Фейсбук завжди питає, що у мене на думці. Якби Blogger поцікавився, що я сьогодні робила... 27 листівок для друзів та рідних... Як вам? Але ж яка то приємна робота. Працюєш і розумієш, що створю радість. А про "Шпигунську школу" завтра напишу ) З Новим роком, друзі!

 Як ви плануєте прожити новорічні свята? Мені б хотілося отак, принаймні, мрію про таке. Сюди б ще улюбленого кота… А книг у мене в запасі є багатенько.  

Чому люди купують книжки? За всіх не скажу. Проаналізую, чому це роблю сама.

• Люблю читати.
• Не можу встояти, коли цікаву книжку рекомендують ті, кому довіряю на 120%.
• Не завжди у бібліотеках є те, що мені потрібно.
• Подобається бути колекціонером. Якщо автор пише серіями, обов’язково хочу мати всі книги.
• Коли є запасець книг, це ставить мене в вигідну позицію для обміну з тими, хто розділяє зі мною любов до читання.
• Врешті решт, я ж бібліотекар. Мені просто необхідно мати власну бібліотечку.
• А ще я хворію на цундоку )

P.S. Згадала про один феномен. 

Чули таку українську народну пісню "У сусіда хата біла, у сусіда жінка мила..."? 

Бібліотекар в мені додає: "А у моїх читачів книжки цікавіші...".

Завтра розповім, що це за книжка така ) Далі буде...

РОЗЧАРУВАННЯ РОКУ

    Як  для понеділка - просто ідеальний день, щоб писати про розчарування. Про стакан кажуть, що він може бути одночасно і напівпорожнім, і напівповним. Отак і в мене. Радію, що заповнюю останню клітинку в своєму Тематичному циклі. І одночасно мене гризе відчуття, що остання публікація в 2025 році буде про розчарування, а не про щось хороше.

    Який бачу вихід? Розповісти про щось хороше - завтра і, можливо, післязавтра.

   А сьогодні мова про два моїх найбільших розчарування у цьому році. Вони обидва пов’язані з книгами із АІСТиної бібліотеки, але не тому, що вони не цікаві.

  Першу, на жаль, я проворонила. Вона не потрапила мені до рук тоді, коли найбільше б згодилася. Це було напередодні АІСТиного Дня пошти. Я відPHOTOSHOPила малюнок лелеки-поштальйона із фотоархіву школи, і він згодився класному керівнику 5 класу. Проходить після свята тиждень, не більше. Обираємо з третьокласником Дарієм книжку, він просить "Дмитрика у Країні синіх троянд", яку написав Леонід Сапожніков. Ми разом з ним гортаємо сторінки, вирішуємо, чи підійде йому розмір шрифту  - а там, а там, а там – Лелека-поштальйон!!!

   Ну хіба так можна, ну як так, Ірино Сергіївно? Не раніше і не пізніше, саме через кілька днів після свята. Най йому грець! 

  Друга – збірка детективів Джеральдіни Тей.  До неї потягнулася, бо розрядився телефон, на якому слухала аудіокнижку «Донька часу». Думаю, зараз прочитаю, що там далі.

   Ага, не так сталося, як гадалося. В книзі є 3 детективи, але потрібного серед них не було.

 Отакі у шкільного бібліотекаря розчарування.

 

КАЛЕНДАР ЗНАМЕННИХ ДАТ _ День працівників архівних установ

Ні, вибачте, сьогодні не остання публікація Тематичного циклу, як можна було передбачити із вчорашнього посту на цьому блозі ) 

Зроблю один крок в сторону заради одного цікавого свята. Ви ж пам'ятаєте, так, що розповіді про свята із Календаря знаменних дат не входять до мого Тематичного циклу?

Сьогодні, зокрема, в Україні відзначають День працівників архівних установ. Я б назвала День літописця або День архіваріуса )

Можу і вважаю, що й сама є АІСТиним архіваріусом. Трошки приклала сил і часу, щоб зібрати архів школи. І зараз розповім одну цікаву історію про те, як до моїх рук потрапляють матеріали.

Десь з місяць чекав у бібліотеці на Наталю Миколаївну Мороз великий пакет з книгами. Пройшло багато часу, поки  з'ясувалось, що до неї він немає ніякого відношення. Тож мені самій довелося вирішувати долю вмісту пакету. Дещо - з англійської мови - забрала міс Ліля. Дещо пішло у макулатуру. Моя рука зі старою газетою вже тягнулася до ящика з паперовим непотребом, коли око вихопило характерні для шрифту польської мови загогулінками. 

Зупинилась, розгорнула. Перша сторінка відсутня. Чи не "Slowo Polskie"? Так і є: "Slowo Polskie", грудень 2015 №12(41). 

