ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО ВІЙНУ _

    Хто-хто, а Юлія Рацебуржинська знає, як говорити з дітьми про війну та мир. Вона написала фантастичну повість «Як створюють монстронароди?», в якій – як по нотах – розписала те, що «цілий народ може стати керованим виконувачем злої волі; як хтось може зробити так, щоб люди перестали критично сприймати інформацію».

У лапках – цитата із посібника «Як говорити з дітьми провійну та мир», видана у 2024 році БараБукою. Повісті пані Юлії присвячено один із детальних розділів, який дуже допоміг мені при підготовці цієї публікації.

Книга маркована 6+, тобто її можна читати дітям такого віку і далі, але будьте певні, що і старшим буде цікаво. Перевірила на собі.

І вона – з багатьма секретами. Перший пласт, звичайно, лежить на поверхні: як впливає пропаганда на народ цілої країни. І детально виписані закони такої пропаганди. Допускаю, що й вам захочеться порівняти з тим, що зберігає Вікіпедія.

Щодо інших пластів, розшифрувати їх допоможе посібник від БараБуки: про важливість розпізнавання фейків; про силу слабких; про зло;  про пліткування; про потребу влади; про те, як обирати керівника країни. Як бачите – теми серйозні, але сказано про них доступно, а подекуди дуже смішно. Казка залишається казкою. В ній злого «першуна», який підбурив свій народ воювати, викрадає з горища голуб. Де б нам, українцям, знайти такого ж, який би зробив те саме з керівництвом «дарагова» сусіда?

Я не сказала головного: події цієї фантастичної повісті відбуваються на великому горищі, де живуть лепетунчики. Вони є жителями двох країн, Доладиківства та Абищойства. Схожі лепетунчики на пухнасті кульки завбільшки з вишню, що мають обличчя з блискучими очима і довгі тонкі ручки й ніжки.

Запрошую до нашої бібліотеки )

ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО ВІЙНУ

Звичайно, про власні знахідки приємніше. Є відчуття першовідкривача. Напевне, знавці тут сказали би щось хороше про дофамін.

Але ж якщо мені дотримуватися свого улюбленого принципу, то саме час розповісти про проєкт «Казки». Про нього ми у школі дізналися від Ірини Михайлівни Кандаурової.

Тексти – досить гарно написані, спонукають до розмови на непрості теми.

Знайшла я їх по QR-кодам, які є на листівці, що надіслала нам Ірина Михайлівна, і додала матеріали у свій путівник.

Знайомтесь, користуйтесь. Обов’язково знайдете щось корисне.

Як говорити з дітьми про війну _ із АІСТорії

 Поштовхом для роздумів стала розмова моїх колег. Вони – при зовсім різних обставинах, в тому числі поза межами нашої школи – стикнулися з тим, що діти уникають розмов про війну і закриваються.

Це не про погане та зле. Це нормальна дитяча (можливо, не тільки дитяча) реакція на надскладні обставини.

І за допомогою цієї публікації спробую це довести.

В АІСТиній бібліотеці зберігаються книги, які на перший погляд можна сприйняти за подарункові видання. Гарна поліграфія (до речі, вінницького видавництва «Глобус-ПРЕСС») та розмір виділяють їх з поміж решти творів.

Але розповідає ця книга про трагічні сторінки історії єврейського народу на Вінниччині в 1941-1944 роках.

ЇЇ автор, Кор Роос, був у нашій школі у 2014 році. Разом з ним були жінки, рідні яких пережили Холокост, влаштований румунами, німцями та їхніми союзниками, у тому числі місцевою владою.

Одну деталь з цієї зустрічі я запам’ятала дуже чітко. 

Кор Роос говорив, що люди по різному ставилися до ідей книги. 

Одні охоче розповідали, відчуваючи, що їхні свідчення дуже важливі для історії. 

А були й такі, що відмовлялися до останнього. Вони не хотіли згадувати те страшне, що з ними трапилося в дитинстві. Вони ніколи нікому не розповідали, що пережили. В першу чергу берегли своїх близьких від страшної правди.

