День пам'яті героїв Крут _ по матеріалам Memory Craft

Людям, які працюють в освіті, дуже б радила користуватися матеріалами Memory craft, що зібрала команда Валентини Мержиєвської. 

І сьогодні, коли згадуємо героїв Крут, вони дуже і дуже корисні. 

Усе, що робить Валентина, має високий знак якості. Родзинка цього проєкту - складанка, яка додається до короткого опису події, що має важливе значення для історії України. Гарна мова, стислий виклад і аналіз події - це все тут. Беріть і користуйтесь.

 У файлі про події на станції Крути мене вразив факт про циклічність та повторювальність історії: герої, яких ми згадуємо сьогодні, рятували Київ у січні 1918 року. А 1 березня 2022 року під час наступу російської армії на Київ на цій же станції Крути її зупинили сили ЗСУ та тероборони Чернігівщини. Цього разу українці здобули перемогу під Крутами і за місяць змусили відступити від Києва. 

Знайти матеріали можна отут. Валентина не поділила їх на окремі сторінки. Але це дуже добре, тому що шукаючи потрібне, ви одночасно бачите, що можна ще використати.

#MemoryCraft

 

Library Shelfie Day

Сьогодні - Library Shelfie Day, тобто День бібліотечного шелфі (від англійського слова shelfie, тобто полиця).

Ініціатор - Нью-Йоркська публічна бібліотека, яка у 2014 році запропонувала своїм користувачам ділитися у соціальних мережах світлинами своїх улюблених книжкових колекцій. Це можна робити і дома, і в улюбленій бібліотеці.

Я дізналася про це на  фейсбук-сторінці «День за днем». Майже весь свій Бібліотечний календар побудувала на її матеріалах. Регулярно там «пасусь» і використовую у своїй роботі.  Додала лінк на неї до путівника «Колегам, шкільним бібліотекарям», де збираю все, що знаходжу у цій соціальній мережі корисного для нас.

Для мене - найважче вибрату одну, найулюбленішу.

Знаю, що в нашій школі є дехто, хто готується приєднатися до цієї акції. Дочекаємось їхньої публікації )

Головне - не забути хештег   #LibraryShelfieDay

UPG_читацькі будні бібліотекаря

Тут можна прочитати пост Мирослава Дочинця, про який згадувала у попередній публікації і фотографія книг, про які згадує він.

А тут – одна з фотографій, яку зробила, готуючись писати Радіодиктант. Серед книг видно «Одержимість» англійської письменниці Антонії Сьюзен Байєт. Напередодні мені її принесла Ірина Борисівна. Це означає, що десь приблизно в цей час почала її читати. Закінчила – 9 січня, в останній день канікул.

Який зв’язок між ними? Найпряміший.

«Одержимість» саме так і читається, як описує Мирослав: «Бо це не просто чтиво, це - осолода, школа, тайнопис, чари уяви і словесний джаз»

 «Візьмемо читання «Одержимості» як одиницю часу, з 27 жовтня 2025 по 9 січня 2026 року мною було прочитано і прослухано:

Даніель Пеннак «Усе для людожерів»

Оскар Уайльд «Кентервільський привид»

Томас Лав Пікок «Кімната з гобеленом, або Леді у старовинному платті»

Джеральд Даррелл «Зоопарк»

Марія Артеменко «Туалетна справа»

Галина Вдовиченко «36 і 6 котів»

Іан Вайброу «Малий Вовчик»

Ольга Купріян «Боброго ранку»

Сергій Таск «Таємниці рудого кота»

Дара Корній «Пригоди Змія Багатоголового»

Міхаель Енде «Нескінченна історія»

Ленья Мажор «Пригоди в Тисячолітньому лісі»

Ліна Жутауте «Фердинанд і Пух»

Ярослав Стельмах «Митькозавр з Юрківки»

Стюарт Гіббс «Шпигунська школа»

Джоан Роулінг «Людина з клеймом»

Джеймс Кемпбелл «Веселі історії шкільних учителів»

Ганна Пек «Справа для Кейт»

                  Прослухано

Тімоті де Фомбель «Тобі Лолнесс»

Артур Конан Дойль «Родні Стоун»

Жозефіна Тей «Донька часу»

Жозефіна Тей «Шилінг за свічки»

Жозефіна Тей «Людина в черзі»

Жозефіна Тей «Любити і бути мудрим»

Жозефіна Тей «Співучі піски»

Террі Пратчетт «Колір магії»

Розумієте, так? «Одержимість» не можна читати запоєм, як, наприклад, «Людину з клеймом» Джоани Роулінг. Спочатку книга Антонії Байєт була у мене дома, потім принесла на роботу. Читала розділ з неї – і робила перерву, другу, третю, під час якої встигала передивитися інші твори.

