Булінг – болюча тема для сучасного суспільства. На цю тему пишуться книги і проводяться семінари.
За мого радянського дитинства такого слова не знали. Явище, звичайно, було.
Воно надзвичайно трагічно і яскраво описано в «Опудалі» Володимира Желєзнікова.
В нашій бібліотеці є український переклад Ганни Пашко. Але навряд чи зараз, під
час війни, чи після її закінчення
українські батьки та вчителі будуть звертатися за досвідом до російського
письменства, навіть якщо цей досвід радянський. На перегляд прекрасного фільму
«Опудало», знятого прекрасним режисером Роланом Биковим, неодмінно накладеться
наш досвід війни. Ми будемо шукати там витоки звірства та
нелюдського ставлення до подібних собі.
Хоча булінг немає національності і кордонами однієї країни не обмежується.
АІСТиній бібліотеці бракує сучасних книг на цю тему. Що ж
тоді можу запропонувати колегам?
Для початку – дві книги.
Почну з мого улюбленого Віктора Близнеця, з його повісті «Женя і Синько»,
виданої у 1974 році. Згадую про рік видання не випадково, книга писалася у
часи, коли – як пише Вікіпедія – існувало неписане правило, що читання
трагічних творів шкідливе для дитячої психіки.
Головну героїню Женю час від часу
переслідує однокласник Бен з товаришами. Вони живуть у сусідніх будинкам, у них
спільний двір для ігор, і Женя охоче приєднується до хлопчачих війн. Товаришам
Бена це не подобається, але їх дивує, що той ніби пасує перед дівчиськом. Зате у
школі Жені перепадає інколи від Бена та й після уроків його банда не проти
поганяти дівчинку, вигукуючи образливі слова.
Але Близнець чітко дає зрозуміти, що Бен просто-напросто симпатизує Жені. Хтось
скаже, що таку поведінку переслідуванням не назвеш.
Тому відкладаємо повість «Женя і Синько» і розпочинаємо перечитувати «Дивовижні
пригоди у Лісовій школі» Всеволода Нестайка. Ще одне поле для досліджень і
привід поговорити про булінг.
Все в школі ідеально: вчителі та
учні. Але є один класичний хуліган
Вовчик Вовченко. У першій книзі «Сонце серед ночі» він робив життя своїх
однокласників по Лісовій школі нестерпним, до всіх чіплявся, всіх дражнив, з
усіх глузував. І куснути за вушка чи хвіст міг. Найбільше потерпали зайчик Кося
Вухань та їжачок Колько Колючка. Але саме вони прийшли на допомогу Вовчику,
коли той потрапив у халепу, коли потрапив у рабство до шакала Бацили. Бацила
мало не зробив із нього злодія. Історія закінчилася добре, і Вовчик ніби-то
розкаявся, пообіцяв ніколи більше так не робити. Однокласники були добрими і
все йому пробачили.
Але далі ставало все гірше. Вовчик подружився із лисеням Рудиком
Лисовенком. Вони стали сильніші і показали себе у повній красі, коли у їхньому класі з’явився
новенький, котик Вася Кицин. Третя книга пригод «Секрет Васі Кицина» вважаю
ідеальною для розмови про булінг. І вас, дорогі читачі, прошу бути уважними. Все, як
книжка пише. У класі з’являється новенький, руденький котик. Дівчаткам
сподобався, тому що був пухнастим і гарненьким. Вчителі були в захваті від його
навчальних успіхів. А це дратувало Вовчика та Рудика ще більше.
Позиція жертви та його переслідувань зрозуміла. Але в кожному конфлікті є
ще трєтя сторона – глядачі. І тому вважаю, що 3 книга ідеально розписує, як
говорити саме з глядачами.
Для прикладу.
Головні герої Колько Колючка та Кося Вухань натерпілися від Вовчика
найбільше (перша книга), вони знають на своїй шкурі, як це образливо. І що вони
роблять, коли у такому становищі опиняється новенький Вася Кицин?
Не всі однокласники Васі так себе ведуть. Є ті, діють рішучіше і стають на його захист, що підтверджують подальші події казки, але тут ставлю крапку, дорогі читачі, щоб не нав'язувати своє бачення.
Пошуки продовжуватиму.
Дякую, що дочитали.