А в ньому - будь ласка, на 13 сторінці публікація, де на фото можна розгледіти наших випускників: Ксеня Бевз, Настя Кінцерська, Маша Ошовська, Аня Войціцька, Віка Кузьміна, Катя Кіндзерська і Даша Домбровська.

Уявіть, в шкільному архіві такої газети не було - а тепер є!

І так, сьогодні - Надвечір'я Різдва Христового. Зі святом, дорогі читачі! За віруванням, у Різдвяну річ з 2 до 5 години ранку "відкриваються небеса"! Думаю, зараз є в українців - одне на всіх - бажання!

ЩО ПОДИВИТИСЯ _ випуск 2

 Можна сказати, що тема сама прийшла мені до рук.

У Тематичному списку у мене залишилося пустими дві клітинки. Одна з них – «Що подивитися».

Планувалося, що в понеділок 22 грудня бібліотека стане однієї із станцій квесту, який Оленочка Леонідівна традиційно проводить для своїх дітей.

Чекаю.

Аж тут відкриваються двері бібліотеки і спантеличена класна мама 4 класу каже, що діти з захопленням дивляться кіно і їм так добре, що вони нікуди не хочуть йти.

То це вже сам Бог мені звелів писати про фільми, які можна під час канікул подивитися з дітьми. Невеличкий список склала Світлана Ройз. А їй довіряю на всі 200%.  Якщо вона каже, що фільм підійде для родинного перегляду, значить так воно і є.

Чому мені важливо дати лінк саме на цю публікацію? Через коментарі. Якщо вам буде здаватися, що фільмів маловато, перечитайте, будь ласка, що пропонують підписники каналу нашої славетної психологині.

Гарного перегляду!

Ой, не сказала, що дивилися вчора четвертокласники.  А вам, напевно, ж цікаво, заради якого фільму діти відклали цікавезний (у Оленочки Леонідівни інших не буває) квест?

Це були «Хроніки Нарнії»!

P.S. Фото із кінофільму "Лев, Чаклунка та шафа" взято із відкритих джерел інтернету

 

КНИГА ГЕРОЇВ НАШОЇ КРАЇНИ _ Олексій Некрасов

Мені не вперше, на жаль, доводиться виконувати подібну роботу. Серед наших учнів і серед випускників є втрати. І згорьовані рідні інколи просять віднайти у шкільному архіві фото та відео, які б нагадали їм про шкільні часи.

Про те, що наш випускник Олексій Некрасов загинув на фронті, ми з колегами  дізналися, на жаль, із шкільного чату вже після похорону. Я бачила його фотографію в «Вінницькому ІнформБюро», але не впізнала.

Інформації про Олексія у відкритих джерелах дуже мало. Від імені школи напишу кілька слів.

У нас є традиція. Випускники, закінчуючи школу, залишають нам на згадку про себе рушник. На ньому вишиті слова подяки або побажання – хто і що відчуває на момент розставання зі школою.

Наш герой написав: «Дякую улюбленій школі».  Через два роки на Зустрічі випускників, продовжуючи думку «Якби знову почати», написав: «Я б обрав школу АІСТ».

Бажаю всім школам мати таких вдячних випускників.

Справдилися слова Наталі Йосипівни П’яст, що Олексій  вміє цінити все, що робить для нього школа.

Восени 2002 року, коли Олексій був в одинадцятому класі, померла його мама. Уявіть собі, як важко було хлопцеві, в якій непростій ситуації він опинився, як йому непросто було справитися зі своїми емоціями.  В результаті – виник конфлікт з учителем, і навчання Олексія в АІСТі було під питанням. І тут на захист хлопця стали – крім багатьох учителів -  його однокласники. Вони стояли за нього горою. Це в першу чергу заслуга самого Олексія. Хіба захищають того, кого не цінують? Значить, відчували в ньому добро, за яке треба боротися.

Пам’ять підводить усіх. І дітей і дорослих. На жаль, зараз у мене зовсім мало фактів про Льошу.

Офіційний наказ про його зарахування до складу 9 класу датований 16 січня 2001 року.

У класі на той момент було двоє новеньких, Олексій та Сашко Казьмірук. Вони й здружилися. Ігор Йосипович одразу ж згадав про це, коли ми у нашому шкільному чаті прочитали про похорон.

Через пару місяців - він серед акторів вистави «Жінки у житті Тараса Шевченка».

На екзамені з математики за 9 клас його відзначив Ігор Якович Клочко.

Є кілька фотографій з випуску 9 класу.

Олександр Петрович Ігнатьєв згадував (це можна прочитати з протоколу колегії), що літом після 9 класу Олексій працював як віл, надолужуючи  пропущене з англійської мови. Вчитель назвав його працьовитим  і здібним.

Женя Ободянський згадав, як Анатолій Іванович називав Олексія Діджеєм Нексом.

10 клас сфотографувався на шкільному ґаночку. І серед радісних однокласників – усміхнений Олексій.

