ШЛЯХИ КНИГ _ випуск 7

   Ось ця книга добиралась до нас з самого Вашингтону. 

   І розповідається в ній про відкриття пам'ятника Тарасові Шевченкові у Вашингтоні. 

  Автор - Антін Драган - був активним учасником Комітету, який п'ять довгих років втілював цю ідею. 

 Це були непростих п'ять років. Антін Драган підрахував, що до складу Почесного комітету пам'ятника увійшло 85 сенаторів і конгресменів, в тому числі Рональд Рейган. Очолював його - 33-й Президент США Гаррі Трумен. 

  Спочатку Конгрес схвалив Публічний Закон 86-749 про дозвіл на поставлення пам'ятника Шевченку на публічній площі. Потім цей закон був підписаний 34-м Президентом США Дуайтом Д. Айзенхауером. Він же його і відкривав у 1964 році. 

  Уявляєте, які сили були задіяні? Таке і зараз втілити здається неможливим, а тоді кожен з чотирьох американських Президентів, які долучалися до цієї знаменної події, мусив рівнятися на міжнародні відносини з Радянським Союзом. І про це також пише Антін Драган. Він не дуже м'яко називає його "совєтським". Видно, що совєти добряче ускладнили шлях організаторам. Один із розділів так і називається "Битва за Шевченка".

  Читання цієї книги не зовсім легке. але ніхто не чекає, що це розважальний жанр. Зауважила для себе кілька цікавих слів. "Стейти" - "штати", "посадники міст" - "мери міст". Дуже мені сподобалось слово "голосник", тобто "мікрофон". 

  Є дуже толкова стаття у Вікіпедії, яка, можливо, створена на основі книжки Антіна Драгана. Щоб переконатися у цьому, треба прочитати їх обидві. То ж до праці )

ШЛЯХИ КНИГ _ випуск 6

Розповім про своє маленьке лінгвістичне дослідження.

Про те, що українське «кіт» - схоже на англійське «cat» - знають якщо не всі, то більшість точно.

А от про те, як називають угорці ці дивовижні створіння, дізналася у далекому січні 2001 року під час ювілейної конференції. Гості АІСТа, учні та вчителі будапештської «Rodgers-Schoоl», були в захваті від нашої шкільної кішки Машки. Я тримала її на руках, а вони гладили її й говорили приблизно «Мачка, Мачка». Мені здавалось, що вони намагаються вимовити її ім’я, а потім з’ясувалось, що то так звучить «кішка» угорською мовою.

І ось, тримаючи в руках книгу, видану словацьким видавництвом з Братислави, маю доказ, що й словаки приблизно так кажуть.

Маючи в помічниках пана Гугла, легко перевірити, як звучить «кіт, кішка» іншими мовами. Не знаю, чи вистачить у вас терпіння.

Спробую коротко. Якщо почати з англійців і йти зліва направо по карті, то північні країни – Франція, Данія, Нідерланди, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Латвія, Литва, Естонія – і далі, спускаючись вниз – Німеччина, Польша, Чехія, Болгарія, Білорусія і ми, Україна, – використовуємо приблизно однакове «кіт, кішка, cat».

Південь Європи – Іспанія, Італія, Сицилія, Мальта, Португалія – використовують іншу групу слів «gattu, gatto, gato, gattus».

Порівняйте, будь ласка, як "кіт, кішка" пишуться латиною "cattus". 

Ще цікаву форму виявила в румунській мові – «pisika». Для повного дослідження часу було мало, випадково натиснула на курдську мову, у них схоже на цей варіант «pisîk».

І знайомий вже нам словацький варіант «mačka» є в албанській, словенській, боснійській, македонській, сербській, угорській, хорватській мовах. А ще – увага! – у циганській та татарській.

Оце мене занесло, так? Але так цікаво!!! 

Шляхи книг

         Яким чином ця книга потрапила до нашої бібліотеки? І звідки вона? 

Вона приїхала разом зі своїм господарем до України у 2019 році на конференцію IDEC&EUDEC, яку проводила наша школа. Серед фотографій є одна, що це підтверджує. Ось вона в руках власника.  Порівняйте, будь ласка, збільшений фрагмент із репродукцією книги. Так, це вона! І завдяки закладці, якою є авіаквиток на ім’я Кim Junghwan, знаємо ім’я господаря. Він із Південної Кореї.

А що сталося далі?

