#MemoryCraft _проєкт Валентини Мержиєвської

Дуже поважаю Валентину Мержиєвську як педагога.

В захваті від неї як від автора підручників, посібників та письменниці.

Вражають її просвітницькі проекти: Валентність, Лінгвоцид, Перефарбований лис, Календатика.

Мені  особисто імпонують  її надзвичайно аналітичні здатності.

А як бібліотекарю дуже корисною є «збірка матеріалів для проведення тематичних занять з дітьми, до різних пам’ятних дат – і громадянських свят, і днів пам’яті»  під кодовою назвою  #MemoryCraft

Друзі та  колеги,  це -  клондайн

Для роботи з Календарями знаменних дат вони будуть дуже помічні

MemoryCraft – це збірка матеріалів для проведення тематичних занять з дітьми, до різних пам’ятних дат – і громадянських свят, і днів пам’яті. Розроблена ГО «Валентність. Переосмислення» за підтримки ALIGHT від користувача Irina Vek

ПОЛИЦЯ для МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ_випуск 2

 Джеремі Стронг «Гармидер у школі»

 Сьогодні на поличку для майбутніх вчителів ставлю ще одну книжку. До «Стефи та її Чакалки» доєднується «Гармидер у школі».

Іван Андрусяк написав книгу про неслухняних дітей.

Джеремі Стронг розказав про неслухняну вчительку. Міс Лілія Гармидер – справжнє лихо для адміністрації школи. Вона приборкувачка суворих директорів та завучів.

Можливо, секрет її успіху в тому, що міс Гармидер - учитель на заміну. Ніхто не підозрює, що вона  за кілька тижнів може змінити плин життя в школі.  Планує вона це, чи само воно так виходить?

Про один її секрет все ж таки сьогодні розповім. Треба мати велику торбу з різними цікавими штуками. Діти від уроків міс Гармидер у захваті.

Чи стане вона гарним прикладом для майбутніх вчителів? Яку позицію вони б воліли зайняти? Чи вистачить у них сміливості бути, як у міс Гармидер?

Молоді учителі на власному досвіді будуть опановувати науку, що не завжди  суворі педагоги це погано. В наш час і ми не застраховані від суворих колег. Молодому учителю знадобляться уміння знаходити спільну мову з досвідченішими колегами. І не завжди треба починати з революції, а спочатку спробувати шукати спільну мову.

Джеремі Стронг вчить не боятися.

На відміну від книги Андрусяка, книга «Гармидер у школі» є у нашій бібліотеці. Читайте. Це підніме вам настрій.

P.S. Де шукати ту полицю, на яку поставила книжку Джеремі Стронга? На головній сторінці сайту є розділ "ПУТІВНИКИ". Під 13 номером значиться "Віртуальна бібліотека" (більш детально про неї писала 23 грудня). Це і є вхід до Віртуальної бібліотеки

Нові НАДХОДЖЕННЯ _ Ніл Гейман "Американські боги"

Обіцянки треба виконувати. Навіть якщо пройшло півроку. Особливо, якщо пройшло півроку.

60-ою книжкою, яку Маша Осовська передала АІСТиній бібліотеці в користування, були «Американські боги» Ніла Геймана. Саме про неї я обіцяла розповісти.

Америка, американський континент – в стародавні часи був схожий на прохідний двір. Наївні люди думають, що першовідкривачами  були вікінги. Ні. І навіть не стародавні для нас єгиптяни. Всі везли з собою богів. Там, на американському континенті, вони ставали нікому не потрібні, коли зникали люди, які в них вірили.   

Тут я бачу прямі аналогії з романом Террі Пратчетта «Дрібні боги». Але під руками немає тексту, щоб підкріпити цитатами.

Ніл Гейман  дає свою відповідь на питання, що відчували боги, коли залишалися без послідовників? Як вони влаштовують своє життя?