Під час свята Останнього Дзвоника на сцені він сидить у другому ряду, виглядає з-за плеча Тоні Шевченко. Зате гарно видно на фото вальсу.

Далі у фотохроніці – фото з Випуску. І останні  у нашій підбірці – фото із Зустрічі випускників 2005 року.

Маю надію, що у шкільному архіві відшукаю ще якісь матеріали. І тоді обов’язково напишу.

Ви теж звернули увагу, що загинув Олексій у 2023 році, а поховали його у 2025?

День кросворда

До кінця року залишилося 9 робочих днів. Закінчується і мій Тематичний цикл, у ньому лише 4 пустих клітинки. Тому можу спокійно зробити крок в сторону і поговорити про … кросворд.

Здається, що він був завжди, але це на так. Відома людина, що першою створила головоломку, яку пізніше назвуть звичним для нас словом. І відома дата, коли був надруковано перший кросворд. Це сталося 21 грудня 1913 року в недільному додатку "Fun" до газети "New York Word". Автор першого кросворду - журналіст Артур Уінн. 

О, ці дивні збіги! 

21 грудня 2025 року теж припадає на неділю. 

Щоб відзначити Crossword Puzzle Day, є два варіанти: або розгадати кросворд, або його скласти. Я обрала другий варіант. Подивилась виставу 4 класу "Снігова королева" - і розтанула, як крижинка у серці Кая )

Така славна вистава. В ній було те, що ціную останнім часом: спокій режисера, відсутність паніки та страху перед помилкою, забутою реплікою чи паузою перед виходом актора на сцену. А ще впевнені у собі діти, які хвилюються, звичайно, але не бояться. Ми, глядачі, записуємо в актив Наталі Миколаївні Зорьці ще одну прекрасний спектакль.  Маємо динамічну виставу, над створеннями якої працював великий учительський колектив: класні мами Олена Леонідівна та Наталя Романівна, Людмила Василівна, хореограф, Олена Миколаївна, учитель музики й Таїса Олександрівна, учитель малювання. 

В результаті ми побачили таке динамічне дійство, що захотілося дати невеличкий фідбек у вигляді кросворду. Питання ніби й не складні, але на більшість з них відповісти зможуть тільки ті, хто бачив виставу. Сьогодні це були батьки, а на наступному тижні зіграють і для учнів.

              Назвіть фамілію автора казки.

Яка роль у Таїсії Олександрівни?

Який предмет спотворював дійсність?

Де живе Снігова Королева?

Скільки четвертокласниць були Гердами?

Скільки четвертокласників були Каями?

 Скільки всього було розбійників?

Що залишила собі Маленька Розбійниця: плащик, шапку чи муфточку?

Яке слово з крижинок мав скласти Кай за завданням Снігової Королеви?

Скільки Сніжинок танцювало на сцені?

З ким порівняла акторів Ірина Михайлівна?

Знаєте відповіді? Прошу заповнити і розгадати кросворд.

ШЛЯХИ КНИГ _ випуск 6

Розповім про своє маленьке лінгвістичне дослідження.

Про те, що українське «кіт» - схоже на англійське «cat» - знають якщо не всі, то більшість точно.

А от про те, як називають угорці ці дивовижні створіння, дізналася у далекому січні 2001 року під час ювілейної конференції. Гості АІСТа, учні та вчителі будапештської «Rodgers-Schoоl», були в захваті від нашої шкільної кішки Машки. Я тримала її на руках, а вони гладили її й говорили приблизно «Мачка, Мачка». Мені здавалось, що вони намагаються вимовити її ім’я, а потім з’ясувалось, що то так звучить «кішка» угорською мовою.

І ось, тримаючи в руках книгу, видану словацьким видавництвом з Братислави, маю доказ, що й словаки приблизно так кажуть.

Маючи в помічниках пана Гугла, легко перевірити, як звучить «кіт, кішка» іншими мовами. Не знаю, чи вистачить у вас терпіння.

Спробую коротко. Якщо почати з англійців і йти зліва направо по карті, то північні країни – Франція, Данія, Нідерланди, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Латвія, Литва, Естонія – і далі, спускаючись вниз – Німеччина, Польша, Чехія, Болгарія, Білорусія і ми, Україна, – використовуємо приблизно однакове «кіт, кішка, cat».

Південь Європи – Іспанія, Італія, Сицилія, Мальта, Португалія – використовують іншу групу слів «gattu, gatto, gato, gattus».

Порівняйте, будь ласка, як "кіт, кішка" пишуться латиною "cattus". 

Ще цікаву форму виявила в румунській мові – «pisika». Для повного дослідження часу було мало, випадково натиснула на курдську мову, у них схоже на цей варіант «pisîk».

І знайомий вже нам словацький варіант «mačka» є в албанській, словенській, боснійській, македонській, сербській, угорській, хорватській мовах. А ще – увага! – у циганській та татарській.

