Кажуть, що шлях до лікування починається, коли хворий визнає свою хворобу і цим підтверджує бажання вилікуватися.
Добре. Визнаю. Я хворію на цундоку.
Якби у мене був собака або якби мій кіт умів говорити, він би сказав і зробив точнісінько, як на цьому малюнку.
Клуб Леді Круглого столу – це про взаємозбагачення.
Книги я любила читати завжди. Але говорити і слухати про книги подобається мені не менше.
Ірини Борисівни, однієї з постійних моїх співрозмовниць, зараз немає. Засідань Клубу леді Круглого столу стало менше. Мені дуже хочеться розповісти про ті, що-таки відбулись.
Найпершою моєю гостею в новому 2026 році, була Тамара Анатоліївна Калмикова. Почула дуже цікаву розповідь про її літній навчальний семестр, коли вона була студенткою біологічного факультету. У підручниках з біології, у науково-популярній літературі читаємо, що ті чи інші птахи з’їдають за день стільки-то комах. Тамара Анатоліївна розповіла, як про це дізнаються науковці. Таку роботу зазвичай роблять студенти під час літнього навчального семестру. В глибинці, подалі від міст, вони розшукують місця, де є гнізда птахів. За ними ведеться постійне спостереження протягом дня. Як тільки батьки відлітають на пошук їжі, студенти приставляють драбину до гнізда і обережно перев’язують шийки у пташенят. Далі – нудна і не зовсім приємна робота, але її важливо робити. Після того, як батьки покормили дітей і відлетіли, потрібно знову дістатися гнізда і обережно з дзьобика пташеняти дістати все, що кинули у нього батьки. І так цілий день. В кінці дня все це сортується і підсумовується. Спойлер: жодне з пташенят не постраждало.
А про книжки ми теж говорили. Тамара Анатоліївна згадала про «Мислення розвідника», а себе, коли почула, що моя гостя незнайома з Террі Пратчеттом, його книгами і Дискосвітом, ледве зупинила. Як пожартувала Тамара Анатоліївна, «поле неоране», бо, здається, всіх у своєму близькому оточенні, закохала у творчість великого англійського письменника. Я просто таки зобов’язана закохати іТамару Анатоліївну.
12 січня пару вільних хвилин було у Олени Леонідівни. І ми встигли поспілкуватися, звісно, й про книжки теж. Вона у захваті від «Мотанки» Дари Корній. Обіцяла поділитися ) А ще ми згадали про книжку «Одержимість» А. С. Байєт. Я вже на 700 сторінці. І далі передам її Олені Леонідівні, яку перед від’їздом встигла заінтригувати Ірина Борисівна.
Далі буде )
Колись у мене було 23 помічники, тому робота над створенням АІСТиного Віртуального зоопарку просувалася швидко. Зараз працюю одна, все відбувається повільніше, ніж хотілося б.
Сьогодні – у День вшанування драконів – поговоримо саме про них.
Спочатку перенаправлю вас на свою публікацію з цієї теми.
А тепер оновлю дані, до тих семи додам ще:
· Товариство зміїв та драконів, які живуть на сторінках книг Дари Корній «Життя Змія Багатоголового»
· Популяцію драконів з книги «Пригоди в Тисячолітньому лісі», яку написала французька письменниця Ленья Мажор
· Щастидракона Фухура із «Нескінченної історії» Міхаеля Енде.
Книги Дари Корній допоможуть вам зробити перший крок у драконознавстві. З них ви дізнаєтесь, яке відношення мають змії до драконів. Українська письменниця теж дотримується традиції, коли драконів називають зміями у Східній Європі, до якої належить й наша люба Україна. Тобто при перекладі, наприклад, на англійську мову казки «Котигорошко» цілком можливо, що перекладачі оберуть слово «дракон».
