Кажуть, що шлях до лікування починається, коли хворий визнає свою хворобу і
цим підтверджує бажання вилікуватися.
Добре. Визнаю. Я хворію на цундоку.
Книги на фото справа – чекають на мене вдома; ті, що зліва – на роботі.
Чекають, коли їх прочитаю. І знаю, що треба зупинитися, а не можу. Книги теж
мають здатність бути розкупленими. От, наприклад, «Веселі історії домашніх
тварин» вдалося віднайти далеко не одразу, не з першої, не з другої і навіть не
з третьої спроби. Я вже навчена. Краще купити – і нехай вона чекає на мене на
поличці. А то буде так, як вийшло у мене з книгами Франсуази Буше. Вона працює
приблизно у тому ж жанрі, що й Джеймс Кемпбелл.
Якби у мене був собака або якби мій кіт умів говорити, він би сказав і зробив
точнісінько, як на цьому малюнку.
Де взяла цей малюнок, коли і на якому сайті - навіть не намагатимусь згадати. На жаль, не можу сказати, хто автор. Він - мій однодумець )
Немає коментарів:
Дописати коментар