Бачите, в мене інший досвід. Для Мирослава Дочинця читання 5-6 книг – поліфонія. А в мене «Одержимість» - як одиниця вимірювання.

А тепер найголовніше, навіщо про все це пишу? Дуже часто мене питають, скільки книг  прочитала? За все життя важко відчитатись. Колись назвала 2000 – і дітей це явно розчарувало. І тоді вирішила вести статистику. Дані за літо 2025 у мене є. Ось дані за І семестр. Далі починаю вести облік прочитаного за ІІ семестр. А в кінці травня підведемо підсумки.

Дякую, що дочитали, далі буде )

Я РОЗПОВІМ ВАМ...

... про Мирослава Дочинця, про три Наталії та про себе.

 За бібліотечним круглим столом найрідше буває Наталя Йосипівна П’яст – через її вкрай напружений графік. Але для спілкування леді Круглого столу це не перешкода. Про книжки ми говоримо і по телефону,  і на шкільному коридорі в очікуванні приїзду таксі. Восени 2024  саме біля столу чергової вона, час від часу  поглядаючи у вікно, розповіла мені про те, як на VinBookFest познайомилася з Мирославом Дочинцем. Її вразила його самотність. Кругом вирував книгообмін, а там, де був він, було тихо і спокійно. Можливо, саме це підкупило Наталю Йосипівну і вона з дітьми підійшла до його столу, придбала кілька його книжок і відтоді смакує потрошки.

Не можу сказати за всю школу. Але віднедавна у нас існує умовне братство, чи то пак, умовне сестринство шанувальниць творчості Мирослава Дочинця, до якого належать три Наталі і я. 

 

Перша Наталя – Мороз – подарувала мені книжку «Якщо послухати мудреців» і так познайомила мене з творчістю цього самобутнього письменника.

Друга Наталя – Рощинська – тієї ж осені 2025 подарувала мені можливість почитати «Лиса», автором якою є Дочинець. А ще – на День пошти – відповіла вишуканим подарунком, вісь якого – цитата письменника. З її подачі стежу за сторінкою Дочинця на Фейсбуці.

Розповіддю про третю Наталю почала цю публікацію, і розповіддю про неї її й закінчу. Нещодавно вона кинула мені лінк на пост Дочинця, який Фейсбук «делікатно» для мене приховав. А Наталя Йосипівна – видобула і добре зробила, тому що й мені є що сказати з цього приводу. Але про це – іншим разом, це вже зовсім інша історія.

P.S. Якщо раптом зараз цю публікацію читає хтось із АІСТиного товариства і дасть мені знати, теж радо приєднаю його до уявного сестринства любителів творчості Мирослава Дочинця.

КОЛЕГАМ, шкільним бібліотекарям

 Сьогодні – День ручного письма або День почерку.  І в мене було велике бажання розповісти про особливості саме бібліотечного почерку. Тому що це ціла наука ) Але про це іншим разом.

   Краще розповім – в першу чергу своїм колегам-бібліотекарям – куди мене завели  Google-пошуки про нього.

   Якби не блекаути, створила б онлайн-листівку, де б з задоволенням зафіксувала кожен крок. 

А зараз, щоб зекономити час, одразу кину лінк на архів журналу «Бібліотечний вісник». З боку Національної наукової бібліотеки імені В. Вернадського дуже шляхетно надати до журналів вільний доступ. Там  є номери, починаючи з 1993 року. Звичайно, там багато саме професійної інформації. Але не тільки.

   В першому ж номері, наприклад, за 1993 рік на мене чекала знахідка: розповідь про Яготинську бібліотеку Репніних, де йшлося багато і про рід Репніних, і про листування Варвари Репніної з Тарасом Шевченком, і про пошук інформації в зарубіжних і, зокрема, французьких архівах всього, що стосується української культури.

