КОЛЕГАМ, шкільним бібліотекарям

 Сьогодні – День ручного письма або День почерку.  І в мене було велике бажання розповісти про особливості саме бібліотечного почерку. Тому що це ціла наука ) Але про це іншим разом.

   Краще розповім – в першу чергу своїм колегам-бібліотекарям – куди мене завели  Google-пошуки про нього.

   Якби не блекаути, створила б онлайн-листівку, де б з задоволенням зафіксувала кожен крок. 

А зараз, щоб зекономити час, одразу кину лінк на архів журналу «Бібліотечний вісник». З боку Національної наукової бібліотеки імені В. Вернадського дуже шляхетно надати до журналів вільний доступ. Там  є номери, починаючи з 1993 року. Звичайно, там багато саме професійної інформації. Але не тільки.

   В першому ж номері, наприклад, за 1993 рік на мене чекала знахідка: розповідь про Яготинську бібліотеку Репніних, де йшлося багато і про рід Репніних, і про листування Варвари Репніної з Тарасом Шевченком, і про пошук інформації в зарубіжних і, зокрема, французьких архівах всього, що стосується української культури.

  Та й постать авторки статті – Ганни Чикаленко – викликає інтерес, теж дає поштовх окремому дослідженню.  ЇЇ сім'я зробила дуже багато для України.

   Тож буде що запропонувати тим, хто наступного навчального року буде обиратиме  теми для майбутнього проєкту «Україна та українці в 19 столітті».

А поки що лінк на архіви "Бібліотечного вісника" додаю і до Полиці для бібліотекарів Віртуальної бібліотеки.

ПОЛИЦЯ для БІБЛІОТЕКАРІВ

На щастя, про веселе життя шкільних бібліотекарок Джеймс Кемпбелл книгу не написав. 

Але присвятив їм кілька цікавих та важливих сторінок у своїй книзі про вчителів (дивись попередню публікацію). Написано славно. З крапелькою іронії і майже з любов’ю )

Щоб дізнатися, як живуть шкільні бібліотекарки, спочатку ми прочитаємо, що таке бібліотеки взагалі. Потім нам підкажуть, на якій сторінці написано про шкільні бібліотеки. А вже звідти нас перенаправлять до розділу «Шкільні бібліотекарки».

Це трошки схоже на своєрідний квест.

Ніби-то не маю права розмістити в інтернеті без дозволу скани сторінок книги Джеймса Кемпбелла. Тож запрошую до бібліотеки ).

Але маленький шматочок все-таки додам, щоб ви зрозуміли тон автора

 На Поличку для майбутніх вчителів попросилась книжка Джеймса Кемпбелла і Роба Джонса «Веселе життя шкільних учителів».

Не дивуйтесь. Це така книжка, що може за себе постояти і нав’язатися комусь теж їй під силу.

Ще до повномасштабного вторгнення мене з нею познайомила Наталя Йосипівна П’яст зі своїм старшим сином Вовчиком. Він був від неї у захваті. Знайомство закінчилось тим, що й собі придбала примірник. Вона у мене прописана у розділі «Від поганого настрою». Зараз дивлюся на неї трошки під іншим кутом і вже сумніваюсь, чи будуть від неї у захваті учителі. Ті, у кого гарне почуття гумору – безперечно. Хоча, якщо у когось із колег настрій не дуже добрий, можливо, брати її до рук не варто. Тим більше, коли книга чесно попереджає, що якраз учителям її читати не можна. Як сказала Ірина Борисівна, "гумор не завжди вдалий".

Ви вже здогадались, так? Життя вчителів, зображене в книзі, не таке вже й веселе. І причин посміятися з нього автори знайшли немало.

Колись був популярним вираз «на грані фолу». Гумор «Веселого життя шкільних учителів» - на грані абсурду.

Тут би згодилося придумати назву для цього типу літератури. Це якась гримуча суміш гумору, абсурду, натуралізму, відвертості там, де багато хто змовчав би. Ще й лексика подекуди далеко не літературна.

