Хочу розділити з вами своє захоплення романом англійської письменниці А.С.Байєт «Одержимість» у перекладі Ярослави Стріх. За цю книгу дякую Ірині Борисівні Мартинюк. Зараз десь на середині книги. Вона велика, на 750 сторінок, і створена для неспішного читання. Смакую нею повільно. Оце дійшла до опису повітря і думаю, якщо мене вразило, може, й вам сподобається?
…Наша мова не створена для того, щоб описувати відмінності між повітрям у різних місцях: ми ризикуємо впасти в пустий ліризм чи неточні метафори, тож не порівнюватиму повітря ані з вином, ані з кришталем, хоча і те, і те спадає на думку. Я дихав повітрям Монблана – холодним, ясним, чистим повітрям, що віє з далеких льодовиків, чистим, як ті сніги, з ноткою соснової смоли і трав з високих лук. Це «прозоре повітря», як писав Шекспір, - повітря, в якому все тане; повітря тонкощів, недосяжних для наших органів чуття. Йоркширське повітря, повітря пустищ, не має тієї кришталевої ясності – воно живе, рухається, як води, що прокладають собі шлях вересовими рівнинами, і повітря тече разом із ними. Це видиме повітря – можна побачити, як воно плине, у річках і лініях на спинах лисих каменів, - воно здіймається повітряними фонтанчиками і мріє над пустищем, коли стоїть спека. А його запах – різкий, незабутній – чистий дощ, привид давнього дров’яного диму – і холодна чистота води у струмку – й ще щось тонке і самобутнє – ох, я не можу описати цього повітря, воно розширює розум у нас у голові й дарує, на мою думку, додаткові чуття, про які доти, до прибуття на ці висоти й обшири, людина не здогадується.
Немає коментарів:
Дописати коментар