Білі плями в українському книжковому просторі

Вчергове впорядковуючи українську дореволюційну літературу, опиняюсь з явищем, якому поки що не можу дати назву.

Слідкуйте за руками. Прикладаємо пальчик до першої книги на поличці української класики в АІСТиній бібліотеці, умовно, звичайно.

Це – Васильченко.

Наступна - Вовчок

Ведемо пальчик далі. Дійшли до букви «Г».

Глібов, Грабовський, Гребінка, Грінченко.

Наступна буква «Д». Є одна книга, тобто один автор.

 Дніпрова чайка.

Зафіксували і рухаємось далі.

Буква «Е» - немає авторів, прізвище яких починається з цієї букви.

Буква «Є» - немає.

Букви «Ж», «З», «І» - відсутні. (Букви «Й» та «И», звісно, до уваги не беремо, а збірка творів М. Йохансена, якби вона була в АІСТиній бібліотеці, потрапила б до відділу української літератури 1917-1991 років).

Зате кількість авторів на букву «К» - вражає. Золотошукачі сказали би: «Клондайк». І які імена!

Карпенко-Карий

Квітка-Основ’яненко

Кобилянська

Котляревський

Коцюбинський

Кропивницький

Куліш

У її формуванні, як і всього АІСТиного бібліотечного фонду, величезну роль зіграв і продовжує грати випадок. Тому вирішила я за допомогою двох перших томи з п’яти «Української літературної енциклопедії», які є в моєму розпорядженні, провести дослідження. Мала на меті перевірити, наскільки повним наше зібрання, чи не «загубилися» українські класики.

З олівцем в руках літера за літерою, сторінка за сторінкою гортала енциклопедії.

Маю надію, що на АІСТину полицю колись-таки потраплять твори, наприклад,  Григоровича-Барського, Гулака-Артемовського, Драгоманових. Може, чиєсь ім'я прогледіла, може, чиєсь ім'я не потрапило до цих енциклопедій (їх роки видання 1988 та 1990), може, на нас попереду чекає велике відкриття.

Повертаюсь до початку свого посту. Чи не погодитеся ви зі словом «феномен»?