Після знайомства з героями «Пригод в Тисячолітньому лісі», зуб даю, у вас теж з’явиться бажання відкрити ветеринарну клініку для мешканців Віртуального зоопарку. Не знаю, чому мені раніше таке не приходило в голову. Якщо є зоопарк, то в ньому мають бути і лікарі, які знаються на хворобах тварин. Перші кандидати на таку посаду – друїди, дівчинка Нессе та її дідусь Ленве. Вони знаються на травах і допомагають тваринам, які попали в біду. Можуть і нашим допомогти, якщо їх попросити. Так? До речі, це вже другий відомий мені випадок втрати драконами свого вогню. Перший описав Сашко Дерманський у книзі «Король буків, або Таємниця Смарагдової книги».
.png)
І ще всім бажаю задружитися із щастидраконом Фухуром, якого придумав і подарував читачам Міхаель Енде у своїй «Нескінченній історії». Зараз кожному українцеві, нашій дорогій і змученій країні потрібен такий дракон, який приносить щастя. І вчитися в нього вірити і зберігати надію на краще. Навіть у найнебезпечнішу для себе мить щастидракон не втрачає надії, і ця впевненість допомагає йому врятуватися.
В публікації від 13 січня я натякнула про те, що вивчаю новий онлайн-ресурс. Ніби нічого неймовірного, але NotebookLM допоміг мені візуалізувати Фухура. Це трошки складніше, ніж спілкування з ChatGPT
Якщо ж повернутися до драконознавства, запрошую до бібліотеки по книгу «Факти і перекази про драконів», яку написала польська письменниця Ніколя Кухарська. В ній наукове поєдналось з гумором, і чимось нагадує улюблену мою книжку про гномиків. Але це вже інша історія, і розповім її іншим разом.
Далі буде…
P.S. Дякую, що дочитали... Щоб долучитися до глобального флешмобу, теж додаю хештег #AppreciateADragonDay
Виокремивши зі свого переліку тем Календар знаменних дат, відчула певну свободу. Впала мені в око цікава дата? Спокійненько перериваю Тематичний цикл, як ото зараз. У часі розминулися дві події, дві дати? Спокійненько їх об’єднаю.
Перша припадає на 28 листопада – День вигадування нових
слів. Хто придумав? Коли придумав? Немає відповіді. А от навіщо придумали -
зрозуміло. Якщо все-таки є питання, прошу сюди, на фейсбук-сторінку «День за днем»,
звідки мені стало відомо про цю дату.
Про іншу ж подію років три тому дізналася від Наталії
Йосипівни П’яст. З її легкої руки слідкую за такою неординарною подією як вибір
Слова року. Щоб не повторюватись, перенаправлю вашу увагу на свій пост від 3 квітня 2024 року. Думка про «Мислово» не змінилась, хоча за своє слово «відраза»
мені соромно.
Це все ходжу кругами, час перейти до суті.
Сайт «Мислово» оголосив українське Слово року. Це – переговори.
Якщо у вас виникли деякі питання – прошу сюди. Тут навіть є роз’яснення, чому переговори, а не перемовини.
Чекаючи на оприлюднення результатів голосування, обдумувала й свої варіанти. Було радісно, що один із двох моїх варіантів потрапив до переліку. Фразу Олександра Усика важко забути не лише мені.
А другий мій варіант – між’яр’я, у між’яр’ї. Скільки ж списів було розбито у фейсбучних війнах стосовно Радіодиктанту єдності в цілому і через це слово зокрема! Тепер воно живе разом з нами, і нічого страшного не сталося, так?
А чи є у вас свої варіанти? І чи не було у вас вдалих спроб створити нове слово?
Обирають Слово року не тільки в Україні, як ви вже знаєте. У Великій Британії це роблять дві різні установи, конкуруючі установи, можна сказати. Це Оксфордський та Кембріджський словники. За лінками можна дізнатися, які саме. Вони обрали різні слова - і це дуже цікаво, тому що обирають жителі однієї країни. А думки розділились...