З тими, хто знайомий з обома романами, охоче обміняюсь враженнями.

Але повернімось до «Американських богів». У книзі Ніл Гейман підтвердив свій талант і майстерність. Він гуру хитромудрих сюжетів. В романі є моменти, які начебто мали викликати відразу і гидливість. Аж ні разу. Якось автору вдалось втриматись на межі пристойності.

Я і так забагато розповіла, проспойлерила, як зараз люблять казати. А мені дуже хочеться, щоб ви оцінили сюжет історії, масштаб героїв, подій, інструменти, які використовує автор. Як в сюжет вплітаються реальні 
будівлі та вигадані місця. Це фантастично – те, що зробив Гейман. Важко йому буде себе ж перевершити. З задоволенням чекаю на наступну книжку.

Там навіть є дещо цікаве для бібліотекарів. Обіцяю розповісти.

Друзі, перед тим, як брати книжку в руки, добре подумайте: або серіал, або книга. Серіал сам по собі непоганий. Обирати вам. Є два сезони і немає логічного кінця.

ЗАКРИТІ ФАЙЛИ _ Аня Амасова «Кіт Джеймс. Агент 009»

Дуже гарна книга, але не з нашої бібліотеки. Більше двох років тому мені дав її почитати Саша Кічмаренко. Каюсь, не встояла і перефотографувала всю. Звісна річ, у відкритий простір не викладу, але з близькими людьми поділюся, якщо буде такий запит.

Поліграфічно  - це шедевр. Видавництво застосувало якісь  хитрощі, не інакше. Навіть придумали оригінальне маркування - «Книгофільм».

З назви зрозуміло, що це шпигунський детектив, а прототипом головного героя є знаменитий британець Джеймс Бонд, агент 007 на службі Її Величності. 

Пікантності додає те, що письменниця вплітає в текст свого книгофільму цикл уроків «Короткого курсу для секретного агента», наприклад:

·      Основні навички шпигуна: перевтілення

·      Зброя розвідника

·      Кодування інформації

І багато чого іншого. Спойлерити не буду.

Я ще повернусь до цієї книги. Зараз обдумую, кого із персонажів запросити до АІСТиного Віртального зоопарку. Їх багато, і мене, якщо чесно, трошки лякає кількість героїв. Почну з головних персонажів – агента Джеймса та його напарника, художника  Лемінга.

А ще можу запропонувати інші книги Ані Амасової. Три книги серії «Пірати Котячого моря». Це з тих, що школі для читання принесла Маша Осовська

Дякую, що дочитали.

DIASPORIANA_вивчаємо український книжковий простір

У путівник "Вивчаємо український книжковий простір" додаю ще один пазлик. DIASPORIANA.org.ua. Про обставини знайомства розповідала 18 березня.

Якщо ви дочитали мій пост до кінця, то знаєте про мою невдалу спробу вдруге пройти тим же шляхом. Із цікавості проведіть такий же експеримент, як і я. Наберіть у пошуковику фразу «Шкільна Рада пропонує..». Чи виведе вас це на сайт «DIASPORIANA»?

Для вивчення історії України, життя українців в еміграції, культури української діаспори – там справжнісінький клондайк.

Люди щедро виклали  у відкритий простір неймовірно велику кількість файлів. Читати – не перечитати.

СЕКРЕТИ ПРОФЕСІЇ _ бібліотекар і блогер

18 березня на блозі провела тематичне оновлення: закінчився перший та розпочався другий тематичний цикл.

Що це означає?

Переглядаючи свій блог, помітила, що дуже часто захоплююсь якоюсь однією темою і працюю виключно в її межах. Так було, коли почала створювати Віртуальний зоопарк. 

