До сторіччя Богдана Гаврилишина

    У Постанові Верховної Ради України від 18 грудня 2025 року «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2026-2027 роках» є перелік ювілеїв, які святкуватимуть на державному рівні. До нього включено подію, яка датується сьогоднішнім днем, 19 жовтня.

Рівно 100 років назад народився Богдан Гаврилишин. У постанові його охарактеризовано як економіста, педагога, мецената та громадського діяча. Наскільки це цікава та непересічна особистистіть, можна дізнатися з різних джерел. АІСТиному товариству пропоную книгу спогадів ювіляра "Залишаюсь українцем". 

В анотації читаємо: «Професор Богдан Гаврилишин – один із відомих у світі вчених, радників і консультантів з питань управління та міжнародних відносин. До його думки дослухаються політики й економісти багатьох країн. Він змінив кілька професій, набувши багатого практичного досвіду з функціонування різноманітних організацій, а також з аналізу ефективності суспільств. Серед найяскравіших прогнозів розвитку різних націй-держав – його передбачення про розпад СРСР більш ніж за 10 років до події…»

Тим цікавішим, знаючи яких висот досягнув Богдан Дмитрович, було читати його розповідь про дитинство: «Ми займали одну кімнату з цегляною пічкою, в якій було одне велике ліжко, стіл та пара вузьких лавок. Я спав за піччю.., яка вабила приємним теплом взимку. Долівка у нашій кімнаті була глиняна…». Батько мав шість класів освіти і зробив усе, щоб його діти мали змогу отримати найвищу можливу освіту.

Наведу кілька уривків.

"Якось я почув розмову між моїм братом Міськом та чоловіком сестри Ярославом, який на 20 років був старший за мене. Місько казав: «Я очікую від людей тільки добрих речей, але, може, матиму кілька розчарувань у моєму житті». Ярослав відповів: «А я не чекаю від людей нічого доброго. Якщо хтось зробить щось добре для мене, це буде приємною несподіванкою.

За життя Міську ніколи не траплялися неприємні несподіванки, а Ярославу – жодних приємних…Пізніше в житті, читаючи про китайські філософські дебати, які 2500 року тому відбувалися впродовж 150 років, я зрозумів, що більшість людей наділені й добрим, і поганим. Зі свого досвіду переконався, що якщо ти бачиш добро в людях, з якими спілкуєшся, це стимулює усе добре, що в них є. воно набирає більшої питомої ваги й більше впливає на їхнє думання та поведінку»

 

У 1948 році Богдан Гаврилишин вступає до університету Торонто, де обрав професію інженера. Маючи 4 роки перерви у навчанні, взяв собі за правило дотримуватися 10 принципів, як навчатись. Їх він прочитав з буклету для ветеранів війни. У книзі наведено 4 з 10:

1.      Залишатися в доброму здоров’ї

2.      Мати досить часу для дозвілля.

3.      Висипатися

4.      Навчатися у визначені періоди, маючи для кожного періоду чітку мету. Потрібно вчитися періодами з максимальною тривалістю в одну годину і робити перерви приблизно по десять хвилин між навчальними періодами.

 

 Коли Гаврилишин почав працювати на компанію «Алкан-Канада», віце-президент з персоналу зауважив, що у нього важке ім’я. І запропонував змінити його на щось подібне до «Браун» чи «Сміт». На це Богдан Дмитрович негайно запитав: «Скільки у списку учасників зустрічі Браунів чи Смітів?» І коли віце-президент відповів, що там двоє чи троє, Гаврилишин відповів: «І в ньому лише один Гаврилишин, і ви запам’ятаєте його та його прізвище»

 

Влітку 1956 році він брав участь у конференції Світової асамблеї молоді у Західному Берліні. Джон Карефа-Смарт із Сьєрра-Леоне виголосив промову, яка справила велике враження на всіх учасників. Він почас з того, що колоніалізм зазвичай асоціюється з білими, які завоювали країни в Азії, Африці й Південній Америці та домінують над людьми інших рас. Продовжуючи, він сказав: «Імперіалізм існує і серед білих. Найкращий приклад – Україна, яка була колонією Росії під царями протягом століть і досі залишається колонією в Радянському Союзі, де домінує Росія, під владою комісарів». Якби тоді сказав щось подібне я, багато хто прокоментував би це так: «А! Це український націоналіст». Той факт, що це сказала чорношкіра людина з Африки, справило справді велике враження.