Ось про що нагадала мені розмова моїх колег.

ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО ВІЙНУ

Біда і горе нашої країни в тому, що війна сама про себе говорить: тривогами, розмовами про рідних та близьких, які на фронті  і, на превеликий жаль,  переліком загиблих.

Психологи радять дітям в книгах  шукати розраду та втіху. 7 листопада 2023 року я  цитувала Світлану Ройз.     

Гаразд, звернемось до книг для дітей           

Раніше не звертала особливої уваги на війни, описані в них.  А тут  стала рахувати:

Джеральд Даррелл «Балакучий пакунок»

Корнелія Функе «Ігранія Безстрашна»

Сашко Дерманський «Король буків»

Віктор Близнець «Земля світлячків»

Алла Потапова «Молочний зуб дракона Тишка»

Ред’ярд Кіплінг «Мауглі»

Джоанн Ролінг «Поттеріана»

Маю питання до шанувальників Поттеріани.

Ви оцінили талант Джоанн Роллінг?  Як історія, що починалася так казково, перетворилась на військовий щоденник?  Пам’ятаєте, як  в сьомій книзі Гаррі сердиться на Рона, коли той переслуховує списки загиблих від рук прихильників Волан-де-Морта? І розумниця Герміона пояснює, що він робить це не для того, щоб почути, хто загинув. А переконатися: серед загиблих немає його родичів. Знайомо нам зараз, так?

Казкова повість має свої закони, в ній добро обов’язково має перемогти. 

Думка Віктора Близнеця інакша. Я теж цитувала його, і теж приведу цитату: «Дитяча література 70-х років розвивалася під знаком неписаного правила, за яким вважалося, що читання трагічних творів шкідливе для дитячої психіки. В. Близнець порушив це правило в багатьох своїх творах. Письменник наполегливо культивував трагічний конфлікт в українській літературі для дітей, наголошуючи цим на необхідності говорити з юним читачем про найважливіше — життя і смерть, правду й кривду, любов і ненависть — без присідання й без сентиментального рюмсання»

Віктор Близнець саме так робить у «Землі світлячків». Над загибеллю наймолодшого героя не плакатиме неможливо. Добро і в цій книзі перемагає.

Решта книг із списку демонструють перемогу добра над злом без непоправних втрат.  Може, таким чином вони дарують – в першу чергу дітям, особливо дітям -  впевненість у майбутньому? 

Далі буде...

 

 

Як говорили з дітьми про війну класики української літератури

Твори сучасних поетів та письменників, що пишуть для дітей, уважно відслідковуються учасниками проєкту "БараБука". Барабуківці дають дуже цінні рекомендації і полегшують життя батькам та вчителям.

       Я ж бачу ще один ресурс, а саме: твори наших класиків. У них можна і треба вчитися. І серед них перший – Віктор Близнець.

Наведу цитату з Вікіпедії: «Дитяча література 70-х років розвивалася під знаком неписаного правила, за яким вважалося, що читання трагічних творів шкідливе для дитячої психіки. В. Близнець порушив це правило в багатьох своїх творах. Письменник наполегливо культивував трагічний конфлікт в українській літературі для дітей, наголошуючи цим на необхідності говорити з юним читачем про найважливіше — життя і смерть, правду й кривду, любов і ненависть — без присідання й без сентиментального рюмсання»

Згадала про  це, коли читала «Землю світлячків». Гибель найменшого героя скраяла мені серце. А кінцівка повісті подарувала надію та віру в життя.

То може отак навчити дитяче серце співчуттю та доброті? Віктор Близнець давав таким чином приклад, як це треба робити.

У класиків можна вчитися й тому, як не треба робити. Наприклад, оповідання Всеволода Нестайка «Вітька» зі збірки оповідань «Космонатка» 1963 року видання - яскравий тому приклад. Воно мене так  налякало, що навіть прибрала його з дитячих полиць, переставила на полицю для дорослих. Мені навіть перечитувати його не хочеться, хоча треба. Видавництво ще й відповідно проілюструвало його. 

