HALLOWEEN

     Мені важко зараз пригадати, чи чула про свято Halloween у своєму радянському дитинстві. Скоріш за все, ні.

Звичайно, у переліку державних свят його немає, хоча святкування в нашій країні з кожним роком набирає обертів.

А тому не оминула Halloween й моя скромна особа, прикрасивши бібліотеку маленькими гарбузиками, чорними котами і милими привиденятами, що визирають з книг – хоч на кілька днів.

І для книжкової виставки у мене є книги – Барбари Кантіні, Василя Короліва-Старого та Сашка Дерманського. Можна й книги Микола Гоголя додати.

Але розповідатиму не про них, а про книгу українського радянського письменника Віктора Близнеця "Женя і Синько", одного з моїх улюблених українських авторів.  

Мала час на вихідні перечитати її – чи то втретє, чи то вчетверте. І робила то з великим задоволенням.

Хтось читав? Той знає, що Женя – це головна героїня, киянка, п’ятикласниця, піонерка.

А Синько –  чортик.

 Але почнімо розповідь з того, як Женя знайшла чортика. Спочатку вона його врятувала – побачила в підвалі тоді, коли він знемагав від простуди й ангіни, забрала додому, назбирала печеричок, зварила чаю. І тим вилікувала.

-   Хто ж ти такий? – мовила – і остовпіла. Чи не спить вона? Перед нею справжній гномик. Ось руки, ось пальці, вкриті щетинками, ось долоні – сухі й зморщені, як у маленького дідка. Викапаний чоловічок! Волохатенький, не більший за людську долоню. А ще що? Хвіст. Довгий, цупкий, з китичкою на кінці.

-   Я – хатній чортик!

-   Та ну! – ляснула його Женя по зашийку. – Знайшов дурненьку. Чортів у нас нема, це й діти знають. То, може, колись давно-давно щось таке водилося – карлики, відьми, гноми. А тепер нема.

-   Воно-то так. Нема. Але чому б тобі не повірити, що й зараз є? Хіба я такий поганий? Ось попробуй, які в мене ріжки.

-   Женя помацала у нього над вушками: диви, справді ріжки, заховані в кучериках. Тверді, темно-коричневі, як два жолудьки…

Як би там не було, але казка й таємниця з того моменту оповила Женіне  життя.

Потім він став їй вірним другом. Бешкетним, щоправда, але добрим. Чого ще чекати від чортика, дід якого був ще тим жартівником:

-   А який жартівник, щоб ти знала, який веселун, довіку такого не буде! Це ж він, коли дівчата купалися в річці, лоскотав їм п’яти, а вони реготали… Красивий був дід. Сам зелений, борода до колін, ще й на лікоть закручена; як пливе у воді – тягнеться бородисько, довгим віялом розвівається страшно любив над дачниками, над міськими рибалками потішатися. Тільки дачник закине вудочка, а дід мій пірне й записочку вішає: «Кльову нема. Обідня перерва». А то зв’яже в воді місіни (якщо на спінінг ловлять). І от дачник з одного берега тягне дачника, що на другому березі сидять.

А ще там є надзвичайної сили розповідь про те, як народжуються чортики. Не знаю, не знаю, чи сам придумав автор, чи десь запозичив.

Тут зупинюся, щоб не переповідати всі родзинки книги, їх ще немало, і про деякі з них планую розповісти.

А поки що залишаю вас наодинці з бажанням перечитати і в очікуванні озвучки. Можна знайти книгу знайти на деяких онлайн-бібліотеках. А можна взяти почитати в нашій бібліотеці.

P.S. Аудіокниги "Женя і Синько" поки що немає. Але на сайті 4READ.com є озвучені оповідання "Водяний", казка "Земля світлячків" та повість "Звук павутинки". Не наполягаю, але раджу прослухати "Водяного". Це маленьке - на 15 хвилин - аудіооповідання. )