятує літом у спеку, а навесні і восени дарує тінь і затишок.

Потім додалось ще одне питання – а хто його посадив?

Тепер знаю, що у цих задач було два шляхи вирішення, дуже короткий і довгий. Вас же не здивує, що я обрала другий, так? Ми ж не шукаємо легких доріг.

Почала я з перегляду шкільного фотоархіву. Знайшла фото №1, фото №2, фото №3, фото №4 – як докази того, що висаджувати дерева – давня і гарна традиція школи. А дитячий ігровий майданчик у кадр попадав рідко, а якщо й попадав, то обов’язково так, що неможливо роздивитись, чи є там горіх, чи немає.

Як ви думаєте, на фото №5 він є? От і мені важко зрозуміти, але допускаю, що скоріш за все немає, а якщо й є, то деревце дуже маленьке.

Пощастило мені, коли дійшла до Олімпійських ігор 2015 року. Там дуже чітко все видно. На фото №6 – загальний вигляд, а на фото № 7 – максимально наближений фрагмент з горіхом. Погодьтеся, він величенький, уже добре вкорінений, посаджений якщо не навесні, то восени 2014.

 Отже, з часовою лінією більш-менш розібрались, беремо за основу 2014 рік.

Питання 2. Хто посадив горіх?

Чомусь була на 99 відсотків упевнена, що це зробили випускники нашої школи, коли їхні діти навчалися у Стартовій школі. То ж була дуже спантеличена, коли Катя Ботвіннік це заперечила.

Тільки тут мені й пришла думка, що треба спитати тих, хто проводить на майданчику якщо не весь, то половину робочого часу точно. А тут і можливість підоспіла. 19 лютого ми з Наташою Підболячною та Аліною Правосуд зустрілись на першій із двох запланованих колегій, де звітували ті, що атестуються. Але скористалась я такою можливістю не 19, а 26 лютого. Перетнулись ми з Наташою вже біля чергової  після колегії, і я нарешті отримала відповідь на моє друге питання.

Моя оповідь наближається до кінця, дякую за терпіння, залишилося ще трошки.

На дати вказую не просто так. В кінці лютого запланувала собі 21 березня написати про те, хто і як посадив горіх на території школи. І тому спокійно відреагувала, коли почула 19 березня від Наташі іншу версію, бо це було дуже вчасно.

Повну розповідь залишу для усної версії. Головне ось:  посадила нашого героя Наталя Миколаївна Зорька зі своїми студентами. Вона підтвердила це, коли ми зустрілися у п’ятницю 20 березня: так, горіх привезла з дачі, але там його посадила-таки ворона, інакше б де він там узявся?

Можна поставити в цій історії крапку. Але знаєте, у моєму дослідженні було стільки цікавих поворотів, що не здивуюсь, якщо віднайдеться ще чиєсь свідчення, яке буде йти у розріз до всіх інших.  

Дякую, що вислухали )

 З об'єктивних причин публікація переноситься на завтра. До зустрічі )

19 березня День прильоту лелек.

 Лелека – символ нашої школи. Тож ніяк не оминути такої важливої дати.

У Національному природньому парку «Пирятинський» зараз готуються до повернення сім’ї найзнаменитіших в нашій країні лелек - Грицика та Одарки.  Три роки ведеться онлайн--спостереження за життям-буттям таких рідних нам птахів. І з їхнім прильотом почнеться четвертий сезон..

Слідкую за життям Пирятинського парку десь з літа 2025  у Фейсбуці,  а цього року  хочеться бути серед перших, хто побачить хвилюючий момент повернення у рідне гніздо. Доєднатись до онлайн-трансляції можете і ви - через ютуб-канал «Лелека Грицько». Аналогічну роботу ведуть чехи, вони вже дочекались лелек.

Саме перегляд чеських лелек і наштовхнув мене на думку про цензуру. Інтерактивну листівку я зробила для колег. Декому вона сподобалась, а Наталя Юріївна одразу ж захотіла показати  своїм першокласникам. Читаю її повідомлення в нашому шкільному чаті, а на екрані ноутбука переді мною чеські лелеки…  паруються. Звичайно, нічого відвертого там немає. Але Наталії Юріївні було би незручно, про що їй так і написала.

