Про булінг _ випуск 6

Знаю, що Валентина Мержиєвська поганого не порадить. А тому мене зацікавила і розмова про булінг у Беркошко і згадка про фільм «Булер». Зацікавила мене й книга «Вівальді». Звичайно, одразу ж розшукала її в онлайн-книгарні.

Зате є одна книга, яку можу вже зараз тримати в руках і рекомендуватиму тим, кого цікавить тема булінгу. І вона є у нашій шкільній бібліотеці. Рука одразу потягнулась до неї після знайомства з постом Мержиєвської.

Про авторку, Настю Мельниченко, писала (даю лінк) 1 травня 2025 року. Відтоді дещо змінилося: в АІСТиній бібліотеці з’явилася книга «Зрозуміти (і здолати) булінг: дізнайтеся про булінг більше, щоб його стало менше».

Дуже-дуже рекомендую. Вона не для  швидкого читання, хоча написана просто і доступно і читається легко. Авторка точно знає, що треба кілька разів повторити, на що звернути увагу. І який гачечок закинути, щоб зацікавити, - теж дуже добре знає. Втримати увагу вона точно вміє.

Поставлю собі особисто плюсик, що йшла вірним шляхом, коли вишукувала приклади булінгу на сторінках дитячих книг. Ви здивуєтесь, в якому творі української літератури ХІХ століття є зображення класичного булінгу!

Тож пропоную йти паралельними шляхами:

·      Шукати, дивитися фільм «Булер», який порадила Вхалентина Мержиєвська

·      Шукати і читати книгу «Вівальді» (вибачте, її у нас немає)

·      Читати і вивчати книгу із нашої бібліотеки «Зрозуміти (і здолати) булінг: дізнайтеся про булінг більше, щоб його стало менше»

І запрошую до обговорення за круглим столом у бібліотеці

ІЛЮСТРАТОРИ - ЧАРІВНИКИ книг для дітей _ випуск 9

Привчаю себе говорити не дитячі книги, а книги для дітей. Так чіткіше вимальовується предмет для розмови. Дитячі книги - книги, написані дітьми. 

Але це не вступ, це відступ )

Нарешті я привела до одного знаменника, тобто путівника, свої публікації про ілюстраторів-чарівників. Саме так, а не інакше називаю тих, хто працює з творами для дітей. Їх успіх - це на 50 відсотків робота художника, а може, й більше. Зі своїм твердженням ломлюся у відкриті ворота, але менше з тим...

Познайомтесь, будь ласка, з новою версією Віртуальної галереї "ІЛЮСТРАТОРИ-ЧАРІВНИКИ".

Щоб привести її до ладу, відсунула у бік всі свої справи, у тому числі пост про поповнення нашої колекції шедеврами Володимира Голозубова та Вікторії Ковальчук. 

Не менше чим писати статті для блогу, люблю систематизувати та порядкувати файли. Давно визрівала ця робота, і є в мене стійке відчуття, що когось забула. Обіцяю надолужити...

ЗАКРИТІ ФАЙЛИ _ Ліна Жутауте «Фердинанд і Пух»

 В моїх «Закритих файлах» поповнення. Завдяки Риточці Мисловській маю відскановану копію книги Ліни Жутауте «Фердинанд і Пух». Дуже славна книжечка, дуже.

 Я проковтнула її за один день. Колись, можливо, якщо встигну, замовлю і для себе. Вона 2018 року видання, і є не на всіх сайтах. Знайшла в двох онлайн-книгарнях.

Гортаючи сторінки інтернет-магазинів, побачила у продажу комплект дуже славних книжечок Ліни Жутауте про дівчинку Кіку-Міку.

А от якщо натрапите на сайтах згадку про біографію цієї литовської письменниці, не вірте. Жодна, ну добре, більшість онлайн-книгарень ніяких даних про Ліну Жутауте не дає.

Знайшла згадку про неї на сторінках одного з литовських блогів. Скористалася Google-перекладачем і дізналася про неї таке:

Вона живе у литовському місті Шяуляй, де родилась, виросла, отримала освіту, стала художником, а потім почала писати для дітей. І зараз вона автор багатьох бестселерів. Цикл про дівчинку Кіку-Міку росте. Героїня стала улюбленицею дітей багатьох країн, тому що книги перекладають і досить активно.

На рішення стати письменником її надихнули пес і кіт, які живуть разом з нею. Так з'явилося оповідання-казка «Фердинанд і Пух». Цю книгу проілюструвала книгу сама Ліна Жутауте.

Який висновок?

Якщо є можливість – придбайте, поки не пізно. Якщо вже пізно – спробуйте домовитись з третьокласницею Риточкою, їй повезло, бо колись «Фердинанда і Пуха» отримала в подарунок.  І на крайній, самий крайній випадок – зв’яжіться зі мною. Це, звісно, якщо у вас є читацький формуляр АІСТиної бібліотеки. Це на крайній випадок. Тримати в руках паперовий варіант - велике задоволення, не відмовте собі в цьому.

