Колегам, шкільним бібліотекарям _ оновлення путівника

Путівник «Колегам, шкільним бібліотекарям» створила ще в листопаді 2024 року, але відтоді у ньому мало що змінилося.

Сьогодні – оновлюю інформацію.

Перша новинка – про фейсбук-сторінку Виговської публічної центральної селищної бібліотеки. Перегляд  її відео Reels обов’язково підніме вам настрій, хоча ніби-то до школи немає ніякого відношення. А там і натхнення з’явиться.  

Друга –   прямо-прямісінько стосується саме шкільної бібліотеки. І зараз отак бачу, що з усіх сторінок цього путівника  вона є найкориснішою для тих, хто працює у школі.

Viber-група «Методична підтримка бібліотекаря» створена командою організаторів курсів видавництва «Ранок». Навесні мені пощастило бути учасницею курсів підвищення кваліфікації за освітньою програмою «Шкільна бібліотека як освітній сервіс: практичні інструменти роботи». Це було дуже круто. І найкраще те, що по закінченні курсів зв’язок не перервався завдяки саме вайбер-групі.

Може здатися, що там трошки забагато лишньої інформації, час від часу учасників просять не засмічувати інформаційний простір. Але принаймні ми, шкільні бібліотекарі, знаємо, куди звернутися з нашими проблемами. Тут точно допоможуть і відгукнуться.

А саме головне… ОТУТ будьте дуже УВАЖНІ… у цій групі є посилання на чарівну google-папку «Шкільному бібліотекарю». Маю дозвіл адміністраторів дати на неї окремий лінк.

Звичайно, дорогі колеги, ви можете обмежитись тільки переглядів матеріалів, що є у ній.

   Але дуже раджу доєднатися до viber-спільноти, там дуже багато корисного. Саме з неї я дізналася про онлайн-марафон «Стартуємо», де прослухала виступ пані Ірини про опитування шкільних бібліотекарів через систему АІКОМ-1.  Тому спокійно зустріла інформацію про нього від керівництва, бо розуміла – хто, чому і для чого це робить. 

   Щоб доєднатися до спільноти - тисніть на картинку групи на путівнику.

Художниця-ілюстраторка Олена Железняк

    Яку велику роль грає у нашому житті випадок.

    Ілюстраціям Олени Железняк завдячую появу у своїй бібліотеці книг Станіслава Соловінського.  Хтось на фейсбуці поділився кількома її малюнками, а алгоритм цієї соціальної мережі випадково закинув їх у мою бульбашку. Тієї публікації було достатньо, щоб захопитися роботами художниці-ілюстраторки. А як сказав колись Оскар Вайльд, найкращий спосіб побороти спокусу – піддатися їй. Почала шукати проілюстровані Оленою роботи - і тепер у мене є 2 з 3 книг серії «Місія «Мезозой» Станіслава Соловінського.

    Олена Железняк – наша сучасниця. Знайшла трішечки інформації про неї на порталі «БараБука». Про Станіслава Соловінського поки що не вдалося знайти ніякої інформації.   

    Але принаймні ми знаємо, що їхня співпраця була дуже плідною. 

    Запрошую до бібліотеки переконатися, що ці книги  надзвичайно приємно взяти в руки: і читаються вони дуже легко, і очам приємно.

    Серія «Місія “Мезозой” видана видавництвом «Ранок». Його девіз – «Книжки, які роблять щасливим». 

    Що є, то є.

Про булінг _ Сьюзен Нільсен "Ми всі з молекули"

         Рекламу книги канадської письменниці Сьюзен Нільсен «Ми всі з молекули» одна з інтернет-книгарень почала з питання «Як говорити з підлітками про складне, коли бракує слів?».

І дає відповідь: «Довірити це світовим авторам».

Мені дуже подобається така позиція.

В даному випадку ми можемо спокійно довірити Сьюзен Нільсен розмову навіть не про одне, а кілька складних питань. Звичайно, булінг серед них найболючіше. І не дає універсального рецепту. Але за сюжетом підлітки, які вирішили сказати булінгу рішуче «Ні!», придумали варіант, який однозначно викликає повагу.