Недоліків можна назбирати аж бігом.

Але от у чому парадокс. Коли почала готувати публікацію, поруч зі мною була міс Ліля. І мені було цікаве, яке враження на неї справить книга. Відкривала навмання і зачитувала уривки. Що вам сказати? Ми з нею добряче насміялися.

Може, саме у цьому секрет книги? Може, це головне?

Береш її до рук, щоб пропісочити авторів за неповагу до вчителів, а закінчуєш щирим сміхом. Так, були шматки тексту, коли ми робили паузу і казали одна одній: «Це невдалий жарт».

Але ж як нам було весело!

Читацьке літо бібліотекаря (продовження)

Не поспішатиму зі звітом про книги для молодших школярів та підлітків, зроблю це пізніше.

Зараз повернуся до «серйозних» книг.

·       «Лінгвістика на карті світу. Непорозуміння, кримінал та інтриги в різних мовах», яку написав Рустам Гаджієв

·       «Живі. Зрозуміти українську літературу», що має двох авторів, батька і сина – Павла та Олександра Михедів.

Я читала їх пальцями, набираючи текст на комп’ютері. І поки це робила, мене гризли сумніви, чи правильно роблю. На це пішло чимало дорогоцінного літнього часу. Коли ж стала перевіряти набране, оцінила правильність свого рішення. Поки дійшла до кінця книги, забула, що було на початку. Знайома ситуація, так? І тепер у моєму активі, в моїх «Закритих файлах» поповнення. Власницю книг, Ольгу Фанагей-Баранову, я попередила про таку опцію. У відкритий інтернет-простір набране викладати не маю права і не робитиму цього, а от з близькими поділюся за потреби.

У кожній з двох книг є щось таке, що вписується в тематику цього блогу.

Наприклад, АІСТина Віртуальна бібліотека відкриє доступ до… Полтавської колонії кінця 40-х років минулого століття. До неї на 4 місяці попаде Григір Тютюнник – за те, що не відробив обов’язкових після навчання у ремісничому училищі 3 роки на харківському заводі імені Малишева. Бібліотекар тюремної бібліотеки на прощання скаже Тютюннику: «Тебя выпускают? Ах, жаль, хороший читатель был». Так просто такі слова не скажеш. Видно, велика рідкість мати такого читача.

Розділ про Григора Тютюнника іде першим. Набирати почала ще до відпустки, паралельно зробила аудит, які твори письменника є в АІСТиній бібліотеці. Є його дитячі твори, за які він отримав  премію Лесі Українки. Найбільше мені сподобалася «Степова казка». От її я б рекомендувала сучасним видавцям перевидати з яскравими ілюстраціями. І до обов’язкового вивчення у початковій школі внесла. 

Це був би найлегший шлях закохати сучасних дітей у творчість Тютюнника. Автори ж роблять акцент на творах для дорослої аудиторії. А от їх якраз і немає. Хіба що в хрестоматіях. Треба буде передивися.

Віртуальна БІБЛІОТЕКА

Продовжую збирати колекцію чарівних книг на поличці в АІСТиній Віртуальній бібліотеці. Там є:

1. Три Чарівні книги із «Балакучого пакунку» Джеральда Даррелла
2. Чарівні книги із «Ігранії Безстрашної» Корнелії Функе
   

І до них приєднується чарівна книга "Магічний Всесвіт" із твору італійської письменниці Муні Вітчер «Ніна. Дівчинка з планети Шостого Місяця". Про нього детальну розмову планую пізніше.

Сьогоднішня публікація присвячена чарівній книзі.

Велика і товста,  вона має на своїй  палітурці зі срібла та золота зображення фігурки дуже дивного птаха і вибитий чорними рельєфними літерами напис «Магічний Всесвіт».

Коли дівчинка вперше заглянула в книгу, в ній вона не змогла нічого прочитати. Сторінки були чисті. Матеріал, з якого було зроблено сторінку, зовсім не був схожий на папір. Поверхня здавалася рідкою.

