ЧИТАЄМО РАЗОМ _ Ростислав Семків "Пригоди української літератури"

       

Дуже довго сумнівалася, чи правильно роблю, коли читаю одночасно кілька книг.

Переживати немає потреби.

Так робить Мирослав Дочинець: «Читаю не лінійно, а паралельно щонайменше 5-6 книг. У читанні, як і в музиці, шукаю поліфонію… Смакуєш, яко бджола, перелітаючи від однієї до іншої. Бо це не просто чтиво, це – осолода, школа, тайнопис, чари уяви і словесний джаз».

Так робить Ольга Фанагей-Баранова: «Книжки на моїй полиці – це не список справ, які треба зробити і викреслити або поставити поруч з ними галочку. Це – меню, з якого я можу обирати страву на свій смак в конкретний момент. Я маю півгодини на те, щоб почитати? Прислуховуюсь до себе, що я зараз хочу? Щось таке вишукано-інтелектуальне, чи хочу чогось легшого з чаєчком під пледиком? Або мені хочеться прокачати свій мозок і використати книжку як інструмент розвитку, як підручник у тій сфері, що мене цікавить?.. Коротше кажучи, на кожен момент різна книжка».

Зараз спробую додати лінки на їхні пости у Фейсбуці. Якщо не вийде, шукайте так:  Мирослав Дочинець – публікація від 10 січня 2026 року, Olga Fanageey-Baranova – reels на початку жовтня 2026 року.

Беру з цих авторитетних авторів приклад. От вчора розповіла про Вадима Скуратівського, а сьогодні – про Ростислава Семківа, хоч не дочитала жодної. Головне – вони є в нашій бібліотеці.

Поділюся з вами цитатою, якою Ростислав Андрійович завершує вступ до «Пригод української літератури»:

«Багата й сильна література не виростає на пустому місці. Вона конче потребує слів і текстів у своєму фундаменті – спресованої століттями мудрості, на яку можна опиратися. У нашої літератури фундамент надійний і сягає углиб далі, ніж ми можемо бачити. Тріщини йому не шкодять – навпаки, з них спинаються каркаси нових поверхів цієї химерної, проте стрімкої будівлі. Їй, можливо, останні два століття дещо бракує стрункості, проте вона точно міцна й на збудованому можна будувати далі. Там усередині багато просторих текстів, але доста й химерних таємних закапелків, там інтенсивно циркулюють сюжети, спалахують неоном яскраві образи, а на карнизах туркочуть зграйки ошатних метафор. Не всі вартісні книги, що тримають цю будівлю, ми знаємо, не всі побачили у вдалому насвітленні. Саме час глянути ближче й уважніше. Коли ж побачимо їх у багатстві всіх їхніх потенційних сенсів, залишиться одне – взяти й читати».