Нагадаю сьогодні про проєкт #ЖивіПисьменники, про посібник «Як говорити з дітьми про війну та мир» та розкажу про те, як я потрапила на його сторінки. Точніше, як моє запитання потрапило на його сторінки.
Деякий час мала сумніви, чи це саме так. Тепер переконана на всі 100%, бо закінчила передивлятися серію вебінарів, яку БараБука провела восени 2023 року. Вже коли прослухала останній, зрозуміла, яку хвилю питань та роздумів у членів команди БараБуки викликало моє запитання.
А я ж не просто так задавала це питання, тому що пам’ятала дискусію, яка розгорнулася на сторінці Світлани Ройз з приводу книги, видану одним із українських видавництв в кінці березня 2022 року. Психологиня передбачала, що ця книга неминуче викличе шокуючу реакцію на жахіття війни у дітей і дорослих, і не тільки в Україні. Не випадково Світлана у другому із вебінарів говорила про особливу відповідальність письменників перед дітьми. Кожен у своїх творах «виписує» своє горе. Але той, хто пише для дітей, має бути дуже обережним.
І нам дорослим, треба бути дуже уважними до реакції маленьких читачів. Те, що барабуківці рекомендують до читання певні книги, не означає, що дітей можна лишати з ними один на один. Перше і основне правило, яке винесла я з вебінарів – обов’язково треба спочатку самій прочитати, а потім вже рекомендувати для читання.
Я розумію, що
навіть лише з етичних міркувань мені не слід було задавати таке питання. Ну не
можуть письменники забороняти для читання книги інших письменників. Світ поки
що не зійшов з глузду. Тим більше, що кожна книга обов’язково знайде свого
читача. Команда організаторів дуже достойно показали себе, відповідаючи на це питання.
Додаю скріншоти. Це коментарі після трансляції першого вебінару. На другій фотографії – копія сторінки із посібника. А ще за бажанням пропоную знайти пост на фейсбук-сторінці Світлани Ройз за 24 березня 2022 року.
Цією публікацією закриваю свій гештальт.
#ЖивіПисьменники від користувача Irina Vek
Немає коментарів:
Дописати коментар