І вам скажу те саме.

Навіть самі пирятинці пишуть, що "життя диких тварин містить епізоди, перегляд яких може засмутити неповнолітніх та вразливих осіб" та просять бути обачними при перегляді.

Минулого року батько, Грицик, викинув з гнізда найслабше лелеченя, дівчинку Катрусю. У природи свої закони, і не людям їх міняти. Щоб повернути дитинчатко в гніздо, звісно, і мови не могло бути. А от підібрати, відвезти до притулку, де рятують тваринок, що попали у біду – люди могли і зробили це...  Катруся витягнула щасливий квиток. ЇЇ виходили, виростили, і в кінці серпня вона відлетіла у теплі краї.

Тож тут треба говорити навіть не про 17+, а 12+ і навіть 6+

Я вас чесно попередила. І  сама готова – навіть до того, що взагалі не буде на кого дивитися. Але телефону з рук не випускаю. Чекаю.

На інтерактивній листівці на фото зліва - наше, пирятинське, ще пусте гніздо. Справа - чеське. Є бонус - трансляція з гнізда мами-журавлихи, яка вже висиджує 2 яйця. Її ведуть наші сусіда-поляки. Ще й буде нагода повчитися розрізняти журавлів та лелек. Оце вчора дізналася, що багато років ведуть спостереження за лелеками на Одещині, але там на поверення чекають у квітні. Тож доєднаю пізніше, коли буде про що розповідати.

Гарного перегляду! Принаймні, даю ще одну відповідь на питання, що подивитися у вільну хвилинку ) 

 Мені подобається «Читаріум».

Видавництво «Читаріум» – за якість та асортимент книг.

Онлайн-книгарня «Читаріум»  – за увагу до читачів. Разом з книгами отримала закладочку у подарунок  та кольорові наліпки. Було дуже приємно.

А сторінку «Читаріуму» у Фейсбуці і сайт – за корисну інформацію.

От як зараз, якщо хтось питатиме поради, що подивитись, у мене буде в запасі побачена саме на їхній сторінці історія про знятий за книгою Якоба Мартіна Скіба «Неймовірна історія про велет-грушку»  однойменний мультфільм.

І нехай їхнє покликання вже не активне зараз, ніщо не заважає мені (і вам) розшукати в українських інтернет-кінозалах цей мульфільм за потреби. Власне, вже це зробила і встигла подивитись перших хвилин 20. Є розбіжності з текстом – і це теж ви можете вивчити, порівнявши з оригіналом. В нашій бібліотеці ця книга є. Вона подобається мені все більше і більше.

ІМЕНА із ЗАБУТТЯ _ Анатолій Фролов, художник

 З мого боку дуже самовпевнено сказати, що повертаю із забуття ім’я художника-ілюстратора Анатолія Георгійовича Фролова.

Є люди, які однозначно його пам’ятають, люблять, цінують, пишуть про нього, публікують його спогади. Доказ – у путівнику. Картка з ім’ям Фролова, якщо ви натиснете на неї, перенаправить вас на сторінку, де зібрано все, що знайшла на цей момент.

І все-таки той факт, що у Вікіпедії немає сторінки, присвяченій митцю, а в статті про Бруслинів не сказано, що художник звідти родом, дає мені підставу обрати саме таку тему. Ми ще й земляки, він родом з Вінниччиини. 

АІСТиній бібліотеці пощастило мати дві книги, ілюстровані Фроловим. І саме про них й розповім. Зараз не торкатимусь змісту книг. Відбираючи книги на експертизу для п’ятикласників, й сама уважно їх переглядала. Олександр Зима і Тарас Кінько за алфавітом – майже сусіди. А на полиці літератури для найменших в нашій бібліотеці вони взагалі опинилися поруч. Тому й моє око вихватило схожість в оформленні. Хоча думаю, впізнала би руку майстра, навіть якщо б фамілії авторів книг, ним проілюстрованих, починалися на А та Я.