Чи спрацює він, якщо дорослі запропонують такий вихід з положення? Важко сказати. Але вони можуть підсунути для обговорення книжку, а там – хто знає, можливо, читачі й скористаються досвідом своїх канадських однолітків.

А ще канадська письменниця пропонує низку таких болючих питань як то:

ü Розлучення батьків і створення нових родин.

ü Пристосування до нової школи

ü Просування по соціальній піраміді: шлях наверх і болючий спуск вниз

ü Романтичне захоплення і перше розчарування

ü Правила поведінки на вечірках: як не попастися на гачок. І які ті гачки взагалі бувають.

Це я так дуже швидко накидала невеличкий списочок.

А ще для багатьох актуальною буде тема дитини-генія, його соціалізації в сім’ї та у школі.

А ще тема нетрадиційних стосунків.

Повірте, батькам також корисно буде прочитати, що думають діти-підлітки про них і про їхні нові стосунки.

Отож, з якої сторони не глянь, Ірина Сергіївна молодець, що не пройшла мимо такої книги.

Запрошую до бібліотеки)

    Дорогі читачі, ви вже здогадалися, що перший у цьому навчальному році Тематичний цикл розпочато. Дві попередні публікації – маленький перший крок, але й їх проаналізувати можна. Проаналізувати і прийти до висновку, що розраховані вони на дорослого читача. А позаяк цей блог є візитівкою шкільної бібліотеки, час поговорити про книги для тих читачів, хто в школі навчається, а не викладає. Пора й їх познайомити з книжковими новинками.

У мене змішані почуття стосовно цієї книги. Вчора ввечері проглянула її дома перед тим, як принести до школи. Що вам сказати?

Зовні – витримана у жанрі «Жахи», як і заявлено на обкладинці. Чорно-біла графіка створює ще той ефект. А по змісту гримуча суміш чорного гумору й абсурду. Якби не гумор, книга могла б налякати, а в деяких місцях навіть викликала б огиду. «Живу козюлю» читати не  захотіла, перегорнула сторінку.

Але щось мені підказує, що молодше покоління буде у захваті. Якщо ж хуліганити, то вже по повній.

 В компанії з ким із рецензентів ви б хотіли опинитися?  В кінці є відгуки на книгу, можна доєднатися.

Мені ж найбільше сподобалась оповідка «Товстий і худий». Прошу вибачення у видавництва «Час майстрів» за те, що опублікую кілька фрагментів. Можливо, мене виправдає те, що зроблю це не в звичний спосіб - простим копіюванням, а у вигляді онлайн-гри на платформі LearningApps.  

До дня народження Аттили Могильного

Спитайте мене, будь ласка, хто мій улюблений український поет.

І я  назву ім’я Аттили Могильного. Сьогодні День його народження. Він народився у 1963 році і пішов у засвіти молодим, у 45 роки.

Спочатку відкрила його для себе як дитячого письменника (дивись тут ) , а потім відшукала збірник його віршів, відкрила і … зрозуміла, що в полоні.

Свою першу публікацію (бо була і друга) закінчила обіцянкою відшукати про нього більше інформації. Оттоді й відчула несправедливість по відношенню до Аттили Вікторовича. І придбала «Київські контури», видані  «А-ба-ба-га-ла-ма-гою». Іван Малкович був і є його найкращим другом. Він свої спогади «Династійний київський поет»  почав так: «Аттилі Могильному випало пройти свій творчий шлях у звичній для українського митця шапці-невидимці – обмаль статей про його книжки, обмаль згадок у пресі».

Що змогла – знайшла і додала в путівничок про поета.

І така спокуса хоч кілька цитати навести, що попрошу вибачення у Івана Малковича за порушення авторського права, знаючи, що книжку «не слід відтворювати жодним способом без попередньої письмової згоди Видавництва». Вірш замість епілога - мій найулюбленіший. У вірші про осінь  вразило порівняння парасолі з лелекою, а слова  "холодна затятість киян, приречених ставати першими на шляху" вразили своєю актуальністю.

Знахідки в бібліотеці _ випуск 8

 Ця книга – «Знахідки в книгарні» Стефані Батленд – дала назву рубриці «Знахідки в бібліотеці», під якою було опубліковано сім випусків у травні та червні 2026 року, коли закінчився черговий Тематичний цикл.

