Образ священнослужитів у дитячій літературі - випуск 4

Обираючи для дослідження тему «Церква і священнослужителі  в сучасній літературі для дітей», ніби обмежила себе часовими рамками.

Але можу легко їх розширити. Ніхто не заборонить мені  переглянути книгу Астрід Ліндгрен «Ми з Гамірного» саме під таким кутом.

Перша частина видана у 1947 році, друга – у 1949, третя – у 1952.

Не зовсім сучасна, так.

Зате ми разом з улюбленими персонажами святкуємо Івана Купала, Різдво, Новий Рік  і – Великдень. Ось тут і згадає Астрід Ліндгрен священника, до якого їдуть дорослі з хутору Гамірного у Великодній вечір, а діти залишаються дома – влаштувати яєчний бенкет. 

Може бути, що це єдине місце в книзі, де згадується священник. Мушу зізнатися, що до кінця її ще не дочитала.

Краще розповім про дві шведські великодні традиції.

По перше. Мама наших героїв напередодні свята заховала у будинку великі великодні яйця, всередині яких були сховані цукерки. За традицією кожен з дітей повинен був розшукати своє.

По друге, і це стосується яєчного бенкету. На святковому столі стоїть ваза з березовими гілочками і блюдо з яйцями, пофарбованими у яскраві кольори. На деяких з них діти за бажанням понаписували коротенькі віршики. 

Восьмирічна Ліса, від імені якої ведеться оповідь, каже, що вони змагались за столом, хто з'їсть більше яєць. Але це традиція чи гра, мені не зовсім зрозуміло..

Тема, можете сказати ви, не зовсім розкрита, та однаково цікаво )

До зустрічі. Гарних Великодніх свят.

 

 

Розповідаючи колегам і читачам свого блогу про проєкт "ЖивіПисьменники", долучаюсь до  популяризації сучасної української літератури для дітей. Маю всі підстави вважати, що в нашій школі про неї знають завдяки мені.

Відтоді, як у 2020 році дізналася про "ЖивихПисьменників", це полегшує моє професійне життя, скеровуючи у пошуках української якісної літератури. 

Перенаправлю вас на сайт "ЖивіПисьменники", а тим часом розповім про здійснений сьогодні аудит в АІСТиній бібліотеці.

Орієнтувалась на перші два сезони і рахувати будемо зараз тільки ті книги, чиї автори там згадуються. Наступним кроком буде оцінка всієї літератури для дітей від наших сучасників-українців.

Отож, зустрічайте:

Запам'ятаймо цю дату - 07.04.2026. Буде і наступний аудит - через рік-два, порівняємо. А ще поставлю собі завдання з'ясувати, яких письменників обрали автори підручників з української літератури, але це вже інша історія )

Історія УКРАЇНИ в ПОЧЕСНИХ НАЗВАХ українських ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАНЬ _ Випуск 14

 У мене по плану – черговий пост про традицію давати почесне найменування тим військовим угрупуванням, які відзначились на полі бою. Але сьогодні писатиму, умовно кажучи,  пояснювальну записку.

Коли в листопаді  звітувала про свою роботу на курсах шкільних бібліотекарів  Вінницької академії безперервної освіти, розповіла, зокрема, й про тематичну рубрику на своєму блозі - «Славні імена ЗСУ, або Почесні назви український військових угруповань». Розповіла, чому це роблю – через біографії українських видатних діячів вивчаю історію рідної країни.

Дещо спантеличила мене реакція керівниці наших курсів, яка спитала,  чи не боюсь я оприлюднювати  та збирати в одному місці інформацію про наших військових.

