подарункові НАДХОДЖЕННЯ до бібліотеки

Ми з вами завтра не зустрінемось, тому історію до Дня дарування книг (не плутати з Днем закоханих ) розповім сьогодні.

Це було наприкінці серпня 2007 року. Повертаюсь з відпустки, а на мене чекає подарунковий набір із 30 книжок. І яких книжок! Видані виключно українською! Українська і зарубіжна класика, історичні романи, сучасна література, оригінальна і перекладна.   До сьогодні – це унікальна колекція. Можу порівняти її, мабуть, з тими книгами, які виграла у 2023 році.

Підказка про тих, хто їх подарував, була на кожній книзі. І це дуже мудро, додавала значимості і робила проєкт унікальним.  

Громадський рух «Не будь байдужим!» об’єднав музикантів, які провели кілька концертних турів по містам України на підтримку української мови. У кожному місті школи отримували комплект із 30 україномовних книг.

Для України – теж дуже цікаві досвід. Це яскрава сторінка нашої історія. Зараз інформація доступніша, легко знайти дані про акцію "Не будь байдужим" у Вікіпедії. У 2007 році робити вибір говорити, спілкуватися, читати українською було значно важче, ніж сьогодні.

Я тоді не могла натішитися цими книгами. І оце вчора, коли зробила аудит, також раділа кожній книзі. Не відмовлю собі в задоволенні, перерахую ті видавництва, книги яких ми отримали в подарунок:  «Фоліо», "А.С.К." «Темпора», «А-ба-ба-га-ла-ма-га», «Школа», «Богдан» і «Веселка»

Побільше б таких подарунків ) і для всіх шкіл!

Дорогі мої читачі, ви ж здогадалися, чому пишу сьогодні, напередодні 14 лютого, коли відзначають Міжнародний день подарунків? Бо ж подарунки отримувати приємно завжди, з книгами - так само. І з радістю та вдячністю про це згадувати.

 

 

АІСТсамвидав _ книга спогадів про Романа Мельничука

4-й випуск під цією рубрикою присвячую книзі "Наш друг Ромка". 

Дванадцятого лютого 2015 року Валентина Петрівна Мельничук, вчителька нашої школи, отримала звістку, що в бою під Логвиново пропав її син Роман. Потім для родини почалися дні в очікуванні генетичної експертизи.

Ми теж чекали і сподівалися на диво. Серце розривалося  й у мам класних,  Юлії Миколаївни та Надії Семенівни. Пізніше Юлія Миколаївна сказала, що їй тоді трошки полегшало  , коли вона записала свої спогади. Виговорилася. 

На фото – цю книжечку, АІСТиний самвидав, тримає Надія Семенівна, коли Вінниця хоронила Рому 9 квітня 2015 року. Така є й у шкільній бібліотеці.

Знаєте, мені дуже хочеться, щоб її прочитало якомога більше людей, щоб знали, яким непростим, добрим і цікавим  був Рома.  Хочу, щоб крім паперового варіант книга була електронна версія, доступна всім в інтернеті. Підготовка вже на фінішній прямій. Отримаю дозвіл на її публікацію - і оприлюдню.

Тож нехай книга «Наш друг Ромка» залишається поки що в Закритих файлах, а про Рому, прошу, перегляньте відео. 

Він прожив 9000 днів. І сьогодні, 11 років тому, обірвалося його життя

 

АКТУАЛІЗАЦІЯ БІБЛІОТЕЧНИХ ФОНДІВ _ випуск 4

 Треба швидко написати про ці дві книжечки, бо знову від мене сховаються. Таке враження, що вони живуть своїм власним життям і не хочуть, щоб про них знали. Протягом року було у мене спроб 5 розповісти про актуалізацію бібліотечних фондів на їх прикладі, а коли приходив час надати докази їхньої корисності і необхідності  - ховаються

Отож, почнемо.

 

Не поспішайте осуджувати мене за те, що досі не позбавилась отієї, що зліва, а дочитайте до кінця, будь ласка.

Ці дві книжечки – вірші Романа Кухарука (1993 рік видання) і збірка поезії юних поетів «Первоцвіт» (видання 1984 року) – зберігались у фонді «Поезія для найменшечких» – відповідно під буквами К та П. 