За новою системою почала працювати у новому семестрі, з 15 січня.  У січні було по 2-3 публікації на тиждень. У лютому система запрацювала по повній, не було жодного пропущеного дня. Вихідні залишаю для себе )

До 8 березня, до Дня народження блогу зробила повну ревізію тем, міток і своїх ідей та планів. Зробила перелік тем і почала працювати, дотримуючись черги. Добре, що зберігаю чернетки. У першому списку було 22 теми, у другому – 36, а зараз 45.

Отже, засікаємо час: 18 березня і разом ведемо облік.

Теоретично можемо припустити, що через 9 робочих тижнів, включно з  цим, що минає сьогодні,  запуститься третій цикл.

Я продовжую вчитися писати. Є сили і натхнення працювати в такому темпі. А все решта залежить від Божої волі та наших ЗСУ.

ІСТОРИЧНІ ПАРАЛЕЛІ_випуск 2_Артуро Перес-Реверте "Капітан Алатрісте"

 Рубрика «Історичні паралелі» - результат російської агресії. Не було би війни,  не бачила б я історичні паралелі у кожній прочитаній книзі, їх би не було.

Поштовхом для чергової публікації стала ось ця фотографія. Запозичила її на сайті "Освіторії"

Зараз вона  прекрасно би слугувала за ілюстрацію до роману іспанця Артуро Переса-Реверте «Сонце Бреди», який описує взяття іспанськими солдатами нідерландського містечка у 1624 році. Іспанцям не так просто було це зробити, але коли їм це вдалося, вони озвіріли. Солдати з задоволенням вбивали, грабували, палили і нищили, вбачаючи у всьому свою законну здобич.

 Оповідач - чотирнадцятилітній Іньїго Бальбоа, прислуговує іспанцю Алатрісте. Під час штурму  він втратив з поля зору свого хазяїна і, розшукуючи його, змальовує страшні картини розправи переможців над переможеними.

Аж раптом він бачить солдата-іспанця, який з ризиком для власного життя  виносить із палаючої ратуші  книги. І відбувається це в той момент, коли його співвітчизники трощать і грабують все на своєму шляху.

 Через багато років Бальбоа дізнається ім’я того солдата, який між багатством і книгами зробив вибір бути людиною.

 

Це факт біографії великого іспанського драматурга і поета Кальдерона, повне ім’я Педро Кальдерон де ла Барка.

Ось таку історичну паралель я сьогодні провела між 1624 та 2024 роками.

Спробуємо змоделювати.

Десь так через 400 років якийсь російський письменник напише авантюрно-пригодницьку книгу, наприклад, «Сонце Бахмута» про російсько-українську війну. Якомусь іспанцю в 2424 році буде так само важко розібратись в ній, як і мені в 2024, коли читала про іспано-нідерландську війну 1624, про осаду  Бреди. Як думаєте, чи буде там хоч один росіянин, який би рятував від вогню книги з українських бібліотек?

Українськіх читачів порадувало видавництво "Фабула", яке надрукувало першу книгу циклу Артуро Переса-Реверте про Капітана Алатрісте. Запрошую до АІСТиної бібліотеки, знайомтесь з першою книгою пригод. І вже будемо разом чекати на наступне видання.

) Ви за мною у черзі )

Дякую, що дочитали. Далі буде...

історичні паралелі від користувача Irina Vek

ВІРТУАЛЬНА БІБЛІОТЕКА _ Три Чарівні книги

Друзі, чи пам’ятаєте ви мою ідею Віртуальної бібліотеки? Про полотно, яке об’єднує змальовані на сторінках книг бібліотеки;  бібліотеки, створені уявою поетів і письменників?

В бібліотеці чарівної країни Міфології, яку англієць Джеральд  Даррелл зобразив у «Балакучому пакунку», всього Три Чарівні Книги. Зате які! Вони не прості, вони  визначають плин  чарівного життя. Їх колись як нагороду за гарне навчання отримав учень Мерліна, чарівник Джанкетберрі. У світі для міфічних істот, який він створив, щоб врятувати їх  від забуття, книги входять до уряду Міфології. І це дуже справедливий, чесний і добрий Уряд. Великі Книги Врядування з великою повагою ставляться одна до одної, дають приклад злагодженої роботи. Одна з них – це Велика Книга Чарів, друга – Книга Цілющих Трав  і третя – Велетенський Словник.

