ЯРОСЛАВ СТЕЛЬМАХ _ Митькозавр з Юрківки

Цього літа я наводила лад у своїй домашній бібліотеці. І заново перечитала  "Митькозавра з Юрківки".

Сьогодні буду говорити виключно про нього. І для читання буду рекомендувати виключно цей твір. 

Мені так кортить зайнятися вивченням творчості Ярослава Стельмаха, але маю багато незавершених проєктів.Так само відкладу на потім вивчення ще одного питання. Традиція обрати за головних героїв двійко друзів-хлопченят - іде від Марка Твена? Як ви думаєте? І чи входить до сучасної шкільної програми з української літератури "Митькозавр" - теж мене цікавить. Шкода, якщо не так.

У книзі є все, щоб запалити цікавість читача. Сьогодні - поки не дочитала до кінця, всю роботу відклала в сторону. Гумор, яскраві персонажі - і не тільки головні. Їх небагато, але вони дуже гарно вималювані. 

Зазвичай не люблю спойлерити, але без цього зараз ніяк. Це дуже важливо. В двох словах сюжет такий. Друзі Митько та Сергійко їдуть в село до бабусі одного з героїв. Офіційна версія - для батьків - зібрати найкращу в класі колекцію комах. Неофіційна - для себе - "робити все, що хочеться". Найбільша мрія - купатися у лісовому озері, ловити рибу, варити юшку в казані і ночувати в курені. І ніби мрії почали збуватися: озеро є, відреставрований курень є, їжа є (про це подбала дбайлива бабуся Митька), і навіть дозвіл на ночівлю є.

Проте було ще дещо - незрозумілі звуки вночі і - УВАГА! - "здоровенні і страшні сліди" на березі. Що роблять хлопчики? Ідуть до бібліотеки (це мені теж сподобалось) і вивчають літературу по динозаврів! 

Динозаври жили в юрському періоді, ось тому і село називається Юрківка. Логічно ж?

Який висновок напрошується? Стати першовідкривачами Митькозавра з Юрківки!

А тепер серйозно. Дуже серйозно. Всім нам іноді доводилося ставати героями чиїхось жартів та розіграшів. Доводилось вам опинятися у незручному становищі перед друзями? Перші хвилини - найтяжчі. Соромно і переповнює почуття образи, так?

Нашим героям було ох як не солодко, коли вони зрозуміли, що їх обдурив старший від них на пару років зарозумілий сусід Василь. 

Сергійко уже було почав до нього наближатись: "Ах ти ж виплодок нещасний. То ти нас дурити здумав! Ану, Митю, давай-но виб'ємо йому бубни!"

  - Та кинь, Сергію, - озвався Митько. - Давай краще подякуємо йому, - мовив раптом.

 - Подякуємо? - дурновато гигикнув Василь. - За що подякуєте?

Я теж здивовано зиркнув на Митька.

 - Васю, а що ти знаєш про стегозаврів? А про археоптерикса? А про індрикотеріїв?

 - Та йди ти зі своїми птеріями.

 - Так от Васю, ми тобі вдячні, Васю, за те, Васю, що ти влаштував нам такі чудові канікули. Ми, Васю, відкрили для себе такий світ, якого тобі, Васю, і не снилося. Ти сказав, що пошив нас у дурні. Ти, Васю, коли хочеш знати, сам себе у дурні.

 - Но-но, легше там, - озвавсь Василь. Він уже трохи оговтавсь, і видно було, як допекли й дошкулили йому Митькові слова.

Оцініть масштаб. Ось таку гідну модель поведінки я б обов'язково рекомендувала сучасним підліткам.

Якщо припустити, що «шпигун» і «таємний агент» є синонімами, тоді мушу визнати свою помилку. Шпигунські школи, може, й не дають оголошень, а от відбір таємних агентів може розпочатися з такого оголошення: «Ви – обдарована дитина, яка шукає особливих можливостей?»

Такі обдаровані діти знайшлися у книзі Трентона Лі Стюарта "Таємниче товариство пана Бенедикта". Вони дають згоду виконати вкрай необхідну для всього людства роботу. І це єднає їх з головними героями книги, про яку розповідала в попередньому пості. Життя висмикує їх із звичного для них ритму. Діти, підкоряючись поклику серця, стають на заваді злу.