Поки що навела два приклади. Тут велике поле для дослідженнь і я зробила на ньому лише два кроки. Вважаю, що нам, дорослим,  заново доведеться вивчити твори, знайомі з дитинства, бо вони також можуть тригерити маленьких читачів.

Далі обов'язково буде.

ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО ВІЙНУ ТА МИР

Нагадаю сьогодні про проєкт #ЖивіПисьменники, про посібник «Як говорити з дітьми про війну та мир» та розкажу про те, як я потрапила на його сторінки. Точніше, як моє запитання потрапило на його сторінки.

Деякий час мала сумніви, чи це саме так. Тепер переконана на всі 100%, бо закінчила передивлятися серію вебінарів, яку БараБука провела восени 2023 року.  Вже коли прослухала останній, зрозуміла, яку хвилю питань та роздумів у членів команди БараБуки  викликало моє запитання.

А я ж не просто так задавала це питання, тому що пам’ятала дискусію, яка розгорнулася на сторінці Світлани Ройз  з приводу книги, видану одним із українських видавництв в кінці березня 2022 року. Психологиня передбачала, що ця книга неминуче викличе шокуючу реакцію на жахіття війни у дітей і дорослих, і не тільки в Україні.  Не випадково Світлана у другому із вебінарів говорила про особливу відповідальність письменників перед дітьми. Кожен у своїх творах «виписує» своє горе. Але той, хто пише для дітей, має бути дуже обережним.

І нам дорослим, треба бути дуже уважними до реакції маленьких читачів. Те, що барабуківці рекомендують до читання певні книги, не означає, що дітей можна лишати з ними один на один. Перше і основне правило, яке винесла я з вебінарів – обов’язково треба спочатку самій прочитати, а потім вже рекомендувати для читання.

Я розумію, що навіть лише з етичних міркувань мені не слід було задавати таке питання. Ну не можуть письменники забороняти для читання книги інших письменників. Світ поки що не зійшов з глузду. Тим більше, що кожна книга обов’язково знайде свого читача. Команда організаторів дуже достойно показали себе, відповідаючи на це питання.

Додаю скріншоти. Це коментарі після трансляції першого вебінару. На другій фотографії – копія сторінки із посібника. А ще за бажанням пропоную знайти пост на фейсбук-сторінці Світлани Ройз за 24 березня 2022 року.

Цією публікацією закриваю свій гештальт.

#ЖивіПисьменники від користувача Irina Vek

ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО ВІЙНУ_путівник

Найбільше у такому важливому питанні, як говорити з дітьми про війну, довіряю Світлані Ройз.

Вона дала невеличкий перелік проєктів для дітей різного віку, до яких сама була дотична і в яких впевнена. Я трансформувала цей список в онлайн-путівник.

Буду слідкувати і надалі за публікаціями на цю важливу тему.

Далі буде, на жаль.

Дякую, що дочитали

АІСТ_самвидав_випуск 1

Мати власний друкарський верстат– вихід для бібліотекара, хоча електронну книжку ніхто не відміняв, звичайно.  АІСТиній бібліотеці є чим похвалитися. Поличка самвидаву росте і повниться. В ній є і детективи, і фентезі, і пригоди, і методична література.

Була у мене велика спокуса розпочати зі старожилів нашої бібліотеки, але все таки розповім про найсвіжіше.

Зараз переді мною – і перед вами – три роздруківки.

1. Сергій Оксеник «Вбивство п’яної піонерки». У продажу мені знайти не вдалося, а от завантажити електронний варіант з інтернету можливість є. Стосовно підлітків – не впевнена, чи їм сподобається. А от люди старшого покоління будуть у захваті. Ми ніби зайшли у радянські часи з чорного ходу. Якби переді мною стояла задача зробити список тегів, це виглядало би так: #Радянська Україна,    #УПА,  #відьми,  #Велика Вітчизняна війна, #море, #міліція, #хрещення, #злочин, #крадіжка, #убивство, #містика. Рада, що знайшла на порталі БараБуки однодумців, то ж даю посилання на рецензію, яка написана професіоналом.

2.   

