Всесвітній день письменника

Свято встановлене у 1986 році на 48-му конгресі Міжнародного ПЕН-клубу.

 В Україні увагу до цієї події привернула у 2012 році Лариса Ніцой.  У цей день проводяться літературні читання, конференції, презентації нових творів та нагородження найкращих авторів.

Отже, моя презентація нового проєкту – «Антології найкращих творів українських радянських письменників» буде доречною. Зверніть, будь ласка, увагу на те, що в новий путівник й задумала для того, щоб в ньому писати про саме найкращі твори і саме радянських українських письменників.

Є в одній із книг Джоан Роулінг  цікавий момент. Хагрід показує Рону, Герміоні та Гаррі живу фотографію членів Ордену Фенікса. І щоб побачити тих, хто стоїть позаду, просить розступитися тих, що стоять спереду.

Мені дуже подобається сучасна українська література для дітей. Іван Андрусяк, Сашко Дерманський, Мар’яна Савка, Таня Стус, Марія Артеменко, Тарас Прохасько, Андрій Кокотюха, Галина Ткачук, Галина Вдовиченко, Олександр Гаврош, Кузько Кузякін – і багато, багато інших. Але, як той Хегрід, прошу їх (умовно, звичайно) розступитися, щоб ми почули голоси попереднього покоління. І в радянські темні часи була, була гарна література, якою можна насолоджуватися і пишатися. 

Не чекайте від мене, будь ласка, одразу великого результату. Роблю свої відкриття у цій області української літератури повільно, смакуючи кожне. Протягом двох останніх років моїми улюбленцями стали твори Віктора Близнеця, Аттили Могильного, Григіра Тютюнника, Ярослава Стельмаха, Анатолія Костецького. 

Використаю своє службове становище, писатиму про тих, хто мене зацікавив особисто. Про тих, до кого прикипіла з дитинства і чию творчість відкрила недавно.

Прошу до нового путівника:

ПОЛИЦЯ ДЛЯ ПЕРЕКЛАДАЧІВ та ВИДАВЦІВ _ випуск 17

 

Є у нашій бібліотеці старенька, ще радянська, 1982 року, книга  «Дракон Мартін» Гельмута Ценкера. У нас вона більш-менш збереглася, загубилася на полиці  серед сучасних красенів. Папір – старіє, а цікава історія – ні.

І тому мені дуже хочеться, щоб знайшлося видавництво, яке б подарувало цій книзі нове життя! І обов’язково при цьому зберегло ілюстрації Ігоря Вишинського.

На свій страх і риск ще порекомендую порівняти переклад з оригіналом. У мене ніяких претензій до перекладу Івана Сойка немає – він прекрасний. Але ж ми пам’ятаємо, в які часи вийшла ця книга і на що ладні були піти радянські цензори, щоби догодити лінії партії.

А якщо, дорогі видавці, ви візьмете в роботу «Дракона Мартіна», то може, перекладете і його продовження?

Шукаючи інформацію про Гельмута Ценкера, побачила, що росіяни тут нас випередили, видавши другу книгу «Дракон Мартін і і вкрадене привиденя». А чим ми гірші?

До речі, про автора. Можливо, що в СРСР його друкували в першу чергу тому, що він належав до комуністичної партії Австрії. Але Ценкер мав педагогічну освіту, закінчив Педагогічну академію в Відні. Працював у початковій та спеціальній школах. Ось цей досвід роботи з дітьми і допоміг йому написати живу, цікаву історію про братів-драконів Мартіна та Георга, про їхнє життя серед людей, їхню дружбу з дітьми і непрості взаємини з дорослими.

ЧИТАЄМО РАЗОМ _ Тамара Крюкова "Закляття гномів"

 - Ти забула, що зло можна перемогти тільки добром, і дозволила ненависті висушити сад твоєї душі

- Я не зробила цій негідниці нічого поганого, а як вона вчинила зі мною? І після цього я повинна бути до неї доброю? - обурилася Злата

- Зло породжує зло. Учися прощати.

 Напевне, не під час такої несправедливої війни говорити, що зло породжує зло.

І яке нам діло до переживань красуні Злати, героїні казки Тамари Крюкової «Закляття гномів». Вона, хоч і з простої сім’ї, але завоювала кохання принца і прихильність усього королівства, за виключенням гордовитої юної герцогині, яка й сама розраховувала вийти за красеня. А тому через ненависть до простолюдинки таки зірвала весілля, перетворивши тіло Злати на камінь. І ось душа Злати має один-єдиний шанс повернути своє життя, подолавши в собі ненависть і навчившись протистояти злу в собі.

Сказавши людині «Зло породжує зло», є великий шанс впасти в пряме моралізаторство. І такі ж шанси на те, що ця сентенція влетить в одне вухо і в друге вилетить. Але якщо слідкувати за шляхом Злати, співпереживати їй, вірити, що вона знайде в собі сили… То мимоволі замислишся, а мені таке під силу? З  математичною точністю, як 1+1 дорівнює 2, Тамара Крюкова доводить: як тільки-но в Златі  ненависть бере верх, вона віддаляється від мрії. Головна героїня надзвичайно сильна особистість. Вона дійсно виборює своє щастя, робить над собою величезні зусилля. І таким чином показує нам шлях, дає приклад.

