КНИГА ГЕРОЇВ НАШОЇ КРАЇНИ

Мені не вперше, на жаль, доводиться виконувати подібну роботу. Серед наших учнів і серед випускників є втрати. І згорьовані рідні інколи просять віднайти у шкільному архіві фото та відео, які б нагадали їм про шкільні часи.

Про те, що наш випускник Олексій Некрасов загинув на фронті, ми з колегами  дізналися, на жаль, із шкільного чату вже після похорону. Я бачила його фотографію в «Вінницькому ІнформБюро», але не впізнала.

Інформації про Олексія у відкритих джерелах дуже мало. Від імені школи напишу кілька слів.

У нас є традиція. Випускники, закінчуючи школу, залишають нам на згадку про себе рушник. На ньому вишиті слова подяки або побажання – хто і що відчуває на момент розставання зі школою.

Наш герой написав: «Дякую улюбленій школі».  Через два роки на Зустрічі випускників, продовжуючи думку «Якби знову почати», написав: «Я б обрав школу АІСТ».

Бажаю всім школам мати таких вдячних випускників.

Справдилися слова Наталі Йосипівни П’яст, що Олексій  вміє цінити все, що робить для нього школа.

Восени 2002 року, коли Олексій був в одинадцятому класі, померла його мама. Уявіть собі, як важко було хлопцеві, в якій непростій ситуації він опинився, як йому непросто було справитися зі своїми емоціями.  В результаті – виник конфлікт з учителем, і навчання Олексія в АІСТі було під питанням. І тут на захист хлопця стали – крім багатьох учителів -  його однокласники. Вони стояли за нього горою. Це в першу чергу заслуга самого Олексія. Хіба захищають того, кого не цінують? Значить, відчували в ньому добро, за яке треба боротися.

Пам’ять підводить усіх. І дітей і дорослих. На жаль, зараз у мене зовсім мало фактів про Льошу.

Офіційний наказ про його зарахування до складу 9 класу датований 16 січня 2001 року.

У класі на той момент було двоє новеньких, Олексій та Сашко Казьмірук. Вони й здружилися. Ігор Йосипович одразу ж згадав про це, коли ми у нашому шкільному чаті прочитали про похорон.

Через пару місяців - він серед акторів вистави «Жінки у житті Тараса Шевченка».

На екзамені з математики за 9 клас його відзначив Ігор Якович Клочко.

Є кілька фотографій з випуску 9 класу.

Олександр Петрович Ігнатьєв згадував (це можна прочитати з протоколу колегії), що літом після 9 класу Олексій працював як віл, надолужуючи  пропущене з англійської мови. Вчитель назвав його працьовитим  і здібним.

Женя Ободянський згадав, як Анатолій Іванович називав Олексія Діджеєм Нексом.

10 клас сфотографувався на шкільному ґаночку. І серед радісних однокласників – усміхнений Олексій.

Під час свята Останнього Дзвоника на сцені він сидить у другому ряду, виглядає з-за плеча Тоні Шевченко. Зате гарно видно на фото вальсу.

Далі у фотохроніці – фото з Випуску. І останні  у нашій підбірці – фото із Зустрічі випускників 2005 року.

Маю надію, що у шкільному архіві відшукаю ще якісь матеріали. І тоді обов’язково напишу.

Ви теж звернули увагу, що загинув Олексій у 2023 році, а поховали його у 2025?

День кросворда

До кінця року залишилося 9 робочих днів. Закінчується і мій Тематичний цикл, у ньому лише 4 пустих клітинки. Тому можу спокійно зробити крок в сторону і поговорити про … кросворд.

Здається, що він був завжди, але це на так. Відома людина, що першою створила головоломку, яку пізніше назвуть звичним для нас словом. І відома дата, коли був надруковано перший кросворд. Це сталося 21 грудня 1913 року в недульному додатку "Fun" до газети "New York Word". Автор першого кросворду - журналіст артур Уінн. 

О, ці дивні збіги! 

21 грудня 2025 року теж припадає на неділю. 