Щоправда, на якусь мить засумнівалась і попросила міс Лілю глянути, чи не бачить вона подібність. ЇЇ відповідь мене заспокоїла. 

А тепер і ви спробуйте.

Зрозумійте мене правильно, будь ласка. Переглядаючи не один десяток книг, спочатку побачила схожість малюнків, а вже потім прочитала ім’я художника.

КНИГОЗНАВСТВО _ випуск 4

Поговоримо про КНИГОЗНАВСТВО   через  КНИГОлогізми.

Треба було би придумати гарну назву тим проєктам, які з легкої руки Ярослава Михайловича Девдери в нашій школі стали традиційними. У них є оригінальні назви: «Зубологізми», «Носологізми», «Окологізми» та «Вухологізми».

Мудрий інтернет підказує, що закінчення «-логізми» використовується у складних словах, коли хочуть позначити мовне явище. Чому б тоді такі проєкти не  назвати «АІСТинологізми»? Поки що це моя робоча назва.

Це надскладна робота, і втілив її Ярослав Михайлович з випускниками 2022 року (коли вони були у четвертому класі). Спершу вишукувалися фразеологізми, приказки та прислів’я, потім наставав час для обговорення майбутнього спільного панно, аркуш ділився на частини і тоді в руки брався олівець та пензель.

Потім Олена Леонідівна до Дня води підготовила з дітьми «Водологізми», а через деякий час Наталя Юріївна до Дня котів надихнула дітей до створення «Котологізмів».

До чого я веду?

Таланту малювання мені Бог не дав. А бажання створити КНИГОлогізми – є. Щоб ви зробили на моєму місці? 

 Теж почала зі збору матеріалу, шукала приказки та прислів'я про книгу. А далі звернулась до онлайн-платформи Notebook LM. І ось результат нашої роботи.

Звичайно, не можна й порівнювати працю штучного інтелекту та людини, особливо якщо ця людина - Ярослав Михайлович Девдера. 

В мене й інші логізми заплановані: ДИНОЗАВРОлогізми, ЛЕЛЕКОлогізми, БУКВОлогізми

 

ШЛЯХИ КНИГ _ випуск 7

   Ось ця книга добиралась до нас з самого Вашингтону. 

   І розповідається в ній про відкриття пам'ятника Тарасові Шевченкові у Вашингтоні. 

  Автор - Антін Драган - був активним учасником Комітету, який п'ять довгих років втілював цю ідею. 

 Це були непростих п'ять років. Антін Драган підрахував, що до складу Почесного комітету пам'ятника увійшло 85 сенаторів і конгресменів, в тому числі Рональд Рейган. Очолював його - 33-й Президент США Гаррі Трумен. 

  Спочатку Конгрес схвалив Публічний Закон 86-749 про дозвіл на поставлення пам'ятника Шевченку на публічній площі. Потім цей закон був підписаний 34-м Президентом США Дуайтом Д. Айзенхауером. Він же його і відкривав у 1964 році. 

  Уявляєте, які сили були задіяні? Таке і зараз втілити здається неможливим, а тоді кожен з чотирьох американських Президентів, які долучалися до цієї знаменної події, мусив рівнятися на міжнародні відносини з Радянським Союзом. І про це також пише Антін Драган. Він не дуже м'яко називає його "совєтським". Видно, що совєти добряче ускладнили шлях організаторам. Один із розділів так і називається "Битва за Шевченка".

  Читання цієї книги не зовсім легке. але ніхто не чекає, що це розважальний жанр. Зауважила для себе кілька цікавих слів. "Стейти" - "штати", "посадники міст" - "мери міст". Дуже мені сподобалось слово "голосник", тобто "мікрофон". 

  Є дуже толкова стаття у Вікіпедії, яка, можливо, створена на основі книжки Антіна Драгана. Щоб переконатися у цьому, треба прочитати їх обидві. То ж до праці )

ПОЛИЦЯ БАЖАНЬ _ випуск 3

 Ніхто ж не заборонить мені помріяти. Повторю, що всі дослідження біографії та творчості Тараса Григоровича Шевченка, які є в АІСТиній бібліотеці, не перетнули межі 2000 року. 

