Сови, метелики, черепахи та інші листоноші

 У школі 16 жовтня кипів День пошти, вирували пристрасті, йшло активне листування.

У перервах між написанням листів шукала, аналізувала, переглядала, перечитувала книги в АІСТиній бібліотеці, де є листування, де діє пошта, і герої користуються послугами листонош.

Найвідоміші поштарі у казковому світі – це, звичайно, сови. І серед них – полярна сова Гедвіга, яка належала Гаррі Поттеру.  Ми слідкували за нею усі сім книг поттеріани.  

Леся Воронина обрала за поштаря метелика у казковому детективі «Таємне товариство боязгузів». Робота хороша, і виконує він її добре, тільки не повезло персонажу з ілюстратором.

Працює поштарем черепаха Пелагея за задумом письменниці Ольги Купріян. У правдивій повістинці із життя бобрів «Боброго ранку» черепаха каже: «Якщо комусь пишуть листа, то його по-справжньому цінують».

Не знаю, як написані інші книги Іана Вайброу із серії про Малого Вовчика, але перша книга побудована на листах головного героя своїм рідним. Батьки відправили його до Капосної школи поганців, а по дорозі до неї Вовчик описує всі свої пригоди. Кілька разів згадуються поштові скриньки, а хто працює поштарем – невідомо.

Сньофріду, головному герою однойменної книги Андреаса Г. Хмахтля, листа приносять три гноми.

Недарма ж кажуть, що дві голови добре, ніж одна. Наталія Юріївна нагадала, що у Кіплінга є оповідання «Як придумали першу пошту».

На жаль, не встигла нічого путнього зробити з книги Анастасії Лавренішиної  «Ласкаво просимо на пошту». Шкода, що не вистачило часу. На наступне свято вона згодиться.

Дорослій аудиторії порадила б «Поштову лихоманку» Террі Пратчетта. Якщо є можливість, обов’язково знайдіть. Стовідсотково сподобається, ну гаразд, не 100, а 99%.

 Школа готується до одного зі своїх найулюбленіших свят, Дня пошти.

Так, ми знаємо і пам’ятаємо, що відзначається  Всесвітній день Пошти  9 жовтня, але робимо так, як підказує нам життя.

У школі знають, що АІСТина бібліотека – Головний POST-office. Тут зберігаються головні атрибути свята: поштові скриньки, листи в майбутнє, печатки, зразки марок, а також фотоматеріали.

Після того, як останній лист знайте свого адресата,  до АІСТиної бібліотеки повернуться архівні документи, скриньки і печатки, а також ляжуть на полицю в очікування своєї черги листи в майбутнє.

Цього року я внесла свій маленький вклад в свято. Хтось працює фрілансером, хтось – шопоголік, а я опановую  професію фотошопера. PhotoShop придумали спеціально для бібліотекарів, не інакше. Просто не уявляю свого життя без цієї програми. Малювати не вмію від слова зовсім, а попрацювати у фотошопі і як результат отримати такий вдосконалений малюнок… Порівняйте, ДО і ПІСЛЯ. 

 

Дещо з АІСТиної спадщини працюватиме і завтра. Але про це завтра і поговоримо.

Із курйозного. Ще не було такого року, щоб печатка повернулася неушкодженою. Від того, що поштарі, так гарно прикладають силу, вилітають літери, так від душі штампують листи й бандеролі.

Я РОЗПОВІМ ВАМ про мандрівні сюжети

 Одразу до справи, без передмов. Що вам нагадує цей малюнок?

 

Ось  підказка, моя учнівська робота, в якій я використала ілюстрації Володимира Голозубова. А могла б взяти і цей конкретний малюночок. Він - фрагмент великого полотна Пітера Брейгеля-Старшого «Нідерландські прислів’я», написаного  у 1559 році. 

Не на різних кінцях Землі, але дуже далеко один від одного знаходяться Україна і Нідерланди. Різні жанри фольклору, казка і прислів’я. Сюжет – один. Вікіпедія у статті про Пітера Брейгеля-Старшого в окремій виносці зауважує про вплив байки Езопа «Лисиця і Журавель».

Хочеш – не хочеш, задумаєшся про сюжети, які мандрують у часі та просторі.