По шість футів заввишки й по три завширшки кожна, виготовлені з найтоншої тисненої шкіри, оздобленої вишуканими пурпурово-золотими візерунками.

 На цій сторінціможна прочитати розмову Книг

Велетенський Словник потребує Хранителя слів. Хранитель раз на рік має прочитати вголос весь Словник, щоб переконатися: всі слова належним чином промовлені. І навіть цього не досить. Щоб врятувати слова,  маленьких друзів людини, яким нудно весь час сидіти між сторінками,  Хранитель намагається протягом року вживати якнайбільше слів.

Слухачам Хранитель Слів розказує: «Це, так би мовити, звукові книги, звичайно, зовсім не схожі на ваші нудні, старі, буденні, звичайні книжки. Наші книги вміють розмовляти…» Їхні мелодійні голоси  схожі на голоси трьох маленьких бабусь. Хранитель Слів називає їх «Моя кохана балакуча бібліотека»

На жаль, чарівні книги стали ласим шматочком для василісків. Вони їх викрали І маленькій мирній Міфології довелося об’єднатись і повернути свій уряд на полі бою.

Взагалі-то знаю три казкові історії, де війни розпочинаються через бажання нехороших людей заволодіти чарівними книгами.

Якось розповім про інші.

Дякую, що дочитали. Далі буде…

ЦИТАТА ДНЯ _ давньоєгипетська мудрість

 

АІСТ_самвидав - Випуск 2_Хрестоматія з української літератури

Історія про найстаріший самвидав АІСТиної бібліотеки не менш цікава, ніж розповідь про найсвіжіші новинки.

Сьогодні буду співати оди можливостям сучасного інтернету. Тільки завдяки їм у максимально короткий термін розгадала загадку нашого найстарішого самодруку.

Думаю, в АІСТину бібліотеку цю копію приніс хтось із засновників школи. Всі вони були і є великими бібліофілами.

Я була впевнена, що це копія якогось українського видання першої половини 90-х років. Через три переїзди і, чого гріха таїти, трошки неналежне зберігання, загубилися перші кілька сторінок. Хто упорядник, коли і ким видана книга – вся надія була на інтернет.

Отож, слідкуйте за руками і пальцями, які добряче побігали по клавіатурі ноутбука, щоб отримати результат.

Крок 1. Простий набір назви «Хрестоматія з української літератури ХХ століття» дав дуже багато і не дав нічого. За 32 роки незалежності в Україні видано чимало хрестоматій. Не знаючи, хто упорядник, годі й було чекати на швидкий результат.

Крок 2. Спроба ввести назви перших розділів книги. Це був хибний шлях. Інтернет  пропонував історичні штудії. До літератури вони не мали ніякого відношення.

Крок 3.  Тут мені спала думка ввести в пошуковик фразу «Шкільна рада пропонує». Аж отут стало тепло. Найдена, підказана інтернетом книга ще не була потрібною, але мене зацікавив ресурс, на якому вона зберігалася.

Diasporiada – сайт, який я з задоволенням внесу в путівник «Вивчаємо український книжковий простір». Те, що друкувала українська діаспора за кордоном в еміграції – зараз доступно і представляє широке поле для вивчення

   Cаме тут я таки знайшла, знайшла! – книгу.

Прошу: Хрестоматія з української літератури ХХ століття. Упорядники Петро Маляр та Євген Федоренко. Видана у 1978 році в Нью-Йоркові. 

Ох, і не передати, що я тоді відчувала!

А тепер про те, чого я не знайшла. Немає даних про те, що ця книга передруковувалась в Україні, в незалежній Україні.

