Люблю колекціонувати збіги.
Його вибір мене вразив. Дуже рідко хто бере читати цю книгу. Видана у 1992 році "Веселкою", вона програє сучасним виданням у всьому: ілюстрації, папір, обкладинка. Сучасні читачі люблять яскравіші та новіші видання.
А десь через годину, коли читала про Тараса Прохаська ("ЖИВІ. Зрозуміти українську літературу" Олександра та Павла Михедів), дізналася, що казки Пройслера - його улюблені з дитинства книги.
Ми не бачились з 3 червня. Що зі мною трапилося за цей час?
По перше, збирала підручники. Майже всі класи відзвітували, в цілому задоволена. Є деякі нюанси, але зараз не до них.
По третє, занурилася у світ української літератури. Роблю це разом з запорізькою книгою "ЖИВІ. Зрозуміти українську літературу" Олександра та Павла Михеда. Завдяки їй потягнулася до дитячої прози Григора Тютюнника. І тепер "Степова казка" - мій фаворит у цьому навчальному році. Про це буде інший пост.
В четверте, нову книжку я таки придбала, але лише тому, що боялася втратити букси у Спільноті Видавництва Старого Лева.
В п'яте, і на цьому зупинюся, бо дуже багато говорю, а ви вже втомилися.
Мене запросили на Випускний вечір 4 класу. Мене так вразила атмосфера свята, що отриманий творчий імпульс я реалізувала у веб-квесті, присвяченому цій події. Такий класний матеріал зібрала на святі, що гріх було не скористатися. Та й "прокачати свої скіли" ) давно треба було. Останній веб-квест я створила задовго до повномасштабного вторгнення. Боялася, що втратила свої навички, але ні, руки пам'ятають.
Що з того вийшло - вирішувати вам. Готові до веб-квесту?
Створити онлайн-путівник для мене вже не є складною справою. Найбільше для моїх задач підходить сервіс Genially. Руку набила, можна сказати.
І пишу про це не для того, щоб похвалитися.
Створити - легко, складніше - не забувати доповнювати і оновлювати інформацію.
Кінець навчального року найкращий час для підведення підсумків.
То ж запрошую погортати нові сторінки старих путівників.
Відеогалерея "Книги, що говорять
У виборі героїв для рубрики "Імена із забуття" часто орієнтуюсь на публікації у Фейсбуці. Так, Фейсбук - це гігантська рулетка. ніколи не знаєш, що на тебе чекає сумне чи веселе, трагічне чи комічне; те, що подарує тобі крила чи те, що допоможе у професійному плані.
Випадок тут грає далеко не останню роль. Думаю, Карл Юнг назвав би Фейсбук колективним підсвідомим.
Сподіваюсь, ніхто мене не засудить за такий специфічний підхід до вибору.
Планую поновити знайомство, переслухати "Сивого капітана". Читаючи цю книгу у дитинстві, уявляла головного героя схожим на Капітана Немо із "20 000 тисяч льє під водою".
І в АІСТиній бібліотеці дещо є. Не всі твори, про які згадують автори публікацій, але скласти власну думку, тримаючи книги в руках, можна. Запрошую до бібліотеки )
Оце перебирала старі журнали, серед них - "Пізнайко" за 1999 рік. А в №5 - на 3 сторінці - читайте, вам сподобається )
Було у мене кілька спроб підсунути «Піратські історії» читачам.
І тоді вирішила прочитати книгу самостійно і скласти власне враження.
Що вам сказати? Вона дуже класна!
У книзі 17 оповідань. Звичайно, всі вони про піратів. І всі вони дуже повчальні. Автори (їх аж шестеро) спробували на такому непростому матеріалі вибудувати ситуації, які б ненав’язливо підказали дітям,
що не треба боятися найсильніших, а в конкурсі з піратських дражнилок можна виграти за допомогою компліментів;
що цивільному кораблю, який везе на продаж різні види твердого сиру, можна перемогти голодних піратів, просто нагодувавши їх;
що важливо вміти читати, і тоді ваш корабель не заберуть на штрафмайданчик.
Найбільше мені сподобалася історія про пірата, який любив читати. В ній йдеться про те, які уроки ми беремо одне в одного і як важливо не пропустити мимо вух те, чому тебе вчать.
Кияни – це такий народ! Його бий. А він все танцюватиме!...
Хто не злякається довгої публікації та дочитає до кінця, дізнається, кому належить цитата і з якого вона твору.
В останню неділю травня кияни відзначають День міста. Це одна із «плавучих» дат. Першими «поздоровили» жителів Києва бомбардуванням ненаситні до крові сусіди з півдня та сходу. Дісталося й іншим областям України. В такі моменти не до святкувань.
Я готувала публікацію, починаючи складати власний список улюблених (і не тільки) творів, події яких відбуваються у Києві. До наступного року перелік виросте, дай Боже дожити.
Готові до перегляду перші зали Віртуальної галереї українських художників-ілюстраторів. Готую до відкриття інші: гортаю сторінки інтернет-ресурсів, шукаю матеріал в АІСТиній бібліотеці. В першу чергу орієнтуюсь на фонд нашої бібліотеки.
Світ ілюстрації такий захопливий, що я себе ледве стримую. Інакше б гості цього блогу тільки про нього й читали. Їх "рятує" мій інтерес до інших тем, книг і людей.
Минуло два тижні з моменту оголошення про відкриття онлайн-галереї, і за цей час додались зали, присвячені Вікторії Ковальчук та Тетяні Юрченко.
Останнє ім'я для мене - взагалі загадка. Інформації - майже нуль.
Якщо щось про неї знаєте - дайте, будь ласка, знати.
У людини однозначно був (є?) талант.