Схоже, у мене з’явилася ще одна тема для досліджень - "Мандрівні сюжети". І дякую за це Рустаму Гаджієву. Саме в його книзі «Лінгвістика на карті світу. Непорозуміння,  кримінал та інтриги в різних мовах» прочитала про картину Пітера Брейгеля-Старшого. Щоправда, він обрав зовсім інші фрагменти, для розповіді про які мені б довелося обрати гриф «17+», але це вже інша історія. Обговорюватиму її за Круглим столом у бібліотеці )

 

UPG. МІЖНАРОДНІ та ВСЕСВІТНІ дні й ChatGPT

Так завжди буває, коли плануєш одне, а життя підказує інше.

Обіцяну на кінець четверга гру про всесвітні та міжнародні дні робила аж в неділю.

Тільки тоді переконалася, що не все так просто і запропонований чатом ChatGPT принцип діє не завжди. Недарма ж він кілька разів використав слово «зазвичай», що означає – буває й по іншому.

Може, десь в документах ООН і є пункт, якій події давати той чи інший статус… Може, є якийсь Комітет ООН, який слідкує за його виконанням… Ой, навряд чи...

Спробую вас не заплутати, хоча це дуже легко зробити.

Повторюю, що ChatGPT запропонував ніби-то легкий принцип:

1.     Ті події, які підтримані резолюцією Генеральної Асамблеї ООН, мають статус Міжнародного.

2.     Ті події, відзначити які запропонували великі глобальні організації, наприклад, ЮНЕСКО, ВООЗ і навіть ООН, але які не мають статусу підписаного резолюцією Генеральної Асамблеї ООН – називаємо Всесвітніми днями.

Поки що все зрозуміло.

Ідемо далі.

Логічним виглядає і наступний пункт:

3.    Якщо резолюція Генасамблеї ООН підтримує подію, яка вже існує, то зберігається назва «Всесвітній день», а паралельно з’являється статус «Міжнародний».

Але дві наступні групи дат ламають запропонований чатом принцип від слова зовсім:

4.     Є дати, які взагалі не мають статусу, підтвердженого резолюцією Генасамблеї ООН, і бути би їм «Всесвітніми», але організатори назвали їх «Міжнародними».

5.     І навпаки: встановлені резолюцією Генасамблеї ООН дати чомусь називаються Всесвітніми, а не Міжнародними.

І де логіка? Мені дуже хотілося зрозуміти принцип, але не змогла.

Гру я все-таки зробила, як і обіцяла. Але щоб виконати її правильно, все рівно треба звертатися до Вікіпедії.

Або махнути рукою на це все, бо в житті є речі і важливіші )

 10 жовтня закінчується Всесвітній тиждень Космосу (4 - 10 жовтня).

 Трохи історії

У 1980 році Асоціація тижнів Космосу запропонувала відзначити річницю першої висадки на Місяць. «Національні тижні космосу» з тих пір стали національним святом Сполучених Штатів, а до 1999 року поширились на 15 країн. Генеральна Асамблея ООН своєю резолюцією у лютому 2000 дала події міжнародний статус. І тому Тиждень Космосу маємо право називати і Всесвітнім, і Міжнародним (дивись попередню публікацію на блозі).

Вікіпедія пише, що Рада директорів Асоціації у співпраці з Управлінням ООН з питань космічного простору щороку вибирає тему Всесвітнього тижня Космосу. Зі сторінки Вікіпедії легко перейти на сторінку Асоціації і дізнатися тему цьогорічного свята: «Життя в космосі». Звідти ж я завантажила плакат.

Учителі нашої школи не оминають цю подію, проте ми не дотримуємось жорстко часових рамок. Про це свідчить, що час від часу учні просять цікавеньке про Космос. Можливо, на цьому тижні були започатковані проєкти, про які ми дізнаємось трохи пізніше.

Що ж наша бібліотека може запропонувати?

Вчора ввечері після роботи замість того, щоб створити обіцяну в попередній публікації гру, переглядала книги із АІСТиної бібліотеки, присвячені Космосу. Мушу констатувати, що більшість безнадійно застаріла, вони видані ще за Радянського Союзу. Погодьтеся, що з тих пір у астрономії сталося чимало змін. Почнімо, наприклад,  з того, що Плутон офіційно перестав бути планетою, він був зарахований до нової категорії карликових планет. Хоча деякі вчені продовжують з цим не погоджуватися. 

