Дорогі читачі, будь ласка, поставтесь до цієї публікації з терпінням :)
Нижче ви дізнаєтесь тільки мою думку - і більш нічого. Це не істина в останній інстанції. Це моє зізнання як читачки, яку колись захопила сага про Гаррі Поттера. Захопила і досі не відпускає :)
Всі ми різні, смаки і вподобання у нас різні. Про свої пишу відверто, можливо, занадто. Прошу про розуміння.
Чи є життя після Гаррі Поттера? Звичайно, це зовсім несерйозне питання.
Але після того, як була перечитана остання книга саги, після виходу другої частини кінофільму «Гаррі Поттер і Дари смерті» у моєму житті з’явилася літературна константа, тобто стала величина для жанру фентезі. Все прочитане відтоді порівнюю з Поттеріаною. Нічого з цим зробити не можу.
Тільки для мене, звісно, зрівнятися з Джоан Роулінг змогли Террі Пратчетт, Ніл Гейман. Серед українських авторів – Сергій Оксеник з його трилогією «Лісом, небом, водою».
І ось віднедавна відшукала ще дві саги. Про одну з них – писала у своєму читацькому щоденнику. Це Наталя Щерба та її «Часодії». На 5 сторінці за активними лінками можна знайти плей-лист ютуб-каналу.
А от двома із трьох книг про пригоди Каріган Кроу, які написала австралійська письменниця Джессіка Таунсенд, можу поділитися.
Коли замовляла книгу «Таємне товариство пана Бенедикта» Трентона Лі Стюарта, сподівалась отримати щось подібне. Книга цікава, але не настільки, щоб поставити на один щабель.
Підводячи підсумки, уявимо собі умовну шкалу за звичною нам системою оцінювання.
12 балів – у саги про Гаррі Поттера.
11 балів – у «Часодів» та у Морріган Кроу
10 балів – у «Таємного товаристві пана Бенедикта».
Немає коментарів:
Дописати коментар