Тому мені дуже шкода, що не можу прослідкувати увесь її шлях. Справа в тому, що «Закляття гномів» - це друга книга трилогії. Вирахувала це не одразу, а лише подолавши сторінок 30. 

Дорогі читачі, спробуємо скооперуватись? Раптом у вас є 1 та 3 частини, а немає 2? 

 

Перший крок до створення Експертної ради

 В бібліотеці є достатньо великий фонд літератури для найменшеньких читачів. На жаль, використовую його останнім часом лише як ілюстративний матеріал. Із сторонніх читачів до нього звертались аж два роки назад Наталя Миколаївна Зорька та Олена Віталіївна Ткаченко.

Переді мною постало питання, що з цими тоненькими книжечками робити? Чи є необхідність і далі зберігати цю літературу, якщо нею мало хто користується? Чи корисні вони?

Самій вирішувати долю цих книг не хочеться, тому сьогодні запропонувала п’ятикласникам  доєднатися до мене . Хто витримає довше двох раз, увійде до Експертної ради з дитячої літератури. Що маю на увазі?

Запропонувала учням подивитися на книги з точки зору стороннього експерта: в якому стані книжка, чи цікаві ілюстрації, чи можна книжку відреставрувати, чи можна рекомендувати?

Було 2 етапи. Спочатку працювали з українськими народними казками, знайомими з дитинства, а тому не треба було особливо вчитуватись. Але уважна Женя вирахувала, що не вистачає кількох сторінок. А наступний етап – дати експертизу літературним казкам та оповіданням. Тут хочеш-не хочеш, а сторінку-другу треба почитати, щоб зрозуміти, цікава книжка, чи ні.

Поки що це пілотний проєкт. Наталя Миколаївна вже бачить, як п’ятикласники читають, аналізують, готують виступи і розповідають учням початкової школи, намагаючись закохати їх у ті твори, які сподобались. Я боюсь так далеко заглядати. Мені те, що дехто з п’ятикласників захотів продовжити цю роботу – уже здається перемогою.

Ні на секунду не кривила душею, коли просила їх про допомогу. У нас, на щастя, дуже гарний фонд. І мені дійсно не вистачає часу перечитати все, щоб знати точно, чи варто рекомендувати ту чи іншу книгу.

Так що схрестіть за наш проєкт пальці, щоб усе у нас вийшло.

 І, до речі, також можете приєднатися до нас. У нас книжок на всіх вистачить.

МОЇ ВІДКРИТТЯ _ випуск 8

Вчу своїх читачів: поки не відкриєш книжку, не дізнаєшся, варта воно чогось, чи ні. І сама цього правила дотримуюсь.

 Так сталося з тоненькою – на 23 сторінки – книжечкою 1992 року видання. «Забавлянки мами Мар’янки» записала Галина Кирпа, проілюструвала – Надія Сосніна. Відкрила   – і зачарувалася.

Моя б воля – включила її як найнеобхіднішу річ до «Пакунку малюка», щоб цю книжечку отримала кожна українська мама кожної української дитини. В ній описано ідеальний день, який проводить мама з маленькою дитинкою з моменту її пробудження. Хоча у передмові мама Мар’янка й попереджає, що забавлянки стануть у пригоді, коли малеча капризує.

Обов’язково додам до Віртуальної полиці для батьків згадку про цю книжечку, але не стану чекати наступного Тематичного циклу. Не маю права всі сторінки викласти у вільний доступ, тому запрошую до бібліотеки, щоб ознайомитися з повним текстом. Ще як варіант – переведу книгу у «Закриті файли». Але щоб їх отримати, слід мати формуляр АІСТиної бібліотеки.

Мені зайшла так ця книжечка, може, ще й тому, що нагадала батькове:

Горошко, бобко, фасолько, бараболько

А ти, горобище, шурх на горище -

коли він рахував мої пальчики на нозі. Це один із моїх радісних дитячих спогадів.

Моє відкриття - на те воно й моє, що ніхто не підказує і навіть всесильний Фейсбук мовчить. Допускаю, що багатьом ця книжечка знайома. Але також допускаю, що є ті, хто забувся про неї і відкриє для себе заново. Всього лиш одна піднята рука на колегії, коли спитала, хто чув про «Забавлянки», схиляє мене до другого варіанту.

Є в мене одна гарна знайома, яка нещодавно стала мамою гарненької дівчинки Софії. От привітаю її і зроблю подарунок. Цікаво, чи буде корисна їй ця книга.

24 лютого

 24 лютого -  день народження у  Лілі Грязнової, міс Лілі, яка прийшла працювати до нашої школи у 1998 році. Восени 1999 року вона зайшла до бібліотеки, шукаючи спокійне місце, де б перевірити зошити. Відтоді почалася наша дружба. Наталія Юріївна недарма називає нас леді Круглого столу. Більшу половину нашого життя ми провели поруч саме за круглим столом.