Але й віддати на макулатуру рука не підіймається, поки не переконаюсь, що в книгах немає геть нічого корисного. Врешті решт деякі ще послужать як основа для створення майбутніх газет, колажів, проєктних робіт, аплікацій.

   А на допомогу дітям, що цікавляться Космосом, прийдуть ось яскравіші та новіші книги.

Так, їх у нас не так багато, але вони найкращі. Як, наприклад, Задачник з математики від Валентини Мержиєвської, який пропонує працювати над темою Космосу протягом року. 

Мати найкращу науково-фантастичну книгу для дітей "Джордж і таємний ключ від Всесвіту" від Стівена та Люсі Гокінг, та ще й в двох екземплярах - теж досягнення. 

Знаю, що є продовження. АІСТина бібліотека про них поки що мріє, але зате знаю і підкажу бажаючим, у кого можна взяти й почитати )

До зустрічі )

 

 

КАЛЕНДАР ЗНАМЕННИХ ДАТ та ChatGPT

Ведення Календаря знаменних дат – одна із найвагоміших, найпопулярніших та найважливіших форм роботи бібліотекарів. У багатьох – найулюбленіша. Дає великий простір для натхнення та творчості.

Якщо вам, як і мені, важко розрізнити Всесвітні та Міжнародні дні – прошу за мною.

Нам допоможе ChatGPT.

§  Міжнародні дні офіційно затверджуються резолюцією Генеральної асамблеї ООН.

§  Всесвітні дня проголошують такі глобальні організації або рухи як ЮНЕСКО, ВООЗ – і (увага!) ООН. Але вони НЕ проводяться через резолюцію Генеральної асамблеї ООН.

Деякі події можуть мати статус і Міжнародного, і Всесвітнього. Це означає, що спочатку одна з глобальних організацій  дає старт якісь важливій події, а потім через деякий час її було підтримано на Генасамблеї ООН.

Спробуємо так.

Якщо розташувати Всесвітні дні за шкалою важливості/серйозності/актуальності (умовно, звичайно) від 1 до 100, наприклад, то на одній стороні шкали будуть такі події, як Всесвітній день води, Всесвітній день учителя, Всесвітній день Землі. А на іншій – Всесвітній день капелюха, Всесвітній день ребуса, Всесвітній день посмішки, наприклад. На них можна дивитися з гумором і організувати в цей день розваги та веселощі.

Із Міжнародними днями так не вийде. Вони всі важливі/серйозні/актуальні. Для нас вони всі рівні.

Сьогодні у нас колегія, то ж зроблю задумане пізніше. Запропоную у вигляді гри  сортування свят.

І тут би іншим разом поставила би крапку в публікації з відчуттям гордості за те, що так  елегантно розставила всі крапки над і.

Але сьогодні заходжу в інтернет, щоб уточнити, коли День перекладача. І що? 30 вересня Міжнародний день перекладача. І даних про те, що свято підкріплене резолюцією Генасамблеї, немає. І все, почуття гордості зникає.

Отож бо і воно. Немає такої комісії, яка збирається, наприклад, раз в рік і вирішує, кому дати звання Міжнародного, а кому – Всесвітнього.

Навіть ChatGPT себе підстрахував, сказавши мені «зазвичай»,  маючи на увазі виключення з правила, що різниця є, але її сурово ніхто не дотримується.

Залишається розраховувати на свою пам’ять ) Тут тренажер дуже добре знадобиться, так що зроблю обов’язково. Після колегії.

Далі буде…

КЛУБ ЛЕДІ КРУГЛОГО СТОЛУ

 Готувала сьогодні одне, пишу зовсім про друге - але не менш цікаве.

Повноцінних місць за круглим столом - чотири. Якщо потіснитися – сяде більше, і п’ятеро, і шестеро, і семеро. Було колись таке, що й десять поміщалося.

Давно не мрію про таке. Дуже важко домовитися про зустріч трьох людей, не кажучи вже про чотири чи п’ять.