Обидві ці книги – і «Шпигунська школа», і «Таємне товариство пана Бенедикта» в Предметному каталозі опиняться поруч у розділі «Про шпигунів і таємних агентів». Хоча, звичайно, вони зовсім різні.  

Будь ласка, не будьте схожими на мене, щоб потім не позичати в Сірка очі. А то пообіцяла написати про «Шпигунську школа» відгук – і не зробила. Обережніше треба бути з обіцянками, Ірино Сергіївно.

30 грудня  написала про українську пісню «У сусіда хата біла, у сусіда жінка мила…» і як би її співав бібліотекар. Нічого дивного немає у тому, що у моїх читачів книжки цікавіші.

Знайомтесь. Стюарт Гіббс «Шпигунська школа».

Спокусниця Риточка Мисловська залишила мені для знайомства цю книжку - спочатку на один урок, потім на другий. Оцініть мою техніку читання ) встигла прочитати 172 сторінки ) і це приблизно половина. А щоб дочитати до кінця, замовила собі примірник, навіть встигла отримати до Нового року.

Найчастіший запит у бібліотеці – про пригоди. Один із останніх – «щось про шпигунів».

Чого-чого, а пригод і шпигунства у цій книзі багато.

Маю до вас питання, дорогі читачі. Ви мріяли бути шпигуном? А замислювались над тим, де навчають шпигунству? А з якого віку починається те навчання? І, найголовніше питання, як попасти в ту школу? Адже щось не видно оголошень про набір до такої освітньої установи. 

Взагалі, як здійснюється набір?

На ці питання ви одразу знайдете відповіді у «Шпигунській школі».

Я їх знаю, але вам не розкажу ) Мені книжка сподобалась, спробуємо перевірити, чи зайде вам ця книжка?  

НАЙОЧІКУВАНІША КНИГА 2025 року

Джоан Роулінг під псевдонімом Роберт Галбрейт написала серію детективів про сучасних Холмса та Ватсона. Це приватні детективи, партнери Корморан Страйк та Робін Еллакот. На щастя читачів, англійська письменниця продовжує писати, а українське видавництво "Stone Publishing" продовжує їх перекладати та видавати. 

В кінці серпня 2025 року я оформила передплату на 8 роман серії "Людина з клеймом". Це була найочікуваніша моя книга у минулому році. 11 грудня мені надійшло повідомлення, що книгу надіслано. В руках її тримала 15 грудня.

Найважчими були ось ці кілька днів - з 11 по 15.

Колись за круглим столом Ірина Борисівна поділилася своїм спостереженням стосовно детективів Джоан Роулінг. Їй здалося, що письменниця тримає до кінця інтригу, не даючи підказок, щоб у кінці книги подати Страйка як людину, яка  вміє розгадати те, що іншим не під силу. У мене не було поки що часу перечитати попередні романи під таким кутом. Але читала 8 книгу, аналізуючи факти. І навіть близько не вгадала, хто головний злодій. Проте, знаючи розв'язку, перечитала - не всю, останні 300 сторінок-  й побачила, що підказки просто розкидані в тексті. Тобто читачі отримують буквально ту ж саму інформацію, що й герої-детективи. 

Коротше, мені роман дуже сподобався. Дуже сподіваюсь, що десь там у Великій Британії зараз Джоан Роулінг пише 9 книгу. В інтернеті кажуть, що її вихід очікується за два роки. Ох, де ж того терпіння набратися ) 

 

 

 

Фейсбук завжди питає, що у мене на думці. Якби Blogger поцікавився, що я сьогодні робила... 27 листівок для друзів та рідних... Як вам? Але ж яка то приємна робота. Працюєш і розумієш, що створю радість. А про "Шпигунську школу" завтра напишу ) З Новим роком, друзі!

 Як ви плануєте прожити новорічні свята? Мені б хотілося отак, принаймні, мрію про таке. Сюди б ще улюбленого кота… А книг у мене в запасі є багатенько.  

Чому люди купують книжки? За всіх не скажу. Проаналізую, чому це роблю сама.

• Люблю читати.
• Не можу встояти, коли цікаву книжку рекомендують ті, кому довіряю на 120%.
• Не завжди у бібліотеках є те, що мені потрібно.
• Подобається бути колекціонером. Якщо автор пише серіями, обов’язково хочу мати всі книги.
• Коли є запасець книг, це ставить мене в вигідну позицію для обміну з тими, хто розділяє зі мною любов до читання.
• Врешті решт, я ж бібліотекар. Мені просто необхідно мати власну бібліотечку.
• А ще я хворію на цундоку )

P.S. Згадала про один феномен. 

