Я РОЗПОВІМ ВАМ...

... про Мирослава Дочинця, про три Наталії та про себе.

 За бібліотечним круглим столом найрідше буває Наталя Йосипівна П’яст – через її вкрай напружений графік. Але для спілкування леді Круглого столу це не перешкода. Про книжки ми говоримо і по телефону,  і на шкільному коридорі в очікуванні приїзду таксі. Восени 2024  саме біля столу чергової вона, час від часу  поглядаючи у вікно, розповіла мені про те, як на VinBookFest познайомилася з Мирославом Дочинцем. Її вразила його самотність. Кругом вирував книгообмін, а там, де був він, було тихо і спокійно. Можливо, саме це підкупило Наталю Йосипівну і вона з дітьми підійшла до його столу, придбала кілька його книжок і відтоді смакує потрошки.

Не можу сказати за всю школу. Але віднедавна у нас існує умовне братство, чи то пак, умовне сестринство шанувальниць творчості Мирослава Дочинця, до якого належать три Наталі і я. 

 

Перша Наталя – Мороз – подарувала мені книжку «Якщо послухати мудреців» і так познайомила мене з творчістю цього самобутнього письменника.

Друга Наталя – Рощинська – тієї ж осені 2025 подарувала мені можливість почитати «Лиса», автором якою є Дочинець. А ще – на День пошти – відповіла вишуканим подарунком, вісь якого – цитата письменника. З її подачі стежу за сторінкою Дочинця на Фейсбуці.

Розповіддю про третю Наталю почала цю публікацію, і розповіддю про неї її й закінчу. Нещодавно вона кинула мені лінк на пост Дочинця, який Фейсбук «делікатно» для мене приховав. А Наталя Йосипівна – видобула і добре зробила, тому що й мені є що сказати з цього приводу. Але про це – іншим разом, це вже зовсім інша історія.

P.S. Якщо раптом зараз цю публікацію читає хтось із АІСТиного товариства і дасть мені знати, теж радо приєднаю його до уявного сестринства любителів творчості Мирослава Дочинця.

Я РОЗПОВІМ ВАМ про мандрівні сюжети

 Одразу до справи, без передмов. Що вам нагадує цей малюнок?

 

Ось  підказка, моя учнівська робота, в якій я використала ілюстрації Володимира Голозубова. А могла б взяти і цей конкретний малюночок. Він - фрагмент великого полотна Пітера Брейгеля-Старшого «Нідерландські прислів’я», написаного  у 1559 році. 

Не на різних кінцях Землі, але дуже далеко один від одного знаходяться Україна і Нідерланди. Різні жанри фольклору, казка і прислів’я. Сюжет – один. Вікіпедія у статті про Пітера Брейгеля-Старшого в окремій виносці зауважує про вплив байки Езопа «Лисиця і Журавель».

Хочеш – не хочеш, задумаєшся про сюжети, які мандрують у часі та просторі.

Схоже, у мене з’явилася ще одна тема для досліджень - "Мандрівні сюжети". І дякую за це Рустаму Гаджієву. Саме в його книзі «Лінгвістика на карті світу. Непорозуміння,  кримінал та інтриги в різних мовах» прочитала про картину Пітера Брейгеля-Старшого. Щоправда, він обрав зовсім інші фрагменти, для розповіді про які мені б довелося обрати гриф «17+», але це вже інша історія. Обговорюватиму її за Круглим столом у бібліотеці )

 

РОЗПОВІМ про дивовижні збіги

Люблю колекціонувати збіги. 

Семикласник Ілля Г. сьогодні майже самотужки переніс з класу до бібліотеки всі підручники. Відволікся лише на хвильку, взяв до рук книгу німецького письменника Отфріда Пройслера "Водяничок".

Його вибір мене вразив. Дуже рідко хто бере читати цю книгу. Видана у 1992 році "Веселкою", вона програє сучасним виданням у всьому: ілюстрації, папір, обкладинка. Сучасні читачі люблять яскравіші та новіші видання. 

А десь через годину, коли читала про Тараса Прохаська ("ЖИВІ. Зрозуміти українську літературу" Олександра та Павла Михедів), дізналася, що казки Пройслера - його улюблені з дитинства книги. 

 

Розповім сьогодні про нашого земляка Сергія Танадайчука. 

Все почалося з маленької книжечки із дуже незвичайним і привабливим дизайном. Саме дизайн мене зацікавив.  На обкладинці  згадується ім'я - Віка Зданевич. 

З нього й почала свої пошуки, і це нічого мені не дало. 

Наступний крок мені знову ж таки підказала книжечка, бо на ній було вказано, що ідея та макет С. Танадайчука. 

Це ім'я, забите в пошуковик, дало мені багато інформації для роздумів. 

Сергій Танадайчук - хто це? 

Це - митець, майстер народної творчості,  родом із Козятинського района, наш земляк.

З 1984 він жив у Бердичеві. І там полишив по собі добру пам'ять як в першу чергу педагог, вчив дітей любити мистецтво і робити це незвичними способами. 