Щоб відзначити Crossword Puzzle Day, є два варіанти: або розгадати кросворд, або його скласти. Я обрала другий варіант. Подивилась виставу 4 класу - і розтанула, як крижинка у серці Кая )

Така славна вистава. В ній було те, що ціную останнім часом: спокій режисера, відсутність паніки та страху перед помилкою, забутою реплікою чи паузою перед виходом актора на сцену. А ще впевнені у собі діти, які хвилюються, звичайно, але не бояться. Ми, глядачі, записуємо в актив Наталі Миколаївні Зорьці ще одну прекрасний спектакль.  Маємо динамічну виставу, над створеннями якої працював великий учительський колектив: класні мами Олена Леонідівна та Наталя Романівна, Людмила Василівна, хореограф, Олена Миколаївна, учитель музики й Таїса Олександрівна, учитель малювання. 

В результаті ми побачили таке динамічне дійство, що захотілося дати невеличкий фідбек у вигляді кросворду. Питання ніби й не складні, але на більшість з них відповісти зможуть тільки ті, хто бачив виставу. Сьогодні це були батьки, а на наступному тижні зіграють і для учнів.

               Назвіть фамілію автора.

Яка роль у Таїсії Олександрівни?

Який предмет спотворював дійсність?

Де живе Снігова Королева?

Скільки четвертокласниць були Гердами?

Скільки четвертокласників були Каями?

 Скільки всього було розбійників?

Що залишила собі Маленька Розбійниця: плащик, шапку чи муфточку?

Яке слово з крижинок мав скласти Кай за завданням Снігової Королеви?

Скільки Сніжинок танцювало на сцені?

З ким порівняла акторів Ірина Михайлівна?

Знаєте відповіді? Прошу заповнити і розгадати кросворд.

ШЛЯХИ КНИГ _ випуск 6

Розповім про своє маленьке лінгвістичне дослідження.

Про те, що українське «кіт» - схоже на англійське «cat» - знають якщо не всі, то більшість точно.

А от про те, як називають угорці ці дивовижні створіння, дізналася у далекому січні 2001 року під час ювілейної конференції. Гості АІСТа, учні та вчителі будапештської «Rodgers-Schoоl», були в захваті від нашої шкільної кішки Машки. Я тримала її на руках, а вони гладили її й говорили приблизно «Мачка, Мачка». Мені здавалось, що вони намагаються вимовити її ім’я, а потім з’ясувалось, що то так звучить «кішка» угорською мовою.

І ось, тримаючи в руках книгу, видану словацьким видавництвом з Братислави, маю доказ, що й словаки приблизно так кажуть.

Маючи в помічниках пана Гугла, легко перевірити, як звучить «кіт, кішка» іншими мовами. Не знаю, чи вистачить у вас терпіння.

Спробую коротко. Якщо почати з англійців і йти зліва направо по карті, то північні країни – Франція, Данія, Нідерланди, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Латвія, Литва, Естонія – і далі, спускаючись вниз – Німеччина, Польша, Чехія, Болгарія, Білорусія і ми, Україна, – використовуємо приблизно однакове «кіт, кішка, cat».

Південь Європи – Іспанія, Італія, Сицилія, Мальта, Португалія – використовують іншу групу слів «gattu, gatto, gato, gattus».

Порівняйте, будь ласка, як "кіт, кішка" пишуться латиною "cattus". 

Ще цікаву форму виявила в румунській мові – «pisika». Для повного дослідження часу було мало, випадково натиснула на курдську мову, у них схоже на цей варіант «pisîk».

І знайомий вже нам словацький варіант «mačka» є в албанській, словенській, боснійській, македонській, сербській, угорській, хорватській мовах. А ще – увага! – у циганській та татарській.

Оце мене занесло, так? Але так цікаво!!! 

ПОЛИЦЯ для БІБЛІОТЕКАРІВ

На щастя, про веселе життя шкільних бібліотекарок Джеймс Кемпбелл книгу не написав. 

Але присвятив їм кілька цікавих та важливих сторінок у своїй книзі про вчителів (дивись попередню публікацію). Написано славно. З крапелькою іронії і майже з любов’ю )

Щоб дізнатися, як живуть шкільні бібліотекарки, спочатку ми прочитаємо, що таке бібліотеки взагалі. Потім нам підкажуть, на якій сторінці написано про шкільні бібліотеки. А вже звідти нас перенаправлять до розділу «Шкільні бібліотекарки».

