Давайте одразу так домовимося, щоб нікого не образити. Плануючи у рубриці «Імена із забуття» розповісти про Мирона Петровського, я опиралась на власну пам’ять.
Зараз В інформаційному просторі про нього згадують у зв’язку з колотнечею навколо так званого українофобства Булгакова.
Я ж задумала дану публікацію давно. Вже більше двох місяців працюю над нею, вишукую у вільному доступі книги Мирона Семеновича (з нульовим результатом), вичитую в інтернеті цікаві статті, гортаю сторінки його книги «Городу й миру» та насолоджуюсь книгою спогадів про нього.
На початку 90-х ім’я Петровського подарувала нам Ліля Зосимівна Єгурнова. Вона «заочно» закохала нас, своїх студентів-філологів, у нього та його творчість. Ми чекали на Мирона Семеновича у Вінниці. Лекція з якихось причин не відбулася, а пам’ять про людину залишилися. Вона заставила мою руку потягнутись у книгарні до полиці. «Городу та миру» є у моїй домашній бібліотеці та в АІСТиній. Там я прочитала про київський період життя Януша Корчака і про шафу з Монтессорі-матеріалами в квартирі, де він жив.
Цей факт дуже згодився Світлані Бєліній, організатору Стартової школи, яка почала зростати в АІСТі з середини 90-х. Це був факт на користь Монтессорі-педагогіки в цілому в Україні, тому що дозволяв говорити про глибокі коріння, про те, що цікавість до прогресивної освіти завжди був притаманний українцям, що ми не відставали від тієї ж росії.
Я дуже тішуся цією книгою Мирона Петровського. Тому що мене вражає відсутність його книг у вільному продажі. Всі його книги – велика бібліографічна рідкість.
Юрій Щербак писав, що перший псалом Давида – про Мирона Семеновича: «Блаженний чоловік, який не взяв участі в раді безбожних, не став на дорогу грішних, і не сів на престолі з губителями… хто не лукавив своїм язиком, не скоїв зла ближньому й не зневажив ближніх».
Хоча і з великою іронією, але надзвичайно гірко звучать слова самого Петровського – мовою оригіналу, я не дозволю собі стати суперником з таким Майстром слова: «С 1959 года я работаю за письменным столом. Я не готовился специально к такому образу жизни. Я дергал все двери, пытаясь социализироваться, все двери были закрыты, открылась только эта. Но – рад, потому что благодаря этому мог избежать участия в разном советском непотребстве. За всякий выбор приходится расплачиваться. Мне за мой – безвестностью. Полным не вхождением в какие-либо структуры и прежнего режима, и нынешнего, аутсайдерством. Я не являюсь членом никакого союза, у меня нет ученой степени или звания. Мне не визитке нечего написать, кроме имени, адреса и телефона. Приходится дорожить тем, что есть – именем, адресом, телефоном…»
Так, на візитці не перерахуєш назви університетів, які не запропонували йому роботу або яким він відмовив.
Там не вкажеш кількість заборонених до публікації книг.
Там не впишеш імена віх людей, які поважали і вважали його своїм учителем.
Там не виділиш окремо слова «ПОРЯДНА ЛЮДИНА» або «ДУЖЕ ОСВІЧЕНА ЛЮДИНА».
Там не буде слів "Дух Києва"
Там не виділиш «НАЙКРАЩИЙ ЗНАВЕЦЬ БІОГРАФІЇ ТА ТВОРЧОСТІ БУЛГАКОВА В УКРАЇНІ»
Є авторитетна думка авторитетних науковців, що Мирон Петровський - один із двох, що внесли найвагоміший вклад в вивчення творчості Булгакова (друга – Маріетта Чудакова). Саме він склав безперечну доказову базу того, що Київ залишався з Михайлом Афанасійовичем на все життя.
Наведу один маленький уривочок із спогадів Юлії Веретенникової, вона колись була в гостях у нашої школи зі своїм чоловіком та дітьми.
Ви самі зрозумієте, що й до чого…
Мирон спросил, почему я не говорю по-украински. Я объяснила ему ситуацию. Он сказал, что очень хорошо ее понимает. В принципе у него она такая же: его основной язык русский, и он с огромным пиететом, очень трепетно относится к украинскому. «Но нужно начать говорить, Юлечка. Нельзя жить в стране, не погружаясь в её культуру и не освоив язык. Я не блестяще говорю по-украински, не сравнюсь с Вадимом Скуратовским, но, если человек говорит со мной на этом языке, я разговариваю с ним на его языке. Это просто необходимо, это элементарные правила взаимного уважения».
Свій довгий пост доповню інтерактивною листівкою про Мирона
Семеновича. Ви ж знаєте, це моє хобі.
Немає коментарів:
Дописати коментар