Твори сучасних поетів та письменників, що пишуть для дітей, уважно відслідковуються учасниками проєкту "БараБука". Барабуківці дають дуже цінні рекомендації і полегшують життя батькам та вчителям.
Я ж бачу ще один ресурс, а саме: твори наших класиків. У них можна і треба вчитися. І серед них перший – Віктор Близнець.
Наведу цитату з Вікіпедії: «Дитяча література 70-х років розвивалася під знаком неписаного правила, за яким вважалося, що читання трагічних творів шкідливе для дитячої психіки. В. Близнець порушив це правило в багатьох своїх творах. Письменник наполегливо культивував трагічний конфлікт в українській літературі для дітей, наголошуючи цим на необхідності говорити з юним читачем про найважливіше — життя і смерть, правду й кривду, любов і ненависть — без присідання й без сентиментального рюмсання»
Згадала про це, коли читала «Землю світлячків». Гибель найменшого героя скраяла мені серце. А кінцівка повісті подарувала надію та віру в життя.
То може отак навчити дитяче серце співчуттю та доброті? Віктор Близнець давав таким чином приклад, як це треба робити.
У класиків можна вчитися й тому, як не треба робити. Наприклад, оповідання Всеволода Нестайка «Вітька» зі збірки оповідань «Космонатка» 1963 року видання - яскравий тому приклад. Воно мене так налякало, що навіть прибрала його з дитячих полиць, переставила на полицю для дорослих. Мені навіть перечитувати його не хочеться, хоча треба. Видавництво ще й відповідно проілюструвало його.
Поки що навела два приклади. Тут велике поле для дослідженнь і я зробила на ньому лише два кроки. Вважаю, що нам, дорослим, заново доведеться вивчити твори, знайомі з дитинства, бо вони також можуть тригерити маленьких читачів.
Далі обов'язково буде.
Немає коментарів:
Дописати коментар