Оце мене занесло, так? Але так цікаво!!! 

ПОЛИЦЯ для БІБЛІОТЕКАРІВ

На щастя, про веселе життя шкільних бібліотекарок Джеймс Кемпбелл книгу не написав. 

Але присвятив їм кілька цікавих та важливих сторінок у своїй книзі про вчителів (дивись попередню публікацію). Написано славно. З крапелькою іронії і майже з любов’ю )

Щоб дізнатися, як живуть шкільні бібліотекарки, спочатку ми прочитаємо, що таке бібліотеки взагалі. Потім нам підкажуть, на якій сторінці написано про шкільні бібліотеки. А вже звідти нас перенаправлять до розділу «Шкільні бібліотекарки».

Це трошки схоже на своєрідний квест.

Ніби-то не маю права розмістити в інтернеті без дозволу скани сторінок книги Джеймса Кемпбелла. Тож запрошую до бібліотеки ).

Але маленький шматочок все-таки додам, щоб ви зрозуміли тон автора

 На Поличку для майбутніх вчителів попросилась книжка Джеймса Кемпбелла і Роба Джонса «Веселе життя шкільних учителів».

Не дивуйтесь. Це така книжка, що може за себе постояти і нав’язатися комусь теж їй під силу.

Ще до повномасштабного вторгнення мене з нею познайомила Наталя Йосипівна П’яст зі своїм старшим сином Вовчиком. Він був від неї у захваті. Знайомство закінчилось тим, що й собі придбала примірник. Вона у мене прописана у розділі «Від поганого настрою». Зараз дивлюся на неї трошки під іншим кутом і вже сумніваюсь, чи будуть від неї у захваті учителі. Ті, у кого гарне почуття гумору – безперечно. Хоча, якщо у когось із колег настрій не дуже добрий, можливо, брати її до рук не варто. Тим більше, коли книга чесно попереджає, що якраз учителям її читати не можна. Як сказала Ірина Борисівна, "гумор не завжди вдалий".

Ви вже здогадались, так? Життя вчителів, зображене в книзі, не таке вже й веселе. І причин посміятися з нього автори знайшли немало.

Колись був популярним вираз «на грані фолу». Гумор «Веселого життя шкільних учителів» - на грані абсурду.

Тут би згодилося придумати назву для цього типу літератури. Це якась гримуча суміш гумору, абсурду, натуралізму, відвертості там, де багато хто змовчав би. Ще й лексика подекуди далеко не літературна.

Недоліків можна назбирати аж бігом.

Але от у чому парадокс. Коли почала готувати публікацію, поруч зі мною була міс Ліля. І мені було цікаве, яке враження на неї справить книга. Відкривала навмання і зачитувала уривки. Що вам сказати? Ми з нею добряче насміялися.

Може, саме у цьому секрет книги? Може, це головне?

Береш її до рук, щоб пропісочити авторів за неповагу до вчителів, а закінчуєш щирим сміхом. Так, були шматки тексту, коли ми робили паузу і казали одна одній: «Це невдалий жарт».

Але ж як нам було весело!

ЖИТТЯ ПІДКАЖЕ _ випуск 3

Взагалі-то життя мені не просто підказує. Воно кричить з усіх полиць супермаркетів з новорічними іграшками та прикрасами: «Скоро Новий Рік!!!»

Тож настав час мені подумати про те, як прикрасити АІСТину бібліотеку. Є у мене традиційний набір декору, але ж хочеться чогось новенького. А де його взяти, оте новеньке?

Зокрема, ось тут, на сторінках фейсбук-групи «BEAUTIFUL  ILLUSTRATIONS».

Це цікава група. Спочатку мені здалося, що вона створена моїми співвітчизниками, якщо за обкладинку взято ілюстрацію української художниці Валентини Мельниченко. Тепер маю сумніви. В ній друкується багато робіт іноземних художників, і автори дописів - також іноземці.

Але незалежно від того, хто створив групу, матеріали в ній публікуються неймовірні.

У мене вже дещо підготовлене до публікації. Цим прикрашу вільні робочі поверхні бібліотеки.

На цій віртуальній листівці - чотири картинки, які першими мені відкрились. Вам, впевнена, завантажиться інша підбірка. Але цікаво буде в любому випадку. Цікаво, гарно, неймовірно.

Мені потрібно ще добре вивчити пости цієї групи, щоб зрозуміти – це картини, листівки чи саме ілюстрації до книг. З українськими роботами розібратися легко. Роботи Костя Лавра чи Валентини Мельниченко легко ідентифікувати саме як ілюстрації. Адже мене ж цікавлять саме ілюстрації. Для дитячої літератури – це необхідний образотворчий фон для кращого сприйняття тексту. А от як бути з зарубіжними митцями-ілюстраторами? І взагалі треба навести лад в публікаціях на цю тему. А то є у мене мітки "Віртуальна галерея" та "Ілюстратори". В чому різниця? 

