Рубрику
«Славні імена ЗСУ» веду не рік, не два і навіть не три. Як швидко час летить.
Першою була розповідь 13 жовтня 2022 року.
Періодичність,
з якою з’являються дописи, - різна. І коли ж до неї не повернутися, як не
сьогодні, 1 жовтня, коли ми дякуємо нашим захисникам і захисницям.
Сьогоднішні
герої мого проєкту – бійці 125 Окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
Обрала
їх не випадково. В ній служив Артур Дронь, львівський поет. Його вірші зі
збірки «Тут були ми», а потім спогади «Ґемінґвей нічого не знає» - це про 125
бригаду.
Саме
зі сторінки поета у Вікіпедії дізналася про те, як і де проходило створення
бригади. Це ж було новосформоване угрупування. Спочатку були навчання і підготовка.
Потім - служба поза зоною активних
бойових дій. Здійснювали охорону стратегічних об’єктів на Закарпатті. Далі загін передислокували до Волинської області,
де йшло спорудження оборонних рубежів на випадок нападу з Білорусії. І уявіть, військовослужбовці почали наполягати на
тому, щоб якнайшвидше їх направили у гарячі точки.
А
те, що тих гарячих точок було в їхньому житті багато, говорять твори Дроня. Особливо важко дається «Ґемінґвей
нічого не знає».
Особливість
125 Окремої бригади територіальної оборони ЗСУ розкриється, якщо натиснути на
лінк зі сторінки Артура з Вікіпедії. Ви попадете на 125-ту Окрему важку
механізовану бригаду. Таке переформування сталося наприкінці липня 2025 року.
Тут
я залишу читачів наодинці зі сторінками Вікіпедії. Переказувати немає сенсу.
Єдине, що пораджу – прочитати статтю Юрія Бутусова про події на Харківщині (це –
зі сторінки бригади), якщо прорветесь скрізь рекламу, якої багатенько на
платформі «Об’єктив».
Але коли бачу згадки про дії 125 бригади, згадую «Ґемінґвей нічого не знає».
Оце і
є правда про неї. Принаймні для мене.
Дякую нашим захисникам та захисницям України. Ми живемо завдяки вам.
Немає коментарів:
Дописати коментар