АІСТ-самвидав _ випуск 3_Повість минулих літ

Про щоб не думали у видавництві «Веселка», коли у 1988 році готували до друку «Повість минулих літ», економія навіть близько не стояла в переліку їх завдань.

Переказати доступною і зрозумілою мовою – було. Проілюструвати так, що «ожили» тексти – було. Підібрати шрифти, добавити деталей, щоб відчути подих епохи – було.

Це розкішне видання – окраса творчості Віктора Близнеця (текст), Георгія Якутовича (ілюстрації), Володимира Юрчишина (оформлення) – і в цілому української видавничої справи.

Тираж – 100 000 екземплярів. І в нашій бібліотеці така книга є.

То чому ж самвидав і чому економія?

На початку 2000-х років ми в АІСТі думали саме про економію. Тому Тетяна В’ячеславівна Хлапова, Царство їй небесне, працюючи з цією книгою, вдалася до хитрощів  через скруту – з папером, в першу чергу.

Вона не викинула ні слова із глав «Повісті», але  по творчому перекроїла і ущільнила тексти цієї книги, щоб все вмістилося по можливості на одну сторінку, максимум дві.

Це справжнісінький АІСТиний самвидав, прошу переконатися.

 

ШЛЯХИ КНИГ _ випуск 3

Кілька примірників великого ілюстрованого атласу

"Шлях людини від 60 мільйонів років тому до наших днів" у 1999 році привезли у своїх рюкзачках семикласники, коли повертались з Італії, де провчилися цілу квінту у школі міста Чезано Мадерно та проживали у сім'ях своїх однолітків. Це був цікавий проєкт, який був здійснений завдяки сім'ї Ільчуків. 

В принципі, там все можна зрозуміти без слів, але завдяки Google-перекладу з італійської на українську книжка стає доступніша і цікавіша.

Назва книги перегукується з назвою рубрики

 

Історія українських видавництв _ "ТЕХНІКА"

На тлі останніх розмов про закриття "Наукової думки" хочу привернути увагу до іншого українського видавництва, до "Техніки".

Працюючи з каталогами, я звикла, що українська науково-популярна література для дітей друкувалася переважно «Веселкою». Коли вносила дані про книгу Олександра Меркулова «За моделями природи», руки вже звично і натреновано почали вистукувати перші букви В та Е. А потім зупинилися, тому що набирати слід було інше - «Техніка».

Для АІСТиної бібліотеки – це рідкість, перша і поки що єдина книга. 

Темою українських видавництв цікавлюсь не так давно, і пошуки почала переліку в Вікіпедії. Цим же шляхом рухалася, коли вишукувала дані про «Техніку». 

Слухайте, та воно старіше за «Веселку»!

І функціонує дотепер! А от яку саме літературу видає – велика загадка, даних немає. Тому абсолютно заслужено попадає до розділу «Білі плями».

А книжка цікава. Видана у 1976 році, має деякі ознаки радянської епохи, але, безумовно, буде корисна й зараз. Тому що на перше місце ставить велич природи, розгадування її таємниць та розповідає, що створено людиною на основі її вивчення. 

27 листопада - День читача АІСТиної бібліотеки

Поки визріває обіцяна розповідь про другий проєкт, торкнуся іншої теми, надзвичайно важливої для мене.

Про те, що немає Дня читача - ні Всесвітнього, ні Всеукраїнського, писала 24 травня цього року. З тих пір нічого ж не змінилося, так?

То хто і що заважає мені придумати та оголосити День читача АІСТиної бібліотеки?

Ніц ніхто.

Була лише одна проблема: який день обрати?

Вирішила так.

На блозі АІСТиної бібліотеки публікації у цьому році відновилися 4 листопада.

Відтоді назбиралось 16 постів. 

І нуль переглядів. Тільки зрозумійте мене правильно. Я переймалася не кількістю переглядів (рано чи пізно хтось таки щось прочитає), а тим, що чекала на першого читача у цьому навчальному році. 

Я собі загадала: як тільки з'явиться відмітка, що мою публікацію прочитано, цей день увійте в історію АІСТиної бібліотеки. 

Уявляєте, яке випробування пройшло моє терпіння? Щоб притримуватися чистоти експерименту, навіть відмовилась надіслати посилання своїм колегам.

Звикаймо разом: 27 ЛИСТОПАДА - ДЕНЬ  ЧИТАЧА  аістИНОЇ  БІБЛІОТЕКИ.

Дякую невідомому читачу, який вчора заглянув на цей блог ) 

Сподіваюсь, що Вам тут сподобалося, Ви знову нас відвідаєте і дізнаєтесь, ЩО святкуватиме АІСТина бібліотека 27 листопада наступного року.

ЧИТАЄМО РАЗОМ_ Мирослав Дочинець "Лис"

Сьогодні середа, 27 листопада. Понеділок та вівторок  віддала свій час на інші проєкти. Немає нікого, хто б вимагав від мене щоденних постів, крім самої себе. І на цей раз  я дозволила собі відсторонитися від блогу.

Думаю, читачі  мають право знати, що це за проєкти. 

Про один із них розповім зараз.

