Зараз під час війни кожен з нас укладає свою Книгу героїв України. Її сторінки розповідають про родичів, друзів, земляків, однокласників, колег, сусідів, знайомих, які стали на захист України.
Про те, що Владислав Дмитрієв, наш випускник 2015 року,
воював на фронті, дізналась після того, як його комісували. Навіть якби щось
знала про його службу, розказала би з його згоди. Але знаю лише те, про він сам
написав на своїй сторінці у Фейсбуці. Якщо ви там зареєстровані, прошу
переглянути його пост від 18 березня 2026 року.
Оце фото взяла звідти. Дивлюсь на них, а перед
очима історії з книги Артура Дроня «Ґемінгвей нічого не знає». Владиславе, і
твій досвід, напевне, був нелегким. Як тобі вдалося зберегти свою посмішку?
Дякую за службу. Дякую, що боронив Україну.
Немає коментарів:
Дописати коментар