Спитайте мене, будь ласка, хто мій улюблений український поет.
І я назву ім’я Аттили Могильного. Сьогодні День
його народження. Він народився у 1963 році і пішов у засвіти молодим, у 45 роки.
Спочатку відкрила його
для себе як дитячого письменника (дивись тут ) ,
а потім відшукала збірник його віршів, відкрила і … зрозуміла, що в полоні.
Свою першу публікацію
(бо була і друга) закінчила обіцянкою відшукати про нього більше інформації.
Оттоді й відчула несправедливість по відношенню до Аттили Вікторовича. І придбала
«Київські контури», видані «А-ба-ба-га-ла-ма-гою».
Іван Малкович був і є його найкращим другом. Він свої спогади «Династійний
київський поет» почав так: «Аттилі
Могильному випало пройти свій творчий шлях у звичній для українського митця
шапці-невидимці – обмаль статей про його книжки, обмаль згадок у пресі».
Що змогла – знайшла і додала в путівничок про поета.
І така спокуса хоч
кілька цитати навести, що попрошу вибачення у Івана Малковича за порушення авторського
права, знаючи, що книжку «не слід відтворювати жодним способом без попередньої
письмової згоди Видавництва». Вірш замість епілога - мій найулюбленіший. У вірші про осінь вразило порівняння парасолі з лелекою, а слова "холодна затятість киян, приречених ставати першими на шляху" вразили своєю актуальністю.
Немає коментарів:
Дописати коментар