новини ВІРТУАЛЬНОГО ЗООПАРКУ _ рок-гурт "МИШКОВІ МИШІ"

     У мене вчора з’явилася нова читачка. Першокласниця Софія Юрченко. Вона зайшла, привіталася і спитала, чи можна записатися до бібліотеки. Отримавши позитивну відповідь, попередила: «У мене є 15 хвилин, щоб почитати». І сіла навпроти мене. З цих 15 хвилин  п’ять пішли на обговорення, бо підсунула їй одну із своїх улюблених, мініатюрну  «Два котики».

І не втрималась, запитала, чи не кошенятками мама називає її та старшу сестричку Аню. Софія – з посмішкою – відповіла, що ні: «Мама називає нас мишенятками». Тепер зрозуміло, чому Аня назвала своєю улюбленою книжкою «Мишкові миші» Галини Вдовиченко. Ми з Софією й про неї поговорили.

У нашій бібліотеці є така книга. Вона так і залишилася на столі, коли закінчились 15 хвилин Софії. І сьогодні вже мої руки потягнулися до неї.  В мене давно була запланована робота з цією книгою. Тому сьогоднішній робочий день був присвячений створенню віртуальної презентації про музичний колектив «Мишкові миші». У нашому Віртуальному зоопарку давно відведено місце для Зони відпочинку. Там є кінозал, Музей світлячків і кав’ярня, де виступають 36 і 6 котів.

Думаю, ніхто не буде проти, якщо поруч облаштую простір для виступів інших музичних колективів. І першими тут будуть «Мишкові миші».

Ось так виглядає презентація, куди продовжуватиму завантажувати матеріали про учасників колективу. Гарного перегляду.

І не забувайте про першоджерело. Презентація презентацією, але читати книгу – одне суцільне задоволення.

ЗНАХІДКИ в БІБЛІОТЕЦІ _ випуск 9

     Цікава у мене виникла переписка з ChatGPT стосовно цієї знахідки.

Стара дискета, на якій вказано 1996 як рік виготовлення.

Вона знайшлася на дні ящика, де зберігалися старі підручники початкової школи. Скоріш за все, хтось використав її як закладку.

Спочатку мені здалося, що це розробка уроку читання за творами відомого зараз українського письменника Остапа Українця. Але пошук у Вікіпедії підказав, що це не так: Він, по перше, Віталійович. А по друге – родився у 1994 році.

ChatGPT виказав ідею, що на дискеті розробка уроку, яка належить людині на ім’я «Украинец О.А.», та запропонував звернутися на кілька сайтів, у тому числі на «Всеосвіту».

Але про найпростіше рішення – знайти комп’ютер, який ще працює зі старими дискетами, –  він не згадав. Значить, не таке воно просте в наші часи.

За прямим призначенням дискета вже не згодиться, а от як закладка – будь ласка.

Молоде покоління, напевне, й не знає що це таке, а ви?

ЧИТАЄМО РАЗОМ _ Ростислав Семків "Пригоди української літератури"

       

Дуже довго сумнівалася, чи правильно роблю, коли читаю одночасно кілька книг.

Переживати немає потреби.

Так робить Мирослав Дочинець: «Читаю не лінійно, а паралельно щонайменше 5-6 книг. У читанні, як і в музиці, шукаю поліфонію… Смакуєш, яко бджола, перелітаючи від однієї до іншої. Бо це не просто чтиво, це – осолода, школа, тайнопис, чари уяви і словесний джаз».

Так робить Ольга Фанагей-Баранова: «Книжки на моїй полиці – це не список справ, які треба зробити і викреслити або поставити поруч з ними галочку. Це – меню, з якого я можу обирати страву на свій смак в конкретний момент. Я маю півгодини на те, щоб почитати? Прислуховуюсь до себе, що я зараз хочу? Щось таке вишукано-інтелектуальне, чи хочу чогось легшого з чаєчком під пледиком? Або мені хочеться прокачати свій мозок і використати книжку як інструмент розвитку, як підручник у тій сфері, що мене цікавить?.. Коротше кажучи, на кожен момент різна книжка».

Зараз спробую додати лінки на їхні пости у Фейсбуці. Якщо не вийде, шукайте так:  Мирослав Дочинець – публікація від 10 січня 2026 року, Olga Fanageey-Baranova – reels на початку жовтня 2026 року.

Беру з цих авторитетних авторів приклад. От вчора розповіла про Вадима Скуратівського, а сьогодні – про Ростислава Семківа, хоч не дочитала жодної. Головне – вони є в нашій бібліотеці.