ШЛЯХИ КНИГ_випуск 4

На довгі роки добрим другом школи став американець Джеррі Мінц. Почалася дружба у 1991 році, на І Міжнародному фестивалі альтернативних шкіл. Джеррі був у центрі руху альтернативної освіти - не тільки в Америці. Він збирав дані зі всього світу - і допомагав. АІСТу  також: книгами, добрим словом і трошки навіть фінансами, особливо коли мова йшла про участь нашої команди на конференціях альтернативної освіти.

Був кілька разів у нас в гостях. Останній - у 2019, на фестивалі IDEC&EUDEC, що проходив на двох локаціях, у Києві та в Вінниці. 

Я оновила путівник "Шляхи книг", щоб розповісти, скільки кілометрів подолав альманах "Вибір освіти", виданий в Америці.

ШЛЯХИ КНИГ _ випуск 3

Кілька примірників великого ілюстрованого атласу

"Шлях людини від 60 мільйонів років тому до наших днів" у 1999 році привезли у своїх рюкзачках семикласники, коли повертались з Італії, де провчилися цілу квінту у школі міста Чезано Мадерно та проживали у сім'ях своїх однолітків. Це був цікавий проєкт, який був здійснений завдяки сім'ї Ільчуків. 

В принципі, там все можна зрозуміти без слів, але завдяки Google-перекладу з італійської на українську книжка стає доступніша і цікавіша.

Назва книги перегукується з назвою рубрики

 

ШЛЯХИ КНИГ

Елізабет ван Сантен, Царство їй небесне, завжди приїжджала до нас з подарунками. Картини, фотоплакати, малюнки – і ось ця книга, фотоальбом про Нідерланди. В ній ні слова українською. 

Але це не проблема при сучасних можливостях Google Translete. З ним немає перешкод, щоб дізнатися, про що йдеться.

Все-таки текст в цій книзі – не головне. Фотографії краєвидів Голландії – ось що на першому місці.

Мене вразило ім’я упорядника. Ян Венмейєр.

Ніби великий художник у наш час зображає свою улюблену країну сучасними методами: не пензлями на полотні, а тримаючи фотокамеру руках.

 P.S. Це вже другий випуск цієї рубрики. І так, я змінила карту

 

"Анекдоти Омірбека"

Заради цієї книги розпочала новий проект. Про українські видавництва розповідатиме окремий путівник, але тоді осторонь залишаються книги, видані поза межами нашої країни. Про деякі з них варто згадати, як,  наприклад, «Анекдоти Омірбека».

Книга надрукована у 1977 році Каракалпацьким  видавництвом.  «Радянське минуле», - скажете ви, і будете праві. Як і Україна, Каракалпакія у складі Узбецької РСР була частиною Радянського Союзу.  

Фігура національного героя Омірбека варта, щоб про неї говорити, але зроблю це пізніше. За бажанням можна звернутись до Вікіпедії.

Тим, кому цікава історія української літератури, дуже згодиться  післямова, написана Борисом Проніним.

З неї я дізналася про роман Олександра Ільченка «Козацькому роду нема переводу, або Мамай і Чужа молодиця», про те, що він є родоначальником жанру, який  відкрив у 60-ті роки 20 століття нові шляхи розвитку сатиричної та гумористичної прози. Приємно читати таке про українського письменника.

А ще мене дуже вразив один факт. Борис Пронін звертає увагу на те, що деякі фольклорні персонажі, наприклад, Ходжа Насреддін,  чи то й же Омірбек – наче «роздвоюються» . Зафіксовано два корпуси анекдотів про цих героїв. В одних вони зображені як розумні та винахідливі, а в інших висміюється їхня дурість, скупість, жадність, обмеженість. Як же так може бути? Один із однодумців автора впевнений, що це насправді – контрпропаганда, що так ті, кого висміював Насреддін, намагалися спаплюжити його добре ім’я. «Хто складав про народного улюбленця найганебніший анекдот, той отримував найбільшу нагороду».

Має така точка зору право на існування? Безперечно, має. Ми живемо в часи, коли соціальні мережі можуть моментально змінити долю людини, атакуючи її негативними лайками та коментарями. Чому ж цього не могло статися в давніші часи? Соціальних мереж не було, а бажання поквитатися – було. Нічого нового наші сучасники не придумали. Маштаби більші - завдяки соціальним мережам.

Отже, ставимо на нашій мапі першу мітку - про Каракалпакстан, де у 1977 році однойменним видавництвом видана книга «Анекдоти Омірбека»

Далі - буде. А по ці дві книги можете звернутись до АІСТиної бібліотеки. Ви ж знаєте мій принцип - розповідати в першу чергу про своє.