Тому роблю висновок, що це справжнісінький радянський самвидав. Хтось за радянських часів привіз книгу, тут роздрукував і зберігав. А за радянських часів можна було поплатитися роботою, а може, навіть свободою за таке. Люди ризикували, тримаючи вдома такий раритет. 

От така історія, з якою починаю новий робочий тиждень.

Дякую, що дочитали.

  P.S. Чи повірите ви мені, що коли через деякий час спробувала йти тим же шляхом, інтернет видавав мені які завгодно посібники, лише не з сайту DIASPORIANA?

Red Fashion Photo Collage від користувача Irina Vek

АІСТина бібліотека - це...

 МУЗЕЙ

Бібліотеку музеєм назвала не я, а один маленький читач. Було це у грудні 2021 року, і моя пам’ять мене підвела, не зберегла його імені.

Я не ставила собі на меті зробити з бібліотеки музей.

Воно якось само вийшло, коли почала опікуватися шкільним архівом. Спочатку це були папери, яка осідали в папках і на полицях. А потім не тільки папери: подарунки від випускників та друзів школи, картини, репродукції і… навіть опудало птаха.

Тож  до  презентації «АІСТина бібліотека – це…» додаю сьогодні ще один лист: «Музей».

А можете одразу перейти за  посиланням на Google-папку, де є 11 перших фотографій експонатів. Далі їх число збільшиться  - поки друкую цю статтю, пам’ять підказує (знає, що моя боржниця): оце треба, і про це треба розповісти.

У тій Google-папці є ще й документ, де, як у справжньому музеї, розповідається коротко про кожен експонат.

Прошу до перегляду.

АІСТ-бібліотека від користувача Irina Vek

МОЇ ВІДКРИТТЯ_випуск 3_БЕЛЬКАМПО

Одному активному читачеві, який тероризував мене питанням: «Що в нашій бібліотеці новенького?», я відповідала: «А ви вже все стареньке прочитали?»

Це питання частенько ставлю і собі, особливо після реклами   інтернет-книгарень. І чи не кожна або лауреат якихось премій, або очолює список бестселерів, або кільканадцять тижнів є хітом продажів.

А мені дуже подобається грати у Книжкове казино в АІСТиній бібліотеці:  підхожу до полиці, навмання беру в руки книгу, а далі – як карта ляже.

Так одного разу відкрила для себе нідерландського письменника Белькампо. «Велика подія» настільки не схожа на все прочитане до того, що тримаю книгу у полі зору і не випускаю її з рук, згадуючи слова однієї мої колеги. Вона казала, що є книги, які  ніколи не дозволить винести зі свого дому.

До другої книги Белькампо потягнулася уже свідомо. І вона не розчарувала.

Першими у збірці  ідуть спогади про мандри. У 30-ті роки він утік від безробіття із рідної Голландії. Вісім місяців  подорожував автостопом Європою, Заробляв собі на життя, малюючи портрети. Інколи платою йому була вечеря чи сніданок.  Заняття для сильних духом, погодьтеся. Таку долю собі оберуть одиниці.

Серед них бачу нашого Григорія Сковороду. І хоч вони абсолютно різні люди, коли Белькампо пише:  «Буває, що тебе раптом охоплює незрозуміле блаженство, причину якого ти не можеш вгадати. Ймовірно, це трапляється, коли міра того, чого прагне твоя душа, ненароком і точно збігається з мірою або тонусом того, що дає тобі в цю хвилину навколишній світ. Під навколишнім світом я розумію все, навіть сторінку книги, яку зараз читаю» - я чую голос нашого філософа. Мені навіть здається, що Белькампо "взув черевики" Сковороди.