Це трошки схоже на своєрідний квест.

Ніби-то не маю права розмістити в інтернеті без дозволу скани сторінок книги Джеймса Кемпбелла. Тож запрошую до бібліотеки ).

Але маленький шматочок все-таки додам, щоб ви зрозуміли тон автора

 На Поличку для майбутніх вчителів попросилась книжка Джеймса Кемпбелла і Роба Джонса «Веселе життя шкільних учителів».

Не дивуйтесь. Це така книжка, що може за себе постояти і нав’язатися комусь теж їй під силу.

Ще до повномасштабного вторгнення мене з нею познайомила Наталя Йосипівна П’яст зі своїм старшим сином Вовчиком. Він був від неї у захваті. Знайомство закінчилось тим, що й собі придбала примірник. Вона у мене прописана у розділі «Від поганого настрою». Зараз дивлюся на неї трошки під іншим кутом і вже сумніваюсь, чи будуть від неї у захваті учителі. Ті, у кого гарне почуття гумору – безперечно. Хоча, якщо у когось із колег настрій не дуже добрий, можливо, брати її до рук не варто. Тим більше, коли книга чесно попереджає, що якраз учителям її читати не можна. Як сказала Ірина Борисівна, "гумор не завжди вдалий".

Ви вже здогадались, так? Життя вчителів, зображене в книзі, не таке вже й веселе. І причин посміятися з нього автори знайшли немало.

Колись був популярним вираз «на грані фолу». Гумор «Веселого життя шкільних учителів» - на грані абсурду.

Тут би згодилося придумати назву для цього типу літератури. Це якась гримуча суміш гумору, абсурду, натуралізму, відвертості там, де багато хто змовчав би. Ще й лексика подекуди далеко не літературна.

Недоліків можна назбирати аж бігом.

Але от у чому парадокс. Коли почала готувати публікацію, поруч зі мною була міс Ліля. І мені було цікаве, яке враження на неї справить книга. Відкривала навмання і зачитувала уривки. Що вам сказати? Ми з нею добряче насміялися.

Може, саме у цьому секрет книги? Може, це головне?

Береш її до рук, щоб пропісочити авторів за неповагу до вчителів, а закінчуєш щирим сміхом. Так, були шматки тексту, коли ми робили паузу і казали одна одній: «Це невдалий жарт».

Але ж як нам було весело!

ЖИТТЯ ПІДКАЖЕ _ випуск 3

Взагалі-то життя мені не просто підказує. Воно кричить з усіх полиць супермаркетів з новорічними іграшками та прикрасами: «Скоро Новий Рік!!!»

Тож настав час мені подумати про те, як прикрасити АІСТину бібліотеку. Є у мене традиційний набір декору, але ж хочеться чогось новенького. А де його взяти, оте новеньке?

Зокрема, ось тут, на сторінках фейсбук-групи «BEAUTIFUL  ILLUSTRATIONS».

Це цікава група. Спочатку мені здалося, що вона створена моїми співвітчизниками, якщо за обкладинку взято ілюстрацію української художниці Валентини Мельниченко. Тепер маю сумніви. В ній друкується багато робіт іноземних художників, і автори дописів - також іноземці.

Але незалежно від того, хто створив групу, матеріали в ній публікуються неймовірні.

У мене вже дещо підготовлене до публікації. Цим прикрашу вільні робочі поверхні бібліотеки.

На цій віртуальній листівці - чотири картинки, які першими мені відкрились. Вам, впевнена, завантажиться інша підбірка. Але цікаво буде в любому випадку. Цікаво, гарно, неймовірно.

Мені потрібно ще добре вивчити пости цієї групи, щоб зрозуміти – це картини, листівки чи саме ілюстрації до книг. З українськими роботами розібратися легко. Роботи Костя Лавра чи Валентини Мельниченко легко ідентифікувати саме як ілюстрації. Адже мене ж цікавлять саме ілюстрації. Для дитячої літератури – це необхідний образотворчий фон для кращого сприйняття тексту. А от як бути з зарубіжними митцями-ілюстраторами? І взагалі треба навести лад в публікаціях на цю тему. А то є у мене мітки "Віртуальна галерея" та "Ілюстратори". В чому різниця? 