Прошу перейти за лінком і переконатись, що інформація про наших військових вже давно зібрана в одному місці, у тій таки Вікіпедії. Називається сторінка «Структура Сухопутнихвійськ України». Якщо ви прокрутите вниз, знайдете багато знайомих імен, які згадуються тут під мітками "Славні імена ЗСУ" та "Почесні назви українських військових формувань", наприклад:

10-та окрема гірсько-штурмова бригада «Едельвейс»

14-та окрема механізована бригада імені Романа Великого

43-тя окрема артилерійська бригада імені гетьмана Тараса Трясила

54-та окрема механізована бригада імені гетьмана Івана Мазепи

72-та окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців

І от думаю, якщо Вікіпедії можна згадувати про них, то й мені теж?

ОНЛАЙН-СЕРВІСИ у роботі шкільного бібліотекаря

       Рано чи пізно шкільний бібліотекар стане видавцем. Щось таке буде у нашому розпорядженні, що захочеться гарно і до ладу оформити,  а власних умінь буде замало. Так трапилось зі мною. Мала збірку шкільних анекдотів, а з ідеями було туго. Тому й скористалася послугами сайту VistaCreate, створила онлайн-книгу.  

Перед вами, власне, мій план «А». За інших умов ви б познайомилися з ним ще 1 квітня. Але оскільки у мене на момент публікації не було дозволу Ігоря Йосиповича, тому оприлюднила план «Б».

Тепер дозвіл є. І є бажання порекомендувати читачам цей графічний онлайн-редактор.

Одна з його переваг в тому, що зроблену роботу можна завантажити на свій гаджет. І  зараз, наприклад, мені можна було б просто додати у свій пост зображення всіх сторінок. Але піду звичним шляхом і запрошу вас відвідати сайт VistaCreate та погортати сторінки моєї книги «Влучне слово Ігоря Йосиповича Казьмірука».

А потім спробуйте створити щось своє. Впевнена, вам сподобається )

ЯК ВИХОВАТИ ЧИТАЧА – поради кота Інжира.

 Знаєте, у мене сьогодні вагомий ювілей.

 Публікую 500 пост на цьому блозі. Хто б міг подумати 8 березня 2021 року, що у мене попереду така довга дорога ) і що найбільшу на цей момент втіху буду отримувати саме від роботи над шліфуванням постів.

На відміну від 400 статті, сьогоднішня тема  дуже серйозна – як виховати читача. 

Газета 9 класу, яку побачила у школі напередодні, довела правильність обраного мною сьогоднішнього головного персонажа. Значить, все роблю так, як треба: кіт ІНЖИР – популярний медійний персонаж. І його порадам можна довіряти. 

А тому, якщо на сторінці Інжира є стаття «25 способів «підсадити» дітей на книжки», її треба уважно вивчити і спробувати втілити його поради в життя – не всі і не одразу, звичайно.

Я б почала з 3; ні - з 7; ні - з 21; ні, можна почати з 23 поради…

Думаю, ви зрозуміли. Залишаю вас наодинці зі сторінкою «Освіторія. Медія», де працює людина, яка придумала кота Інжира – нам на радість.

 

Вітаю з Днем гумору!

Щоб підняти вам настрій, знайшла кілька гарних історій у книзі Дмитра Стельмаха «Скелети в письменницьких шафах». Ще до кінця її не дочитала, тому поки що сказати не можу, які-такі скелети там сховані. Нічого кровожерливого наче в книзі немає. Кілька історій переповім. 

Історія 1 – про Юрія Івановича Мальованого *

За часів навчання Дмитра Стельмаха у київській школі №92, колишній Колегії Павла Галагана, директором і вчителем математики був Юрій Іванович Мальований. Його любили за м’якість, справедливість і чарівне почуття гумору. Почувши чиюсь неправильну відповідь, Юрій Іванович міг просто перед класною дошкою лягти на підлогу, скласти руки на грудях і мовити:

-         Я вмер.

 

Історія 2 – теж про Юрія Івановича.

Перевіряючи, як поводяться старшокласники не перервах, Юрій Іванович ніколи не сварив курців, а казав отак:

- Та витягни ж цигарку з кишені, бо дірку пропалиш.