А так хотілося б мати щось із новинок сучасного шевченкознавства. З чого ж почати? З дослідження. 

Якщо і вам ця тема цікава, прошу до путівника. У верхній лівій частині кімнати є портрет нашого Кобзаря. Натиснувши на нього, перенесетесь до сторінки, де збираю (і продовжуватиму це робити) книги про Тараса Григоровича.

РАДЯНСЬКЕ МИНУЛЕ _ випуск 6

У мене є книга Вадима Скуратівського «От із такого ми світу», яку видало київське видавництво «Дух і літера» у 2024 році. В анотації сказано, що вона створена на основі його усних розповідей. Перша – «Щодо моєї статті “Шевченко в контексті світової літератури”».

Щоб ви розуміли: за  статтю про Шевченка, яку ми зараз можемо прочитати у вільному доступі в інтернеті, в 1978 році автора фактично позбавили засобів для життя. Коли близька Скуратівському людина прийшла запитати, за що того звільнили, їй відповіли: "Перебільшив значення Шевченка". Ви тільки вдумайтесь: "Перебільшив значення Шевченка"!

А ми можемо спокійно завантажити  і прочитати її (там, можливо, забагато реклами, але не смертельно).

16 грудня 2024 року сайт «Читомо» розмістив публікацію, де відомі письменники, критики, літературознавці відповідали на питання, які культові книжки потребують перевидання? 

Так, статтю Вадима Леонтійовича ми можемо спокійно відкрити, прочитати і за необхідності завантажити. Але ж якомусь видавництву можна її надрукувати - нехай у складі подібних, бо вона невеличка, на 6 сторінок.

Не мені тягнутися за відомими митцями, можу тільки йти по їхніх слідах, тому вважайте мій пост спробою нагадати про статтю Скуратівського. І при можливості – видати. Вона того варта.

ІГРОМАНІЯ _ випуск 23

 Спробуйте пройти лабіринт і нехай вас веде Садок вишневий коло хати.

Це тільки здається, що легко і просто…

А потім – переходьте за лінком і спробуйте створити свої варіанти.

наша ШЕВЧЕНКіана _ до Дня народження Великого Кобзаря

ШЕВЧЕНКіаною називаю зібрання матеріалів, присвячених Тарасу Григоровичу Шевченку.

Книги про великого українського поета, які є в нашій бібліотеці, не перетнули межі 2000 року і деякі  навіть дуже-дуже пенсійного віку – 1958 року видання. Зрозуміло, що готували їх в Радянському Союзі до 145 річчя поета. . 

Але в цілому наша бібліотека має непогане зібрання книг про великого Кобзаря. Для такого невеличкого фонду, як наш, маємо чим пишатися. Цінні фотоальбоми з репродукціями митця. Є "Тарасові шляхи" Оксани Іваненко. Є фундаментальне видання "Доля". Є книги, які змогли дістатися українського читача лише зі здобуттям незалежності, наприклад, книги Дмитра Чуба, Павла Зайцева. 

Дуже цікаво гортати в руках книгу "Пам'ятник Шевченкові у Вашингтоні", видану в Америці.  Немає змоги взяти кожного за руку і показати все зібрання. За допомогою віртуальної виставки «АІСТина Шевченкіана» можу це зробити.

Звичайно ж, найсильніші враження все рівно виникають, коли тримаєш в руках книгу.

Чекаю в гості )

В путівнику останнім шостим пунктом є ОНЛАЙН-РЕСУРСИ. Ви зараз в інтернеті, то ж спробуйте пройти за лінками. Вибачте за рекламу, якою щедро двоє з трьох сайтів щедро вкриті, але воно того варте, повірте.

Про булінг _ випуск 6

Знаю, що Валентина Мержиєвська поганого не порадить. А тому мене зацікавила і розмова про булінг у Беркошко і згадка про фільм «Булер». Зацікавила мене й книга «Вівальді». Звичайно, одразу ж розшукала її в онлайн-книгарні.

Зате є одна книга, яку можу вже зараз тримати в руках і рекомендуватиму тим, кого цікавить тема булінгу. І вона є у нашій шкільній бібліотеці. Рука одразу потягнулась до неї після знайомства з постом Мержиєвської.