Сподобались уривки? А це лише кілька крих із чудової книги. Запрошую до бібліотеки

Вітаємо Вадима Скуратівського з 85-річчям!

     Серед нас зараз живе геній. 

     Вадим Скуратівський.

І в нього сьогодні День народження. Йому виповнилося 85 років.

Слова про геніальність – не мої, а запозичені у Мирона Петровського.

Побачити і слухати  наживо Вадима Леонтійовича – такого подарунка долі не маю.

Якби він вів сторінки в соцмережах, рано чи пізно попалася б на його інтелектуальний гачечок. Але, як пише автор передмови Андрій Пучков, «Вадим Скуратівський не друкував на машинці, зараз не користується комп’ютером і смартфоном, через що, як здається іншим, утрапляє в ситуації кумедні. Як на мене, якраз інші перебувають у кумедних ситуаціях, коли віддають безсмертну душу на поталу сидячці в соцмережах. Скуратівський сам собі соцмережа – і з постійними «новинами», які, попри все, завтра стають не вчорашніми», а вічними, і з елементами живлення, причому в матеріальному і духовому смислах. Він все карбує від руки або ж – як цю книжку – надиктовує вдячному слухачеві».

Жодне інтерв’ю, жодна стаття не пробилися до мене ні зі сторінок електронних газет, ні з паперових газетних шпальт, вже не кажучи про книги.

Зате зараз надолужую. Читаю придбану книгу його споминів і розмислів «От із такого ми світу» - і тішуся читанню. Мені вистачить надовго, тому що воно вимагає зосередження та ясності сприйняття. Найкраще вдається це зробити вдосвіта. 

Можливо, колись буде час посидіти в читальних залах, заритися з головою в підшивки газет, де можна відшукати статті ювіляра. 

Зараз пропоную увазі читачів плей-лист на ютубі, де добра людина зібрала багато відеороликів з Вадимом Скуратівським.

А ще – даю лінк на платформу «Інтерв’ю з України», де зібрані його роздуми стосовно України.

Мені цього мало. Але хто сказав, що в цій невеличкій публікації мають бути покликання на всі матеріали нашого ювіляра?

У його геніальності спробувала переконати Тамару Анатоліївну. Сподіваюсь, що це мені вдалося.

Дай Боже здоров'я, Вадиме Леонтійовичу.  

Рубрику «Славні імена ЗСУ» веду не рік, не два і навіть не три. Як швидко час летить. Першою була розповідь 13 жовтня 2022 року.

Періодичність, з якою з’являються дописи, - різна. І коли ж до неї не повернутися, як не сьогодні, 1 жовтня, коли ми дякуємо нашим захисникам і захисницям.

Сьогоднішні герої мого проєкту – бійці 125 Окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.

Обрала їх не випадково. В ній служив Артур Дронь, львівський поет. Його вірші зі збірки «Тут були ми», а потім спогади «Ґемінґвей нічого не знає» - це про 125 бригаду.

Саме зі сторінки поета у Вікіпедії дізналася про те, як і де проходило створення бригади. Це ж було новосформоване угрупування. Спочатку були навчання і підготовка. Потім - служба поза зоною активних бойових дій. Здійснювали охорону стратегічних об’єктів на Закарпатті. Далі  загін передислокували до Волинської області, де йшло спорудження оборонних рубежів на випадок нападу з Білорусії.  І уявіть, військовослужбовці почали наполягати на тому, щоб якнайшвидше їх направили у гарячі точки.

