ЗНАХІДКИ в БІБЛІОТЕЦІ _ випуск 6

Є дві категорії читачів.

Перша – ті, хто знайомі з творчістю поета Віть Вітька.

Друга – ті, хто ні разу й нічого не чув ні про нього, ні про Віктора Могильного.

Донедавна я належала до другої категорії, поки не взяла до рук ось цю книжечку, наводячи лад у фонді літератури для найменших. І тепер вважаю її однією з найкращих своїх знахідок. А з простого читача перетворилася на колекціонера віршів Вітька Вітька і займаюсь пошуками інформації про Віктора Могильного.

Може здатися, що перейти з другої категорії в першу легко, відкривши сторінку «Віть Вітько» у Вікіпедії. Це непоганий старт, теж з цього починала.  Та ті крихти даних насправді тільки розпалили мою цікавість до постаті Віктора Могильного, до його долі як поета. Чомусь пан Google, наприклад, не дуже охоче віддає інформацію про цього цікавого поета та непересічну особистість. І це ще більше мене підштовхує до пошуку.

Вже зараз у мене непоганий матеріал, але мені треба час, щоб дати йому лад. І не втрачаю надії віднайти ще щось цікавеньке про Віктора Миколайовича та його сім'ю, про його вклад в історію української літератури. І не забути про історію української філателії.

Тому далі обов’язково буде.

До зустрічі.

ЗНАХІДКИ в БІБЛІОТЕЦІ _ випуск 5

Це історія не так про знахідку в бібліотеці, як про те, куди вона завела.

Розповім як було.

Коли взяла в руки ось цю книгу Марії Пригари (єдина, яка є в нашій бібліотеці), щось ворухнулося в пам’яті. Ім’я ніби знайоме, але назвати ще якийсь її твір не можу. Скоріш за все, чула ще в садочку або в початковій школі.

Тоненька, на 16 сторіночок. Обкладинка не збереглася. Руки сучасних дітей  до неї навряд чи потягнуться, хоча для невеличкої вистави ця мила віршована казка про ведмедика, про його підлітковий бунт – ідеально підійшла б.

Шукаючи дані про авторку, звичайно, почала з перегляду Вікіпедії. Але одне чарівне слово поманило мене, і мої пошуки звернули у зовсім іншому напрямку.  

У Вікіпедії сказано, що меморіальну дошку, присвячену Марії Аркадіївні, встановлено на київському будинку «Роліт».Смикнувши за це слово, забула про поета, і далі вийшла на книгу Станіслава Цалика та Пилипа Селігея «Таємниця письменницьких шухляд». Все закінчилось її придбанням.

Десь років чотири тому прогримів фільм «Слово» - про харківський будинок під такою назвою, де жили поети та письменники. У 30 роках 20 століття, маючи його за приклад, кияни – після того, як столицею держави став Київ – вибудували «Роліт» (скорочення «РОбітник ЛІТератури, як тоді називали майстрів слова).

Мені трохи незручно перед пам’яттю Марії Аркадіївни, тому що якраз про неї на прочитаних сторінках ніякої інформації не знайшла.

Але мені дуже сподобалось те, що про неї сказав у своїй книзі Вадим Скуратівський, маючи на увазі темні радянські часи: «Єдине, що залишалося автентичним в українській літературі – це неполітичний масив дитячої поезії, облаштований Марією Пригарою та іншими». Як на мене – це визнання вищої проби.

Одне погано –  її книги для дітей зараз не перевидаються.    

ЗНАХІДКИ в БІБЛІОТЕЦІ _ випуск 4

  Перед вами, дорогі читачі, роботи українського художника-ілюстратора Вадима Ігнатова, які є в нашій бібліотеці: проілюстровані ним книги. Всі вони видані київським видавництвом "Веселка".

   Достатньо одного погляду на книги, щоб зрозуміти - це роботи життєлюба і оптиміста. Мені про це говорить в першу чергу жовтий колір, але можу помилятись, і так це було в реальному житті чи ні, поки що не знаю.

   Інформацію про Вадима Миколайовича в Інтернеті знайти можна. Її більше, ніж, скажімо, про Тетяну Юрченко. Але моє припущення про оптимізм таким і залишиться, поки не знайду підтвердження у спогадах тих, хто був знайомий з митцем особисто. Таких серед співробітників "Веселки", де він пропрацював 30 років і видав 100 книжок, думаю, було багато. Вірю, що колись прочитаю їхні спогади. А може, й наш сьогоднішній герой залишив по собі якісь щоденники та мемуари. 

   Дещо в інтернеті знайшла і додала новий зал до АІСТиної Віртуальної галереї. Він присвячений Вадиму Ігнатову. Якщо натиснути на ім'я художника, платформа перенаправить вас на його сторінку з активними лінками. 

   А в реальному житті погортати реальні книги запрошую до реальної нашої шкільної бібліотеки )

   Далі буде... До зустрічі

Календар знаменних дат

 З Днем вишиванки, дорогі читачі!