Натомість книга сама заговорила з нашою героїнею. Спочатку несподівано з’явився напис, а потім залунав глибокий голос, що линув незрозуміло звідки. Далі книжка розповіла, з чого почати. Просто задати питання – недостатньо. Ніні потрібно покласти свою праву руку з особливою відмітиною на сторінку, а вже потім задати питання.

Коли розмова закінчується, книжка сама  згортається. 

Думаю, читачам вже зрозуміло, ця чарівна книга - скоріш порадниця і надійний помічник. Дідусь попередив дівчинку: коли вона опиниться в безвиході - в книзі  знайде те, що їй допоможе. До книги Ніна звертається багато раз, випробувань у неї  багато, але про це поговоримо іншим разом. 

 Далі буде...

ВІРТУАЛЬНА полиця для бібліотекарів у ВІРТУАЛЬНІЙ БІБЛІОТЕЦІ

 Як же це так? 

Полиця для майбутніх вчителів у Віртуальній бібліотеці є, полиця для перекладачів та видавців - є, а полиці для бібліотекарів - немає.

Виправляю несправедливість, відкриваю таку поличку.

На ній - дві книги. Про одну вже писала. 

Друга - умовно кажучи, "Біблія" для шкільних бібліотекарів. Навчальний посібник "Сучасна шкільна бібліотека. Організація роботи", виданий Державною науково-педагогічною бібліотекою ім. В. Д. Сухомлинського. Посібник є у вільному доступі. 

Вхід - через Полицю бібліотекаря на інтерактивній листівці

 

ВІРТУАЛЬНА БІБЛІОТЕКА _ портал до бібліотеки магічних книг

У нашій Віртуальній бібліотеці з’явився портал у бібліотеку магічних книг, змальовану письменницею Корнелією Функе у книзі «Ігранія Безстрашна». Вони настільки важливі у чародійстві, що за них розпочинається війна. Але, звичайно, вони вірою і правдою служать своїм власникам,  допомагають у боротьбі, хоча спочатку й не дуже цього хотіли. Вони гонорові, мають справу тільки з чарівниками 7 рівня, аж ніяк не 3, яким володіє син чарівників. Та змушені це зробити, тому що через прикру помилку старші чарівники втратили можливість чарувати (тс-с-с, нікому про це не кажіть, це велика таємниця). А щоб врятувати замок від нападу злого мага, допомагають дітям.

Корнелія Функе – художниця, сама проілюструвала свою книгу, тому книги, зображені нею, саме такі, якими вона їх придумала.

Вони мають ручки і ножки, розмовляють, бігають, співають, самі піднімаються по сходинках на свої м’якенькі полички, похропують, коли засинають. Мають почуття гумору, можуть підняти на кпини старшого брата головної героїні через його недолуге чарування. А от пані Мелісандру слухаються беззастережно.

Люблять чистоту, вимагають, щоб з них щосереди та щосуботи стирали пилюку.

Справжні члени сім’ї чарівників. Дні народження святкуються лише у тій вежі, де живуть книги, тому що ті
хотіли бачити процес дарування та розгортання подарунків.

Думаю, що достатньо розповіла про магічні книги, щоб зацікавити читачів. Книга дуже цікава, я до неї ще повернусь, тому що на її сторінках є один симпатичний дракон. А ви ж пам’ятаєте, що у Віртуальному зоопарку відкрилася колонія драконів?

ВІРТУАЛЬНА БІБЛІОТЕКА _ Три Чарівні книги

Друзі, чи пам’ятаєте ви мою ідею Віртуальної бібліотеки? Про полотно, яке об’єднує змальовані на сторінках книг бібліотеки;  бібліотеки, створені уявою поетів і письменників?