Колега, вчитель початкових класів, Наталія Юріїівна Рощинська розширює мої знання про сучасних українських митців слова. Юрій Вінничук, Катерина Девдера, Софія Андрухович. На черзі - Мирослав Дочинець. Його роман "Лис. Віднайдення  загублених слідів" я вже прочитала. І зараз перечитую заново. Спочатку робила це з олівцем в руках. Але згодом зрозуміла, що краще буде за комп'ютером. 

А відтак дуже легко поділитися з читачами цитатами, вже набраними і збереженими.

Прошу, читаймо разом Мирослава Дочинця:

 

  - А як взагалі пишеться? Що штовхає в цей стан - цікава книжка, подія, зустріч чи щось інше?

  - Навіть запахи, обривки мелодій, постріл жіночого погляду, зронене кимось слово або чиєсь красномовне мовчання… Хтось чекає натхнення, але натхнення - це та вода, яка під лежачий камінь не тече. Ти думаєш, читаєш, нотуєш, працюєш над словом  - ось-ось заіскрить. Шукашє іскру, як шофер. Справжній образ з’являється як зблиск. В одну мить. А далі його замучують, заглушують, як бур’яни, слова… Через те творчість - це безнастанна нещадна боротьба зі штампами. Гарно писати означає насамперед гарно метафорично думати. Метафора - це проба на звання майстра. Наскільки сильна його уява, багате асоціативне мислення, розкіш образів. А глибину думки виражають його епітети. Це коли двома-трьома ретельно відібраними словами передається на аркуші думка, барва, звук, світло. Ні, це не красиві слова, це картина, намальована словами-мазками. В добрій книзі немає місця позолоті, тут кожне слово - як стріла в суть.

КАЛЕНДАР СКОРБОТНИХ ДНІВ _ День пам'яті жертв Голодоморів

Маєте право зі мною не погодитись, дорогі читачі.

Я вважаю, що найкращий матеріал  до цієї трагічної дати зібрала команда Валентини Мержиєвської. 

Щоб дістатися до них, вам лиш потрібно іти за календарем MemoryCraft на блозі ВАЛЕНТНІСТЬ. В ньому 22 пам'ятних дати. З деякими ви вже знайомі. Четверта субота листопада є у цьому списку. Матеріал допоможе тим, хто хоче присвятити урок чи провести захід.

Та навіть для себе перечитати буде корисно. У Валентини дар подавати матеріал коротко, але дуже яскраво, так, що бере за душу. Як ото в випадку, коли ми згадуємо українців, що пережили Голодомор.

 

Надходження до бібліотеки

Нагадаю, що веду облік авторів, які самі ілюструють свої книги. Сьогодні до списку додає нове ім'я. 

Барбара Кантіні, італійська письменниця.

Я зібрала непогану колекцію її книг. Ті, що видані в Україні, принаймі, є в АІСТиній бібліотеці. 

Вона спочатку отримала освіту як аніматор. Навіть здобула перемогу в конкурсі "Ілюстратор року". А вже потім її потягнуло до письменства. Читачі оцінили її творчість добре, тому що серія "Мортіна" видана вже у 30 країнах. Не останню роль у цьому зіграли ілюстрації. Це якесь свято кольорів та образів.

Авторка обрала своєрідну тематику, але після "Сімейки Адамсів" нікого не здивують відьми та  зомбі у ролі головних персонажів, за пригодами яких слідкуєш з насолодою.

В АІСТиній бібліотеці зараз на книги про пригоди Мортіни - шалений попит. Але вже є перша негативна реакція від батьків.

Запрошую до бібліотеки), мені цікава точка зору і дорослих, і малих читачів.

 

З цією книгою у мене пов'язані дуже гарні спогади. Були часи, коли я співпрацювала з дітьми, які зараз у 7 класі, а тоді вони були третьокласниками. Щотижня ми зустрічалися і обговорювали прочитане, а ще обмінювалися книжками. Від Валентина Воробйова мені "перепав" російський переклад книги дитячих спогадів Астрід Лінгрен "Ми родом із Бюллербю". 

Я чітко пам'ятаю нашу бесіду про те, чого немає у цій книзі. Телевізорів, мобільних телефонів та інших сучасних гаджетів (книга написана видана у 1949 році, а події, зображені в ній, відбуваються десь в середині тридцятих). Відтоді задумала проєкт "Енциклопедія дитячого дозвілля у доцифрову епоху", маючи за основу книгу Астрід Лінгрен. 

Спочатку я шукала "несуперечливу і зручну в користувані класифікацію дитячих ігор". Не можу сказати, що вивчила все, але тепер розбираюсь у цьому питанні набагато більше. 

Потім спробувала вивчене застосувати до книги.

 Потім дослідження відклала через війну.

А на днях повернулася до нього, побачивши у продажі і замовивши український переклад. Заодно вирішила "прокачати" свої навички у користуванні онлайн-дошки Padlet.

І сьогодні ділюся з читачами  результатами свого дослідження. Мушу його доопрацювати через різнобіжності російського та українського переклад. 

Майбутнім учителям книга буде корисна однозначно. Недарма свій проєкт назвала "енциклопедією". Вміли колись обходитись без гаджетів і проводити весело вільний час, придумуючи цікавинки. Тоді навіть завдання прополоти ріпу ставало легким і час пролітав швидко