Написавши 28 квітня про розподіл літератури на цікаву та нецікаву – за Ілларіоном Павлюком, чесно кажучи, не планувала повертатися до цієї теми. Але обговорення за круглим столом продовжується, тому продовжую писати і я. Сьогодні – оновлення, можливо, не останнє.
Навесні мій похресник Вадим - у відповідь на розповідь про наше літературне дослідження - вивів елегантну формулу: «Нецікава книжка та, яку не шкода кинути читати».
Його мама, місс Ліля, росла в дуже гарній дружній родині, де мудрий, добрий, але дуже вимогливий батько дотримувався суворих правил. Одне з них – дітей вкладали спати рано, світло вимикали. Заради цікавої книжки включався ліхтар під ковдрою. А в особливих випадках книжка ховалася під піжаму і мандрувала разом з власницею до туалету (див. пост про улюблене місце читання:).
Нещодавно ми з Іриною Борисівною обмінялися враженнями від прочитаних книг. Мені, як тільки закінчила слухати останній аудіоролік цікавезної книги, захотілося почати спочатку. Так сподобалася книга, що вирішила пережити події ще раз. У мене це не вперше, буває, що слухаю по кругу 3-4 рази.
А в Ірини Борисівни було не так. Вона закінчила читати книгу і вирішила поки що не почитати іншої, щоб зберегти враження і обдумати прочитане.
Тамара Анатоліївна, почувши про знаменитий «мультик» Рити Мисловської, згадала, як її найменший, Толік, говорив в таких випадках: «О! У мене картинка склалася!»
А в самої Тамари Анатоліївни під час читання цікавої книги виникає відчуття, що знаходишся всередині зображених подій. Після її закінчення хочеться зберегти емоційний і ментальний стан, відчути своєрідний післясмак. Мені це теж знайоме.
Отут ставлю публікацію на паузу, відчуваючи, буде що сказати і написати на цю тему.
Далі буде…)
Немає коментарів:
Дописати коментар