Вітаю з Днем гумору!

Щоб підняти вам настрій, знайшла кілька гарних історій у книзі Дмитра Стельмаха «Скелети в письменницьких шафах». Ще до кінця її не дочитала, тому поки що сказати не можу, які-такі скелети там сховані. Нічого кровожерливого наче в книзі немає. Кілька історій переповім. 

Історія 1 – про Юрія Івановича Мальованого *

За часів навчання Дмитра Стельмаха у київській школі №92, колишній Колегії Павла Галагана, директором і вчителем математики був Юрій Іванович Мальований. Його любили за м’якість, справедливість і чарівне почуття гумору. Почувши чиюсь неправильну відповідь, Юрій Іванович міг просто перед класною дошкою лягти на підлогу, скласти руки на грудях і мовити:

-         Я вмер.

 

Історія 2 – теж про Юрія Івановича.

Перевіряючи, як поводяться старшокласники не перервах, Юрій Іванович ніколи не сварив курців, а казав отак:

- Та витягни ж цигарку з кишені, бо дірку пропалиш.

 

* Маємо за честь вважати Юрія Івановича добрий другом нашої школи. Після 10 років директорства він перейшов на наукову роботу. Зараз Юрій Іванович - вчений секретар Відділення загальної середньої освіти НАПН України, член-кореспондент академії. Вперше він побував у нас в гостях у 1998 році, на Міжнародній конференції з питань демократичної освіти IDEC. Потім – 2003, 2011.  Завдяки його допомозі школа АІСТ співпрацювала з Педагогічною Академією України.

Історія 3 – про капелюхи

Додаткові уроки української мови Дмитру Стельмаху давала Надія Дмитрівна Коваленко. Вона мала гарне почуття гумору. Одного разу розповіла про людей, з якими їхала в тролейбсусі. Їх розсмішило слово «Капелюхи»:

-         Эт чё такое?

-         Это шляпный магазин – чемно пояснила російською Надія

Дмитрівна.

-         Так че ж было нормальным словом не написать – «Шляпы»?

-     А кто вам сказал, что «шляпы» - нормальное слово? – парирувала Надія Дмитрівна. – Странное такое. Сначала шипит, а потом ляпает…

Пасажири, які чули цю розмову, довго реготали…

 

Історія 4 – про Максима Рильського та його онука Тараса.

Малим Тарас був дуже рухливим і активним. «Бігав, стрибав, видирався на дідові плечі, не спитавши, чи має дід бажання гратися з онуком, чи ні. І не вмовкав ані на хвилю – говорив, говорив, говорив…» Зараз про таку дитину б сказали – гіперактивний. А тоді дід не витримав і гримнув:

-         Та замовкни вже!

Минуло секунд із двадцять, і малий спитав:

-         А дихати можна?

Дайджест №5 _ CATs

 Коли ж писати про котів, як не в березні, навіть якщо це останній день місяця?

А в даному випадку мені багато писати і не треба. Запрошую вас познайомитися з дайджестом №5, присвяченим пухнастим улюбленцям.

Що у ньому?

1. Невеличка гра, більше схожа на знайомство з ілюстраціями від видавництва «Веселка»;
2. Калейдоскоп «Black cat»  із книги «Шептуха», яку написала Горіха Зерня;
3. Лінк на оновлену віртуальну виставку «Березнева котоманія»;

З приводу «Знаменитих котів» - прийму ваші заперечення, якщо поставите під сумнів таку характеристику. Але при одній умові – запропонуйте своїх знаменитих котиків, а перед тим обов’язково познайомтесь з Інжиром, найкнижковішим котом України та Саймоном, британським котом, у якого 11 (!!!) мільйонів підписників на Фейсбуці.

Що стосується «Товариства бібліотечних котів», неофіційно двічі у ньому перебувала. З 2000 р. по 2003 р. і в  листопаді-грудні 2017 р. Цікаві були роки. Колись розповім )

Повертаюсь після канікул з публікацією про Михайла Івановича Терещенка. День його народження – за новим стилем – припадає саме на сьогодні.

Від 13 березня, з нашого Шевченківського свята, як мінімум двічі на день проходжу повз портрети, що є частиною проєкту 7 класу. Після знайомства з книгою «Михайло Іванович Терещенко. Перший олігарх» дивлюся на деякі з них іншими очима. Богдан та Варвара Ханенки, Микола Терещенко є героями цього твору.

Якщо взяти за приклад практику БараБуки і підібрати теги до книги, як мінімум було би так:

-         Тримати слово:  основа успішного бізнесу;

-         Кохання: на що заради коханих жінок піде чоловік

-         Порада батькам: як "тримати в руках" дорослого сина

-         Меценатство  та благодійність: як залишити своє ім’я в народній пам’яті.