До зустрічі.

 

Всесвітній день письменника

Свято встановлене у 1986 році на 48-му конгресі Міжнародного ПЕН-клубу.

 В Україні увагу до цієї події привернула у 2012 році Лариса Ніцой.  У цей день проводяться літературні читання, конференції, презентації нових творів та нагородження найкращих авторів.

Отже, моя презентація нового проєкту – «Антології найкращих творів українських радянських письменників» буде доречною. Зверніть, будь ласка, увагу на те, що в новий путівник й задумала для того, щоб в ньому писати про саме найкращі твори і саме радянських українських письменників.

Є в одній із книг Джоан Роулінг  цікавий момент. Хагрід показує Рону, Герміоні та Гаррі живу фотографію членів Ордену Фенікса. І щоб побачити тих, хто стоїть позаду, просить розступитися тих, що стоять спереду.

Мені дуже подобається сучасна українська література для дітей. Іван Андрусяк, Сашко Дерманський, Мар’яна Савка, Таня Стус, Марія Артеменко, Тарас Прохасько, Андрій Кокотюха, Галина Ткачук, Галина Вдовиченко, Олександр Гаврош, Кузько Кузякін – і багато, багато інших. Але, як той Хегрід, прошу їх (умовно, звичайно) розступитися, щоб ми почули голоси попереднього покоління. І в радянські темні часи була, була гарна література, якою можна насолоджуватися і пишатися. 

Не чекайте від мене, будь ласка, одразу великого результату. Роблю свої відкриття у цій області української літератури повільно, смакуючи кожне. Протягом двох останніх років моїми улюбленцями стали твори Віктора Близнеця, Аттили Могильного, Григіра Тютюнника, Ярослава Стельмаха, Анатолія Костецького. 

Використаю своє службове становище, писатиму про тих, хто мене зацікавив особисто. Про тих, до кого прикипіла з дитинства і чию творчість відкрила недавно.

Прошу до нового путівника:

ПОЛИЦЯ ДЛЯ ПЕРЕКЛАДАЧІВ та ВИДАВЦІВ _ випуск 17

 

Є у нашій бібліотеці старенька, ще радянська, 1982 року, книга  «Дракон Мартін» Гельмута Ценкера. У нас вона більш-менш збереглася, загубилася на полиці  серед сучасних красенів. Папір – старіє, а цікава історія – ні.

І тому мені дуже хочеться, щоб знайшлося видавництво, яке б подарувало цій книзі нове життя! І обов’язково при цьому зберегло ілюстрації Ігоря Вишинського.

На свій страх і риск ще порекомендую порівняти переклад з оригіналом. У мене ніяких претензій до перекладу Івана Сойка немає – він прекрасний. Але ж ми пам’ятаємо, в які часи вийшла ця книга і на що ладні були піти радянські цензори, щоби догодити лінії партії.

А якщо, дорогі видавці, ви візьмете в роботу «Дракона Мартіна», то може, перекладете і його продовження?

Шукаючи інформацію про Гельмута Ценкера, побачила, що росіяни тут нас випередили, видавши другу книгу «Дракон Мартін і і вкрадене привиденя». А чим ми гірші?

До речі, про автора. Можливо, що в СРСР його друкували в першу чергу тому, що він належав до комуністичної партії Австрії. Але Ценкер мав педагогічну освіту, закінчив Педагогічну академію в Відні. Працював у початковій та спеціальній школах. Ось цей досвід роботи з дітьми і допоміг йому написати живу, цікаву історію про братів-драконів Мартіна та Георга, про їхнє життя серед людей, їхню дружбу з дітьми і непрості взаємини з дорослими.

ЧИТАЄМО РАЗОМ _ Тамара Крюкова "Закляття гномів"

 - Ти забула, що зло можна перемогти тільки добром, і дозволила ненависті висушити сад твоєї душі

- Я не зробила цій негідниці нічого поганого, а як вона вчинила зі мною? І після цього я повинна бути до неї доброю? - обурилася Злата

- Зло породжує зло. Учися прощати.

 Напевне, не під час такої несправедливої війни говорити, що зло породжує зло.

І яке нам діло до переживань красуні Злати, героїні казки Тамари Крюкової «Закляття гномів». Вона, хоч і з простої сім’ї, але завоювала кохання принца і прихильність усього королівства, за виключенням гордовитої юної герцогині, яка й сама розраховувала вийти за красеня. А тому через ненависть до простолюдинки таки зірвала весілля, перетворивши тіло Злати на камінь. І ось душа Злати має один-єдиний шанс повернути своє життя, подолавши в собі ненависть і навчившись протистояти злу в собі.