Щоб  стати повноцінним знавцем творчості нідерландця, треба прочитати більше його творів, треба більше часу і можливостей, яких у мене немає.  Але коли у спогадах 30 років  натрапила на ось цей пасаж: «… коли настане кінець світу, ангели зійдуть з небес і скрутять всі дороги в рулони, як килимки», - можу з впевненістю сказати, що ідея  «Великої події», яка була видана у 1959 році, родилася у Белькампо під час мандрів. Може, з цієї фрази вона й виросла.

Письменник вже попав в поле зору наших видавців та перекладачів. Дещо вже видано. Дуже очікую на друк «Великої події». Стою перша в черзі. Цитую за виданням: Белькампо. Избранное - М.: Радуга, 1987.

Белькампо від користувача Irina Vek

Секрети професії "БІБЛІОТЕКАР"_випуск 1

Як потяг до книг не перетворити на боротьбу з боржниками

Бібліотекарі зі стажем та досвідом знають, що з часом книги із інструменту терапії стають предметом боротьби з боржниками, коли мова йде про їхнє повернення.

Заручниками цієї боротьби стають ті, хто через любов до читання тільки планує стати читачем бібліотеки.

Бібліотекарі через втрату довіри в першу чергу думають про збереження фондів, за які вони несуть фінансову відповідальність. А майбутнього читача ображає, що в ньому вбачають потенційно-безвідповідальну людину, яка «зачитає» книгу. Замість того, щоб зустріти з відкритими обіймами кожного нового відвідувача, бібліотекар зупиняє його ентузіазм твердим, як цемент, питанням: «Чи є у вас місцева прописка?»

Саме так сталося з однією із учасниць фейсбук-групи «ПроКниги» Її вразила ця ситуація настільки, що вона поділилася нею у групі.

Дуже раджу переглянути і читачам, і бібліотекарам.

Описана ситуація – не зовсім стандартна. Це підтверджують і самі бібліотекарі, які є учасниками групи. На основі цього одного випадку неможливо вивести систему. Але уроки зробити треба.

Що може зробити бібліотекар?

Один із можливих варіантів - шукати, як із ворогуючої сторони зробити читача своїм союзником.

Такий шляхетний жест, таку руку примирення своїм боржникам простягнули співробітники Вустерської бібліотеки м. Массачусетс. Вони оголосили про березневу акцію Meowness, метою якої є повернення читачів до бібліотеки, навіть якщо вони загубили або пошкодили книги. І щоб скористатися цією пропозицією, достатньо лише надати фотографію або малюнок кота.

Посилання – на онлайн-листівці. Все у відкритому доступі. Будемо слідкувати за акцією разом.

Дякую, що прочитали

ЦЕНЗУРА на нашому блозі

 "17+" Так мала б виглядати цензура  на блозі АІСТиної бібліотеки.

Але алгоритми «Бloggerа», на якому ми прописані, не бачать такого варіанту написання. Тому "17+"  змінюємо на "17 плюс".

Першою під цензуру попала публікація про сторінку «Давай займемось текстом»

Сьогодні застосую цензуру вдруге.

Є у мене кандидат до АІСТиного Віртуального зоопарку – єнот Тоша.

Він прописаний на Фейсбук-сторінці Raccon’s Family, яку веде його мама.

Тоша – товстун і буркотун, але відосики за його участі піднімають настрій.

Найсмішніші – діалоги Тоші з його названою сестричкою, собачкою Луною.  Тоша і Луна люблять одне одного, люблять своїх рідних, але ділити іграшки, смаколики, а особливо мамину увагу їм не дуже подобається. І це призводить до різних смішних ситуацій.

Звичайно, цензура не означає заборону. Це скоріше сигнал, що дітям треба бути обережними з інформацією.

В данному випадку цензура  необхідна, тому що мова звірят буває приперчена всякими народними слівцями, серед них найбезневинніше – «дупця».  

Я б навіть рекомендувала до прослуховування та перегляду тим, хто хоче навчитися лаятися на українській. В межах розумного, звичайно.

