20 лютого - День Небесної сотні

 Розпочинала робочий тиждень на блозі з важливої для школи дати.

А закінчую – розповіддю про дату, важливу для України.

Сьогодні – День Небесної сотні.

І, маючи за правило в першу чергу писати про книги з АІСТиної бібліотеки, представлю книгу Тетяни Пакалюк «Янгол з Небесної сотні», головний герой якої – Назар Войтович, наймолодший з тих, хто загинув 20 лютого на Майдані.

Мені спочатку трішечки заважало, як читачу, те, що твір віршований. Але потім на це не зважала, слідкувала за подіями. 18, 19, 20 лютого.

У вступі читаємо про тишу в гуртожитку і пошуки комендантом його мешканців. Він знайшов їх – у кімнаті відпочинку, де студенти прикипіли до екрану телевізора, слідкуючи за подіями у столиці.

Авторка проробила велику роботу, реконструювавши події, які передували подвигу Назару. Де був, де жив, з ким спілкувався, як реагував на новини з Києва, з ким зустрічався.Ми чуємо імена однокурсників – Роман, Тарас, Іван. Є гість із київського Майдану, старший брат когось із сусідів по гуртожитку.   

Яскраво описана сцена біля автобуса, куди Нараз приніс речі, щоб передати на Київ. А потім попросився в автобус. Його не хотіли брати. Але він, почувши перекличку і зрозумівши, що хтось не прийшов, зайняв вільне місце.

Тетяна Пакалюк не шкодує часу на важливі деталі: автобуси не пускають в Київ через блокпости, новоприбулих далі везуть автомайданівці, потім місцеві  манівцями ведуть до майдану. Почорнілий будинок профспілок, велика сцена, на якій молились представники усіх церков, лабіринти із шин, мішків з піском…

Назар приїхав до Києва рано вранці. А о 9:22 куля обірвала його життя.

Єдиний син у батьків. Наймолодший з тих, хто загинув на Майдані. 

Слава Україні! Героям слава!

ЖИТТЯ ПІДКАЖЕ...

Сьогодні звітувала перед колегами в рамках атестації. Свій виступ побудувала як розповідь про своє МИНУЛЕ,  ТЕПЕРІШНЄ  і МАЙБУТНЄ в нашій школі. На підготовку довелося докласти зусись і часу, зокрема, й того, який відвожу на щоденний пост на цьому блозі. 

А зараз, коли вже все позаду і можна розслабитись, розповім історію, яка зв'язала сьогоднішній день із 6 березня 2014 року. Тоді на колегії Ірина Борисівна поділилась власним спостереженням: "Якщо хочете навести лад дома, кличте гостей". На що Ігор Йосипович жартома додав: "Або порозкидайте по хаті гроші".

Сьогодні ж наша з нею зустріч закінчилась моїми вибаченнями за непорядок у бібліотеці (це також частина підготовки, коли поспішаєш і не дуже дивишся, куди ставиш папери). На що Ірина Борисівна відповіла: "А ти клич мене на допомогу. Наводити порядок дома - це нормально, а от наводити порядок у когось іншого - набагато цікавіше".

Ну от звідки вона знала, що я планую зачитати уривок із протоколу учительської колегії від 06.03.2014? 

P.S.І тільки не кажіть, що поради, як навести порядок в домі,  не будуть корисними )

ЖАНРИ ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ _ випуск 6

 Набутий від вивчення дитячого дозвілля у доцифрову епоху та його класифікації досвід дуже допомагає мені в роботі над проєктом «Жанри дитячої літератури»

Головне – обрати критерій для аналізу. За бажанням ви можете оцінити мою роботу, натиснувши отут. Лінк перенаправить вас до публікацій під однойменною міткою. З останніх постів ви дізнаєтесь, що мені (і не тільки) імпонує критерій Ілларіона Павлюка, який ділить художню літературу на цікаву та нецікаву.

Міхаель Енде, німецький письменник, що писав для дітей, змалював у своїй «Нескінченній історії» бібліотеку, що значно розширює  поняття «цікава література».

Запропонований ним каталог запозичу не тільки для своєї Віртуальної бібліотеки. В першу чергу він згодиться для каталогу реального, який буду пропонувати реальним читачам реальної АІСТиної бібліотеки.

Я б скомпонувала так:

    Смішні історії

    Цікаві історії

    Поважні історії

    Надзвичайно короткі історії

                                                          Дотепні вигадки

                                                          Придумки

                                                          Захопливі пригоди

Як ви могли зрозуміти, до проєкту «Жанри дитячої літератури» ще повернусь. І обов’язково додам бібліотеку міста Амарґант до Віртуальної бібліотеки, але це буде вже в наступному Тематичному циклі.