А те, що тих гарячих точок було в їхньому житті багато,  говорять твори Дроня. Особливо важко дається «Ґемінґвей нічого не знає».

Особливість 125 Окремої бригади територіальної оборони ЗСУ розкриється, якщо натиснути на лінк зі сторінки Артура з Вікіпедії. Ви попадете на 125-ту Окрему важку механізовану бригаду. Таке переформування сталося наприкінці липня 2025 року.

Тут я залишу читачів наодинці зі сторінками Вікіпедії. Переказувати немає сенсу. Єдине, що пораджу – прочитати статтю Юрія Бутусова про події на Харківщині (це – зі сторінки бригади), якщо прорветесь скрізь рекламу, якої багатенько на платформі «Об’єктив».

Але коли бачу згадки про дії 125 бригади, згадую «Ґемінґвей нічого не знає». 

Оце і є правда про неї. Принаймні для мене. 

Дякую нашим захисникам та захисницям України. Ми живемо завдяки вам.

Вітаю із Всеукраїнським днем бібліотек

   Що там казати, Всеукраїнський день бібліотек - особливе свято. 

Мені пощастило належати до цієї спільноти - і вважаю це наймудрішим вчинком у своєму житті, коли обрала цю професію. Книги допомагають.

Свій робочий ранок розпочала з питання: "А що про це свято писала Валентина Мержиєвська у проєкті Memory Craft"?

Тож прошу пройти за лінком, де зможете розшукати те, що стосується цього свята та пройтись переліком тих, які на нас чекають у майбутньому. 

До дня народження Аттили Могильного

Спитайте мене, будь ласка, хто мій улюблений український поет.

І я  назву ім’я Аттили Могильного. Сьогодні День його народження. Він народився у 1963 році і пішов у засвіти молодим, у 45 роки.

Спочатку відкрила його для себе як дитячого письменника (дивись тут ) , а потім відшукала збірник його віршів, відкрила і … зрозуміла, що в полоні.

Свою першу публікацію (бо була і друга) закінчила обіцянкою відшукати про нього більше інформації. Оттоді й відчула несправедливість по відношенню до Аттили Вікторовича. І придбала «Київські контури», видані  «А-ба-ба-га-ла-ма-гою». Іван Малкович був і є його найкращим другом. Він свої спогади «Династійний київський поет»  почав так: «Аттилі Могильному випало пройти свій творчий шлях у звичній для українського митця шапці-невидимці – обмаль статей про його книжки, обмаль згадок у пресі».

Що змогла – знайшла і додала в путівничок про поета.

І така спокуса хоч кілька цитати навести, що попрошу вибачення у Івана Малковича за порушення авторського права, знаючи, що книжку «не слід відтворювати жодним способом без попередньої письмової згоди Видавництва». Вірш замість епілога - мій найулюбленіший. У вірші про осінь  вразило порівняння парасолі з лелекою, а слова  "холодна затятість киян, приречених ставати першими на шляху" вразили своєю актуальністю.

Календар знаменних дат

 З Днем вишиванки, дорогі читачі!

КАЛЕНДАР знаменних ДАТ _ день народження ТЕРРІ ПРАТЧЕТТА

Террі Пратчетт - англійський письменник, який вивів жанр фентезі на неймовірну висоту. Його книги пройшли випробування часом і встояли, коли хвиля Поттеріани на певний період накрила світ. 

Знаєте і любите його творчість? Тоді зробіть так, щоб про його Дискосвіт дізналося якомого більше людей. Беріть з мене приклад, бо ті, хто поруч зі мною, вже давно знають, хто такий Террі Пратчетт і чому обов'язково читати і слухати його книги. 

Фото із сайту VIVAT

Гумор, добрий гумор,  звичайно, на першому місті серед причин стати прихильниками творчості Пратчетта. Але не тільки це. Перед нами - ретельно вибудуваний на магії світ, бо інакше неможливо пояснити його існування. Але все решта - заставляє думати над тим, як побудоване наше з вами життя, що у ньому добре, а що не так; і що можна запозичити у Дисковіті. Створивши його, Пратчетт дуже гарно пояснює особливості світу реального, до якого ми належимо.