Далі буде обов'язково

ЧИТАЄМО РАЗОМ _ А.С.Байєт "Одержимість"

Хочу розділити з вами своє захоплення романом англійської письменниці А.С.Байєт «Одержимість» у перекладі Ярослави Стріх. За цю книгу дякую Ірині Борисівні Мартинюк. Зараз десь на середині книги. Вона велика, на 750 сторінок, і створена для неспішного читання. Смакую нею повільно. Оце дійшла до опису повітря і думаю, якщо мене вразило, може, й вам сподобається?

…Наша мова не створена для того, щоб описувати відмінності між повітрям у різних місцях: ми ризикуємо впасти в пустий ліризм чи неточні метафори, тож не порівнюватиму повітря ані з вином, ані з кришталем, хоча і те, і те спадає на думку. Я дихав повітрям Монблана – холодним, ясним, чистим повітрям, що віє з далеких льодовиків, чистим, як ті сніги, з ноткою соснової смоли і трав з високих лук. Це «прозоре повітря», як писав Шекспір, - повітря, в якому все тане; повітря тонкощів, недосяжних для наших органів чуття. Йоркширське повітря, повітря пустищ, не має тієї кришталевої ясності – воно живе, рухається, як води, що прокладають собі шлях вересовими рівнинами, і повітря тече разом із ними. Це видиме повітря – можна побачити, як воно плине, у річках і лініях на спинах лисих каменів, - воно здіймається повітряними фонтанчиками і мріє над пустищем, коли стоїть спека. А його запах – різкий, незабутній – чистий дощ, привид давнього дров’яного диму – і холодна чистота води у струмку – й ще щось тонке і самобутнє – ох, я не можу описати цього повітря, воно розширює розум у нас у голові й дарує, на мою думку, додаткові чуття, про які доти, до прибуття на ці висоти й обшири, людина не здогадується. 

Образ священнослужитів у дитячій літературі - випуск 3

Підготовка до відкритого уроку відсунула на другий план мою роботу над блогом. І зараз повертаюся до інший публікацій, не пов'язаних з Бібліотечним календарем. 

Наприклад, сьогодні поговоримо про те, як зображуються священнослужителі в літературі для дітей.

Непроста і цікава тема.

Знайомтесь, гарна дитяча книжечка. Детектив Ханни Пек "Справа для Кейт" від Видавництва Старого Лева. 

Ілюстрації також належать Ханні Пек. 

Сюжет - на північ рухається поїзд, у якому  небагато пасажирів, а тому кожен ніби на долоні. Серед них є священник. Книжка невеличка, про кожного сказано буквально кілька влучних слів, які підкріплюються малюнками.

 У пасажирів починають пропадати речі, і їх розшукати береться дівчинка Кейт. 

Священник - дуже приємний дідусь, його Кейт бачила - у бібліотеці (запам'ятаємо і обов'язково пізніше додамо до нашого Віртуального зібрання). Ми навіть знаємо його вираз: "Хто любить гроші, не має їх досить".

Але скажу вже як є, вибачте. Коли вже ТАК описувати, то вже краще ніяк. Ну невже ТАК необхідно було писати, що "ніщо не розганяє паству швидше, ніж несподіваний прихід Святого Духа"? Так, священник теж людина, і в його організмі відбуваються процеси травлення такі самі, як і в кожної людини. І виділення газів його турбує так само, як інших людей. Нащо ж називати це Святим Духом? Але можу я чогось не розумію? Невже я ханжа і не розумію гумору?  Або не встигаю за сучасними тенденціями? Ми ж живемо в час, коли спокійно видаються книги про туалети, про того ж самого детектива Дупку.

Адже в усьому іншому - прекрасна книга, яку береш в руки - і не випускає до тих пір, поки не закриєш останню книжку. Це ж Видавництво Старого Лева - там все зроблено до діла - і переклад, і дизайн, і якість ілюстрацій.  

Побачимо, що скаже моя фокусна група )

ІСТОРИЧНІ ПАРАЛЕЛІ - випуск 6 - ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ БІБЛІОТЕК

Після створення Бібліотечного календаря я переповнена подіями, датами, іменами, персонажами, асоціаціями, а ще – історичними паралелями.

Зараз складно мені відтворити шлях, яким дісталася сторінки Вікіпедії з промовистою назвою «Список зруйнованих бібліотек». Він закінчується даними про те, скільки бібліотек було знищено в Україні на 25 квітня 2023 року. Відтоді даних, на жаль, побільшало.

Ось тут я взяла оновлені дані – станом на 31 березня 2025 року:

214 повністю зруйнованих будівель бібліотек.

427  - зазнали значних пошкоджень та потребують капітального ремонту.

