Полиця для батьків _ Гарпер Лі. Убити пересмішника...

    Мені дуже сподобалася аудіокнига Гарпер Лі «Убити пересмішника…». Бо якщо дивитися на книжкові рецепти із книги «Знахідки в книгарні», оцінюючи, які твори є в нашій бібліотеці, розчарувань буде дуже багато. А от скромне видання 1975 року бестселера видатної американської письменниці, у нас є. Цьому - як бібліотекар і читач - дуже рада.

   За великим рахунком не маю права давати поради, якщо мене не просили. Особливо батькам. Коли створила путівник "Полиця для батьків", мала на меті лише бажання зібрати в одному місце те, що вважаю корисним. 

   В книзі Гарпер Лі багато цікавих педагогічних ситуацій. Не всі вони будуть корисними зараз, через 66 років після написання книги. 

   Ризикну представити одну, тим більше, що вона стане у нагоді й вчителям. 

   Контекст такий.

   Головна героїня роману – дівчинка Джин-Луїза. У неї є батько Аттікус і старший брат Джем, мати померла. Наша героїня не любить школу. Тож свідомо користується не зовсім притаманною майбутній леді лексикою, бо дуже хоче, щоб батько її звідти забрав. За чистоту мови племінниці включається дядько. І одного разу він-таки її лупцює, бо перейшла межу: не тільки чортихнулась, а ще й вдарила двоюрідного брата.

   Дядько щиро не розуміє, чому племінниця на нього образилась, адже він її попереджав, що так зробить, якщо буде лаятись. А вона, сердита маленька дівчинка, обвинувачує його в тому, що він не розуміє дітей. І пояснює: «Ви ніколи не даєте слова сказати, не вислухаєте, а відразу накидаєтесь. Коли ми, буває, посваримось з Джемом, Аттікус завжди вислухає не тільки Джека, а й мене…»

  Просте, але дуже корисне правило, коли потрібно зрозуміти, чому стався конфлікт.   

ПОЛИЦЯ для МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ

Про те, що книга Юрія Нікітінського «Дивні пригоди (не)дивної вчительки» подобається дітям, навіть не сумнівайтесь. Перевірено - і не один раз.

Вона дещо перегукується з «Веселими пригодами шкільних учителів», але зовсім по іншому побудована і оформлена, хоча гумору в ній теж багато. Більше 30 веселих історій про Тамарочку Петрівну, яка і є тією (не)дивною вчителькою. Вони невеличкі, в основному на пів сторінки. Це дуже зручно дітям, які не можуть одразу подужати довгі тексти і яким важливо дочитати до кінця історії. 

В даному випадку маємо ще й авторитетну думку психологині: "Маленька дитина чи не щодня стикається зі свідченнями своєї слабкості... Саме тому навіть дуже маленьких дітей веселить і приваблює, коли дорослий на деякий час відкидає свою "верхню" авторитетну позицію, і раптом як дитина грається або поводиться по дитячому".

І в цих словах психолога є відповідь на питання, чому ця книга буде корисна дорослим, чого вони зможуть навчитися.

В нашій школі, чесне слово, доводилось чути такі звертання колег один до одного «Оленочко Леонідівно» чи «Наталочко Миколаївно». Сама чула, як діти питали:  «Міс Лілічка, можна до вас?». Наша школа рухається в правильному напрямку, так? ) Колись Надія Семенівна Вітковська, безумовний авторитет для нашої школи, сказала: «Діти люблять молодих».  

То ж вам, юні майбутні педагоги,  і карти в руки ). 

 На Поличку для майбутніх вчителів попросилась книжка Джеймса Кемпбелла і Роба Джонса «Веселе життя шкільних учителів».

Не дивуйтесь. Це така книжка, що може за себе постояти і нав’язатися комусь теж їй під силу.

Ще до повномасштабного вторгнення мене з нею познайомила Наталя Йосипівна П’яст зі своїм старшим сином Вовчиком. Він був від неї у захваті. Знайомство закінчилось тим, що й собі придбала примірник. Вона у мене прописана у розділі «Від поганого настрою». Зараз дивлюся на неї трошки під іншим кутом і вже сумніваюсь, чи будуть від неї у захваті учителі. Ті, у кого гарне почуття гумору – безперечно. Хоча, якщо у когось із колег настрій не дуже добрий, можливо, брати її до рук не варто. Тим більше, коли книга чесно попереджає, що якраз учителям її читати не можна. Як сказала Ірина Борисівна, "гумор не завжди вдалий".