В бібліотеці чарівної країни Міфології, яку англієць Джеральд  Даррелл зобразив у «Балакучому пакунку», всього Три Чарівні Книги. Зате які! Вони не прості, вони  визначають плин  чарівного життя. Їх колись як нагороду за гарне навчання отримав учень Мерліна, чарівник Джанкетберрі. У світі для міфічних істот, який він створив, щоб врятувати їх  від забуття, книги входять до уряду Міфології. І це дуже справедливий, чесний і добрий Уряд. Великі Книги Врядування з великою повагою ставляться одна до одної, дають приклад злагодженої роботи. Одна з них – це Велика Книга Чарів, друга – Книга Цілющих Трав  і третя – Велетенський Словник.

По шість футів заввишки й по три завширшки кожна, виготовлені з найтоншої тисненої шкіри, оздобленої вишуканими пурпурово-золотими візерунками.

 На цій сторінціможна прочитати розмову Книг

Велетенський Словник потребує Хранителя слів. Хранитель раз на рік має прочитати вголос весь Словник, щоб переконатися: всі слова належним чином промовлені. І навіть цього не досить. Щоб врятувати слова,  маленьких друзів людини, яким нудно весь час сидіти між сторінками,  Хранитель намагається протягом року вживати якнайбільше слів.

Слухачам Хранитель Слів розказує: «Це, так би мовити, звукові книги, звичайно, зовсім не схожі на ваші нудні, старі, буденні, звичайні книжки. Наші книги вміють розмовляти…» Їхні мелодійні голоси  схожі на голоси трьох маленьких бабусь. Хранитель Слів називає їх «Моя кохана балакуча бібліотека»

На жаль, чарівні книги стали ласим шматочком для василісків. Вони їх викрали І маленькій мирній Міфології довелося об’єднатись і повернути свій уряд на полі бою.

Взагалі-то знаю три казкові історії, де війни розпочинаються через бажання нехороших людей заволодіти чарівними книгами.

Якось розповім про інші.

Дякую, що дочитали. Далі буде…

Бібліотека Невидної академії для магів_ВІРТУАЛЬНА БІБЛІОТЕКА. випуск 2

Основою АІСТиної Віртуальної бібліотеки є магічна бібліотека Невидної академії для чарівників Плаского світу (Дискосвіту), створеного Террі Пратчеттом. 

Повну її історію бібліотеки закінчу писати, коли перечитаю та переслухаю заново весь цикл романів Террі Пратчетта про Плаский Світ. Є в ній комічні сторінки,  є епічні.

Можливо, буду першою, хто їх об’єднає.

Чому академія - Невидна, якщо для її Вежа мистецтв - найдавніша та  найвища, вежу видно звідусіль? Зроблю припущення - автор нібито такого пояснення не дає (ця інформація потребує уточнення), що це приклад знаменитого анг-морпоркського почуття гумору: назвали ж вони Короткою найдовшу вулицю міста!

У ПЕРШОМУ романі  бібліотека фігурує лише при згадці про неконтрольований витік магії, який назавжди змінив життя її головного бібліотекара.  Він перетворився на орангутана. Чарівникам під силу повернути йому людську подобу, але він активно цьому протистує, і врешті решт його залишили у спокої. Тим більше, це ніяк не вплинуло на його професійну діяльність, що і було продемонстровано у ДРУГОМУ романі циклу «Химерне сяйво». Його «внутрішній каталожний апарат» й надалі продовжував працювати блискуче. Його нове тіло аж ніяк не заважало брати участь у засіданнях Вченої ради університету. Він так само продовжував піклуватися про безпеку книг і забороняв - навіть викладачам - курити в бібліотеці…

У ТРЕТЬОМУ романі «Чаротворці» головний бібліотекар – самотужки – рятує від знищення всю бібліотеку. Це була блискуча рятувальна операція. Ось де справжні епічні картини порятунку та лікування книг. 

Ми чули, що книги за Середньовіччя були прикуті до полиць, це рятувало їх від злодіїв. У бібліотеці магічного університету книги також були прикуті ланцюгами до полиць, але з іншою метою: для безпеки читачів. Тому що магічні книги мають свою вдачу, свій характер - не завжди миролюбний, ведуть себе невиховано, бешкетують і вередують. Щоб врятувати, бібліотекар просто відпускає книги на волю і вони знаходять прихисток у Вежі мистецтв.