Коли ж настала черга порядкувати в ньому, коли дійшла до «Первоцвіту», вже готова була відправити до ящика з макулатурою. А потім почала гортати книжку - і передумала.

Що ж мене зупинило?

Малюнок лелеки, вірш про лелек й вірші Романа Кухарука.

Моя пам’ять одразу ж здала коротенький тест на увагу: «Чи не цього Романа Кухарука яскраву й гарну книжечку «Йой» щойно тримала в руках?». Спойлер – цього. Допомогла Вікіпедія: український поет Роман Кухарук, автор збірки віршів «Йой», зростав у селі Зелений Гай Чернівецької області, звідки родом його мати.  А що написано дрібненьким шрифтом під іменем поета? Будь ласка, збільште фото.

Далі – більше. Бачу ім’я Юрія Бедрика. Книг його у шкільній бібліотеці, на жаль, немає. А цікава інформація про нього – є, на щастя ) Дякую за неї проєкту #ЖивіПисьменники.

То ж почав вимальовуватися у мене цікавий смачний проєктик: пошерстити в інтернеті вечір-другий, чи зможу відшукати інформацію про інших учасників цієї збірки. Всього там є 19 імен. Цікаво ж, як склалася їхня поетична доля.

А що робити з «Первоцвітом»?

Вилучаю його з дитячого фонду і додаю до книг, присвячених вивченню української літератури. Там вона буде чекати на тих, хто цікавиться, як зростали наші поети.

Ось такі у мене будні актуалізації бібліотечних фондів, яку проводжу за Рекомендаціями Міністерства культури та інформаційної політики України щодо актуалізації бібліотечних фондів у зв’язку зі збройною агресією російської федерації проти України

ПОЛИЦЯ для МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ

Про те, що книга Юрія Нікітінського «Дивні пригоди (не)дивної вчительки» подобається дітям, навіть не сумнівайтесь. Перевірено - і не один раз.

Вона дещо перегукується з «Веселими пригодами шкільних учителів», але зовсім по іншому побудована і оформлена, хоча гумору в ній теж багато. Більше 30 веселих історій про Тамарочку Петрівну, яка і є тією (не)дивною вчителькою. Вони невеличкі, в основному на пів сторінки. Це дуже зручно дітям, які не можуть одразу подужати довгі тексти і яким важливо дочитати до кінця історії. 

В даному випадку маємо ще й авторитетну думку психологині: "Маленька дитина чи не щодня стикається зі свідченнями своєї слабкості... Саме тому навіть дуже маленьких дітей веселить і приваблює, коли дорослий на деякий час відкидає свою "верхню" авторитетну позицію, і раптом як дитина грається або поводиться по дитячому".

І в цих словах психолога є відповідь на питання, чому ця книга буде корисна дорослим, чого вони зможуть навчитися.

В нашій школі, чесне слово, доводилось чути такі звертання колег один до одного «Оленочко Леонідівно» чи «Наталочко Миколаївно». Сама чула, як діти питали:  «Міс Лілічка, можна до вас?». Наша школа рухається в правильному напрямку, так? ) Колись Надія Семенівна Вітковська, безумовний авторитет для нашої школи, сказала: «Діти люблять молодих».  

То ж вам, юні майбутні педагоги,  і карти в руки ). 

АІСТина бібліотека - це...

... місце зустрічі випускників )

До дня Зустрічі з випускниками розповім таке.

За багаторічною традицією це свято відбувається в першу суботу лютого. Ще за 2 роки до повномасштабного вторгнення через карантинні заходи ми вимушено від такого формату зустрічей відмовились. Коли школа відновила свої заняття в очному режиму у вересні 2020 року, однією з умов було обмеження відвідувань. До школи заборонялось зайти навіть батькам. Звичайно, за таких умов АІСТ вимушений був відмовитись від багатьох традиційних загальношкільних свят, а також  і від неформальних зустрічей у школі, для яких раніше ніяких обмежень не могло і бути.

А в мене є фотодокази того, що вони, зокрема, відбувались і в бібліотеці.