Вам бракує гарного настрою? Тоді вам сюди

Несу правду в маси,

Щоб маси знали,

Кого покохали

Цитую Тошу.

ПУТІВНИК по видавництвам України_випуск 3_"Веселка"

«Веселка»

Сьогодні 3-тя розповідь про українські видавництва. Присвячена ювілею найстарішого із них - видавництву «Веселка». 9 березня йому виповнилося 90 років. І це прекрасний привід написати кілька хороших слів про славетне видавництво.

Особливо багато хороших слів знайдеться у старшого покоління, людей мого віку. Ми виросли на його книжках. Коли беру в руки «Казки» Андерсена з чорно-білими малюнками, зустрічаюсь з дитинством.

Більшість ідеологічно-нашпигованої літератури (її було немало), на щастя, до нас не потрапила. Але дещо – як раритет і документ епохи – зберігатиму, звісно,  подалі від дитячих очей.

Розквіт видавництва припав на 70-80 роки 20 століття. Зі здобуття Україною незалежності «Веселка» взяла непоганий старт. У неї були всі шанси стати провідним видавництвом. Пам’ятаю, десь з осені 1993 року АІСТ через систему бібколектор отримав від держави, крім підручників, цілий пласт української та зарубіжної класики, які видала "Веселка"

Але після 1998 року видавництво почало потрохи втрачати свої позиції. Отриманий у 2010 році статус «Державного» його не врятував. "Веселку" залишили далеко позаду важковики (А-ба-ба-га-ла-ма-га,  Видавництво Старого Лева), та й молодь обігнала – і в поліграфії, і кількості та якості видань.

Так шкода, що такий материк іде під воду і це відбувається на наших очах – тихо і повільно. Сайт видавництва не працює, є Фейсбук-сторінка та аккаунт в Інстаграм. Але й вони не дуже активні.

Результати простого кількісного аналізу книг, виданих «Веселкою», які є в АІСТиній бібліотеці, підтверджують всі етапи історії видавництва.

Нагадую, що найкращу та найповнішу статтю «Веселці» присвячено у проекті «До друку» порталу «ЧИТОМО».

Найбільше мене вразив рівень організації роботи у видавництві.

Про всі книги «Веселки» розповісти неможливо, а от дещо саме смачне обрала і поступо буду розповідати.  

"Веселка" від користувача Irina Vek

КАЛЕНДАР неКРУГЛИХ ДАТ _ З днем народження!

 Нам -  3 роки! Нам – це блогу «Вінниця-АІСТ-бібліотека» та мені, його авторці, завідувачу бібліотеки школи АІСТ. Доречно  буде  зупинитись і проаналізувати свою діяльність як блогера ).

Три «Ре» чекає на мене та читачів

• Ревізія блогу    
• Реструктуризація блогу  
• Рефлексія його авторки.

І все це не обов’язково сьогодні в одній публікації.

ІМЕНА із ЗАБУТТЯ _ Реваз Інанішвілі

 Хочу сьогодні повернути із забуття ім’я грузинського письменника.

В АІСТиній бібліотеці є книжка Реваза Інанішвілі «Далека біла вершина», видана у 1980 році «Веселкою». В ній 37 оповідань. Я прочитала десь коло десяти. У збірці немає звичної нам передмови чи післямови, з якої ми могли б щось дізнатися про автора.

Це той випадок, коли твори говорять самі за себе. І, порушуючи свої ж правила, опублікую один із них. Той, що сподобався найбільше - оповідання "Визволена вода".  Роблю це свідомо, хочу повернути в український книжковий простір голос самобутнього автора

В українському секторі інтернета про Реваза Інанішвілі інформації взагалі немає. Але я здогадался розширити свої пошуки в грузинському сегменті  - за допомогою Google-translate.

Якщо маєте у своїй бібліотеці таку книжку – прибережіть її, не відмовляйтеся від неї ради нової.  

Дуже гарний переклад Олекси Синиченка.