На сайті онлайн-книгарні VIVAT є дуже гарна стаття, де пояснюється порядок читання книг. З ним повністю погоджуюсь. І додам від себе, що таки так, треба почати з перших двох: "Кольору магії" та "Химерного сяйва", а далі можна йти за вподобаннями. У мене ніколи не виходило йти у хронологічному порядку. Бо доходила до роману "Право на чари" і тоді вже звертала з головної траси на бічну, читаючи про відьом. 

Маю й своїх фаворитів, персонажів циклу "Варта".

От тільки запронувати читачам поки що нічого, сама користуюсь аудіокнигами, бо, як побачите на сайті онлайн-книгарні, ціни трошки кусаються. 

Повертаюсь після канікул з публікацією про Михайла Івановича Терещенка. День його народження – за новим стилем – припадає саме на сьогодні.

Від 13 березня, з нашого Шевченківського свята, як мінімум двічі на день проходжу повз портрети, що є частиною проєкту 7 класу. Після знайомства з книгою «Михайло Іванович Терещенко. Перший олігарх» дивлюся на деякі з них іншими очима. Богдан та Варвара Ханенки, Микола Терещенко є героями цього твору.

Якщо взяти за приклад практику БараБуки і підібрати теги до книги, як мінімум було би так:

-         Тримати слово:  основа успішного бізнесу;

-         Кохання: на що заради коханих жінок піде чоловік

-         Порада батькам: як "тримати в руках" дорослого сина

-         Меценатство  та благодійність: як залишити своє ім’я в народній пам’яті.

Ця книга – з книжкового фонду Анни Шнайдер, яким маємо можливість користуватись. Рекомендую ) Книга написана дуже легко і читається легко.

Мене дещо спантеличило останнє речення спогадів і мовчання Інтернету з цього приводу, але то вже інша історія.

19 березня День прильоту лелек.

 Лелека – символ нашої школи. Тож ніяк не оминути такої важливої дати.

У Національному природньому парку «Пирятинський» зараз готуються до повернення сім’ї найзнаменитіших в нашій країні лелек - Грицика та Одарки.  Три роки ведеться онлайн--спостереження за життям-буттям таких рідних нам птахів. І з їхнім прильотом почнеться четвертий сезон..

Слідкую за життям Пирятинського парку десь з літа 2025  у Фейсбуці,  а цього року  хочеться бути серед перших, хто побачить хвилюючий момент повернення у рідне гніздо. Доєднатись до онлайн-трансляції можете і ви - через ютуб-канал «Лелека Грицько». Аналогічну роботу ведуть чехи, вони вже дочекались лелек.

Саме перегляд чеських лелек і наштовхнув мене на думку про цензуру. Інтерактивну листівку я зробила для колег. Декому вона сподобалась, а Наталя Юріївна одразу ж захотіла показати  своїм першокласникам. Читаю її повідомлення в нашому шкільному чаті, а на екрані ноутбука переді мною чеські лелеки…  паруються. Звичайно, нічого відвертого там немає. Але Наталії Юріївні було би незручно, про що їй так і написала.

І вам скажу те саме.

Навіть самі пирятинці пишуть, що "життя диких тварин містить епізоди, перегляд яких може засмутити неповнолітніх та вразливих осіб" та просять бути обачними при перегляді.

Минулого року батько, Грицик, викинув з гнізда найслабше лелеченя, дівчинку Катрусю. У природи свої закони, і не людям їх міняти. Щоб повернути дитинчатко в гніздо, звісно, і мови не могло бути. А от підібрати, відвезти до притулку, де рятують тваринок, що попали у біду – люди могли і зробили це...  Катруся витягнула щасливий квиток. ЇЇ виходили, виростили, і в кінці серпня вона відлетіла у теплі краї.

