Заради цієї книги розпочала новий проект. Про українські видавництва розповідатиме окремий путівник, але тоді осторонь залишаються книги, видані поза межами нашої країни. Про деякі з них варто згадати, як, наприклад, «Анекдоти Омірбека».
Книга надрукована у 1977 році Каракалпацьким видавництвом.
«Радянське минуле», - скажете ви, і будете праві. Як і Україна, Каракалпакія
у складі Узбецької РСР була частиною Радянського Союзу.
Фігура національного героя Омірбека варта, щоб про неї говорити, але зроблю
це пізніше. За бажанням можна звернутись до Вікіпедії.
Тим, кому цікава історія української літератури, дуже згодиться післямова, написана Борисом Проніним.
А ще мене дуже вразив один факт. Борис Пронін звертає увагу на те, що деякі
фольклорні персонажі, наприклад, Ходжа Насреддін, чи то й же Омірбек – наче «роздвоюються» .
Зафіксовано два корпуси анекдотів про цих героїв. В одних вони зображені як розумні
та винахідливі, а в інших висміюється їхня дурість, скупість, жадність,
обмеженість. Як же так може бути? Один із однодумців автора впевнений, що це
насправді – контрпропаганда, що так ті, кого висміював Насреддін, намагалися
спаплюжити його добре ім’я. «Хто складав про народного улюбленця найганебніший
анекдот, той отримував найбільшу нагороду».
Має така точка зору право на існування? Безперечно, має. Ми живемо в часи,
коли соціальні мережі можуть моментально змінити долю людини, атакуючи її
негативними лайками та коментарями. Чому ж цього не могло статися в давніші
часи? Соціальних мереж не було, а бажання поквитатися – було. Нічого нового наші сучасники не придумали. Маштаби більші - завдяки соціальним мережам.
Отже, ставимо на нашій мапі першу мітку - про Каракалпакстан, де у 1977 році
однойменним видавництвом видана книга «Анекдоти Омірбека»
Далі - буде. А по ці дві книги можете звернутись до АІСТиної бібліотеки. Ви ж знаєте мій принцип - розповідати в першу чергу про своє.
Немає коментарів:
Дописати коментар