 

* Маємо за честь вважати Юрія Івановича добрий другом нашої школи. Після 10 років директорства він перейшов на наукову роботу. Зараз Юрій Іванович - вчений секретар Відділення загальної середньої освіти НАПН України, член-кореспондент академії. Вперше він побував у нас в гостях у 1998 році, на Міжнародній конференції з питань демократичної освіти IDEC. Потім – 2003, 2011.  Завдяки його допомозі школа АІСТ співпрацювала з Педагогічною Академією України.

Історія 3 – про капелюхи

Додаткові уроки української мови Дмитру Стельмаху давала Надія Дмитрівна Коваленко. Вона мала гарне почуття гумору. Одного разу розповіла про людей, з якими їхала в тролейбсусі. Їх розсмішило слово «Капелюхи»:

-         Эт чё такое?

-         Это шляпный магазин – чемно пояснила російською Надія

Дмитрівна.

-         Так че ж было нормальным словом не написать – «Шляпы»?

-     А кто вам сказал, что «шляпы» - нормальное слово? – парирувала Надія Дмитрівна. – Странное такое. Сначала шипит, а потом ляпает…

Пасажири, які чули цю розмову, довго реготали…

 

Історія 4 – про Максима Рильського та його онука Тараса.

Малим Тарас був дуже рухливим і активним. «Бігав, стрибав, видирався на дідові плечі, не спитавши, чи має дід бажання гратися з онуком, чи ні. І не вмовкав ані на хвилю – говорив, говорив, говорив…» Зараз про таку дитину б сказали – гіперактивний. А тоді дід не витримав і гримнув:

-         Та замовкни вже!

Минуло секунд із двадцять, і малий спитав:

-         А дихати можна?

Дайджест №5 _ CATs

 Коли ж писати про котів, як не в березні, навіть якщо це останній день місяця?

А в даному випадку мені багато писати і не треба. Запрошую вас познайомитися з дайджестом №5, присвяченим пухнастим улюбленцям.

Що у ньому?

1. Невеличка гра, більше схожа на знайомство з ілюстраціями від видавництва «Веселка»;
2. Калейдоскоп «Black cat»  із книги «Шептуха», яку написала Горіха Зерня;
3. Лінк на оновлену віртуальну виставку «Березнева котоманія»;

З приводу «Знаменитих котів» - прийму ваші заперечення, якщо поставите під сумнів таку характеристику. Але при одній умові – запропонуйте своїх знаменитих котиків, а перед тим обов’язково познайомтесь з Інжиром, найкнижковішим котом України та Саймоном, британським котом, у якого 11 (!!!) мільйонів підписників на Фейсбуці.

Що стосується «Товариства бібліотечних котів», неофіційно двічі у ньому перебувала. З 2000 р. по 2003 р. і в  листопаді-грудні 2017 р. Цікаві були роки. Колись розповім )

Повертаюсь після канікул з публікацією про Михайла Івановича Терещенка. День його народження – за новим стилем – припадає саме на сьогодні.

Від 13 березня, з нашого Шевченківського свята, як мінімум двічі на день проходжу повз портрети, що є частиною проєкту 7 класу. Після знайомства з книгою «Михайло Іванович Терещенко. Перший олігарх» дивлюся на деякі з них іншими очима. Богдан та Варвара Ханенки, Микола Терещенко є героями цього твору.

Якщо взяти за приклад практику БараБуки і підібрати теги до книги, як мінімум було би так:

-         Тримати слово:  основа успішного бізнесу;

-         Кохання: на що заради коханих жінок піде чоловік

-         Порада батькам: як "тримати в руках" дорослого сина

-         Меценатство  та благодійність: як залишити своє ім’я в народній пам’яті.

Ця книга – з книжкового фонду Анни Шнайдер, яким маємо можливість користуватись. Рекомендую ) Книга написана дуже легко і читається легко.

Мене дещо спантеличило останнє речення спогадів і мовчання Інтернету з цього приводу, але то вже інша історія.