Тож тут треба говорити навіть не про 17+, а 12+ і навіть 6+

Я вас чесно попередила. І  сама готова – навіть до того, що взагалі не буде на кого дивитися. Але телефону з рук не випускаю. Чекаю.

На інтерактивній листівці на фото зліва - наше, пирятинське, ще пусте гніздо. Справа - чеське. Є бонус - трансляція з гнізда мами-журавлихи, яка вже висиджує 2 яйця. Її ведуть наші сусіда-поляки. Ще й буде нагода повчитися розрізняти журавлів та лелек. Оце вчора дізналася, що багато років ведуть спостереження за лелеками на Одещині, але там на поверення чекають у квітні. Тож доєднаю пізніше, коли буде про що розповідати.

Гарного перегляду! Принаймні, даю ще одну відповідь на питання, що подивитися у вільну хвилинку ) 

наша ШЕВЧЕНКіана _ до Дня народження Великого Кобзаря

ШЕВЧЕНКіаною називаю зібрання матеріалів, присвячених Тарасу Григоровичу Шевченку.

Книги про великого українського поета, які є в нашій бібліотеці, не перетнули межі 2000 року і деякі  навіть дуже-дуже пенсійного віку – 1958 року видання. Зрозуміло, що готували їх в Радянському Союзі до 145 річчя поета. . 

Але в цілому наша бібліотека має непогане зібрання книг про великого Кобзаря. Для такого невеличкого фонду, як наш, маємо чим пишатися. Цінні фотоальбоми з репродукціями митця. Є "Тарасові шляхи" Оксани Іваненко. Є фундаментальне видання "Доля". Є книги, які змогли дістатися українського читача лише зі здобуттям незалежності, наприклад, книги Дмитра Чуба, Павла Зайцева. 

Дуже цікаво гортати в руках книгу "Пам'ятник Шевченкові у Вашингтоні", видану в Америці.  Немає змоги взяти кожного за руку і показати все зібрання. За допомогою віртуальної виставки «АІСТина Шевченкіана» можу це зробити.

Звичайно ж, найсильніші враження все рівно виникають, коли тримаєш в руках книгу.

Чекаю в гості )

В путівнику останнім шостим пунктом є ОНЛАЙН-РЕСУРСИ. Ви зараз в інтернеті, то ж спробуйте пройти за лінками. Вибачте за рекламу, якою щедро двоє з трьох сайтів щедро вкриті, але воно того варте, повірте.

Всесвітній день письменника

Свято встановлене у 1986 році на 48-му конгресі Міжнародного ПЕН-клубу.

 В Україні увагу до цієї події привернула у 2012 році Лариса Ніцой.  У цей день проводяться літературні читання, конференції, презентації нових творів та нагородження найкращих авторів.

Отже, моя презентація нового проєкту – «Антології найкращих творів українських радянських письменників» буде доречною. Зверніть, будь ласка, увагу на те, що в новий путівник й задумала для того, щоб в ньому писати про саме найкращі твори і саме радянських українських письменників.

Є в одній із книг Джоан Роулінг  цікавий момент. Хагрід показує Рону, Герміоні та Гаррі живу фотографію членів Ордену Фенікса. І щоб побачити тих, хто стоїть позаду, просить розступитися тих, що стоять спереду.

Мені дуже подобається сучасна українська література для дітей. Іван Андрусяк, Сашко Дерманський, Мар’яна Савка, Таня Стус, Марія Артеменко, Тарас Прохасько, Андрій Кокотюха, Галина Ткачук, Галина Вдовиченко, Олександр Гаврош, Кузько Кузякін – і багато, багато інших. Але, як той Хегрід, прошу їх (умовно, звичайно) розступитися, щоб ми почули голоси попереднього покоління. І в радянські темні часи була, була гарна література, якою можна насолоджуватися і пишатися. 