477 знаходяться в будівлях, що зазнали незначних пошкоджень і також потребують незначного ремонту, 96 із них відновили роботу

Цифри і дані на різних платформах можуть відрізнятися.

В моєму Бібліотечному календарі є дата 11 вересня. Старше покоління одразу зрозуміє її символізм. Після найбільшого терористичного акту в історії Америки директор публічної бібліотека Бенсенвіля в штаті Іллінойс  запропонував День пам’яті бібліотек як нагадування про ті жахливі події. На жаль, ми не одинокі в нашому нещасті. Не ми перші і, на жаль, не ми останні втрачаємо спадщину. 

 

Підготовка до відкритого бібліотечного уроку в рамках атестації зайняла у мене весь час. Маю на увазі весь час, виділений Вінницяобленерго нашій школі. Роздруковувати матеріали без електроенергії ще не вмію )

Оця прогалина на блозі - пусте віконце замість 8 грудня - нагадуватиме мені про цей непростий час. 

Кінець І навчального семестру. 

Я дуже вдячна Олені Леонідівні за те, що знайшла можливість і віддала мені урок, виділений на роботу зі щоденниками читача в 4 класі,  для розмови про Бібліотечний календар. Вона ж обирала тему уроку і схвалила день, коли його провести.

9 грудня є офіційним Днем народження Оле-Лукойє, персонажа казки Ганса Крістіана Андерсена. Ім'я, звичайно, знайоме четвертокласникам, але зараз особливо близьке, тому що почали репетирувати "Снігову королеву". То ж хіба ми могли обрати інший день? 

З фотографії видно, що на дошці сховані за ілюстраціями та картинками листи Бібліотечного календаря. Наша спільна робота з дітьми була в тому, щоб свята та події представляли учні. Тут ми повністю опирались на випадок, те, що люблю найбільше. 

От уявіть, хлопчик, який є найбільшим жартівником і має гарне почуття гумору, отримав можливість - абсолютно випадково - представити День смішного читання. 

А тому, який між паперовою та електронною книгами надає перевагу другій, випало - знову ж таки абсолютно випадково - познайомити однокласників саме з Днем читання електронних книг. 

Люблю колекціонувати такі випадки. 

Треба набратися сміливості і підійти до Ірини Михайлівни за аналізом уроку ) Як би там не було, мені сподобалось )

Білі плями в українському книжковому просторі

Задумуючи «Білі плями» як тему для вивчення, взагалі ніяк себе не обмежувала. А тому цікавість моя до творів французьких письменників для дітей теж вписується в неї, хоч і стосується перекладів.

Як не неймовірно це звучить, у мене навіть зафіксовано момент, коли родилася ідея зробити аудит французької дитячої літератури в АІСТиній бібліотеці. На фото – четвертокласниця Аріша, яка втекла ввечері з галасливого класу, щоб у бібліотеці спокійно і в тиші почитати (дозволу її сфотографувати я попросила). 

 І стоячи коло неї після того, як була зроблена фотографія, та оглядаючи полиці, піймала себе на думці: «А скільки у мене  є книжок французів?».

Спочатку здалося, що взагалі немає. Далі трошки опанувала себе і таки дещо віднайшла. Навіть Аріна підключилась і допомогла знайти одну книгу – на фото та, що з  помпончиком.

Не буду робити поспішних висновків, що французька література для дітей у нас не перекладається. Але її явно менше, ніж англійської чи американської.

І полиці АІСТиної бібліотеки тому доказ.  У те, що французькі письменники не пишуть для дітей – не вірю. Скоріше – з перекладами біда.

Хочеш-не хочеш, але відтепер буду відслідковувати ті книги, які пропонують та рекламують фейсбук та інші соціальні мережі. Хочеться замалювати побільше білих плям на нашому книжковому перекладацькому просторі.

Поки що обмежусь списком, а там і до путівника дійдуть руки. Тим більше, що на платформі PREZI вже видивилась один підходящий шаблон.

Не будемо говорити, чого немає. Краще зосередимось на тому, що є.

Отак пересіклись для мене дві теми. І білі плями виявила, і український книжковий простір вивчила, навіть якщо він перекладацький. Колись і на цю тему зробимо дослідження.

1. Шарль Перро. Казки

2. Жюль Верн. Двадцять тисяч льє під водою

3. Антуан де Сент-Екзюпері. Маленький принц.

4. Рене Госсіні та Жан-Жак Санте. Пригоди малого Ніколя.

5. Клод Кампань. Діти морських туманів.

6. Даніель Пеннак. Ще той песик.

7-8. віммельбухи "Чарлі в Голівуді" та "Чарлі у місті".

9. Люк Бессон. Артур і помста жахливого У".

10. Жюльєт Парашині -Дені

11.Тімоте де Фомбель "Тобі Лолнесс".