А читачів залишаю зараз, пропонуючи повправлятися в придумуванні нових жанрів, наприклад, «Бувальщини» або «Авантюрні пригоди». Тим більше, що сам Міхаель Енде зробив дуже мудро: назвав 7 жанрів, далі написавши «і так далі, і так далі».

Хитрун, що ж тут скажеш? 

P.S. На жаль,  паперової "Нескінченної історії" Міхаеля Енде в АІСТиній бібліотеці немає. Користуюсь скачаним з інтернету електронним варіантом.

Василь Федієнко та його "Школа"

Дорогі читачі, зважте, будь ласка, на таке. Далі буду описувати власний досвід, свої враження і свої спостереження. Він однозначно не збігається з вашим. Але ж пишу про своє, тому поставтесь поблажливо до цього. Радо почую вашу думку.

    Більше року на книжкових полицях великих супермаркетів все частіше і частіше мій погляд фіксував навчальні посібники, автором яких є Василь Федієнко. Напевне, почалося з розкішних "Основ швидкомислення" та "Основ швидкочитання", які у мене просто з під носа втекли в інші руки. Тому коли недавно побачила тренінг для 1,2,3,4 класів, одразу придбала.

   Врешті решт набрала в пошуковику ім'я Василя Федієнка. Мене вразила кількість книг, автором яких він є. Їх дуже багато - навчальних посібників, тренінгів. А ще більше вразив той факт, що Федієнко є засновником українського видавництва "Школа".  

   Пам'ятаєте мій пост про акцію громадського руху "Не будь байдужим"? Десь третина книг, подарованих нашій школі, видані саме "Школою". У 2007 році - "Школі" виповнилось 5 років. На той момент у неї був взнаваний логотип і якість видання як стиль. Відтоді "Пригоди в Лісовій школі" мені уявляються тільки такими, якими їх видала "Школа". 

   Незабаром День її народження. У Вікіпедії саме ця дата згадується - 20 лютого 2002 року як день заснування. Будемо разом слідкувати за сторінкою цього славного українського видавництва на фейсбуці.

   А вас запрошую до нашої бібліотеки переконатись, чи не перебільшую, чи справді книги "Школи" такі гарні. )

P.S.  Хоч у нашій бібліотеці й немає "Основ швидкочитання" та "Основ швидкомислення", знаю, у кого вони є й підкажу, до кого можна звернутись.

 

Цей день в АІСТорії

16 лютого - день, ніби-то нічим особливим не виділяється. Але на сторінці Календаря АІСТоричних дат назбиралось кілька яскравих подій, і це для мене можливість розповісти й про свою роботу зокрема. 

Нашій школі у серпні виповниться 36 років. І за цей час відбулось  багато всього різного й цікавого. Щоб віднайти згадку про це, треба докласти зусиль. Тому зафіксувати 2-3 події - це велика удача. 

Мені ж пощастило відшукати 4 (!) події, які сталися в різні роки саме 16 лютого! 

Мене це дуже зацікавило, занурило у приємні спогади. Можливо, й вас також.

Це ж історія нашої школи )

Як додаток до листка з Календаря розгляньте, будь ласка, фотопідбірку.

 

подарункові НАДХОДЖЕННЯ до бібліотеки

Ми з вами завтра не зустрінемось, тому історію до Дня дарування книг (не плутати з Днем закоханих ) розповім сьогодні.

Це було наприкінці серпня 2007 року. Повертаюсь з відпустки, а на мене чекає подарунковий набір із 30 книжок. І яких книжок! Видані виключно українською! Українська і зарубіжна класика, історичні романи, сучасна література, оригінальна і перекладна.   До сьогодні – це унікальна колекція. Можу порівняти її, мабуть, з тими книгами, які виграла у 2023 році.

Підказка про тих, хто їх подарував, була на кожній книзі. І це дуже мудро, додавала значимості і робила проєкт унікальним.  

Громадський рух «Не будь байдужим!» об’єднав музикантів, які провели кілька концертних турів по містам України на підтримку української мови. У кожному місті школи отримували комплект із 30 україномовних книг.

Для України – теж дуже цікаві досвід. Це яскрава сторінка нашої історія. Зараз інформація доступніша, легко знайти дані про акцію "Не будь байдужим" у Вікіпедії. У 2007 році робити вибір говорити, спілкуватися, читати українською було значно важче, ніж сьогодні.