Не чекайте від мене, будь ласка, одразу великого результату. Роблю свої відкриття у цій області української літератури повільно, смакуючи кожне. Протягом двох останніх років моїми улюбленцями стали твори Віктора Близнеця, Аттили Могильного, Григіра Тютюнника, Ярослава Стельмаха, Анатолія Костецького. 

Використаю своє службове становище, писатиму про тих, хто мене зацікавив особисто. Про тих, до кого прикипіла з дитинства і чию творчість відкрила недавно.

Прошу до нового путівника:

Фейсбук завжди питає, що у мене на думці. Якби Blogger поцікавився, що я сьогодні робила... 27 листівок для друзів та рідних... Як вам? Але ж яка то приємна робота. Працюєш і розумієш, що створю радість. А про "Шпигунську школу" завтра напишу ) З Новим роком, друзі!

КАЛЕНДАР ЗНАМЕННИХ ДАТ _ День працівників архівних установ

Ні, вибачте, сьогодні не остання публікація Тематичного циклу, як можна було передбачити із вчорашнього посту на цьому блозі ) 

Зроблю один крок в сторону заради одного цікавого свята. Ви ж пам'ятаєте, так, що розповіді про свята із Календаря знаменних дат не входять до мого Тематичного циклу?

Сьогодні, зокрема, в Україні відзначають День працівників архівних установ. Я б назвала День літописця або День архіваріуса )

Можу і вважаю, що й сама є АІСТиним архіваріусом. Трошки приклала сил і часу, щоб зібрати архів школи. І зараз розповім одну цікаву історію про те, як до моїх рук потрапляють матеріали.

Десь з місяць чекав у бібліотеці на Наталю Миколаївну Мороз великий пакет з книгами. Пройшло багато часу, поки  з'ясувалось, що до неї він немає ніякого відношення. Тож мені самій довелося вирішувати долю вмісту пакету. Дещо - з англійської мови - забрала міс Ліля. Дещо пішло у макулатуру. Моя рука зі старою газетою вже тягнулася до ящика з паперовим непотребом, коли око вихопило характерні для шрифту польської мови загогулінками. 

Зупинилась, розгорнула. Перша сторінка відсутня. Чи не "Slowo Polskie"? Так і є: "Slowo Polskie", грудень 2015 №12(41). 

А в ньому - будь ласка, на 13 сторінці публікація, де на фото можна розгледіти наших випускників: Ксеня Бевз, Настя Кінцерська, Маша Ошовська, Аня Войціцька, Віка Кузьміна, Катя Кіндзерська і Даша Домбровська.

Уявіть, в шкільному архіві такої газети не було - а тепер є!

І так, сьогодні - Надвечір'я Різдва Христового. Зі святом, дорогі читачі! За віруванням, у Різдвяну річ з 2 до 5 години ранку "відкриваються небеса"! Думаю, зараз є в українців - одне на всіх - бажання!

Підготовка до відкритого бібліотечного уроку в рамках атестації зайняла у мене весь час. Маю на увазі весь час, виділений Вінницяобленерго нашій школі. Роздруковувати матеріали без електроенергії ще не вмію )

Оця прогалина на блозі - пусте віконце замість 8 грудня - нагадуватиме мені про цей непростий час. 

Кінець І навчального семестру. 

Я дуже вдячна Олені Леонідівні за те, що знайшла можливість і віддала мені урок, виділений на роботу зі щоденниками читача в 4 класі,  для розмови про Бібліотечний календар. Вона ж обирала тему уроку і схвалила день, коли його провести.

9 грудня є офіційним Днем народження Оле-Лукойє, персонажа казки Ганса Крістіана Андерсена. Ім'я, звичайно, знайоме четвертокласникам, але зараз особливо близьке, тому що почали репетирувати "Снігову королеву". То ж хіба ми могли обрати інший день? 

З фотографії видно, що на дошці сховані за ілюстраціями та картинками листи Бібліотечного календаря. Наша спільна робота з дітьми була в тому, щоб свята та події представляли учні. Тут ми повністю опирались на випадок, те, що люблю найбільше. 