12. Ленья Мажор "Пригоди в тисячолітньому лісі"

13. Мікаель Брюн-Арно "Мемуари лісу"

АЛЬТЕРНАТИВНА ІСТОРІЯ _ випуск 2

Причина, чому робота над Альтернативною історією не просувається, очевидна, хоч і не дуже проста.

Наразі вибрана платформа, обрано дизайн і є відправна точка. Здавалось – бери і працюй, заповнюй віконця.

Я й працюю. У мене є кілька масивів даних. 

До ПЕРШОЇ групи відношу події, що точно датуються автором, як це зробили Дмитро Білий чи Барбара Кантіні. Інколи важкувато, але можна вирахувати повну дату, коли автор дає кілька підказок, як це зробив Даніель Пеннак в детективі «Усе для людожерів».

У ДРУГУ  групу входять твори, автори яких з невідомих нам причин відкидають рік, як, зробив англієць Оскар Уайльд в «Кентервільському привиді», залишаючи 28 серпня і т.д.

Ще є ТРЕТЯ група даних, де, навпаки, автором відкинуті день і місяць. Нам залишається тільки рік. У тому ж таки "Кентервільському привиді" згадується 1584 рік - перша згадка про появу привида у замку.

Взагалі, точно датувати художній твір - справа дуже невдячна ) Але ми ж не шукаємо легких шляхів )

Думаю, буде так.

Візьму за відправну  точку день народження Гаррі Поттера. В ній будуть перетинатися дві лінії. А далі буду залежати від волі автора, яку лінію Альтернативної історії заповнювати.

Робота буде цікава, що й казати. Далі буде ...

Далі буде…

КНИГОЗНАВСТВО _ випуск 3

Є в мене в списку для досліджень тема «Книгознавство», і на блозі є мітка з такою ж назвою.

А що  таке книгознавство? По науковому нам розкаже «Енциклопедія історії України» від Інституту історії України Національної Академії наук України, прошу перейти за лінком.

Це для мене зависокий рівень. Мій рівень: «Книгознавство – наука, яка вивчає все про книги».

Науковець би підказав мені, який розділ науки вивчає фактор кількості книг у серії  на збільшення їх продажів. А як практик відшукала відповідь на це питання у телеграм-каналі «Книгодурка». Так, згодна, назва цікава, але його створено для того, щоб працівники видавничої справи та книготоргівлі «випускали пар». Там багато негативу, але водночас можна відшукати багато корисного.

Саме сюди написала мама, дівчинка якої відмовляється брати книгу до рук, якщо там немає монстрів чи динозаврів.

А сьогодні хочу поговорити про серії книг.

Автор-початківець запитав поради, що йому робити, аби підняти рівень продажу своєї книги. Серед багатьох порад була пропозиція писати серіями.

І ось тут припиняю говорити про «Книгодурку», а починаю писати про себе і таких як я. Стовідсотково ця порада знадобиться всім тим, пише.

Скільки разів я, як покупець, ловилась на цей гачечок. Із останнього – шестикнижжя про Мортіну від Барбари Кантіні. А до цього – чотиритомник детективів «Клуб убивств по четвергах», а до того тритомна «Історія України від діда Свирида» (придбаю 4, 5, 6 томи, як було заявлено), а до того – серія «36 і 6 котів» від Галини Вдовиченко. І багато-багато інших. 

І не тільки я одна. Маша Осовська зі своєї домашньої бібліотеки віддала нам у користування восьмикнижжя Ізабель Абеді  про Лолу.

Дуже прикро, що видавництво «К.І.С.» припинило перекладати та видавати детективи Даніеля Пеннака.

Можливо, тих, кому він сподобався, не так багато, і книга припадає пилюкою на складі?

А раптом саме зараз невідомий мені перекладач працює над наступною книгою Пеннака?

Тоді займайте чергу за мною )

Дорогі автори, мотайте на вус )

Прошу за мною, читачі. Давненько ми з вами не діставали з полиці путівник по видавництвам України.

Знаєте, мені здавалося, що трошки вивчила український книжковий простір. А це не так. Якби не детектив Даніеля Пеннака «Усе для людожерів»,  і не знала б, що існує видавництво «К.І.С.».

А ви про нього чули?

Теж ні?

Ото ж бо і воно.  Між тим це одне з найстаріших українських видавництв. Засновано у 1993 році. І молодці, тримаються. Поєднують видавничу і поліграфічну діяльність.

У пошуках романа Пеннака зайшла на сторінку їхньої інтернет-магазину і була приємно здивована – і вибором, і цінами. В результаті  покинула книгарню не з однією, як планувала, а з чотирма книгами. А оце переглядаю їхній сайт і думаю, що можна було ще дещо вибрати.

Трошки пізніше додам фото з моїми книгами.

Тепер би ще знайти час, щоб їх почитати…

Сьогодні – день народження французького письменника Даніеля Пеннака.