ЗНАХІДКИ в БІБЛІОТЕЦІ _ випуск 3

Передивитися нові підручники з української літератури – це була моя дуже вдала ідея.

Разом з семикласниками прочитала про хор «Гомін». 

І можу припустити, що ви зараз подумали про творчий колектив під керівництвом Вадима Яценка, який «запалив» українські соціальні мережі та завоював наші серця минулого року.

Можливо, про нього ми прочитаємо вже в наступному поколінні підручників.

Зараз же колектив укладачів, серед яких Віктор та Олександр Заболотні, розповідає нам про Народний етнографічний хор «Гомін» (перенаправляю вас на сторінку Вікіпедії, де можна дізнатися про його історію). За те, що люди співали пісні, можна було втратити роботу і накликати на свою сім’ю біду. На їхнє життя впливало партійні організації різних рівнів та всесильне КДБ.

У підручнику згадується й пісня "Ой у лузі червона калина".

А тому великою своєю знахідкою вважаю книгу з такою ж назвою, яку в 1992 році видало київське видавництво "Веселка". Вступне слово написав керівник "Гоміну" Леопольд Ященко, а про історію створення пісні розповів Федір Погребенник (і тут Вікіпедія стане у пригоді). Це видання загубилося серед тоненьких дитячих книжечок, хоча його місце - на полиці для книг з історії України. 

Вихід книги з текстом пісні - це було свідчення про нову сторінку життя нашої України, про те, що більше ніхто не буде вказувати, що і як співати нам у своїй державі. А в перші дні повномасштабного вторгнення друге дихання пісні дав Андрій Хливнюк. Тоді її виконання надихало українців на спротив і продовжує це робити.

Зараз текст пісні доступний, знайти його легко і швидко. 

Але  ж тримати в руках книгу набагато краще, і не кожній бібліотеці так пощастило? 

ЗНАХІДКИ в БІБЛІОТЕЦІ _ випуск 2

 Коли пишуть, що книги – машини часу, це не перебільшення. 

 Пропоную вам одну таку маленьку подорож – на основі двох книг з нашої бібліотеки.

 У 1974 році Віктор Близнець видав книгу для дітей «Женя і Синько». Мама головної героїні – безумовний авторитет для своїх колег. До неї звертаються за порадою, якщо не знають, наприклад, як пишеться слово «комп’ютер». Повторюю, 1974 рік!

 Два десятки років по тому -  у 1995 році один із персонажів книги Всеволода Нестайка «Чорлі», щоб допомогти повернути нареченого принцеси, шукає його ім’я у базі даних свого комп’ютера.

 Як і обіцяла - подорож маленька. Поки що це все. Далі – безумовно буде. 

До зустрічі)

ЗНАХІДКИ в БІБЛІОТЕЦІ _ випуск 1

Зараз у моїй роботі настає цікавий період. Працювати за Тематичним циклом буду в наступному навчальному році. До кінця ж цього навчального року писатиму під новою рубрикою «Знахідки в бібліотеці».

Книга Всеволода Нестайка «Чорлі» ідеально підходить, щоб її представити. Сьогодні перший випуск. І маю надію, що будуть інші.

Розшукала я її серед тоненьких книжечок для дітей. Має  32 сторінки,  дорослий  прочитає хвилин за двадцять.

Ось які плюси бачу:

1.     Автор – Всеволод Нестайко, що гарантує гарну мову, казковий оригінальний сюжет, яскравих персонажів

2.     Ілюстратор – Тетяна Юрченко

3.     Один із головних персонажів – кіт

4.     Книга свідчить про існування видавництва «Чорлі»

5.     Актуальність на фоні останніх двох українських політичних штормів (дивись фото 2)

6.     Кілька толкових порад боягузу

7.     Гра слів, якій можна навчитися

8.     Поява слова «комп’ютер»

    Одним словом – маленька книжка з багатьма секретами. Ще всі не відкрила, але спішу поділитися знахідкою.

Мене теж спантеличило ім’я «Чорлі», але це не помилка. Та сама гра слів.

 

із БІБЛІОТЕЧНОГО КАЛЕНДАРЯ

 Щиро сподіваюсь, що дощовий недільний ранок ви, дорогі мої читачі, провели з комфортом у ліжечку, читаючи улюблену книжку.

Сьогоднішня похмура погода нагадала про одну цікаву календарну дату. Її придумав наш Ігор Йосипович Казьмірук і озвучив на колегії 27 травня 2021 року. Навіть не намагатимусь пригадати, яким був цей місяць 5 років тому. Скоріш за все, Ігор Йосипович не просто так іронізував над «теплим» травнем, були причини.

В його редакції це звучало так:

Перший дощовий день травня – 

День читання улюбленої книжки під пледиком.   

А від себе додам – з чашечкою улюбленого чаю та з вірним домашнім улюбленцем.

У мене в цю неділю не вийшло, була в дорозі. Але колись було так: