ЧИТАЄМО РАЗОМ _ Тамара Крюкова "Закляття гномів"

 - Ти забула, що зло можна перемогти тільки добром, і дозволила ненависті висушити сад твоєї душі

- Я не зробила цій негідниці нічого поганого, а як вона вчинила зі мною? І після цього я повинна бути до неї доброю? - обурилася Злата

- Зло породжує зло. Учися прощати.

 Напевне, не під час такої несправедливої війни говорити, що зло породжує зло.

І яке нам діло до переживань красуні Злати, героїні казки Тамари Крюкової «Закляття гномів». Вона, хоч і з простої сім’ї, але завоювала кохання принца і прихильність усього королівства, за виключенням гордовитої юної герцогині, яка й сама розраховувала вийти за красеня. А тому через ненависть до простолюдинки таки зірвала весілля, перетворивши тіло Злати на камінь. І ось душа Злати має один-єдиний шанс повернути своє життя, подолавши в собі ненависть і навчившись протистояти злу в собі.

Сказавши людині «Зло породжує зло», є великий шанс впасти в пряме моралізаторство. І такі ж шанси на те, що ця сентенція влетить в одне вухо і в друге вилетить. Але якщо слідкувати за шляхом Злати, співпереживати їй, вірити, що вона знайде в собі сили… То мимоволі замислишся, а мені таке під силу? З  математичною точністю, як 1+1 дорівнює 2, Тамара Крюкова доводить: як тільки-но в Златі  ненависть бере верх, вона віддаляється від мрії. Головна героїня надзвичайно сильна особистість. Вона дійсно виборює своє щастя, робить над собою величезні зусилля. І таким чином показує нам шлях, дає приклад.

Тому мені дуже шкода, що не можу прослідкувати увесь її шлях. Справа в тому, що «Закляття гномів» - це друга книга трилогії. Вирахувала це не одразу, а лише подолавши сторінок 30. 

Дорогі читачі, спробуємо скооперуватись? Раптом у вас є 1 та 3 частини, а немає 2? 

 

Перший крок до створення Експертної ради

 В бібліотеці є достатньо великий фонд літератури для найменшеньких читачів. На жаль, використовую його останнім часом лише як ілюстративний матеріал. Із сторонніх читачів до нього звертались аж два роки назад Наталя Миколаївна Зорька та Олена Віталіївна Ткаченко.

Переді мною постало питання, що з цими тоненькими книжечками робити? Чи є необхідність і далі зберігати цю літературу, якщо нею мало хто користується? Чи корисні вони?

Самій вирішувати долю цих книг не хочеться, тому сьогодні запропонувала п’ятикласникам  доєднатися до мене . Хто витримає довше двох раз, увійде до Експертної ради з дитячої літератури. Що маю на увазі?

Запропонувала учням подивитися на книги з точки зору стороннього експерта: в якому стані книжка, чи цікаві ілюстрації, чи можна книжку відреставрувати, чи можна рекомендувати?

Було 2 етапи. Спочатку працювали з українськими народними казками, знайомими з дитинства, а тому не треба було особливо вчитуватись. Але уважна Женя вирахувала, що не вистачає кількох сторінок. А наступний етап – дати експертизу літературним казкам та оповіданням. Тут хочеш-не хочеш, а сторінку-другу треба почитати, щоб зрозуміти, цікава книжка, чи ні.

Поки що це пілотний проєкт. Наталя Миколаївна вже бачить, як п’ятикласники читають, аналізують, готують виступи і розповідають учням початкової школи, намагаючись закохати їх у ті твори, які сподобались. Я боюсь так далеко заглядати. Мені те, що дехто з п’ятикласників захотів продовжити цю роботу – уже здається перемогою.

Ні на секунду не кривила душею, коли просила їх про допомогу. У нас, на щастя, дуже гарний фонд. І мені дійсно не вистачає часу перечитати все, щоб знати точно, чи варто рекомендувати ту чи іншу книгу.

Так що схрестіть за наш проєкт пальці, щоб усе у нас вийшло.

 І, до речі, також можете приєднатися до нас. У нас книжок на всіх вистачить.

МОЇ ВІДКРИТТЯ _ випуск 8

Вчу своїх читачів: поки не відкриєш книжку, не дізнаєшся, варта воно чогось, чи ні. І сама цього правила дотримуюсь.

 Так сталося з тоненькою – на 23 сторінки – книжечкою 1992 року видання. «Забавлянки мами Мар’янки» записала Галина Кирпа, проілюструвала – Надія Сосніна. Відкрила   – і зачарувалася.

Моя б воля – включила її як найнеобхіднішу річ до «Пакунку малюка», щоб цю книжечку отримала кожна українська мама кожної української дитини. В ній описано ідеальний день, який проводить мама з маленькою дитинкою з моменту її пробудження. Хоча у передмові мама Мар’янка й попереджає, що забавлянки стануть у пригоді, коли малеча капризує.

Обов’язково додам до Віртуальної полиці для батьків згадку про цю книжечку, але не стану чекати наступного Тематичного циклу. Не маю права всі сторінки викласти у вільний доступ, тому запрошую до бібліотеки, щоб ознайомитися з повним текстом. Ще як варіант – переведу книгу у «Закриті файли». Але щоб їх отримати, слід мати формуляр АІСТиної бібліотеки.

Мені зайшла так ця книжечка, може, ще й тому, що нагадала батькове:

Горошко, бобко, фасолько, бараболько

А ти, горобище, шурх на горище -

коли він рахував мої пальчики на нозі. Це один із моїх радісних дитячих спогадів.

Моє відкриття - на те воно й моє, що ніхто не підказує і навіть всесильний Фейсбук мовчить. Допускаю, що багатьом ця книжечка знайома. Але також допускаю, що є ті, хто забувся про неї і відкриє для себе заново. Всього лиш одна піднята рука на колегії, коли спитала, хто чув про «Забавлянки», схиляє мене до другого варіанту.

Є в мене одна гарна знайома, яка нещодавно стала мамою гарненької дівчинки Софії. От привітаю її і зроблю подарунок. Цікаво, чи буде корисна їй ця книга.

24 лютого

 24 лютого -  день народження у  Лілі Грязнової, міс Лілі, яка прийшла працювати до нашої школи у 1998 році. Восени 1999 року вона зайшла до бібліотеки, шукаючи спокійне місце, де б перевірити зошити. Відтоді почалася наша дружба. Наталія Юріївна недарма називає нас леді Круглого столу. Більшу половину нашого життя ми провели поруч саме за круглим столом.

         У двох наших спільних подруг день народження 26 (у березні й у травні). І, чого гріха таїти, дуже довгий час плуталась у цих числах, кожен раз тестуючи свою пам’ять. Це змінилось після 2022 року. Скільки буду жити,  пам’ятатиму, коли у Лілі день народження.

У 2022 році в цей час в АІСТі були канікули, я була у батька в селі.  День був дуже-дуже теплий, сонячний, яскравий. Ми з батьком прибирали подвір’я, я вітала Лілю по телефону, а вона розказувала, що півночі пекла торт, але скоріш за все з рідних ніхто не прийде. І нам не вірилось, що росіяни розпочали війну. Хіба такого гарного дня може відбуватись щось погане?

Може. І того дня відбулось погане, і наступного. І вже 1462 дні іде ця клята війна.

Але разом з тим життя продовжується. У ньому попри все погане є багато хорошого. Серед цього хорошого – день народження моєї найкращої подруги. Мені з нею дуже-дуже пощастило. Лілічка недавно пожартувала, що ми з нею єдиний бібліотечний організм. Якщо так, то вона його найкраща половина ) Кажуть, що з роками людина мудрішає. Здається, цю опцію Ліля отримала з народження. Саме цього вчуся в неї, а ще філософського погляду на життя, вміння з гумором дивитися на шкільні проблеми, людяності, доброти. 

От якщо ви зараз намалювали образ ідеальної людини - то це і є Ліля ) 

З Днем народження! Нехай Боженька дає тобі сили світити і гріти людей навколо тебе

Вивчаємо український книжковий простір _ продовження

Путівник «Вивчаємо український книжковий простір» - всього лиш фіксація мого досвіду, що дуже легко робити на онлайн-платформі Genially. Оце вчора зробила ревізію згаданих у ньому ресурсів, підрахувавши кількість їхніх підписників на Фейсбуці. Що вам сказати?

«БараБука» (простір української дитячої книги) - 18 000

«Читаріум» (видавництво і онлайн-магазин) - 25 000

«Читомо» (медіа про культуру читання і мистецтво книговидання України та світу) - 49 000

«Буквоїд»( український книжковий вебпортал про сучасну українську та зарубіжну літературу) - 37 000

«Читаймо»  (Віртуальна цифрова бібліотека) - 2 700

«Давай займемось текстом» (Фейсбук-проєкт Наталії Місюк) - 63 000 підписників

Український інститут книги – 42 000

Всього – 236 700.

 Навіщо мені було це робити?  Шукала аргументи на користь того, чи варто включати до свого путівника фейсбук-групу «ПроКниги. Що почитати». Найголовніший аргумент «ЗА» - кількість підписників цієї групи – 209 600. Щоб завоювати таку аудиторію, треба прикласти багато сил.

 Я давно слідкую за цією нею. Відгуки на книги – не завжди ідеальні, але щирі. Пишуть їх – не науковці, не дослідники, а такі ж прості читачі, як я. Читати, що пишуть інші – то для мене теж гарна школа. А саме головне – група поповнює мої знання про українську та зарубіжну літературу.

Фейсбук – це океан інформації і добре мати помічників, щоб у ньому не потонути. 

20 лютого - День Небесної сотні

 Розпочинала робочий тиждень на блозі з важливої для школи дати.

А закінчую – розповіддю про дату, важливу для України.

Сьогодні – День Небесної сотні.

І, маючи за правило в першу чергу писати про книги з АІСТиної бібліотеки, представлю книгу Тетяни Пакалюк «Янгол з Небесної сотні», головний герой якої – Назар Войтович, наймолодший з тих, хто загинув 20 лютого на Майдані.

Мені спочатку трішечки заважало, як читачу, те, що твір віршований. Але потім на це не зважала, слідкувала за подіями. 18, 19, 20 лютого.

У вступі читаємо про тишу в гуртожитку і пошуки комендантом його мешканців. Він знайшов їх – у кімнаті відпочинку, де студенти прикипіли до екрану телевізора, слідкуючи за подіями у столиці.

Авторка проробила велику роботу, реконструювавши події, які передували подвигу Назару. Де був, де жив, з ким спілкувався, як реагував на новини з Києва, з ким зустрічався.Ми чуємо імена однокурсників – Роман, Тарас, Іван. Є гість із київського Майдану, старший брат когось із сусідів по гуртожитку.   

Яскраво описана сцена біля автобуса, куди Нараз приніс речі, щоб передати на Київ. А потім попросився в автобус. Його не хотіли брати. Але він, почувши перекличку і зрозумівши, що хтось не прийшов, зайняв вільне місце.

Тетяна Пакалюк не шкодує часу на важливі деталі: автобуси не пускають в Київ через блокпости, новоприбулих далі везуть автомайданівці, потім місцеві  манівцями ведуть до майдану. Почорнілий будинок профспілок, велика сцена, на якій молились представники усіх церков, лабіринти із шин, мішків з піском…

Назар приїхав до Києва рано вранці. А о 9:22 куля обірвала його життя.

Єдиний син у батьків. Наймолодший з тих, хто загинув на Майдані. 

Слава Україні! Героям слава!

ЖИТТЯ ПІДКАЖЕ...

Сьогодні звітувала перед колегами в рамках атестації. Свій виступ побудувала як розповідь про своє МИНУЛЕ,  ТЕПЕРІШНЄ  і МАЙБУТНЄ в нашій школі. На підготовку довелося докласти зусись і часу, зокрема, й того, який відвожу на щоденний пост на цьому блозі. 

А зараз, коли вже все позаду і можна розслабитись, розповім історію, яка зв'язала сьогоднішній день із 6 березня 2014 року. Тоді на колегії Ірина Борисівна поділилась власним спостереженням: "Якщо хочете навести лад дома, кличте гостей". На що Ігор Йосипович жартома додав: "Або порозкидайте по хаті гроші".

Сьогодні ж наша з нею зустріч закінчилась моїми вибаченнями за непорядок у бібліотеці (це також частина підготовки, коли поспішаєш і не дуже дивишся, куди ставиш папери). На що Ірина Борисівна відповіла: "А ти клич мене на допомогу. Наводити порядок дома - це нормально, а от наводити порядок у когось іншого - набагато цікавіше".

Ну от звідки вона знала, що я планую зачитати уривок із протоколу учительської колегії від 06.03.2014? 

P.S.І тільки не кажіть, що поради, як навести порядок в домі,  не будуть корисними )

ЖАНРИ ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ _ випуск 6

 Набутий від вивчення дитячого дозвілля у доцифрову епоху та його класифікації досвід дуже допомагає мені в роботі над проєктом «Жанри дитячої літератури»

Головне – обрати критерій для аналізу. За бажанням ви можете оцінити мою роботу, натиснувши отут. Лінк перенаправить вас до публікацій під однойменною міткою. З останніх постів ви дізнаєтесь, що мені (і не тільки) імпонує критерій Ілларіона Павлюка, який ділить художню літературу на цікаву та нецікаву.

Міхаель Енде, німецький письменник, що писав для дітей, змалював у своїй «Нескінченній історії» бібліотеку, що значно розширює  поняття «цікава література».

Запропонований ним каталог запозичу не тільки для своєї Віртуальної бібліотеки. В першу чергу він згодиться для каталогу реального, який буду пропонувати реальним читачам реальної АІСТиної бібліотеки.

Я б скомпонувала так:

    Смішні історії

    Цікаві історії

    Поважні історії

    Надзвичайно короткі історії

                                                          Дотепні вигадки

                                                          Придумки

                                                          Захопливі пригоди

Як ви могли зрозуміти, до проєкту «Жанри дитячої літератури» ще повернусь. І обов’язково додам бібліотеку міста Амарґант до Віртуальної бібліотеки, але це буде вже в наступному Тематичному циклі.

А читачів залишаю зараз, пропонуючи повправлятися в придумуванні нових жанрів, наприклад, «Бувальщини» або «Авантюрні пригоди». Тим більше, що сам Міхаель Енде зробив дуже мудро: назвав 7 жанрів, далі написавши «і так далі, і так далі».

Хитрун, що ж тут скажеш? 

P.S. На жаль,  паперової "Нескінченної історії" Міхаеля Енде в АІСТиній бібліотеці немає. Користуюсь скачаним з інтернету електронним варіантом.

Василь Федієнко та його "Школа"

Дорогі читачі, зважте, будь ласка, на таке. Далі буду описувати власний досвід, свої враження і свої спостереження. Він однозначно не збігається з вашим. Але ж пишу про своє, тому поставтесь поблажливо до цього. Радо почую вашу думку.

    Більше року на книжкових полицях великих супермаркетів все частіше і частіше мій погляд фіксував навчальні посібники, автором яких є Василь Федієнко. Напевне, почалося з розкішних "Основ швидкомислення" та "Основ швидкочитання", які у мене просто з під носа втекли в інші руки. Тому коли недавно побачила тренінг для 1,2,3,4 класів, одразу придбала.

   Врешті решт набрала в пошуковику ім'я Василя Федієнка. Мене вразила кількість книг, автором яких він є. Їх дуже багато - навчальних посібників, тренінгів. А ще більше вразив той факт, що Федієнко є засновником українського видавництва "Школа".  

   Пам'ятаєте мій пост про акцію громадського руху "Не будь байдужим"? Десь третина книг, подарованих нашій школі, видані саме "Школою". У 2007 році - "Школі" виповнилось 5 років. На той момент у неї був взнаваний логотип і якість видання як стиль. Відтоді "Пригоди в Лісовій школі" мені уявляються тільки такими, якими їх видала "Школа". 

   Незабаром День її народження. У Вікіпедії саме ця дата згадується - 20 лютого 2002 року як день заснування. Будемо разом слідкувати за сторінкою цього славного українського видавництва на фейсбуці.

   А вас запрошую до нашої бібліотеки переконатись, чи не перебільшую, чи справді книги "Школи" такі гарні. )

P.S.  Хоч у нашій бібліотеці й немає "Основ швидкочитання" та "Основ швидкомислення", знаю, у кого вони є й підкажу, до кого можна звернутись.

 

Цей день в АІСТорії

16 лютого - день, ніби-то нічим особливим не виділяється. Але на сторінці Календаря АІСТоричних дат назбиралось кілька яскравих подій, і це для мене можливість розповісти й про свою роботу зокрема. 

Нашій школі у серпні виповниться 36 років. І за цей час відбулось  багато всього різного й цікавого. Щоб віднайти згадку про це, треба докласти зусиль. Тому зафіксувати 2-3 події - це велика удача. 

Мені ж пощастило відшукати 4 (!) події, які сталися в різні роки саме 16 лютого! 

Мене це дуже зацікавило, занурило у приємні спогади. Можливо, й вас також.

Це ж історія нашої школи )

Як додаток до листка з Календаря розгляньте, будь ласка, фотопідбірку.

 

подарункові НАДХОДЖЕННЯ до бібліотеки

Ми з вами завтра не зустрінемось, тому історію до Дня дарування книг (не плутати з Днем закоханих ) розповім сьогодні.

Це було наприкінці серпня 2007 року. Повертаюсь з відпустки, а на мене чекає подарунковий набір із 30 книжок. І яких книжок! Видані виключно українською! Українська і зарубіжна класика, історичні романи, сучасна література, оригінальна і перекладна.   До сьогодні – це унікальна колекція. Можу порівняти її, мабуть, з тими книгами, які виграла у 2023 році.

Підказка про тих, хто їх подарував, була на кожній книзі. І це дуже мудро, додавала значимості і робила проєкт унікальним.  

Громадський рух «Не будь байдужим!» об’єднав музикантів, які провели кілька концертних турів по містам України на підтримку української мови. У кожному місті школи отримували комплект із 30 україномовних книг.

Для України – теж дуже цікаві досвід. Це яскрава сторінка нашої історія. Зараз інформація доступніша, легко знайти дані про акцію "Не будь байдужим" у Вікіпедії. У 2007 році робити вибір говорити, спілкуватися, читати українською було значно важче, ніж сьогодні.

Я тоді не могла натішитися цими книгами. І оце вчора, коли зробила аудит, також раділа кожній книзі. Не відмовлю собі в задоволенні, перерахую ті видавництва, книги яких ми отримали в подарунок:  «Фоліо», "А.С.К." «Темпора», «А-ба-ба-га-ла-ма-га», «Школа», «Богдан» і «Веселка»

Побільше б таких подарунків ) і для всіх шкіл!

Дорогі мої читачі, ви ж здогадалися, чому пишу сьогодні, напередодні 14 лютого, коли відзначають Міжнародний день подарунків? Бо ж подарунки отримувати приємно завжди, з книгами - так само. І з радістю та вдячністю про це згадувати.

 

 

АІСТсамвидав _ книга спогадів про Романа Мельничука

4-й випуск під цією рубрикою присвячую книзі "Наш друг Ромка". 

Дванадцятого лютого 2015 року Валентина Петрівна Мельничук, вчителька нашої школи, отримала звістку, що в бою під Логвиново пропав її син Роман. Потім для родини почалися дні в очікуванні генетичної експертизи.

Ми теж чекали і сподівалися на диво. Серце розривалося  й у мам класних,  Юлії Миколаївни та Надії Семенівни. Пізніше Юлія Миколаївна сказала, що їй тоді трошки полегшало  , коли вона записала свої спогади. Виговорилася. 

На фото – цю книжечку, АІСТиний самвидав, тримає Надія Семенівна, коли Вінниця хоронила Рому 9 квітня 2015 року. Така є й у шкільній бібліотеці.

Знаєте, мені дуже хочеться, щоб її прочитало якомога більше людей, щоб знали, яким непростим, добрим і цікавим  був Рома.  Хочу, щоб крім паперового варіант книга була електронна версія, доступна всім в інтернеті. Підготовка вже на фінішній прямій. Отримаю дозвіл на її публікацію - і оприлюдню.

Тож нехай книга «Наш друг Ромка» залишається поки що в Закритих файлах, а про Рому, прошу, перегляньте відео. 

Він прожив 9000 днів. І сьогодні, 11 років тому, обірвалося його життя

 

АКТУАЛІЗАЦІЯ БІБЛІОТЕЧНИХ ФОНДІВ _ випуск 4

 Треба швидко написати про ці дві книжечки, бо знову від мене сховаються. Таке враження, що вони живуть своїм власним життям і не хочуть, щоб про них знали. Протягом року було у мене спроб 5 розповісти про актуалізацію бібліотечних фондів на їх прикладі, а коли приходив час надати докази їхньої корисності і необхідності  - ховаються

Отож, почнемо.

 

Не поспішайте осуджувати мене за те, що досі не позбавилась отієї, що зліва, а дочитайте до кінця, будь ласка.

Ці дві книжечки – вірші Романа Кухарука (1993 рік видання) і збірка поезії юних поетів «Первоцвіт» (видання 1984 року) – зберігались у фонді «Поезія для найменшечких» – відповідно під буквами К та П. 

Коли ж настала черга порядкувати в ньому, коли дійшла до «Первоцвіту», вже готова була відправити до ящика з макулатурою. А потім почала гортати книжку - і передумала.

Що ж мене зупинило?

Малюнок лелеки, вірш про лелек й вірші Романа Кухарука.

Моя пам’ять одразу ж здала коротенький тест на увагу: «Чи не цього Романа Кухарука яскраву й гарну книжечку «Йой» щойно тримала в руках?». Спойлер – цього. Допомогла Вікіпедія: український поет Роман Кухарук, автор збірки віршів «Йой», зростав у селі Зелений Гай Чернівецької області, звідки родом його мати.  А що написано дрібненьким шрифтом під іменем поета? Будь ласка, збільште фото.

Далі – більше. Бачу ім’я Юрія Бедрика. Книг його у шкільній бібліотеці, на жаль, немає. А цікава інформація про нього – є, на щастя ) Дякую за неї проєкту #ЖивіПисьменники.

То ж почав вимальовуватися у мене цікавий смачний проєктик: пошерстити в інтернеті вечір-другий, чи зможу відшукати інформацію про інших учасників цієї збірки. Всього там є 19 імен. Цікаво ж, як склалася їхня поетична доля.

А що робити з «Первоцвітом»?

Вилучаю його з дитячого фонду і додаю до книг, присвячених вивченню української літератури. Там вона буде чекати на тих, хто цікавиться, як зростали наші поети.

Ось такі у мене будні актуалізації бібліотечних фондів, яку проводжу за Рекомендаціями Міністерства культури та інформаційної політики України щодо актуалізації бібліотечних фондів у зв’язку зі збройною агресією російської федерації проти України

ПОЛИЦЯ для МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ

Про те, що книга Юрія Нікітінського «Дивні пригоди (не)дивної вчительки» подобається дітям, навіть не сумнівайтесь. Перевірено - і не один раз.

Вона дещо перегукується з «Веселими пригодами шкільних учителів», але зовсім по іншому побудована і оформлена, хоча гумору в ній теж багато. Більше 30 веселих історій про Тамарочку Петрівну, яка і є тією (не)дивною вчителькою. Вони невеличкі, в основному на пів сторінки. Це дуже зручно дітям, які не можуть одразу подужати довгі тексти і яким важливо дочитати до кінця історії. 

В даному випадку маємо ще й авторитетну думку психологині: "Маленька дитина чи не щодня стикається зі свідченнями своєї слабкості... Саме тому навіть дуже маленьких дітей веселить і приваблює, коли дорослий на деякий час відкидає свою "верхню" авторитетну позицію, і раптом як дитина грається або поводиться по дитячому".

І в цих словах психолога є відповідь на питання, чому ця книга буде корисна дорослим, чого вони зможуть навчитися.

В нашій школі, чесне слово, доводилось чути такі звертання колег один до одного «Оленочко Леонідівно» чи «Наталочко Миколаївно». Сама чула, як діти питали:  «Міс Лілічка, можна до вас?». Наша школа рухається в правильному напрямку, так? ) Колись Надія Семенівна Вітковська, безумовний авторитет для нашої школи, сказала: «Діти люблять молодих».  

То ж вам, юні майбутні педагоги,  і карти в руки ). 

АІСТина бібліотека - це...

... місце зустрічі випускників )

До дня Зустрічі з випускниками розповім таке.