Про авторку, Настю Мельниченко, писала (даю лінк) 1 травня 2025 року. Відтоді дещо змінилося: в АІСТиній бібліотеці з’явилася книга «Зрозуміти (і здолати) булінг: дізнайтеся про булінг більше, щоб його стало менше».

Дуже-дуже рекомендую. Вона не для  швидкого читання, хоча написана просто і доступно і читається легко. Авторка точно знає, що треба кілька разів повторити, на що звернути увагу. І який гачечок закинути, щоб зацікавити, - теж дуже добре знає. Втримати увагу вона точно вміє.

Поставлю собі особисто плюсик, що йшла вірним шляхом, коли вишукувала приклади булінгу на сторінках дитячих книг. Ви здивуєтесь, в якому творі української літератури ХІХ століття є зображення класичного булінгу!

Тож пропоную йти паралельними шляхами:

·      Шукати, дивитися фільм «Булер», який порадила Вхалентина Мержиєвська

·      Шукати і читати книгу «Вівальді» (вибачте, її у нас немає)

·      Читати і вивчати книгу із нашої бібліотеки «Зрозуміти (і здолати) булінг: дізнайтеся про булінг більше, щоб його стало менше»

І запрошую до обговорення за круглим столом у бібліотеці

ІЛЮСТРАТОРИ - ЧАРІВНИКИ книг для дітей _ випуск 9

Привчаю себе говорити не дитячі книги, а книги для дітей. Так чіткіше вимальовується предмет для розмови. Дитячі книги - книги, написані дітьми. 

Але це не вступ, це відступ )

Нарешті я привела до одного знаменника, тобто путівника, свої публікації про ілюстраторів-чарівників. Саме так, а не інакше називаю тих, хто працює з творами для дітей. Їх успіх - це на 50 відсотків робота художника, а може, й більше. Зі своїм твердженням ломлюся у відкриті ворота, але менше з тим...

Познайомтесь, будь ласка, з новою версією Віртуальної галереї "ІЛЮСТРАТОРИ-ЧАРІВНИКИ".

Щоб привести її до ладу, відсунула у бік всі свої справи, у тому числі пост про поповнення нашої колекції шедеврами Володимира Голозубова та Вікторії Ковальчук. 

Не менше чим писати статті для блогу, люблю систематизувати та порядкувати файли. Давно визрівала ця робота, і є в мене стійке відчуття, що когось забула. Обіцяю надолужити...

ЗАКРИТІ ФАЙЛИ _ Ліна Жутауте «Фердинанд і Пух»

 В моїх «Закритих файлах» поповнення. Завдяки Риточці Мисловській маю відскановану копію книги Ліни Жутауте «Фердинанд і Пух». Дуже славна книжечка, дуже.

 Я проковтнула її за один день. Колись, можливо, якщо встигну, замовлю і для себе. Вона 2018 року видання, і є не на всіх сайтах. Знайшла в двох онлайн-книгарнях.

Гортаючи сторінки інтернет-магазинів, побачила у продажу комплект дуже славних книжечок Ліни Жутауте про дівчинку Кіку-Міку.

А от якщо натрапите на сайтах згадку про біографію цієї литовської письменниці, не вірте. Жодна, ну добре, більшість онлайн-книгарень ніяких даних про Ліну Жутауте не дає.

Знайшла згадку про неї на сторінках одного з литовських блогів. Скористалася Google-перекладачем і дізналася про неї таке:

Вона живе у литовському місті Шяуляй, де родилась, виросла, отримала освіту, стала художником, а потім почала писати для дітей. І зараз вона автор багатьох бестселерів. Цикл про дівчинку Кіку-Міку росте. Героїня стала улюбленицею дітей багатьох країн, тому що книги перекладають і досить активно.

На рішення стати письменником її надихнули пес і кіт, які живуть разом з нею. Так з'явилося оповідання-казка «Фердинанд і Пух». Цю книгу проілюструвала книгу сама Ліна Жутауте.

Який висновок?