Ця книга – з книжкового фонду Анни Шнайдер, яким маємо можливість користуватись. Рекомендую ) Книга написана дуже легко і читається легко.

Мене дещо спантеличило останнє речення спогадів і мовчання Інтернету з цього приводу, але то вже інша історія.

21 березня - День висадки дерев

А об’єктивні причини такі: сьогодні – День висадки дерев. Не плутайте, будь ласка, з Міжнародним днем лісів, який теж відзначають сьогодні. Обидві дати надзвичайно важливі.

Але якщо братися за історію нашої школи, ближче нам День посадки дерев. Якщо у вас буде час і бажання,  перегляньте сторінку Вікіпедії, йому присвячену. Особливо смачний у ній розділ «Навколо світу», де пропонується прогулянка різними країнами та різними континентами.  Дата 21 березня, звісно, не може бути однаковою в Україні та Намібії або Монголії.

У моїй оповіді найсмачнішою буде частина про горіх. Так-так, про горіх.

Дуже часто, проходячи повз вікно у нашій учительській, що виходить на ігровий майданчик нашої Стартової школи, задавала собі питання: скільки років потрібно, щоб виростити такого красеня? Мала на увазі горіх, який рятує літом у спеку, а навесні і восени дарує тінь і затишок.

Потім додалось ще одне питання – а хто його посадив?

Тепер знаю, що у цих задач було два шляхи вирішення, дуже короткий і довгий. Вас же не здивує, що я обрала другий, так? Ми ж не шукаємо легких доріг.

Почала я з перегляду шкільного фотоархіву. Знайшла фото №1, фото №2, фото №3, фото №4 – як докази того, що висаджувати дерева – давня і гарна традиція школи. А дитячий ігровий майданчик у кадр попадав рідко, а якщо й попадав, то обов’язково так, що неможливо роздивитись, чи є там горіх, чи немає.

Як ви думаєте, на фото №5 він є? От і мені важко зрозуміти, але допускаю, що скоріш за все немає, а якщо й є, то деревце дуже маленьке.

Пощастило мені, коли дійшла до Олімпійських ігор 2015 року. Там дуже чітко все видно. На фото №6 – загальний вигляд, а на фото № 7 – максимально наближений фрагмент з горіхом. Погодьтеся, він величенький, уже добре вкорінений, посаджений якщо не навесні, то восени 2014.

 Отже, з часовою лінією більш-менш розібрались, беремо за основу 2014 рік.

Питання 2. Хто посадив горіх?

Чомусь була на 99 відсотків упевнена, що це зробили випускники нашої школи, коли їхні діти навчалися у Стартовій школі. То ж була дуже спантеличена, коли Катя Ботвіннік це заперечила.

Тільки тут мені й пришла думка, що треба спитати тих, хто проводить на майданчику якщо не весь, то половину робочого часу точно. А тут і можливість підоспіла. 19 лютого ми з Наташою Підболячною та Аліною Правосуд зустрілись на першій із двох запланованих колегій, де звітували ті, що атестуються. Але скористалась я такою можливістю не 19, а 26 лютого. Перетнулись ми з Наташою вже біля чергової  після колегії, і я нарешті отримала відповідь на моє друге питання.

Моя оповідь наближається до кінця, дякую за терпіння, залишилося ще трошки.

На дати вказую не просто так. В кінці лютого запланувала собі 21 березня написати про те, хто і як посадив горіх на території школи. І тому спокійно відреагувала, коли почула 19 березня від Наташі іншу версію, бо це було дуже вчасно.

Повну розповідь залишу для усної версії. Головне ось:  посадила нашого героя Наталя Миколаївна Зорька зі своїми студентами. Вона підтвердила це, коли ми зустрілися у п’ятницю 20 березня: так, горіх привезла з дачі, але там його посадила-таки ворона, інакше б де він там узявся?

Можна поставити в цій історії крапку. Але знаєте, у моєму дослідженні було стільки цікавих поворотів, що не здивуюсь, якщо віднайдеться ще чиєсь свідчення, яке буде йти у розріз до всіх інших.  

Дякую, що вислухали )

 З об'єктивних причин публікація переноситься на завтра. До зустрічі )

19 березня День прильоту лелек.

 Лелека – символ нашої школи. Тож ніяк не оминути такої важливої дати.

У Національному природньому парку «Пирятинський» зараз готуються до повернення сім’ї найзнаменитіших в нашій країні лелек - Грицика та Одарки.  Три роки ведеться онлайн--спостереження за життям-буттям таких рідних нам птахів. І з їхнім прильотом почнеться четвертий сезон..

Слідкую за життям Пирятинського парку десь з літа 2025  у Фейсбуці,  а цього року  хочеться бути серед перших, хто побачить хвилюючий момент повернення у рідне гніздо. Доєднатись до онлайн-трансляції можете і ви - через ютуб-канал «Лелека Грицько». Аналогічну роботу ведуть чехи, вони вже дочекались лелек.