2. Для колег, шкільних бібліотекарів, припасла дещо цікаве. Посібник «Дизайн-мислення для бібліотекарів». Погодьтесь, не так часто можна побачити щось методично-корисне саме для нашої професії. Свій примірник я тільки-тільки роздрукувала, тільки-но почала вивчати, але розповісти колегам дуже хочеться. Тим більше, що на 5-й сторінці  автори дякують за підтримку у створенні посібника 5 організаціям, серед яких – Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека. Це круто, я вважаю.

3. Для себе я також роздрукувала посібник «Як говорити про російсько-українську війну». І радо буду ділитися ним – за бажанням читачів. Але все ж таки раджу користуватись також і електронним варіантом, тому що у посібнику дуже багато корисних посилань, особливо у списку корисних джерел. 

        Будь який матеріал на цю тему є необхідним для дорослих

#ЖивіПисьменники. Як говорити з дітьми про війну та мир_моя нагорода

Ділюся своєю радістю. 

У листопаді 2023 року прослухала вебінари на тему "Живі письменники. Як говорити з дітьми про війну та мир". 

Їх проводила Барабука (лабораторія дитячого читання Національного Центру "Мала академія наук України") спільно з ГО "Смарт освіта" при підтримці Українського інституту книги. 

Про сертифікати ніхто й не думав, але я отримала щось набагато суттєвіше та ціінніше. 

Серед 723-ти зареєстрованих учасників   були розіграні 10 комплектів книг.

І я виграла один із них :) Круто, правда? 

Мої 10 кг радості виглядають так. І у вас, дорогі читачі, є два варінти, щоб дізнатися про них.

 1. Прийти в бібліотеку, почути від мене розповідь про грандіозний проект "Живі письменики", який БараБука веде з 2019 року, потримати в руках книги та погортати їх. 

 2. Переглянути інтерактивну листівку, де я розповідаю про кожну з книжок, отриманих в подарунок від БараБуки і з  якої можна дізнатися і про проект "Живі письменники" в цілому та про титанічну роботу при створенні посібника "Як говорити з дітьми про війну та мир".

А потім все рівно прийти до бібліотеки та взяти почитати ту книжку, яка сподобалася найбільше :)

ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО ВІЙНУ ТА МИР - серія вебінарів

Учора відбувся останній з п'яти вебінарів на тему "Як говорити з дітьми про війну та мир". 

Запрошую на ютюб-сторінку НУШ, де можна переглянути всі п'ять. 

Вже писала про цю тему 7 листопада, поділилася враженнями від виступу Світлани Ройз. Але краще самому дивитися першоджерело і скласти своє враження.

ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО ВІЙНУ ТА МИР - вебінар для вчителів та батьків

   Вперше на моєму блозі стався збій, через який не був опублікований дуже важливий для мене, моїх колег пост. 

   У листопаді три шанованих  організації - Лабораторія дитячого читання "Барабука", НЦ "Мала академія наук України" та ГО "Смарт освіта"  у межах проєкту "Живі письменники" та при підтримці Українського інституту книги - проведуть цикл вебінарів на тему "Живі письменники. Як говорити з дітьми про війну та мир". 

  Сьогодні був перший з п'яти вебінарів. Так вийшло, що я на нього запізнилась, і то добре запізнилась, на цілу годину. Добре, що є запис, і можна надолужити. 

  Надзвичайно інформативним є виступ Світлани Ройз. Основна теза, з якою спішу познайомити читачів, така:

•    Привчаючи дитину до читання, викликаючи в дитини любов до читання, ми даємо їй в руки найкращий інструмент у, щоб подолати стрес. 
•    Є різні методи, як відновитися: випити чашку гарячої кави чи чаю, послухати музику,  відеоігри, прогулятися. Експериментальним методом вчені довели, що їх суттєво випереджає читання. 
•    Вже сам момент, коли дитини чи доросла людина бере в руки книжку, торкається обкладинки, вдихає аромат, чує шелестіння сторінок, є терапевтичним.   

Це далеко не все, чим варто було поділитися, Планую ще раз передивится вебінар. І вас запрошую. Проходьте за цим посиланням.