Чули таку українську народну пісню "У сусіда хата біла, у сусіда жінка мила..."? 

Бібліотекар в мені додає: "А у моїх читачів книжки цікавіші...".

Завтра розповім, що це за книжка така ) Далі буде...

РОЗЧАРУВАННЯ РОКУ

    Як  для понеділка - просто ідеальний день, щоб писати про розчарування. Про стакан кажуть, що він може бути одночасно і напівпорожнім, і напівповним. Отак і в мене.Радію, що заповнюю останню клітинку в своєму Тематичному циклі. І одночасно мене гризе відчуття, що остання публікація в 2025 році буде про розчарування, а не про щось хороше.

    Який бачу вихід? Розповісти про щось хороше - завтра і, можливо, післязавтра.

   А сьогодні мова про два моїх найбільших розчарування у цьому році. Вони обидва пов’язані з книгами із АІСТиної бібліотеки, але не тому, що вони не цікаві.

  Першу, на жаль, я проворонила. Вона не потрапила мені до рук тоді, коли найбільше б згодилася. Це було напередодні АІСТиного Дня пошти. Я відPHOTOSHOPила малюнок лелеки-поштальйона із фотоархіву школи, і він згодився класному керівнику 5 класу. Проходить після свята тиждень, не більше. Обираємо з третьокласником Дарієм книжку, він просить "Дмитрика у Країні синіх троянд", яку написав Леонід Сапожніков. Ми разом з ним гортаємо сторінки, вирішуємо, чи підійде йому розмір шрифту  - а там, а там, а там – Лелека-поштальйон!!!

   Ну хіба так можна, ну як так, Ірино Сергіївно? Не раніше і не пізніше, саме через кілька днів після свята. Най йому грець! 

  Друга – збірка детективів Джеральдіни Тей.  До неї потягнулася, бо розрядився телефон, на якому слухала аудіокнижку «Донька часу». Думаю, зараз прочитаю, що там далі.

   Ага, не так сталося, як гадалося. В книзі є 3 детективи, але потрібного серед них не було.

  В обох випадках почуття були аналогічні.

 

КАЛЕНДАР ЗНАМЕННИХ ДАТ _ День працівників архівних установ

Ні, вибачте, сьогодні не остання публікація Тематичного циклу, як можна було передбачити із вчорашнього посту на цьому блозі ) 

Зроблю один крок в сторону заради одного цікавого свята. Ви ж пам'ятаєте, так, що розповіді про свята із Календаря знаменних дат не входять до мого Тематичного циклу?

Сьогодні, зокрема, в Україні відзначають День працівників архівних установ. Я б назвала День літописця або День архіваріуса )

Можу і вважаю, що й сама є АІСТиним архіваріусом. Трошки приклала сил і часу, щоб зібрати архів школи. І зараз розповім одну цікаву історію про те, як до моїх рук потрапляють матеріали.

Десь з місяць чекав у бібліотеці на Наталю Миколаївну Мороз великий пакет з книгами. Пройшло багато часу, поки не з'ясувалось, що до неї він немає ніякого відношення. Тож мені самій довелося вирішувати долю вмісту пакету. Дещо - з англійської мови - забрала міс Ліля. Дещо пішло у макулатуру. Моя рука зі старою газетою вже тягнулася до ящика з паперовим непотребом, коли око вихопило характерні для шрифту польської мови загогулінками. 

Зупинилась, розгорнула. Перша сторінка відсутня. Чи не "Slowo Polskie"? Так і є: "Slowo Polskie", грудень 2015 №12(41). 

А в ньому - будь ласка, на 13 сторінці публікація, де на фото можна розгледіти наших випускників: Ксеня Бевз, Настя Кінцерська, Маша Ошовська, Аня Войціцька, Віка Кузьміна, Катя Кіндзерська і Даша Домбровська.

Уявіть, в шкільному архіві такої газети не було - а тепер є!

І так, сьогодні - Надвечір'я Різдва Христового. Зі святом, дорогі читачі! За віруванням, у Різдвяну річ з 2 до 5 години ранку "відкриваються небеса"! Думаю, зараз є в українців - одне на всіх - бажання!