Звідки у мене така цікавість до цієї дати?
Тому що десь місяців зо два б’юсь над вирішенням найзнаменитішої логічної
задачки. І на цьому ґрунті навіть мала суперечку з ChatGPT.
Ви здогадалися, про яку задачку йде мова?
Так, саме ту, яку вирішила Герміона у першій частині саги Джоан Роулінг «Гаррі
Поттер і Філософський камінь». Це дозволило Гаррі продовжувати рятувальну
операцію.
Нагадую. Гаррі, Рон та Герміона рятують Філософський камінь від лорда Волдеморта. Вони долають ряд перешкод. Остання перепона – зробити правильний вибір,
обрати із семи пляшечок одну єдину, вміст якої дозволить рухатись вперед.
Альтернатива цьому – випити вино із кропиви, повернутися назад або померти від
отрути. Нічогенька собі перспектива, так?
На столі – сім різної величини і форми пляшечок.
На столі - віршовані підказки.
Після того, як Герміона розв’язала задачу, вона протягує пляшечку Гаррі. Та така маленька, що вистачить на один ковток одній людині.
Час, який знадобився Герміоні – максимум кілька хвилин. Я – не Герміона, і мені не соромно признатися, що не знаю правильної відповіді.
Сьогодні – 13 січня, розпочинаю Другий Тематичний цикл публікацій на цьому блозі - з аналізу попереднього.
Вперше публікація останнього посту циклу співпала з завершенням календарного року. Така синхронізація в мої плани точно не входила, але десь за тижнів два до кінця грудня побачила, до чого йде і трішечки схитрила, щоб це таки відбулося.
Ось переді мною календарик і список тем. Їх 54. Якщо виходити з розрахунку по 5 публікацій на робочий тиждень, то повний Тематичний цикл зайняв би приблизно 11 робочих тижнів. Насправді цикл розтягнувся на 14 тижнів. Неповних 14, бо інколи – через різні особисті обставини – роботу на блозі ставила на паузу. Таких пауз за цей звітний ) період було вісім. Справа від основного робочого поля блогу є колонка про автора, тобто про мене. А під колонкою – перелік міток. Так називає їх платформа Blogger, але якщо використаю слово «теги», ніхто сварити мене не буде. Всі теми, за якими працюю, є у цьому переліку.
Всього є 61 публікація за перший семестр. В них згадуються 49 книг, 41 автор книг. Це більше, ніж в останньому циклі 2024-2025 навчального року. Дуже часто героями моїх постів є читачі та гості бібліотеки. Більше 30 АІСТят. Найчастіше згадую Ірину Борисівну, міс Лілю, Олену Леонідівну, третьокласницю Риточку. Клуб Леді Круглого столу працює )
Стало одним путівником більше. Зараз вирішую питання, чи не одне й те саме – путівники і дайджести? Мені треба час, щоб це обдумати і, можливо, приведу до одного знаменника, як це сталося, наприклад, з темами «Віртуальна галерея» та «Чарівники-ілюстратори», коли я їх об’єднала.
Genially залишається моєю улюбленою онлайн-платформою, але зараз більше уваги приділяю Prezi, щоб не втратити навичок. І опановую ще один онлайн-сервіс, але про це пізніше, коли прийде час )
Нажаль, продовжую знаходити помилки і виправляю їх.
Ніколи не думала, що аналізуватиму свій емоційний стан, але це так. По перше, з’явився страх, чи не повторююсь: є докази того, що є за мною такий грішок. По друге, почала відчувати безжалісність, але насправді це не так страшно, як звучить. Це всього лише означає, що з таким почуттям відправляла чернетки у папку, де збирала матеріал для наступного Тематичного циклу, якщо стаття на ту чи іншу тему вже була опублікована на блозі. Раніше – не стримувалась. А тепер вчусь бути дисциплінованою. Взяла собі за правило працювати за графіком – виконуй.
Дякую, що дочитали ) Далі буде