За багаторічною традицією це свято відбувається в першу суботу лютого. Ще за 2 роки до повномасштабного вторгнення через карантинні заходи ми вимушено від такого формату зустрічей відмовились. Коли школа відновила свої заняття в очному режиму у вересні 2020 року, однією з умов було обмеження відвідувань. До школи заборонялось зайти навіть батькам. Звичайно, за таких умов АІСТ вимушений був відмовитись від багатьох традиційних загальношкільних свят, а також  і від неформальних зустрічей у школі, для яких раніше ніяких обмежень не могло і бути.

А в мене є фотодокази того, що вони, зокрема, відбувались і в бібліотеці.

Найперша світлина – зроблена навесні 1998 року. Паша Степаненко - випускник 1994 року – був нечастим гостем школи. Мені здається, що це останній його візит в АІСТ (скажімо так, останній відомий для мене). 

Друга і третя світлина – із  зустрічі 2004 року. На одній зліва від мене – Костя Пахомов, справа Тіма Рябовол і Сергій Шувалов, мої учні. А на диванчику ми з Нінулею Степаненко. (Так, ви не помилились, це інше приміщення)

Після 24 лютого 2022 року очні навчання поновились далеко не одразу, обмеження від карантину зникли, але проводити великі зустрічі і сповіщати про них на широкий загал ми поки що не наважуємось. А от ініціативу випускників прийти до школи підтримуємо і завжди раді їх бачити. Наймолодших, 2025 року, випускників Ірина Борисівна, класна мама, привела до бібліотеки на зустріч з міс Лілею, де з задоволенням послухала їхні розповіді про нове студентське життя і я )

Ще й здогадалася зробити кілька знімків собі і школі на згадку )

АІСТорія

За кращих часів наша школа б зараз готувалася до Зустрічі випускників.

Колись ми обов’язково відновимо цю традицію. А зараз дуже важливо прислухатися до того, що необхідно нашим випускникам на фронті. Миколі Савєльєву (випуск 2007) та його побратимам потрібне нове авто.

Ми ж знаємо, що робити, так?

Таємниці, пригоди і загадки в художній літературі

Писатиму по гарячих слідах. Якщо я помиляюсь, так і скажіть.

Це ж очевидно, що до книжки, в назві якої є слова «таємниця», «пригода», «загадка» або їхні похідні на кшталт «таємний» або «пригодницький», рука потягнеться охочіше? Так? Чи це мені тільки здається, бо самій подобаються таємниці і пригоди?

А тому вчора вирішила зробити маленьке дослідження: «В назвах скількох книг зустрічаються ці слова?» Додам важливе уточнення – в книгах АІСТиної бібліотеки. Тому ви не зустрінете тут «Таємничого саду» Френсіс Г. Бернетт, на жаль.

Спочатку, чесно кажучи, мене цікавили тільки ТАЄМНИЦЯ і ТАЄМНЕ. Але перша ж виписана назва заставила мене розділяти на дві колонки ТАЄМНИЦІ  і  ПРИГОДИ.

В цьому так званому моєму дослідженні не вистачає одного. Я не підрахувала загальної кількості книжок, серед яких робила аудит. А ще цікаво порівняти, як обирали ці слова письменники 19, 20 і 21 століть, хто більше. А ще цікаво буде попрацювати з літературою для дорослих, і з книгами науково-популярного жанру. Але це вже іншим разом.

Скажу більше. У мене навіть з’явилася ідея літературної гри. І про це теж іншим разом поговоримо.

Щодо аудиту… Працюючи коло полиць і вишукуючи ТАЄМНИЦІ  і  ПРИГОДИ, фактично побачила батл. Тому що це лише наприкінці ПРИГОДИ вирвались вперед. А між тим деякий час ТАЄМНИЦІ  лідирували. Десь на десятій позиції зрівнялися. Важко в це повірити, еге ж?

І якщо вже на те пішло, час потратила не даремно. Ця інформація знадобиться ще для однієї справи, про яку теж розповім іншим разом, і можливо, дуже скоро.

 Дякую за терпіння. Далі буде… 

P.S. Забула про слово ЗАГАДКА. Зустрілося мені лише в назві однієї книги.