Найперша світлина – зроблена навесні 1998 року. Паша Степаненко - випускник 1994 року – був нечастим гостем школи. Мені здається, що це останній його візит в АІСТ (скажімо так, останній відомий для мене). 

Друга і третя світлина – із  зустрічі 2004 року. На одній зліва від мене – Костя Пахомов, справа Тіма Рябовол і Сергій Шувалов, мої учні. А на диванчику ми з Нінулею Степаненко. (Так, ви не помилились, це інше приміщення)

Після 24 лютого 2022 року очні навчання поновились далеко не одразу, обмеження від карантину зникли, але проводити великі зустрічі і сповіщати про них на широкий загал ми поки що не наважуємось. А от ініціативу випускників прийти до школи підтримуємо і завжди раді їх бачити. Наймолодших, 2025 року, випускників Ірина Борисівна, класна мама, привела до бібліотеки на зустріч з міс Лілею, де з задоволенням послухала їхні розповіді про нове студентське життя і я )

Ще й здогадалася зробити кілька знімків собі і школі на згадку )

АІСТорія

За кращих часів наша школа б зараз готувалася до Зустрічі випускників.

Колись ми обов’язково відновимо цю традицію. А зараз дуже важливо прислухатися до того, що необхідно нашим випускникам на фронті. Миколі Савєльєву (випуск 2007) та його побратимам потрібне нове авто.

Ми ж знаємо, що робити, так?

Таємниці, пригоди і загадки в художній літературі

Писатиму по гарячих слідах. Якщо я помиляюсь, так і скажіть.

Це ж очевидно, що до книжки, в назві якої є слова «таємниця», «пригода», «загадка» або їхні похідні на кшталт «таємний» або «пригодницький», рука потягнеться охочіше? Так? Чи це мені тільки здається, бо самій подобаються таємниці і пригоди?

А тому вчора вирішила зробити маленьке дослідження: «В назвах скількох книг зустрічаються ці слова?» Додам важливе уточнення – в книгах АІСТиної бібліотеки. Тому ви не зустрінете тут «Таємничого саду» Френсіс Г. Бернетт, на жаль.

Спочатку, чесно кажучи, мене цікавили тільки ТАЄМНИЦЯ і ТАЄМНЕ. Але перша ж виписана назва заставила мене розділяти на дві колонки ТАЄМНИЦІ  і  ПРИГОДИ.

В цьому так званому моєму дослідженні не вистачає одного. Я не підрахувала загальної кількості книжок, серед яких робила аудит. А ще цікаво порівняти, як обирали ці слова письменники 19, 20 і 21 століть, хто більше. А ще цікаво буде попрацювати з літературою для дорослих, і з книгами науково-популярного жанру. Але це вже іншим разом.

Скажу більше. У мене навіть з’явилася ідея літературної гри. І про це теж іншим разом поговоримо.

Щодо аудиту… Працюючи коло полиць і вишукуючи ТАЄМНИЦІ  і  ПРИГОДИ, фактично побачила батл. Тому що це лише наприкінці ПРИГОДИ вирвались вперед. А між тим деякий час ТАЄМНИЦІ  лідирували. Десь на десятій позиції зрівнялися. Важко в це повірити, еге ж?

І якщо вже на те пішло, час потратила не даремно. Ця інформація знадобиться ще для однієї справи, про яку теж розповім іншим разом, і можливо, дуже скоро.

 Дякую за терпіння. Далі буде… 

P.S. Забула про слово ЗАГАДКА. Зустрілося мені лише в назві однієї книги.

УЛЮБЛЕНЕ МІСЦЕ для ЧИТАННЯ _ випуск 6

Запитала читачів про їхнє улюблене місце для читання  6 травня 2024 року, а Мирослав Дочинець відповів на нього 10 січня 2026 року. 

Не мені персонально на цьому блозі, звісно ), а в коментарях до свого посту на фейсбуці від 10 січня цього року. 

Він написав, що все життя читає тільки лежачи. І хтось із підписників запитав, чи не казала йому мама, що то шкідливо? Відповідь письменника була лаконічною: "Це неправда".

Оце по нашому, так? Ви теж належите до тих, хто любить почитати в ліжечку перед сном?