ПОЛИЦЯ ДЛЯ ПЕРЕКЛАДАЧІВ ТА ВИДАВЦІВ _ творча спадщина Мирона Петровського

Пишу пост по гарячим слідам, по дуже гарячим слідам.

Є, звичайно, відчуття, що лізу не в свою справу. Але спробувати варто.

У попередній публікації про Мирона Петровського говорила, зокрема, й про те, що його твори – велика бібліографічна рідкість. Це мене дуже вражає. Те, що його не друкували за радянської влади, не дивує. 

Гнітить те, що в незалежній Україні  проігнорували книги Петровського. Немає перевидань, немає перекладів.

Друзі, які впорядковували його архів, написали у спогадах, що є близько 40 книг, готових до друку.

Можу допустити, що вони написані російською. То чому ж не перекласти?

Одну книгу б точно варто було би перевидати. Або в оригіналі, або в українському перекладі. «Мастер и Город» про київські мотиви Булгакова. Є польський переклад. А чому немає українського перекладу? Може б тоді ніхто б не писав про українофобство Михайла Афанасійовича?

Ті ж самі нариси «Городу й миру» - чому б не перевидати? Це ж наш Київ! Це ж наше місто. Там про Корчака, про М. Семенка, про Лесю Українку!

Всі, хто знав особисто Мирона Семеновича, в один голос кажуть, що він був одним із найкращих знавців Києва.

Ми розкидаємось хорошими людьми. Принаймні, на це дуже схоже.