Ви вже здогадались, так? Життя вчителів, зображене в книзі, не таке вже й веселе. І причин посміятися з нього автори знайшли немало.

Колись був популярним вираз «на грані фолу». Гумор «Веселого життя шкільних учителів» - на грані абсурду.

Тут би згодилося придумати назву для цього типу літератури. Це якась гримуча суміш гумору, абсурду, натуралізму, відвертості там, де багато хто змовчав би. Ще й лексика подекуди далеко не літературна.

Недоліків можна назбирати аж бігом.

Але от у чому парадокс. Коли почала готувати публікацію, поруч зі мною була міс Ліля. І мені було цікаве, яке враження на неї справить книга. Відкривала навмання і зачитувала уривки. Що вам сказати? Ми з нею добряче насміялися.

Може, саме у цьому секрет книги? Може, це головне?

Береш її до рук, щоб пропісочити авторів за неповагу до вчителів, а закінчуєш щирим сміхом. Так, були шматки тексту, коли ми робили паузу і казали одна одній: «Це невдалий жарт».

Але ж як нам було весело!

ПОЛИЦЯ ДЛЯ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ _ Джеральд Даррелл

Продовжую тему попереднього посту...

І тут я спізнилася... 

7 січня 1925 року родився Джеральд Даррелл, англійський натураліст, зоолог, письменник, засновник Джерсійського зоопарку та Фонду охорони дикої природи. Можу собі тільки уявити, як у Джерсійському зоопарку відмічають століття Даррелла...

Своє дитинство він провів на маленькому грецькому острові. Там Джеральд не мав змоги відвідувати школу і його рідних дуже турбувало, що він росте невігласом і нічому не вчиться. Сам хлопчик так не вважав. Перед ним розгорталася картина природи, яку він з захопленням вивчав і на яку не зважали інші. Рідні  були не дуже задоволені тим, що він "тягне в дім всяку звірину і комашню". 

Врешті решт знайшли йому домашнього вчителя. 

Отак  ми підійшли до суті сьогоднішнього посту. 

Саме досвід цього вчителя на ім'я Джордж варто вивчити майбутнім вчителям. 

Поставте себе на хвилинку на місце цієї дорослої розумної людини. У вас є учень, який марить тільки тваринами. Все решта його не цікавить.

Читайте книгу Даррелла "Моя родина і звірі" і мотайте на вус: 

   "Уроки історії спершу проходили у нас досить мляво, поки Джордж не зметикував, що занудливі факти потрібно приперчити дрібкою зоології, збаламутити якимись зовсім сторонніми подробицями і таким чином заволодіти моєю увагою. Отак я ознайомився з деякимии історичними даними, які, наскільки мені тепер відомо, ніде раніше не було зареєстровано. 

   Затамувавши подих день у день на уроках я слухав, як Ганнібал долає Альпи. Причини, що спонукали його до цього подвигу.., мало цікавили мене. Зате в цій експедиції, на мою думку, погано організованій, найбільше схвилювала мене можливість узнати імена всіх без винятку слонів. Опріч того я довідався, що Ганнібал призначив спеціального доглядача, не тільки щоб годувати й оберігати слонів, але й давати їм холодної днини пляшки з гарячою водою. Цей факт, здається, лишився невідомим для більшості серйозних істориків. Ще одна деталь, про яку чомусь не згадується в історичних джерелах. Коли Колумб ступив на землю Америки, перше, що він сказав, було: "Пресвятий Боже, дивіться... ягуар!" Після такого вступу хто ж би не зацікавився історією цього континенту? 

Не вся книга про навчання. Це надзвичайно добра, написана з великою любов'ю до рідних та приперчена гарною дрібкою гумору хроніка однієї англійської сім'ї. Жінка з трьома дітьми після смерті чоловіка покидає холодну Англію та переїжджає до теплої Греції.

В АІСТиній бібліотеці за ці роки зібралася колекція різних видань Даррелла, аж цілих 6 штук. І я мушу попередити, що видані вони за радянських часів - і на російській мові. 

Можна, принаймі, помріяти про таку ж колекцію українською мовою. Знаю точно, що наші видавці вже дещо переклали. Буде можливість - придбаю.

P.S. Переглядаю мітки. Думаю, те, як маленький Джеральд Даррелл проводив свій вільний час на острові, дуже гарно лягає в тему "Дитяче дозвілля в доцифрову епоху". Оце так альтернатива сучасним гаджетам!