На Поличку для майбутніх вчителів попросилась книжка Джеймса Кемпбелла і Роба Джонса «Веселе життя шкільних учителів».
Не дивуйтесь. Це така книжка, що може за себе постояти і нав’язатися комусь теж їй під силу.
Ще до повномасштабного вторгнення мене з нею познайомила Наталя Йосипівна П’яст зі своїм старшим сином Вовчиком. Він був від неї у захваті. Знайомство закінчилось тим, що й собі придбала примірник. Вона у мене прописана у розділі «Від поганого настрою». Зараз дивлюся на неї трошки під іншим кутом і вже сумніваюсь, чи будуть від неї у захваті учителі. Ті, у кого гарне почуття гумору – безперечно. Хоча, якщо у когось із колег настрій не дуже добрий, можливо, брати її до рук не варто. Тим більше, коли книга чесно попереджає, що якраз учителям її читати не можна. Як сказала Ірина Борисівна, "гумор не завжди вдалий".
Ви вже здогадались, так? Життя вчителів, зображене в книзі, не таке вже й веселе. І причин посміятися з нього автори знайшли немало.
Колись був популярним вираз «на грані фолу». Гумор «Веселого життя шкільних учителів» - на грані абсурду.
Тут би згодилося придумати назву для цього типу літератури. Це якась гримуча суміш гумору, абсурду, натуралізму, відвертості там, де багато хто змовчав би. Ще й лексика подекуди далеко не літературна.
Недоліків можна назбирати аж бігом.
Але от у чому парадокс. Коли почала готувати публікацію, поруч зі мною була міс Ліля. І мені було цікаве, яке враження на неї справить книга. Відкривала навмання і зачитувала уривки. Що вам сказати? Ми з нею добряче насміялися.
Може, саме у цьому секрет книги? Може, це головне?
Береш її до рук, щоб пропісочити авторів за неповагу до вчителів, а закінчуєш щирим сміхом. Так, були шматки тексту, коли ми робили паузу і казали одна одній: «Це невдалий жарт».
Але ж як нам було весело!
Немає коментарів:
Дописати коментар