А сьогодні – о диво! – за круглим столом вели бесіду і чаювали – Тамара Анатоліївна Калмикова, місс Ліля, Олена Леонідівна Радомирська, Ірина Борисівна Мартинюк і я, звичайно ) Щоправда, Тамара Анатоліївна не бачила Олену Леонідівну. Ірина Борисівна не застала Тамару Анатоліївну, місс Ліля зайшла після того, як вийшла Олена Леонідівна.

Виграла від того я одна, бо бачила й чула всіх та зібрала повний букет вражень. 

Говорили ми сьогодні не стільки про ЩО почитати, як про те, Що дивитися.

Тамара Анатоліївна згадала про фільм «Три дні з Кондором», де грав  Роберт Редфорд, який недавно відійшов у вічність. Якщо я правильно зрозуміла, у фільмі йдеться про знищення спецвідділу,  який робив свої аналізи на основі прочитаних книг (і більше нічого!). І останній вцілілий герой, якого грає Роберт Редфорд, намагається з’ясувати обставини, а саме головне, причину оголошеної війни.

Тут вже мені пригадався трилер «Сім», де грав Бред Пітт. Його герой – один із поліцейських, які розслідують злочини серійного маніяка у Нью-Йорку. Вийти на його слід допомагає інформація, отримана – не зовсім законно. Фільм дивилася давно і можу щось переплутати. Мені здається, там йшлося про те, що бібліотеки мають можливість аналізувати читацькі запити і складати певні списки людей, чиї пошуки літератури можуть викликати занепокоєння. Повторюю, фільм дивилася давно і можу помилятися. Але навіть заради книг не буду переглядати. Важкувато було.

   Ірина Борисівна, не знаючи, про що ми розмовляли з Тамарою Анатолїівною, продовжила огляд фільмів і порекомендувала нам з Оленою Леонідівною нову стрічку «Одна битва за іншою», де грають Леонардо ді Капріо і Шон Пенн.

Ну, тут я знову не втрималася і додала свої п’ять копійок, згадавши  фільм «Геній і безумець», де Шон Пенн у парі з Мелом Гібсоном  виконують головні ролі. А йдеться у фільмі - не багато і не мало - про створення Словника англійської мови. Праця - титанічна. А гра акторів - неймовірна.

Був ще один фільм, але поки збережу інтригу, напишу про нього пізніше.

Ми розмовляли не тільки про кіно.

З Тамарою Анатоліївною ми обмінялися враженнями від роботи над перекладом американських підручників. Я перекладаю та вивчаю щоденник «Моє літнє читання», який пропонується вести всій сім’ї. І це є спільним проєктом для всієї родини.  А Тамару Анатоліївну захопив підручник з історії, який виходить далеко за рамки звичного для нас вивчення цього предмету.

Ірина Борисівна обдумує програму свята Андрія і те, яку б п’єсу обрати для майбутньої вистави. Можливо, це буде «Сорочинський ярмарок».

А мені кортіло поділитися історією про те, як Нобелівський комітет розшукував одного із трьох фізиків, які отримали Нобелівську премію, щоб особисто сказати йому про перемогу. А він із дружиною був у горах без зв’язку. Коли ж дружина включила телефон, щоб розрахуватися у магазинчику, тоді й полетіли повідомлення про ту нагороду. Сьогодні зранку я прочитала її у Фейсбуці. 

Отаке було сьогоднішнє засідання Клубу Леді Круглого столу – далеко не перше і далеко не останнє, сподіваюсь. Записую його по гарячих слідах. Не завжди це роблю, потім шкодую. А сьогодні все записано і збережено.

До зустрічі

ЦИТАТА ДНЯ

 Стародавні греки, а потім стародавні римляни (вони, зрозуміло, жили собі звичайним життям 2000 років тому і ніяк не думали, що «вони стародавні») дотримувались одних і тих же правил поводження в бібліотеці.

Про це свідчить напис на вцілілому шматку мармуру, який колись був частиною будівлі бібліотеки  на південному сході афінської Агори. Вона була побудована близько 100 року нашої ери, у 267 році її зруйнували і розграбили. Те, що вціліло – включно з написом – відбудували римляни.

Це означає, що римляни були згодні з греками.

Збереглися 5 рядків напису: «Ми поклялися, що жодна книга не може бути винесена. Бібліотека відкрита з години до шостої».

Я прочитала про це у Фейсбуці