КНИГА ГЕРОЇВ НАШОЇ КРАЇНИ _ Владислав Дмитрієв

Зараз під час війни кожен з нас укладає свою Книгу героїв України. Її сторінки розповідають про родичів, друзів, земляків, однокласників, колег, сусідів, знайомих, які стали на захист України.

Від імені нашої школи також веду таку книгу.

Про те, що Владислав Дмитрієв, наш випускник 2015 року, воював на фронті, дізналась після того, як його комісували. Навіть якби щось знала про його службу, розказала би з його згоди. Але знаю лише те, про він сам написав на своїй сторінці у Фейсбуці. Якщо ви там зареєстровані, прошу переглянути його пост від 18 березня 2026 року.

Оце фото взяла звідти. Дивлюсь на них, а перед очима історії з книги Артура Дроня «Ґемінгвей нічого не знає». Владиславе, і твій досвід, напевне, був нелегким. Як тобі вдалося зберегти свою посмішку?

Дякую за службу. Дякую, що боронив Україну.

ЯК ГОВОРИТИ З ДІТЬМИ ПРО ВІЙНУ _

    Хто-хто, а Юлія Рацебуржинська знає, як говорити з дітьми про війну та мир. Вона написала фантастичну повість «Як створюють монстронароди?», в якій – як по нотах – розписала те, що «цілий народ може стати керованим виконувачем злої волі; як хтось може зробити так, щоб люди перестали критично сприймати інформацію».

У лапках – цитата із посібника «Як говорити з дітьми провійну та мир», видана у 2024 році БараБукою. Повісті пані Юлії присвячено один із детальних розділів, який дуже допоміг мені при підготовці цієї публікації.

Книга маркована 6+, тобто її можна читати дітям такого віку і далі, але будьте певні, що і старшим буде цікаво. Перевірила на собі.

І вона – з багатьма секретами. Перший пласт, звичайно, лежить на поверхні: як впливає пропаганда на народ цілої країни. І детально виписані закони такої пропаганди. Допускаю, що й вам захочеться порівняти з тим, що зберігає Вікіпедія.

Щодо інших пластів, розшифрувати їх допоможе посібник від БараБуки: про важливість розпізнавання фейків; про силу слабких; про зло;  про пліткування; про потребу влади; про те, як обирати керівника країни. Як бачите – теми серйозні, але сказано про них доступно, а подекуди дуже смішно. Казка залишається казкою. В ній злого «першуна», який підбурив свій народ воювати, викрадає з горища голуб. Де б нам, українцям, знайти такого ж, який би зробив те саме з керівництвом «дарагого» сусіда?

Я не сказала головного: події цієї фантастичної повісті відбуваються на великому горищі, де живуть лепетунчики. Вони є жителями двох країн, Доладиківства та Абищойства. Схожі лепетунчики на пухнасті кульки завбільшки з вишню, що мають обличчя з блискучими очима і довгі тонкі ручки й ніжки.

Запрошую до нашої бібліотеки )

ІСТОРИЧНІ ПАРАЛЕЛІ _ випуск 7

   Якби мені на очі попалася інша цитата з книги М. М. Нікольського «Історія російської церкви», можливо, ця книга давно вже б опинилася у ящику з макулатурою.

Ось що мене зупинило: «Особливу увагу М. М. Нікольський приділяв викриттю церковної легенди про народність російського православ’я, яку пропагувало та розповсюджувало  православне духовенство. Вчений на достовірному історичному матеріалі показав антинародний характер діяльності російської православної церкви, яка об’єдналася у союзі з самодержавством».

Мені здається, що зараз в першу чергу самі росіяни мали б її позбутися.

«Історія російської церкви»  була написана у 1930 році – на злобу дня, так би мовити. І мала допомагати тим, хто проводив науково-атеїстичну пропаганду. Думаю, що з такою задачею міг упоратися будь хто, але ця працю написано людиною особливою. Сам з родини знаного асіріолога, він почав свій дослідницький і викладацький шлях ще задовго до 1917 року. І тим не менш прийняв сторону більшовиків. І, виходить, писав те, чого вони вимагали. А, може, дійсно вірив у те, що писав, особливо про союз церкви та самодержавства?

От у цьому бачу історичну паралель.

Союз церкви та самодержавства.

Можливо, правильніше сказати, союз вищого російського духовенства та політичного керівництва росії.

Те, що ми зараз бачимо у цій сучасній божевільній країні.

Але ж яка іронія, чи не так? Знайти у глибоко антирелігійній пропагандистській, виданій за радянських часів, книзі те, що зараз згодилось би для пояснення того, що там у них відбувається.

А книжка? А книжка стоятиме у книгосховищі - подалі від дитячих очей і рук.

Образ священнослужитів у дитячій літературі - випуск 4

Обираючи для дослідження тему «Церква і священнослужителі  в сучасній літературі для дітей», ніби обмежила себе часовими рамками.

Але можу легко їх розширити. Ніхто не заборонить мені  переглянути книгу Астрід Ліндгрен «Ми з Гамірного» саме під таким кутом.

Перша частина видана у 1947 році, друга – у 1949, третя – у 1952.

Не зовсім сучасна, так.

Зате ми разом з улюбленими персонажами святкуємо Івана Купала, Різдво, Новий Рік  і – Великдень. Ось тут і згадає Астрід Ліндгрен священника, до якого їдуть дорослі з хутору Гамірного у Великодній вечір, а діти залишаються дома – влаштувати яєчний бенкет. 

Може бути, що це єдине місце в книзі, де згадується священник. Мушу зізнатися, що до кінця її ще не дочитала.

Краще розповім про дві шведські великодні традиції.