Якщо є можливість – придбайте, поки не пізно. Якщо вже пізно – спробуйте домовитись з третьокласницею Риточкою, їй повезло, бо колись «Фердинанда і Пуха» отримала в подарунок.  І на крайній, самий крайній випадок – зв’яжіться зі мною. Це, звісно, якщо у вас є читацький формуляр АІСТиної бібліотеки. Це на крайній випадок. Тримати в руках паперовий варіант - велике задоволення, не відмовте собі в цьому.

До зустрічі.

 

Всесвітній день письменника

Свято встановлене у 1986 році на 48-му конгресі Міжнародного ПЕН-клубу.

 В Україні увагу до цієї події привернула у 2012 році Лариса Ніцой.  У цей день проводяться літературні читання, конференції, презентації нових творів та нагородження найкращих авторів.

Отже, моя презентація нового проєкту – «Антології найкращих творів українських радянських письменників» буде доречною. Зверніть, будь ласка, увагу на те, що в новий путівник й задумала для того, щоб в ньому писати про саме найкращі твори і саме радянських українських письменників.

Є в одній із книг Джоан Роулінг  цікавий момент. Хагрід показує Рону, Герміоні та Гаррі живу фотографію членів Ордену Фенікса. І щоб побачити тих, хто стоїть позаду, просить розступитися тих, що стоять спереду.

Мені дуже подобається сучасна українська література для дітей. Іван Андрусяк, Сашко Дерманський, Мар’яна Савка, Таня Стус, Марія Артеменко, Тарас Прохасько, Андрій Кокотюха, Галина Ткачук, Галина Вдовиченко, Олександр Гаврош, Кузько Кузякін – і багато, багато інших. Але, як той Хегрід, прошу їх (умовно, звичайно) розступитися, щоб ми почули голоси попереднього покоління. І в радянські темні часи була, була гарна література, якою можна насолоджуватися і пишатися. 

Не чекайте від мене, будь ласка, одразу великого результату. Роблю свої відкриття у цій області української літератури повільно, смакуючи кожне. Протягом двох останніх років моїми улюбленцями стали твори Віктора Близнеця, Аттили Могильного, Григіра Тютюнника, Ярослава Стельмаха, Анатолія Костецького. 

Використаю своє службове становище, писатиму про тих, хто мене зацікавив особисто. Про тих, до кого прикипіла з дитинства і чию творчість відкрила недавно.

Прошу до нового путівника:

ПОЛИЦЯ ДЛЯ ПЕРЕКЛАДАЧІВ та ВИДАВЦІВ _ випуск 17

 

Є у нашій бібліотеці старенька, ще радянська, 1982 року, книга  «Дракон Мартін» Гельмута Ценкера. У нас вона більш-менш збереглася, загубилася на полиці  серед сучасних красенів. Папір – старіє, а цікава історія – ні.

І тому мені дуже хочеться, щоб знайшлося видавництво, яке б подарувало цій книзі нове життя! І обов’язково при цьому зберегло ілюстрації Ігоря Вишинського.

На свій страх і риск ще порекомендую порівняти переклад з оригіналом. У мене ніяких претензій до перекладу Івана Сойка немає – він прекрасний. Але ж ми пам’ятаємо, в які часи вийшла ця книга і на що ладні були піти радянські цензори, щоби догодити лінії партії.

А якщо, дорогі видавці, ви візьмете в роботу «Дракона Мартіна», то може, перекладете і його продовження?

Шукаючи інформацію про Гельмута Ценкера, побачила, що росіяни тут нас випередили, видавши другу книгу «Дракон Мартін і і вкрадене привиденя». А чим ми гірші?

До речі, про автора. Можливо, що в СРСР його друкували в першу чергу тому, що він належав до комуністичної партії Австрії. Але Ценкер мав педагогічну освіту, закінчив Педагогічну академію в Відні. Працював у початковій та спеціальній школах. Ось цей досвід роботи з дітьми і допоміг йому написати живу, цікаву історію про братів-драконів Мартіна та Георга, про їхнє життя серед людей, їхню дружбу з дітьми і непрості взаємини з дорослими.