Я тоді не могла натішитися цими книгами. І оце вчора, коли зробила аудит, також раділа кожній книзі. Не відмовлю собі в задоволенні, перерахую ті видавництва, книги яких ми отримали в подарунок:  «Фоліо», "А.С.К." «Темпора», «А-ба-ба-га-ла-ма-га», «Школа», «Богдан» і «Веселка»

Побільше б таких подарунків ) і для всіх шкіл!

Дорогі мої читачі, ви ж здогадалися, чому пишу сьогодні, напередодні 14 лютого, коли відзначають Міжнародний день подарунків? Бо ж подарунки отримувати приємно завжди, з книгами - так само. І з радістю та вдячністю про це згадувати.

 

 

АІСТсамвидав _ книга спогадів про Романа Мельничука

4-й випуск під цією рубрикою присвячую книзі "Наш друг Ромка". 

Дванадцятого лютого 2015 року Валентина Петрівна Мельничук, вчителька нашої школи, отримала звістку, що в бою під Логвиново пропав її син Роман. Потім для родини почалися дні в очікуванні генетичної експертизи.

Ми теж чекали і сподівалися на диво. Серце розривалося  й у мам класних,  Юлії Миколаївни та Надії Семенівни. Пізніше Юлія Миколаївна сказала, що їй тоді трошки полегшало  , коли вона записала свої спогади. Виговорилася. 

На фото – цю книжечку, АІСТиний самвидав, тримає Надія Семенівна, коли Вінниця хоронила Рому 9 квітня 2015 року. Така є й у шкільній бібліотеці.

Знаєте, мені дуже хочеться, щоб її прочитало якомога більше людей, щоб знали, яким непростим, добрим і цікавим  був Рома.  Хочу, щоб крім паперового варіант книга була електронна версія, доступна всім в інтернеті. Підготовка вже на фінішній прямій. Отримаю дозвіл на її публікацію - і оприлюдню.

Тож нехай книга «Наш друг Ромка» залишається поки що в Закритих файлах, а про Рому, прошу, перегляньте відео. 

Він прожив 9000 днів. І сьогодні, 11 років тому, обірвалося його життя

 

АКТУАЛІЗАЦІЯ БІБЛІОТЕЧНИХ ФОНДІВ _ випуск 4

 Треба швидко написати про ці дві книжечки, бо знову від мене сховаються. Таке враження, що вони живуть своїм власним життям і не хочуть, щоб про них знали. Протягом року було у мене спроб 5 розповісти про актуалізацію бібліотечних фондів на їх прикладі, а коли приходив час надати докази їхньої корисності і необхідності  - ховаються

Отож, почнемо.

 

Не поспішайте осуджувати мене за те, що досі не позбавилась отієї, що зліва, а дочитайте до кінця, будь ласка.

Ці дві книжечки – вірші Романа Кухарука (1993 рік видання) і збірка поезії юних поетів «Первоцвіт» (видання 1984 року) – зберігались у фонді «Поезія для найменшечких» – відповідно під буквами К та П. 

Коли ж настала черга порядкувати в ньому, коли дійшла до «Первоцвіту», вже готова була відправити до ящика з макулатурою. А потім почала гортати книжку - і передумала.

Що ж мене зупинило?

Малюнок лелеки, вірш про лелек й вірші Романа Кухарука.

Моя пам’ять одразу ж здала коротенький тест на увагу: «Чи не цього Романа Кухарука яскраву й гарну книжечку «Йой» щойно тримала в руках?». Спойлер – цього. Допомогла Вікіпедія: український поет Роман Кухарук, автор збірки віршів «Йой», зростав у селі Зелений Гай Чернівецької області, звідки родом його мати.  А що написано дрібненьким шрифтом під іменем поета? Будь ласка, збільште фото.

Далі – більше. Бачу ім’я Юрія Бедрика. Книг його у шкільній бібліотеці, на жаль, немає. А цікава інформація про нього – є, на щастя ) Дякую за неї проєкту #ЖивіПисьменники.

То ж почав вимальовуватися у мене цікавий смачний проєктик: пошерстити в інтернеті вечір-другий, чи зможу відшукати інформацію про інших учасників цієї збірки. Всього там є 19 імен. Цікаво ж, як склалася їхня поетична доля.

А що робити з «Первоцвітом»?

Вилучаю його з дитячого фонду і додаю до книг, присвячених вивченню української літератури. Там вона буде чекати на тих, хто цікавиться, як зростали наші поети.

Ось такі у мене будні актуалізації бібліотечних фондів, яку проводжу за Рекомендаціями Міністерства культури та інформаційної політики України щодо актуалізації бібліотечних фондів у зв’язку зі збройною агресією російської федерації проти України