Поділюся з вами цитатою, якою Ростислав Андрійович завершує вступ до «Пригод української літератури»:

«Багата й сильна література не виростає на пустому місці. Вона конче потребує слів і текстів у своєму фундаменті – спресованої століттями мудрості, на яку можна опиратися. У нашої літератури фундамент надійний і сягає углиб далі, ніж ми можемо бачити. Тріщини йому не шкодять – навпаки, з них спинаються каркаси нових поверхів цієї химерної, проте стрімкої будівлі. Їй, можливо, останні два століття дещо бракує стрункості, проте вона точно міцна й на збудованому можна будувати далі. Там усередині багато просторих текстів, але доста й химерних таємних закапелків, там інтенсивно циркулюють сюжети, спалахують неоном яскраві образи, а на карнизах туркочуть зграйки ошатних метафор. Не всі вартісні книги, що тримають цю будівлю, ми знаємо, не всі побачили у вдалому насвітленні. Саме час глянути ближче й уважніше. Коли ж побачимо їх у багатстві всіх їхніх потенційних сенсів, залишиться одне – взяти й читати».

Вітаємо Вадима Скуратівського з 85-річчям!

     Серед нас зараз живе геній. 

     Вадим Скуратівський.

І в нього сьогодні День народження. Йому виповнилося 85 років.

Слова про геніальність – не мої, а запозичені у Мирона Петровського.

Побачити і слухати  наживо Вадима Леонтійовича – такого подарунка долі не маю.

Якби він вів сторінки в соцмережах, рано чи пізно попалася б на його інтелектуальний гачечок. Але, як пише автор передмови Андрій Пучков, «Вадим Скуратівський не друкував на машинці, зараз не користується комп’ютером і смартфоном, через що, як здається іншим, утрапляє в ситуації кумедні. Як на мене, якраз інші перебувають у кумедних ситуаціях, коли віддають безсмертну душу на поталу сидячці в соцмережах. Скуратівський сам собі соцмережа – і з постійними «новинами», які, попри все, завтра стають не вчорашніми», а вічними, і з елементами живлення, причому в матеріальному і духовому смислах. Він все карбує від руки або ж – як цю книжку – надиктовує вдячному слухачеві».

Жодне інтерв’ю, жодна стаття не пробилися до мене ні зі сторінок електронних газет, ні з паперових газетних шпальт, вже не кажучи про книги.

Зате зараз надолужую. Читаю придбану книгу його споминів і розмислів «От із такого ми світу» - і тішуся читанню. Мені вистачить надовго, тому що воно вимагає зосередження та ясності сприйняття. Найкраще вдається це зробити вдосвіта. 

Можливо, колись буде час посидіти в читальних залах, заритися з головою в підшивки газет, де можна відшукати статті ювіляра. 

Зараз пропоную увазі читачів плей-лист на ютубі, де добра людина зібрала багато відеороликів з Вадимом Скуратівським.

А ще – даю лінк на платформу «Інтерв’ю з України», де зібрані його роздуми стосовно України.

Мені цього мало. Але хто сказав, що в цій невеличкій публікації мають бути покликання на всі матеріали нашого ювіляра?

У його геніальності спробувала переконати Тамару Анатоліївну. Сподіваюсь, що це мені вдалося.

Дай Боже здоров'я, Вадиме Леонтійовичу.  

Рубрику «Славні імена ЗСУ» веду не рік, не два і навіть не три. Як швидко час летить. Першою була розповідь 13 жовтня 2022 року.

Періодичність, з якою з’являються дописи, - різна. І коли ж до неї не повернутися, як не сьогодні, 1 жовтня, коли ми дякуємо нашим захисникам і захисницям.

Сьогоднішні герої мого проєкту – бійці 125 Окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.

Обрала їх не випадково. В ній служив Артур Дронь, львівський поет. Його вірші зі збірки «Тут були ми», а потім спогади «Ґемінґвей нічого не знає» - це про 125 бригаду.

Саме зі сторінки поета у Вікіпедії дізналася про те, як і де проходило створення бригади. Це ж було новосформоване угрупування. Спочатку були навчання і підготовка. Потім - служба поза зоною активних бойових дій. Здійснювали охорону стратегічних об’єктів на Закарпатті. Далі  загін передислокували до Волинської області, де йшло спорудження оборонних рубежів на випадок нападу з Білорусії.  І уявіть, військовослужбовці почали наполягати на тому, щоб якнайшвидше їх направили у гарячі точки.