Бачте, вчуся вчасно заглядувати до Календаря знаменних дат. Розповісти про нього планувала давно. Аж тут подарунок долі – у нього сьогодні День народження. 81 рік. Нехай буде нам здоровий.

Те, що пропоную прочитати нижче, мало схоже на традиційну розповідь про письменника. Це буде розповідь про те, ЩО мене вражає в його творчості.

Я чесно попередила, а вам вирішувати, чи продовжити читання.

Багато хто з книгоманів знайомий з Пеннаком, навіть не підозрюючи про це. Тим, хто любить читати, фейсбук не міг не підкинути (бо мені таке щастя випадає з періодичністю раз чи два на рік) Декларацію прав читача. Оці знамениті 10 правил. Ну невже не читали? Невже не чули? Якщо ні – читайте зараз, вам обов’язково сподобається (додаю картинку). 

До речі, мало хто звертає увагу, що в цьому маніфесті є одне застереження: "Ніколи не смійся з тих, хто не читає, інакше вони ніколи не візьмуться за книжку". 

Насправді свою Декларацію Пеннак проголосив у книзі "Як роман" (1992 рік видання). Початок – щось схоже на батьківський щоденник, у якому батько роздумує, чому його син не любить читати. І це сталося в сім’ї, в якій батьки змінили своє життя ради того, щоб читати і переказувати сину перед сном цікаві історії. 

Вкотре, перечитуючи роздруковану з інтернету російськомовну версію, не можу зрозуміти, чому книга Пеннака досі не перекладена українською.

 Коли «Як роман» був написаний, тоді ще ні про які мобільні телефони і персональні комп’ютери з ноутбуками та  інтернетом ніхто не чув. Альтернативою книзі тоді був телевізор. І стурбовані батьки (з цього починається книга) шукали вирішення, як відірвати дитину від цього монстра.

Дайте вгадаю, про що ви зараз подумали: «Вони, бідні, не знали, що чекає їх попереду». Але виходить, що діти, які росли з телевізором замість книжки, вже виросли і зараз бідкаються, що їхні діти (чи онуки) замість книжки радше візьмуть до рук гаджети. (Не ображайтесь, будь ласка, якщо у вашій сім’ї не так). Цікаво, ЩО буде відволікати від читання нащадків нинішніх маленьких користувачів гаджетів? ЩО людство ще вигадає?

Може, саме в цьому криється відповідь, чому не перекладають «Як роман»? Тому що телевізором зараз нібито нікого не спокусити, проблема ніби сама собою вирішилась?

Якщо ви думаєте, що мені час закруглятися, вибачте. Не поспішайте, будь ласка. Розповідь про багатоплановість Пеннака - попереду…   почекайте ще  трошки.

Чому мені так кортіло розповісти про Пеннака? Повторюю, він дуже багатоплановий письменник, який здивує вас так само, як і мене.

Після знайомства з публіцистикою була дуже здивована, тримаючи в руках книгу для дітей «Ще той песик», яку написав наш герой.  Знімаю шляпу перед видавництвом «Час майстрів». Все в ній яскраве: ілюстрації, формат, розмір шрифту. Все притягує око. Ще один плюс – переклад, треба запам’ятати ім’я того, хто його зробив (Ася Висинська). Ну, а сюжет книги… не відпускає.  Дорослим я б навіть наполегливо пропонувала читати її для того, щоб знали, як не треба себе вести. Стосовно ж дітей… Мама, яка віддала мені цю книгу на експертизу, вирішила прибрати її з домашніх полиць. Дійсно, сцена у притулку для собак у Монако скарає серце кожному. Важка сцена, що там говорити.  Можливо, якщо дітям дорослий читатиме цю книгу, він якось зможе уникнути важких дитячих переживань і перегорне сторінки.

Не знаю, маю порадитись з колегами, буде про що поговорити за круглим столом найближчим часом.

Про різноплановість ще не забули? Отже після публіцистики, після книг для дітей – Пеннак відкрився мені як автор – чого б ви думали? Детективів. І між іншим, дуже непоганих детективів. Вони об’єднані в цикл завдяки головному  персонажу – Малоссену. Але це не Шерлок Холмс, не Ніро Вульф, не Перрі Мейсон і навіть не міс Марпл. Малоссен – людина, яка притягує нещастя на свою голову. З гарною періодичністю вони знаходять його, що Пеннак дуже гарно й описав. Не знаю, може врешті решт  герой надоїв автору (або нещастя закінчилися J ), але цикл про Малоссена завершено.

Отут зупиняюся, щоб подякувати Пеннаку. Відтепер в мене є:

-        Детектив (перший в серії).

-        Книга для дітей «Ще той песик».

-        І нова тема для досліджень.

Але про це іншим разом )

Дякую, що дочитали. Далі буде…