... про Мирослава Дочинця, про три Наталії та про себе.
За бібліотечним круглим столом найрідше буває Наталя Йосипівна П’яст – через її вкрай напружений графік. Але для спілкування леді Круглого столу це не перешкода. Про книжки ми говоримо і по телефону, і на шкільному коридорі в очікуванні приїзду таксі. Восени 2024 саме біля столу чергової вона, час від часу поглядаючи у вікно, розповіла мені про те, як на VinBookFest познайомилася з Мирославом Дочинцем. Її вразила його самотність. Кругом вирував книгообмін, а там, де був він, було тихо і спокійно. Можливо, саме це підкупило Наталю Йосипівну і вона з дітьми підійшла до його столу, придбала кілька його книжок і відтоді смакує потрошки.
Не можу сказати за всю школу. Але віднедавна у нас існує умовне братство, чи то пак, умовне сестринство шанувальниць творчості Мирослава Дочинця, до якого належать три Наталі і я.
Перша Наталя – Мороз – подарувала мені книжку «Якщо послухати мудреців» і так познайомила мене з творчістю цього самобутнього письменника.
Друга Наталя – Рощинська – тієї ж осені 2025 подарувала мені можливість почитати «Лиса», автором якою є Дочинець. А ще – на День пошти – відповіла вишуканим подарунком, вісь якого – цитата письменника. З її подачі стежу за сторінкою Дочинця на Фейсбуці.
Розповіддю про третю Наталю почала цю публікацію, і розповіддю про неї її й закінчу. Нещодавно вона кинула мені лінк на пост Дочинця, який Фейсбук «делікатно» для мене приховав. А Наталя Йосипівна – видобула і добре зробила, тому що й мені є що сказати з цього приводу. Але про це – іншим разом, це вже зовсім інша історія.
P.S. Якщо раптом зараз цю публікацію читає хтось із АІСТиного товариства і
дасть мені знати, теж радо приєднаю його до уявного сестринства любителів
творчості Мирослава Дочинця.
Немає коментарів:
Дописати коментар