От уявіть, хлопчик, який є найбільшим жартівником і має гарне почуття гумору, отримав можливість - абсолютно випадково - представити День смішного читання. 

А тому, який між паперовою та електронною книгами надає перевагу другій, випало - знову ж таки абсолютно випадково - познайомити однокласників саме з Днем читання електронних книг. 

Люблю колекціонувати такі випадки. 

Треба набратися сміливості і підійти до Ірини Михайлівни за аналізом уроку ) Як би там не було, мені сподобалось )

Сьогодні – день народження французького письменника Даніеля Пеннака.

Бачте, вчуся вчасно заглядувати до Календаря знаменних дат. Розповісти про нього планувала давно. Аж тут подарунок долі – у нього сьогодні День народження. 81 рік. Нехай буде нам здоровий.

Те, що пропоную прочитати нижче, мало схоже на традиційну розповідь про письменника. Це буде розповідь про те, ЩО мене вражає в його творчості.

Я чесно попередила, а вам вирішувати, чи продовжити читання.

Багато хто з книгоманів знайомий з Пеннаком, навіть не підозрюючи про це. Тим, хто любить читати, фейсбук не міг не підкинути (бо мені таке щастя випадає з періодичністю раз чи два на рік) Декларацію прав читача. Оці знамениті 10 правил. Ну невже не читали? Невже не чули? Якщо ні – читайте зараз, вам обов’язково сподобається (додаю картинку). 

До речі, мало хто звертає увагу, що в цьому маніфесті є одне застереження: "Ніколи не смійся з тих, хто не читає, інакше вони ніколи не візьмуться за книжку". 

Насправді свою Декларацію Пеннак проголосив у книзі "Як роман" (1992 рік видання). Початок – щось схоже на батьківський щоденник, у якому батько роздумує, чому його син не любить читати. І це сталося в сім’ї, в якій батьки змінили своє життя ради того, щоб читати і переказувати сину перед сном цікаві історії. 

Вкотре, перечитуючи роздруковану з інтернету російськомовну версію, не можу зрозуміти, чому книга Пеннака досі не перекладена українською.

 Коли «Як роман» був написаний, тоді ще ні про які мобільні телефони і персональні комп’ютери з ноутбуками та  інтернетом ніхто не чув. Альтернативою книзі тоді був телевізор. І стурбовані батьки (з цього починається книга) шукали вирішення, як відірвати дитину від цього монстра.

Дайте вгадаю, про що ви зараз подумали: «Вони, бідні, не знали, що чекає їх попереду». Але виходить, що діти, які росли з телевізором замість книжки, вже виросли і зараз бідкаються, що їхні діти (чи онуки) замість книжки радше візьмуть до рук гаджети. (Не ображайтесь, будь ласка, якщо у вашій сім’ї не так). Цікаво, ЩО буде відволікати від читання нащадків нинішніх маленьких користувачів гаджетів? ЩО людство ще вигадає?

Може, саме в цьому криється відповідь, чому не перекладають «Як роман»? Тому що телевізором зараз нібито нікого не спокусити, проблема ніби сама собою вирішилась?

Якщо ви думаєте, що мені час закруглятися, вибачте. Не поспішайте, будь ласка. Розповідь про багатоплановість Пеннака - попереду…   почекайте ще  трошки.

Чому мені так кортіло розповісти про Пеннака? Повторюю, він дуже багатоплановий письменник, який здивує вас так само, як і мене.

Після знайомства з публіцистикою була дуже здивована, тримаючи в руках книгу для дітей «Ще той песик», яку написав наш герой.  Знімаю шляпу перед видавництвом «Час майстрів». Все в ній яскраве: ілюстрації, формат, розмір шрифту. Все притягує око. Ще один плюс – переклад, треба запам’ятати ім’я того, хто його зробив (Ася Висинська). Ну, а сюжет книги… не відпускає.  Дорослим я б навіть наполегливо пропонувала читати її для того, щоб знали, як не треба себе вести. Стосовно ж дітей… Мама, яка віддала мені цю книгу на експертизу, вирішила прибрати її з домашніх полиць. Дійсно, сцена у притулку для собак у Монако скарає серце кожному. Важка сцена, що там говорити.  Можливо, якщо дітям дорослий читатиме цю книгу, він якось зможе уникнути важких дитячих переживань і перегорне сторінки.