Щоб дати ширше розуміння, яким велетенським був його талант, скопіювала фрагмент статті із Вікіпедії: "Сергій Танадайчук працював в таких техніках, як живопис, розпис, витинанки, писанки, пластика, малюнки-вірші, а ще складав казки й пропонував дітям їх ілюструвати. Придумував витинанки-іграшки. У виготовленні авторських панно Танадайчук використовував також різні технічні прийоми. Частина його доробку виконано відщипуванням, коли можна працювати без інструментів, відриваючи пальцями невеликі частини від складеного чи розгорнутого аркуша паперу, надаючи в такий спосіб потрібної форми уявному/реальному образу та створюючи різні інші модулі. Частину робіт майстер виконав у традиційній техніці вирізування із допомогою ножиць. Переважна більшість його витинанок — це композиції з багатьох кольорових елементів, що різняться за розмірами й формами, як правило, на контрастному тлі, утім є частина творів, вирізаних із одного цільного аркуша паперу."

Про себе він писав: " Не всі мої напрямки моєї творчості відповідають народному малярству. Але все-таки намагаюся триматися столітніх і тисячолітніх традицій  свого народу".

Він не прожив і повних 40 років. Може, тому що дуже яскраво горів його талант?

Я РОЗПОВІМ ВАМ...

 ... про "Слово року-2024" у Великій Британії.

Навіть не так. Розповідатиму не я. Розповідатимуть журналісти шанованих сайтів, куди я звернулась у пошуках інформації про Слово-року-2024. Допоможе читачам ця онлайн-листівка.

З нетерпінням чекаю на українські результати.

Щоб нагадати читачам, що таке "Слово року",  прошу переглянути мою публікацію від 03.04.2024

Читати різні джерела корисно й тому, що можна вчитися, як по різному можна дати інформацію, як відрізняються статті,  акценти, створюючи при цьому абсолютно унікальний продукт. А першоджерелом була публікація укладачів словника англійської мови Collins Dictionary. 

І будемо разом чекати на звіти  інших країн, особливо  України.

Початок Третього Тематичного циклу

Танцювала, танцювала і не вклонилася. Це я про себе.

На початку червня цього року мені лишалося зробити 3 кроки, щоб закінчити Другий Тематичний цикл та підвести підсумки 2023-2024 навчального року. Попри всі мої плани - цього не сталося, не вистачило сили, волі й сили волі. І ще часу.

Ніби й нічого смертельного, але гештальт треба закрити )

Тематичний цикл - це список із 45 тем, який допомагає мені порядкувати свою роботу на блозі, не загубити щось цікаве і не зануритись з головою у якесь нове дослідження та забути про інші. Таке вже траплялося.

Я РОЗПОВІМ ВАМ про...

... «Національний проєкт: пишемо есе»

Відвідувачів та гостей бібліотеки часто попереджаю: «Будьте зі мною обережні. Можу  «заговорити» вас». І  завжди питаю, скільки у них вільного часу в запасі. Напевне, й блог веду, щоб виговоритися.

Приготувала для презентації рубрики «Я розповім вам про…» смачну та дуже корисну для школи історію. Про «Національний проєкт: пишемо есе».

Чи знає хто з українських освітян, що в 60-ті роки в американській освіті стався переворот? В той час, коли радянських дітей вчили писати перекази та твори, десятиліттями американських учнів вчили писати есе.

Вчили  висловлювати свої думки,  підкріплювати їх аргументами з публіцистики  та художньої літератури,  вибудовувати ланцюжок  причини ти наслідків. А головне – не боятися це робити. Не використовувати шпаргалки, не красти чужі думки, не плагіатити.

В Україні це не кожен дорослий таке зможе. І не кожен учитель може навчити цьому своїх учнів. Тому маємо результати ЗНО, як, наприклад, у 2019 році, коли 52% випускників не навели приклад з літератури чи інших видів мистецтва, 31% отримали 0 балів за критерієм «Аргументи», а 60% - мали серйозні порушення логічності, послідовності й несуперечливості викладу.

В Україні, можливо, тема написання есе піднімалась і раніше. Але так комплексно і маштабно, як це зробила  команда ГО «Смарт освіта» на чолі з керівницею Галиною Титиш – думаю, вперше.

Вони задумали навчити писати есе всіх, і дорослих і дітей. В першу чергу тих дорослих, що працюють з дітьми. Маю на увазі, звичайно, вчителів, вчителів з усіх навчальних предметів. І підготовили методичні матеріали та розробки.

Обмежень немає. Кожен може відкрити сайт і почати вчитися. Я  також вчуся, це мені дуже згодилося в роботі над блогом

Далі  передмови поки що не пішла. Вирішила відкласти процес навчання на літо. Але й передмова мене багато чому навчила. По перше, в мене щезнув  бар’єр та страх перед чистим аркушем,  я вже більше не боюся. По друге, знаю, як почати працювати, і знаю, що це легко зробити. В передмові розповідається про два різні підходи до підготовчого етапу. Мені здається, що вдало їх об’єднала. Було би цікаво з кимось обмінятися враженнями.

Дякую, що дочитали