         У двох наших спільних подруг день народження 26 (у березні й у травні). І, чого гріха таїти, дуже довгий час плуталась у цих числах, кожен раз тестуючи свою пам’ять. Це змінилось після 2022 року. Скільки буду жити,  пам’ятатиму, коли у Лілі день народження.

У 2022 році в цей час в АІСТі були канікули, я була у батька в селі.  День був дуже-дуже теплий, сонячний, яскравий. Ми з батьком прибирали подвір’я, я вітала Лілю по телефону, а вона розказувала, що півночі пекла торт, але скоріш за все з рідних ніхто не прийде. І нам не вірилось, що росіяни розпочали війну. Хіба такого гарного дня може відбуватись щось погане?

Може. І того дня відбулось погане, і наступного. І вже 1462 дні іде ця клята війна.

Але разом з тим життя продовжується. У ньому попри все погане є багато хорошого. Серед цього хорошого – день народження моєї найкращої подруги. Мені з нею дуже-дуже пощастило. Лілічка недавно пожартувала, що ми з нею єдиний бібліотечний організм. Якщо так, то вона його найкраща половина ) Кажуть, що з роками людина мудрішає. Здається, цю опцію Ліля отримала з народження. Саме цього вчуся в неї, а ще філософського погляду на життя, вміння з гумором дивитися на шкільні проблеми, людяності, доброти. 

От якщо ви зараз намалювали образ ідеальної людини - то це і є Ліля ) 

З Днем народження! Нехай Боженька дає тобі сили світити і гріти людей навколо тебе

Вивчаємо український книжковий простір _ продовження

Путівник «Вивчаємо український книжковий простір» - всього лиш фіксація мого досвіду, що дуже легко робити на онлайн-платформі Genially. Оце вчора зробила ревізію згаданих у ньому ресурсів, підрахувавши кількість їхніх підписників на Фейсбуці. Що вам сказати?

«БараБука» (простір української дитячої книги) - 18 000

«Читаріум» (видавництво і онлайн-магазин) - 25 000

«Читомо» (медіа про культуру читання і мистецтво книговидання України та світу) - 49 000

«Буквоїд»( український книжковий вебпортал про сучасну українську та зарубіжну літературу) - 37 000

«Читаймо»  (Віртуальна цифрова бібліотека) - 2 700

«Давай займемось текстом» (Фейсбук-проєкт Наталії Місюк) - 63 000 підписників

Український інститут книги – 42 000

Всього – 236 700.

 Навіщо мені було це робити?  Шукала аргументи на користь того, чи варто включати до свого путівника фейсбук-групу «ПроКниги. Що почитати». Найголовніший аргумент «ЗА» - кількість підписників цієї групи – 209 600. Щоб завоювати таку аудиторію, треба прикласти багато сил.

 Я давно слідкую за цією нею. Відгуки на книги – не завжди ідеальні, але щирі. Пишуть їх – не науковці, не дослідники, а такі ж прості читачі, як я. Читати, що пишуть інші – то для мене теж гарна школа. А саме головне – група поповнює мої знання про українську та зарубіжну літературу.

Фейсбук – це океан інформації і добре мати помічників, щоб у ньому не потонути. 

20 лютого - День Небесної сотні

 Розпочинала робочий тиждень на блозі з важливої для школи дати.

А закінчую – розповіддю про дату, важливу для України.

Сьогодні – День Небесної сотні.

І, маючи за правило в першу чергу писати про книги з АІСТиної бібліотеки, представлю книгу Тетяни Пакалюк «Янгол з Небесної сотні», головний герой якої – Назар Войтович, наймолодший з тих, хто загинув 20 лютого на Майдані.

Мені спочатку трішечки заважало, як читачу, те, що твір віршований. Але потім на це не зважала, слідкувала за подіями. 18, 19, 20 лютого.

У вступі читаємо про тишу в гуртожитку і пошуки комендантом його мешканців. Він знайшов їх – у кімнаті відпочинку, де студенти прикипіли до екрану телевізора, слідкуючи за подіями у столиці.

Авторка проробила велику роботу, реконструювавши події, які передували подвигу Назару. Де був, де жив, з ким спілкувався, як реагував на новини з Києва, з ким зустрічався.Ми чуємо імена однокурсників – Роман, Тарас, Іван. Є гість із київського Майдану, старший брат когось із сусідів по гуртожитку.   

Яскраво описана сцена біля автобуса, куди Нараз приніс речі, щоб передати на Київ. А потім попросився в автобус. Його не хотіли брати. Але він, почувши перекличку і зрозумівши, що хтось не прийшов, зайняв вільне місце.

Тетяна Пакалюк не шкодує часу на важливі деталі: автобуси не пускають в Київ через блокпости, новоприбулих далі везуть автомайданівці, потім місцеві  манівцями ведуть до майдану. Почорнілий будинок профспілок, велика сцена, на якій молились представники усіх церков, лабіринти із шин, мішків з піском…

Назар приїхав до Києва рано вранці. А о 9:22 куля обірвала його життя.

Єдиний син у батьків. Наймолодший з тих, хто загинув на Майдані. 

Слава Україні! Героям слава!