В ній події відбуваються в ковідні часи, які зараз згадуються майже з ностальгією. Задоволення ж почала отримувати з моменту, коли працівниці книгарні, розуміючи, що вони на порозі фінансової кризи, через соціальні мережі звертаються до читачів з пропозицією надавати їм, читачам,  книжкові рецепти. 

Дівчата у своїй книгарні вишукують те, що допоможе людям у тій чи іншій  життєвій ситуації. І це описано так славно, що з першого ж рецепту для мене книга перетворилася на Медичний книжковий довідник, яким маю намір користуватися й далі.

Ні, не так.

На Медичний книжковий довідник перетворюю книгу сама, тому що мені замало списку літератури, який виділено окремо в кінці книги, - доповнюю його коментарями, чи є в українському перекладі та чи інша книга, чи є можливість знайти українську озвучку. А ще стримую себе, щоб руки не тягнулися до інтернет-книгарень. Завдяки порадам дівчат з книгарні «Загублені слова» вже придбала «Переконання» Джейн Остін та «Таємний сад» Френсіс Бернет. На моє щастя є українська озвучка книг «Пригоди Тома Сойєра» Марка Твена, «Убити пересмішника» Гарпер Лі та «Чоловік на ім’я Уве» Фредріка Бакмана.

Звісно, у мене одразу виникло бажання поділитися цією надзвичайно корисною інформацією,  та зупинило одне велике АЛЕ. Не можна цього робити у відкритому доступі. Тому у вас, дорогі читачі, є кілька варіантів: придбати книгу «Знахідки в книгарні» або звернутись до мене - завітавши до бібліотеки або зв'язавшись іншим способом.

І ще формується маленький гарненький список книг, які б було варто перекласти українською мовою, але про це – іншим разом.

До зустрічі. Далі - буде

ЗНАХІДКИ в БІБЛІОТЕЦІ _ випуск 7

Майже скоромовкою, тому що от от маю віддати книгу в руки читачки і тому поспішаю.

 Роман  "Дочка часу"  шотландська письменниця Жозефіна Тей (1896 - 1952) видала у 1951 році. 

У 1990 році цей твір британська Асоціація письменників детективного жанру обрала як найкращий кримінальний роман усіх часів. 

Вражає? Так?

От і мене вразило.  Переклад гарний. Це українське видання надзвичайно приємно взяти в руки. Перевіримо на Ірині Борисівні )

Сподіваюсь, що їй теж сподобається. 

А для читачів обираю маленький шматочок про "вилку Мортона" (1487 рік).

 «Якщо живете ощадно, то вам є чим поділитися з королем. Якщо ж витрачаєте багато, то, напевне, маєте гроші, щоб поділитися  з королем».

ЗНАХІДКИ в БІБЛІОТЕЦІ _ випуск 6

Є дві категорії читачів.

Перша – ті, хто знайомі з творчістю поета Віть Вітька.

Друга – ті, хто ні разу й нічого не чув ні про нього, ні про Віктора Могильного.

Донедавна я належала до другої категорії, поки не взяла до рук ось цю книжечку, наводячи лад у фонді літератури для найменших. І тепер вважаю її однією з найкращих своїх знахідок. А з простого читача перетворилася на колекціонера віршів Вітька Вітька і займаюсь пошуками інформації про Віктора Могильного.

Може здатися, що перейти з другої категорії в першу легко, відкривши сторінку «Віть Вітько» у Вікіпедії. Це непоганий старт, теж з цього починала.  Та ті крихти даних насправді тільки розпалили мою цікавість до постаті Віктора Могильного, до його долі як поета. Чомусь пан Google, наприклад, не дуже охоче віддає інформацію про цього цікавого поета та непересічну особистість. І це ще більше мене підштовхує до пошуку.

Вже зараз у мене непоганий матеріал, але мені треба час, щоб дати йому лад. І не втрачаю надії віднайти ще щось цікавеньке про Віктора Миколайовича та його сім'ю, про його вклад в історію української літератури. І не забути про історію української філателії.

Тому далі обов’язково буде.

До зустрічі.