А те, що тих гарячих точок було в їхньому житті багато,  говорять твори Дроня. Особливо важко дається «Ґемінґвей нічого не знає».

Особливість 125 Окремої бригади територіальної оборони ЗСУ розкриється, якщо натиснути на лінк зі сторінки Артура з Вікіпедії. Ви попадете на 125-ту Окрему важку механізовану бригаду. Таке переформування сталося наприкінці липня 2025 року.

Тут я залишу читачів наодинці зі сторінками Вікіпедії. Переказувати немає сенсу. Єдине, що пораджу – прочитати статтю Юрія Бутусова про події на Харківщині (це – зі сторінки бригади), якщо прорветесь скрізь рекламу, якої багатенько на платформі «Об’єктив».

Але коли бачу згадки про дії 125 бригади, згадую «Ґемінґвей нічого не знає». 

Оце і є правда про неї. Принаймні для мене. 

Дякую нашим захисникам та захисницям України. Ми живемо завдяки вам.

Вітаю із Всеукраїнським днем бібліотек

   Що там казати, Всеукраїнський день бібліотек - особливе свято. 

Мені пощастило належати до цієї спільноти - і вважаю це наймудрішим вчинком у своєму житті, коли обрала цю професію. Книги допомагають.

Свій робочий ранок розпочала з питання: "А що про це свято писала Валентина Мержиєвська у проєкті Memory Craft"?

Тож прошу пройти за лінком, де зможете розшукати те, що стосується цього свята та пройтись переліком тих, які на нас чекають у майбутньому. 

Я РОЗПОВІМ ВАМ про _ розбіжності у перекладі книг Міхаеля Енде

     Розповім про своє «Не будь як Ірина Сергіївна». Може, комусь згодиться.

Міхаель Енде – один з моїх улюблених зарубіжних письменників.

Мала можливість – роздрукувала його повість «Момо».

Не відмовилась, коли Ріточка Мисловська запропонувала мені почитати свою «Нескінченну історію».

Придбала книги «Джим Ґудзик і машиніст Лука» та «Джим Ґудзик і 13 навіжених».

Ось вони обидві:

Перший том - «Джим Ґудзик і машиніст Лукас» - видана у 2010 році київським видавництвом «Грані-Т».

Другий том – «Джим Ґудзик і 13 навіжених» - «А-ба-ба-га-ла-ма-гою» у 2024.

 Чому ж це розповідь про те, як не треба робити?

Порівняймо:

-           «Край, у якому жив машиніст Лукас, звався Недогадія, і своїми розмірами та Недогадія похвалитися не могла».

 -           «У Тихоландії здебільшого гарна погода»

Якщо ви ще не здогадалися, мова йде про одну й ту саму країну.

Спочатку мені здалося, що це результат перекладу різними авторами.  Але ні. В обидвох книжкам вказано ім’я Ігоря Андрущенка. Щоправда, у новішому є доповнення, що переклад здійснено за редакцією Тетяна Супрун.

Такі відмінності стосуються не тільки назви. Різняться імена персонажів. Для мене таке вперше і великою проблемою не стало, а от маленьким читачам буде важкувато.

Висновок:

Якщо у вас є можливість придбати твори Міхаела Енде, то краще обирайте обидві від «А-ба-ба-га-ла-ма-ги». 

25 вересня - День коміксів

   25 вересня – День коміксів. Це – неофіційне міжнародне свято, як і українське, що за громадською ініціативою відзначають 23 лютого.

  Не є прихильницею цього жанру, але не відмовляюсь, коли хтось із учнів приносить такі графічні романи до бібліотеки. Раз на рік ми стабільно бачимося з Машою Осовською, випускницею 2023 року. Вона приходить на зустріч з Юлею Миколаївною, своєю класною мамою, і знаходить час, щоб завітати до бібліотеки. І на цей раз вона прийшла не з пустими руками ) Маємо комікс «Дивні дива. Книга 1. По той бік» (Stranger Things: The Other Side), який українською мовою випустило видавництво Рідна Мова у співпраці з Dark Horse Comics.

  В ньому дізнаємось про те, де перебував Вілл Байєрс, коли його розшукували друзі і рідні. І місце це дуже похмуре і доволі жахливе.

  І якщо ми вже заговорили про комікси, які можна почитати в нашій бібліотеці, то нагадаю про тритомник «Bluelock» від п’ятикласника Паші Кощука.

  То ж поки є можливість - запрошую до бібліотеки )