Далі буде обов'язково

ЧИТАЄМО РАЗОМ _ А.С.Байєт "Одержимість"

Хочу розділити з вами своє захоплення романом англійської письменниці А.С.Байєт «Одержимість» у перекладі Ярослави Стріх. За цю книгу дякую Ірині Борисівні Мартинюк. Зараз десь на середині книги. Вона велика, на 750 сторінок, і створена для неспішного читання. Смакую нею повільно. Оце дійшла до опису повітря і думаю, якщо мене вразило, може, й вам сподобається?

…Наша мова не створена для того, щоб описувати відмінності між повітрям у різних місцях: ми ризикуємо впасти в пустий ліризм чи неточні метафори, тож не порівнюватиму повітря ані з вином, ані з кришталем, хоча і те, і те спадає на думку. Я дихав повітрям Монблана – холодним, ясним, чистим повітрям, що віє з далеких льодовиків, чистим, як ті сніги, з ноткою соснової смоли і трав з високих лук. Це «прозоре повітря», як писав Шекспір, - повітря, в якому все тане; повітря тонкощів, недосяжних для наших органів чуття. Йоркширське повітря, повітря пустищ, не має тієї кришталевої ясності – воно живе, рухається, як води, що прокладають собі шлях вересовими рівнинами, і повітря тече разом із ними. Це видиме повітря – можна побачити, як воно плине, у річках і лініях на спинах лисих каменів, - воно здіймається повітряними фонтанчиками і мріє над пустищем, коли стоїть спека. А його запах – різкий, незабутній – чистий дощ, привид давнього дров’яного диму – і холодна чистота води у струмку – й ще щось тонке і самобутнє – ох, я не можу описати цього повітря, воно розширює розум у нас у голові й дарує, на мою думку, додаткові чуття, про які доти, до прибуття на ці висоти й обшири, людина не здогадується. 

Образ священнослужитів у дитячій літературі - випуск 3

Підготовка до відкритого уроку відсунула на другий план мою роботу над блогом. І зараз повертаюся до інший публікацій, не пов'язаних з Бібліотечним календарем. 

Наприклад, сьогодні поговоримо про те, як зображуються священнослужителі в літературі для дітей.

Непроста і цікава тема.

Знайомтесь, гарна дитяча книжечка. Детектив Ханни Пек "Справа для Кейт" від Видавництва Старого Лева. 

Ілюстрації також належать Ханні Пек. 

Сюжет - на північ рухається поїзд, у якому  небагато пасажирів, а тому кожен ніби на долоні. Серед них є священник. Книжка невеличка, про кожного сказано буквально кілька влучних слів, які підкріплюються малюнками.

 У пасажирів починають пропадати речі, і їх розшукати береться дівчинка Кейт. 

Священник - дуже приємний дідусь, його Кейт бачила - у бібліотеці (запам'ятаємо і обов'язково пізніше додамо до нашого Віртуального зібрання). Ми навіть знаємо його вираз: "Хто любить гроші, не має їх досить".

Але скажу вже як є, вибачте. Коли вже ТАК описувати, то вже краще ніяк. Ну невже ТАК необхідно було писати, що "ніщо не розганяє паству швидше, ніж несподіваний прихід Святого Духа"? Так, священник теж людина, і в його організмі відбуваються процеси травлення такі самі, як і в кожної людини. І виділення газів його турбує так само, як інших людей. Нащо ж називати це Святим Духом? Але можу я чогось не розумію? Невже я ханжа і не розумію гумору?  Або не встигаю за сучасними тенденціями? Ми ж живемо в час, коли спокійно видаються книги про туалети, про того ж самого детектива Дупку.

Адже в усьому іншому - прекрасна книга, яку береш в руки - і не випускає до тих пір, поки не закриєш останню книжку. Це ж Видавництво Старого Лева - там все зроблено до діла - і переклад, і дизайн, і якість ілюстрацій.  

Побачимо, що скаже моя фокусна група )