  Та й постать авторки статті – Ганни Чикаленко – викликає інтерес, теж дає поштовх окремому дослідженню.  ЇЇ сім'я зробила дуже багато для України.

   Тож буде що запропонувати тим, хто наступного навчального року буде обиратиме  теми для майбутнього проєкту «Україна та українці в 19 столітті».

А поки що лінк на архіви "Бібліотечного вісника" додаю і до Полиці для бібліотекарів Віртуальної бібліотеки.

ЧИТАЦЬКІ БУДНІ бібліотекаря

Кажуть, що шлях до лікування починається, коли хворий визнає свою хворобу і цим підтверджує бажання вилікуватися.  

Добре. Визнаю. Я хворію на цундоку.

Книги на фото справа – чекають на мене вдома; ті, що зліва – на роботі. Чекають, коли їх прочитаю. І знаю, що треба зупинитися, а не можу. Книги теж мають здатність бути розкупленими. От, наприклад, «Веселі історії домашніх тварин» вдалося віднайти далеко не одразу, не з першої, не з другої і навіть не з третьої спроби. Я вже навчена. Краще купити – і нехай вона чекає на мене на поличці. А то буде так, як вийшло у мене з книгами Франсуази Буше. Вона працює приблизно у тому ж жанрі, що й Джеймс Кемпбелл.

 Якби у мене був собака або якби мій кіт умів говорити, він би сказав і зробив точнісінько, як на цьому малюнку.

Де взяла цей малюнок, коли і на якому сайті - навіть не намагатимусь згадати. На жаль, не можу сказати, хто автор. Він - мій однодумець )
 

День вшанування захисників Донецького аеропорту

 

У боях за Донецький аеропорт загинули 97 українських захисників, ще троє вважаються зниклими безвісти.

Засідання Клубу леді Круглого столу у 2026 році

 Клуб Леді Круглого столу – це про взаємозбагачення.

Книги я любила читати завжди. Але говорити і слухати про книги подобається мені не менше.

Ірини Борисівни, однієї з постійних моїх співрозмовниць, зараз немає. Засідань Клубу леді Круглого столу стало менше. Мені дуже хочеться розповісти про ті, що-таки відбулись.

Найпершою моєю гостею в новому 2026 році, була Тамара Анатоліївна Калмикова. Почула дуже цікаву розповідь про її літній навчальний семестр, коли вона була студенткою біологічного факультету. У підручниках з біології, у науково-популярній літературі читаємо, що ті чи інші птахи з’їдають за день стільки-то комах. Тамара Анатоліївна розповіла, як про це дізнаються науковці. Таку роботу зазвичай роблять студенти під час літнього навчального семестру. В глибинці, подалі від міст, вони розшукують місця, де є гнізда птахів. За ними ведеться постійне спостереження протягом дня. Як тільки батьки відлітають на пошук їжі, студенти  приставляють драбину до гнізда і обережно перев’язують шийки у пташенят. Далі – нудна і не зовсім приємна робота, але її важливо робити. Після того, як батьки покормили дітей і відлетіли, потрібно знову дістатися гнізда і обережно з дзьобика пташеняти дістати все, що кинули у нього батьки. І так цілий день. В кінці дня все це сортується і підсумовується. Спойлер: жодне з пташенят не постраждало.

А про книжки ми теж говорили. Тамара Анатоліївна згадала про «Мислення розвідника», а себе, коли почула, що моя гостя незнайома з Террі Пратчеттом, його книгами і Дискосвітом, ледве зупинила. Як пожартувала Тамара Анатоліївна, «поле неоране», бо, здається, всіх у своєму близькому оточенні, закохала у творчість великого англійського письменника. Я просто таки зобов’язана закохати іТамару Анатоліївну.

12 січня пару вільних хвилин було у Олени Леонідівни. І ми встигли поспілкуватися, звісно, й про книжки теж. Вона у захваті від «Мотанки» Дари Корній. Обіцяла поділитися ) А ще ми згадали про книжку «Одержимість» А. С. Байєт. Я вже на 700 сторінці. І далі передам її Олені Леонідівні, яку перед від’їздом встигла заінтригувати Ірина Борисівна.

Далі буде )