Не знаю, маю порадитись з колегами, буде про що поговорити за круглим столом найближчим часом.

Про різноплановість ще не забули? Отже після публіцистики, після книг для дітей – Пеннак відкрився мені як автор – чого б ви думали? Детективів. І між іншим, дуже непоганих детективів. Вони об’єднані в цикл завдяки головному  персонажу – Малоссену. Але це не Шерлок Холмс, не Ніро Вульф, не Перрі Мейсон і навіть не міс Марпл. Малоссен – людина, яка притягує нещастя на свою голову. З гарною періодичністю вони знаходять його, що Пеннак дуже гарно й описав. Не знаю, може врешті решт  герой надоїв автору (або нещастя закінчилися J ), але цикл про Малоссена завершено.

Отут зупиняюся, щоб подякувати Пеннаку. Відтепер в мене є:

-        Детектив (перший в серії).

-        Книга для дітей «Ще той песик».

-        І нова тема для досліджень.

Але про це іншим разом )

Дякую, що дочитали. Далі буде… 

27 листопада - ДЕНЬ ЧИТАЧА

Вітаю з Днем читача всіх гостей блогу АІСТиної бібліотеки. Ви для мене, за невеличким виключенням, залишаєтесь невідомими. Від цього моя вдячність вам не меншає. Ви читаєте мої пости - і мені приємно.

Поки не доведено протилежне, вважатиму себе ініціатором Дня читача. Чому саме 27 листопада? Про це писала рік назад. Раз ініціатива моя, тому й право обирати дату мені. Логічно ж? Так само маю право трансформувати назву, обираючи коротший варіант "День читача". 

За рік мій Бібліотечний календар збільшився (дивись попередній пост). У ньому згадуються читання і читання в голос; електронні та паперові книги;  бібліотекарі, бібліотечні полиці і навіть обійми з бібліотекарями. А про День читача згадки не знайшла. 

Мова ж не про кількість читачів цього блогу. 

Мова про виховання справжнього читача, і тут шкільній бібліотеці є над чим працювати. 

БІБЛІОТЕЧНИЙ КАЛЕНДАР

   І знову повертаюсь до 4 дайджеста. Дуже б не хотілося, аби на його гарному ілюстративному фоні загубився Бібліотечний  календар. На його створення пішло більше року: від народження ідеї до її втілення. А ідея була в тому, щоб зібрати - по можливості - всі дати, пов'язані з книгами та читанням.

   Найбільше часу пішло на збір інформації. Губилося місце збору. Губилася сама інформація - у скріншотах, у збережених нотатках і лінках у вайбері та мессенджері. На оформлення календаря пішло всього кілька днів, як не дивно.

В результаті - що ми маємо? Часову лінію, яка починається 25 січня і закінчується 27 листопада. За кожною крапочкою - лінк на сторінку, де можна прочитати коротку історію свята. 22 дати, що розташовані у хронологічному порядку. І всі вони стосуються книги.

Серед них знані у світі, з довгою історією важковики, наприклад, День дарування книг чи Міжнародний день дитячої книги. А є скромні, які тільки-но з'явилися у нашому інформаційному полі. Такі як День бібліотечного шелфі. Це перша дата, жовта крапочка. Якщо натиснути на неї, дізнаєтесь, чи не помилка це: селфі чи шелфі.

Є дві дати - внесок нашої школи. Одна - жовта крапочка, яку запропонував якось на шкільній колегії наш директор Ігор Йосипович Казьмірук. А другу запропонувана мною. Остання червона крапочка, 27 листопада. 

І про неї детально поговоримо завтра.

Далі буде...