По перше. Мама наших героїв напередодні свята заховала у будинку великі великодні яйця, всередині яких були сховані цукерки. За традицією кожен з дітей повинен був розшукати своє.

По друге, і це стосується яєчного бенкету. На святковому столі стоїть ваза з березовими гілочками і блюдо з яйцями, пофарбованими у яскраві кольори. На деяких з них діти за бажанням понаписували коротенькі віршики. 

Восьмирічна Ліса, від імені якої ведеться оповідь, каже, що вони змагались за столом, хто з'їсть більше яєць. Але це традиція чи гра, мені не зовсім зрозуміло..

Тема, можете сказати ви, не зовсім розкрита, та однаково цікаво )

До зустрічі. Гарних Великодніх свят.

 

 

Розповідаючи колегам і читачам свого блогу про проєкт "ЖивіПисьменники", долучаюсь до  популяризації сучасної української літератури для дітей. Маю всі підстави вважати, що в нашій школі про неї знають завдяки мені.

Відтоді, як у 2020 році дізналася про "ЖивихПисьменників", це полегшує моє професійне життя, скеровуючи у пошуках української якісної літератури. 

Перенаправлю вас на сайт "ЖивіПисьменники", а тим часом розповім про здійснений сьогодні аудит в АІСТиній бібліотеці.

Орієнтувалась на перші два сезони і рахувати будемо зараз тільки ті книги, чиї автори там згадуються. Наступним кроком буде оцінка всієї літератури для дітей від наших сучасників-українців.

Отож, зустрічайте:

Запам'ятаймо цю дату - 07.04.2026. Буде і наступний аудит - через рік-два, порівняємо. А ще поставлю собі завдання з'ясувати, яких письменників обрали автори підручників з української літератури, але це вже інша історія )

Історія УКРАЇНИ в ПОЧЕСНИХ НАЗВАХ українських ВІЙСЬКОВИХ ФОРМУВАНЬ _ Випуск 14

 У мене по плану – черговий пост про традицію давати почесне найменування тим військовим угрупуванням, які відзначились на полі бою. Але сьогодні писатиму, умовно кажучи,  пояснювальну записку.

Коли в листопаді  звітувала про свою роботу на курсах шкільних бібліотекарів  Вінницької академії безперервної освіти, розповіла, зокрема, й про тематичну рубрику на своєму блозі - «Славні імена ЗСУ, або Почесні назви український військових угруповань». Розповіла, чому це роблю – через біографії українських видатних діячів вивчаю історію рідної країни.

Дещо спантеличила мене реакція керівниці наших курсів, яка спитала,  чи не боюсь я оприлюднювати  та збирати в одному місці інформацію про наших військових.

Прошу перейти за лінком і переконатись, що інформація про наших військових вже давно зібрана в одному місці, у тій таки Вікіпедії. Називається сторінка «Структура Сухопутнихвійськ України». Якщо ви прокрутите вниз, знайдете багато знайомих імен, які згадуються тут під мітками "Славні імена ЗСУ" та "Почесні назви українських військових формувань", наприклад:

10-та окрема гірсько-штурмова бригада «Едельвейс»

14-та окрема механізована бригада імені Романа Великого

43-тя окрема артилерійська бригада імені гетьмана Тараса Трясила

54-та окрема механізована бригада імені гетьмана Івана Мазепи

72-та окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців

І от думаю, якщо Вікіпедії можна згадувати про них, то й мені теж?

ОНЛАЙН-СЕРВІСИ у роботі шкільного бібліотекаря

       Рано чи пізно шкільний бібліотекар стане видавцем. Щось таке буде у нашому розпорядженні, що захочеться гарно і до ладу оформити,  а власних умінь буде замало. Так трапилось зі мною. Мала збірку шкільних анекдотів, а з ідеями було туго. Тому й скористалася послугами сайту VistaCreate, створила онлайн-книгу.  

Перед вами, власне, мій план «А». За інших умов ви б познайомилися з ним ще 1 квітня. Але оскільки у мене на момент публікації не було дозволу Ігоря Йосиповича, тому оприлюднила план «Б».

Тепер дозвіл є. І є бажання порекомендувати читачам цей графічний онлайн-редактор.

Одна з його переваг в тому, що зроблену роботу можна завантажити на свій гаджет. І  зараз, наприклад, мені можна було б просто додати у свій пост зображення всіх сторінок. Але піду звичним шляхом і запрошу вас відвідати сайт VistaCreate та погортати сторінки моєї книги «Влучне слово Ігоря Йосиповича Казьмірука».

А потім спробуйте створити щось своє. Впевнена, вам сподобається )

ЯК ВИХОВАТИ ЧИТАЧА – поради кота Інжира.

 Знаєте, у мене сьогодні вагомий ювілей.

 Публікую 500 пост на цьому блозі. Хто б міг подумати 8 березня 2021 року, що у мене попереду така довга дорога ) і що найбільшу на цей момент втіху буду отримувати саме від роботи над шліфуванням постів.

На відміну від 400 статті, сьогоднішня тема  дуже серйозна – як виховати читача. 

Газета 9 класу, яку побачила у школі напередодні, довела правильність обраного мною сьогоднішнього головного персонажа. Значить, все роблю так, як треба: кіт ІНЖИР – популярний медійний персонаж. І його порадам можна довіряти. 

А тому, якщо на сторінці Інжира є стаття «25 способів «підсадити» дітей на книжки», її треба уважно вивчити і спробувати втілити його поради в життя – не всі і не одразу, звичайно.

Я б почала з 3; ні - з 7; ні - з 21; ні, можна почати з 23 поради…

Думаю, ви зрозуміли. Залишаю вас наодинці зі сторінкою «Освіторія. Медія», де працює людина, яка придумала кота Інжира – нам на радість.