P. S. А тепер час розповісти про зображення, якими доповнюю свою публікацію. Їх створив ШТУЧНИЙ  ІНТЕЛЕКТ! Цю можливість надає платформа графічного дизайну CANVA. Перші три ілюстрації - створювались за словами "магія, книги, бібліотека". При створенні наступних трьох використовувались 4 слова "магія, книги, бібліотека, купол". А щоб створити три останніх, ввела вираз "прикуті книги". 

Текст абзацу від користувача Irina Vek

БІБЛІОТЕКИ СВІТУ_бібліотека ГУР МО України.

Влітку 2023 року Наталя Мосейчук взяла інтерв’ю у Кирила Буданова, керівника Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Дивилася його з захопленням, особливо коли Кирило Олексійович проводив екскурсію в Музеї.

А ви звернули  увагу, що одні з дверей залишилися зачиненими для знімальної групи?

Двері, на яких було написано «БІБЛІОТЕКА».

Цікаво було б погортати книги, які є у фонді бібліотеки. В мене суто професійний інтерес до цього кабінету і його фонду, не більше!!! А у вас? 

АІСТина ВІРТУАЛЬНА БІБЛІОТЕКА

У мене нове захоплення, новий проєкт. Планую відкриття Віртуальної бібліотеки.

Так, так, наче мені мало АІСТиної – реальної – бібліотеки та АІСТиного Віртуального зоопарку. Але ідея народилася, росте і вимагає, щоб про неї розповіли.

Планую  у єдиному просторі  об’єднати  бібліотеки, які згадуються на сторінках книг та кіноекрані.  Реальні бібліотеки об’єднуються у міжбібліотечні мережі, то чому цього не можуть зробити уявні? Знайдемо, звичайно, тут місце й для реальних бібліотек, але в першу чергу мене цікавлять уявні.

І, до речі, це зовсім не моя ідея. ЇЇ світові «подарував» Террі Пратчетт, один із моїх улюблених письменників.

«Бібліотеки – хоч би де вони не стояли – поєднані у Б-просторі» - це його цитата із книги «Варта! Варта!», що входить до циклу «Дискосвіт».

Дискосвіт, або Плаский світ, існує завдяки магії. Бібліотека Невидної академії для чарівників – найбільше книгосховище магічних книг. І це так викривляє час і простір, що в романі «Варта! Варта!» головному бібліотекару вдається здійснити подорож у часі, щоб дізнатися, хто посмів викрасти книгу з його бібліотеки.

Мені дуже сподобався ще один висновок Террі Пратчетта, до якого він дійшов явно через велику любов до книг: час і простір викривляють також звичайні книги, зовсім немагічні. Варто взяти до рук захопливу книгу – і про час можна забути. Тільки не кажіть, що з вами такого ніколи не траплялося.

Як же втілити цю ідею? Підказку знайшла на сторінках роману «Небудь-де» Ніла Геймана, ще одного мого улюбленого англійця.

Родина головної героїні володіє даром знаходити двері та відчиняти їх. Вони – відкривачі дверей. Щоб убезпечити себе, родина збудувала свій Дім без Дверей.

Дім без Дверей  починається з вестибюлю, великої кімнати без дверей. Всі її стіни завішані картинами, на яких зображені кімнати. Потрапити до вестибюлю, а звідти – до кімнат, можуть лише члени родини. Ці кімнати розкидані по всьому Лондону. Може бути таке, що у реальному світі їх вже не існує. Але якщо на картині є зображення тієї чи іншої кімнати, значить, час над ними невладний.

Ось приблизно так виглядатиме мій новий проєкт «АІСТина Віртуальна бібліотека».

Перший, найважливіший крок зроблено. Далі буде.

КІЛЬКА СЛІВ ПРО СЕБЕ

Продовжую опановувати ресурс Powtoon. Важкувато.