Сказавши людині «Зло породжує зло», є великий шанс впасти в пряме моралізаторство. І такі ж шанси на те, що ця сентенція влетить в одне вухо і в друге вилетить. Але якщо слідкувати за шляхом Злати, співпереживати їй, вірити, що вона знайде в собі сили… То мимоволі замислишся, а мені таке під силу? З  математичною точністю, як 1+1 дорівнює 2, Тамара Крюкова доводить: як тільки-но в Златі  ненависть бере верх, вона віддаляється від мрії. Головна героїня надзвичайно сильна особистість. Вона дійсно виборює своє щастя, робить над собою величезні зусилля. І таким чином показує нам шлях, дає приклад.

Тому мені дуже шкода, що не можу прослідкувати увесь її шлях. Справа в тому, що «Закляття гномів» - це друга книга трилогії. Вирахувала це не одразу, а лише подолавши сторінок 30. 

Дорогі читачі, спробуємо скооперуватись? Раптом у вас є 1 та 3 частини, а немає 2? 

 

Перший крок до створення Експертної ради

 В бібліотеці є достатньо великий фонд літератури для найменшеньких читачів. На жаль, використовую його останнім часом лише як ілюстративний матеріал. Із сторонніх читачів до нього звертались аж два роки назад Наталя Миколаївна Зорька та Олена Віталіївна Ткаченко.

Переді мною постало питання, що з цими тоненькими книжечками робити? Чи є необхідність і далі зберігати цю літературу, якщо нею мало хто користується? Чи корисні вони?

Самій вирішувати долю цих книг не хочеться, тому сьогодні запропонувала п’ятикласникам  доєднатися до мене . Хто витримає довше двох раз, увійде до Експертної ради з дитячої літератури. Що маю на увазі?

Запропонувала учням подивитися на книги з точки зору стороннього експерта: в якому стані книжка, чи цікаві ілюстрації, чи можна книжку відреставрувати, чи можна рекомендувати?

Було 2 етапи. Спочатку працювали з українськими народними казками, знайомими з дитинства, а тому не треба було особливо вчитуватись. Але уважна Женя вирахувала, що не вистачає кількох сторінок. А наступний етап – дати експертизу літературним казкам та оповіданням. Тут хочеш-не хочеш, а сторінку-другу треба почитати, щоб зрозуміти, цікава книжка, чи ні.

Поки що це пілотний проєкт. Наталя Миколаївна вже бачить, як п’ятикласники читають, аналізують, готують виступи і розповідають учням початкової школи, намагаючись закохати їх у ті твори, які сподобались. Я боюсь так далеко заглядати. Мені те, що дехто з п’ятикласників захотів продовжити цю роботу – уже здається перемогою.

Ні на секунду не кривила душею, коли просила їх про допомогу. У нас, на щастя, дуже гарний фонд. І мені дійсно не вистачає часу перечитати все, щоб знати точно, чи варто рекомендувати ту чи іншу книгу.

Так що схрестіть за наш проєкт пальці, щоб усе у нас вийшло.

 І, до речі, також можете приєднатися до нас. У нас книжок на всіх вистачить.

МОЇ ВІДКРИТТЯ _ випуск 8

Вчу своїх читачів: поки не відкриєш книжку, не дізнаєшся, варта воно чогось, чи ні. І сама цього правила дотримуюсь.

 Так сталося з тоненькою – на 23 сторінки – книжечкою 1992 року видання. «Забавлянки мами Мар’янки» записала Галина Кирпа, проілюструвала – Надія Сосніна. Відкрила   – і зачарувалася.

Моя б воля – включила її як найнеобхіднішу річ до «Пакунку малюка», щоб цю книжечку отримала кожна українська мама кожної української дитини. В ній описано ідеальний день, який проводить мама з маленькою дитинкою з моменту її пробудження. Хоча у передмові мама Мар’янка й попереджає, що забавлянки стануть у пригоді, коли малеча капризує.

Обов’язково додам до Віртуальної полиці для батьків згадку про цю книжечку, але не стану чекати наступного Тематичного циклу. Не маю права всі сторінки викласти у вільний доступ, тому запрошую до бібліотеки, щоб ознайомитися з повним текстом. Ще як варіант – переведу книгу у «Закриті файли». Але щоб їх отримати, слід мати формуляр АІСТиної бібліотеки.

Мені зайшла так ця книжечка, може, ще й тому, що нагадала батькове:

Горошко, бобко, фасолько, бараболько

А ти, горобище, шурх на горище -

коли він рахував мої пальчики на нозі. Це один із моїх радісних дитячих спогадів.

Моє відкриття - на те воно й моє, що ніхто не підказує і навіть всесильний Фейсбук мовчить. Допускаю, що багатьом ця книжечка знайома. Але також допускаю, що є ті, хто забувся про неї і відкриє для себе заново. Всього лиш одна піднята рука на колегії, коли спитала, хто чув про «Забавлянки», схиляє мене до другого варіанту.

Є в мене одна гарна знайома, яка нещодавно стала мамою гарненької дівчинки Софії. От привітаю її і зроблю подарунок. Цікаво, чи буде корисна їй ця книга.