Саме перегляд чеських лелек і наштовхнув мене на думку про цензуру. Інтерактивну листівку я зробила для колег. Декому вона сподобалась, а Наталя Юріївна одразу ж захотіла показати  своїм першокласникам. Читаю її повідомлення в нашому шкільному чаті, а на екрані ноутбука переді мною чеські лелеки…  паруються. Звичайно, нічого відвертого там немає. Але Наталії Юріївні було би незручно, про що їй так і написала.

І вам скажу те саме.

Навіть самі пирятинці пишуть, що "життя диких тварин містить епізоди, перегляд яких може засмутити неповнолітніх та вразливих осіб" та просять бути обачними при перегляді.

Минулого року батько, Грицик, викинув з гнізда найслабше лелеченя, дівчинку Катрусю. У природи свої закони, і не людям їх міняти. Щоб повернути дитинчатко в гніздо, звісно, і мови не могло бути. А от підібрати, відвезти до притулку, де рятують тваринок, що попали у біду – люди могли і зробили це...  Катруся витягнула щасливий квиток. ЇЇ виходили, виростили, і в кінці серпня вона відлетіла у теплі краї.

Тож тут треба говорити навіть не про 17+, а 12+ і навіть 6+

Я вас чесно попередила. І  сама готова – навіть до того, що взагалі не буде на кого дивитися. Але телефону з рук не випускаю. Чекаю.

На інтерактивній листівці на фото зліва - наше, пирятинське, ще пусте гніздо. Справа - чеське. Є бонус - трансляція з гнізда мами-журавлихи, яка вже висиджує 2 яйця. Її ведуть наші сусіда-поляки. Ще й буде нагода повчитися розрізняти журавлів та лелек. Оце вчора дізналася, що багато років ведуть спостереження за лелеками на Одещині, але там на поверення чекають у квітні. Тож доєднаю пізніше, коли буде про що розповідати.

Гарного перегляду! Принаймні, даю ще одну відповідь на питання, що подивитися у вільну хвилинку ) 

 Мені подобається «Читаріум».

Видавництво «Читаріум» – за якість та асортимент книг.

Онлайн-книгарня «Читаріум»  – за увагу до читачів. Разом з книгами отримала закладочку у подарунок  та кольорові наліпки. Було дуже приємно.

А сторінку «Читаріуму» у Фейсбуці і сайт – за корисну інформацію.

От як зараз, якщо хтось питатиме поради, що подивитись, у мене буде в запасі побачена саме на їхній сторінці історія про знятий за книгою Якоба Мартіна Скіба «Неймовірна історія про велет-грушку»  однойменний мультфільм.

І нехай їхнє покликання вже не активне зараз, ніщо не заважає мені (і вам) розшукати в українських інтернет-кінозалах цей мульфільм за потреби. Власне, вже це зробила і встигла подивитись перших хвилин 20. Є розбіжності з текстом – і це теж ви можете вивчити, порівнявши з оригіналом. В нашій бібліотеці ця книга є. Вона подобається мені все більше і більше.

ІМЕНА із ЗАБУТТЯ _ Анатолій Фролов, художник

 З мого боку дуже самовпевнено сказати, що повертаю із забуття ім’я художника-ілюстратора Анатолія Георгійовича Фролова.

Є люди, які однозначно його пам’ятають, люблять, цінують, пишуть про нього, публікують його спогади. Доказ – у путівнику. Картка з ім’ям Фролова, якщо ви натиснете на неї, перенаправить вас на сторінку, де зібрано все, що знайшла на цей момент.

І все-таки той факт, що у Вікіпедії немає сторінки, присвяченій митцю, а в статті про Бруслинів не сказано, що художник звідти родом, дає мені підставу обрати саме таку тему. Ми ще й земляки, він родом з Вінниччиини. 

АІСТиній бібліотеці пощастило мати дві книги, ілюстровані Фроловим. І саме про них й розповім. Зараз не торкатимусь змісту книг. Відбираючи книги на експертизу для п’ятикласників, й сама уважно їх переглядала. Олександр Зима і Тарас Кінько за алфавітом – майже сусіди. А на полиці літератури для найменших в нашій бібліотеці вони взагалі опинилися поруч. Тому й моє око вихватило схожість в оформленні. Хоча думаю, впізнала би руку майстра, навіть якщо б фамілії авторів книг, ним проілюстрованих, починалися на А та Я.

Щоправда, на якусь мить засумнівалась і попросила міс Лілю глянути, чи не бачить вона подібність. ЇЇ відповідь мене заспокоїла. 

А тепер і ви спробуйте.

Зрозумійте мене правильно, будь ласка. Переглядаючи не один десяток книг, спочатку побачила схожість малюнків, а вже потім прочитала ім’я художника.