В нашій школі розпочався проєкт "Довге ХІХ століття: Вікторіанська епоха, Україна. 1837-1901".

Взявши до рук списки тем, відчула майже спортивний інтерес: чи допоможе АІСТина бібліотека з літературою? Конкурувати з інтернетом - точно не зможе, але все-таки з деякими книгами учнів точно виручить. 

І тепер подам свої знахідки через улюблений сайт Genially.

Перепрошую в гостей нашої школи: цей путівник згодиться в першу чергу учням АІСТа. В інших бібліотеках й підбірка книг буде інша. 

І ще. Робота над ним продовжується.  Пошук літератури не припинятиметься й після закінчення проєкту. Мені важко буде зупинитися ) Попереду ще багато відкриттів 

Далі буде...

17 плюс

Аналізуючи те, що зараз відбувається в країні, читаючи про розслідування НАБУ й обшуки, відслідковуючи, чиї заяви на звільнення зараз оприлюднюються в соціальних мережах, та уявляючи масштаби корупції, так і хочеться повторити за авторами фразеологічний зворот, який вони зробили назвою своєї книги.

Вони і сторінку фразеологічного словника замість передмови надрукували: «Ситуація, коли нічого не можна вдіяти».

Для таких моментів і згодиться ця книга. Анотація це підтверджує: «Які б випробування не випали на долю українців, а місце для доброго гумору та самоіронії знайдеться завжди».

В мене такої можливості немає, тримала книгу в руках всього кілька годин, дещо встигла для себе сфотографувати. І дуже дякую Ірині Борисівні за таку можливість.

Якщо у вас на полиці вашої домашньої бібліотеки є така книга – саме час до неї звернутись, вона зможе вас перенастроїти, допоможе поліпшити настрій )

Автори, які рятують гумором, – Людмила Горова, Руслан Горовий та Віталій Чепинога. Їхніх імен на обкладинці немає, а ми маємо знати своїх героїв ) Вірш «Буде тобі, враже, так, як відьма скаже» - чули? Пані Людмила – його автор. Публікації пана Руслана мені інколи підкидає фейсбук. І тільки про пана Віталія нічого сказати зараз не можу, частина мого фотоархіву не збереглась.

Зате в АІСТиній бібліотеці є книга пана Романа «Казки на ніч». Які часи – такі казки. Гумор і в ній є, але на ніч читати не раджу. Написана в 2015 році, в перші місяці російсько-української війни, вона актуальна і зараз. Йому дуже вдається жанр коротких, але наповнених глибоким змістом оповідань. І навіть слово «оповідання» не зовсім підходить: замальовка, бувальщина, анекдот…  Можливо, саме перед сном їх читати і не варто, бо ніч буде безсонна. Але, як сказав би Міхаель Енде, це вже зовсім інша історія….

 

КАЛЕНДАР ЗНАМЕННИХ ДАТ _ день народження Міхаеля Енде

 В мене є гарна традиція – проґавити важливу дату, але не цього разу.

12 листопада 1929 року народився німецький письменник Міхаель Енде.

І я з задоволенням скажу кілька слів про свої враження від його книг. Зараз у моєму розпорядженні є дві, одна - «Момо» (АІСТ-самвидав). Мала можливість роздрукувати на принтері, але ще не читала. Можливо, колись роздрукую й другу, бо дуже-дуже мене зачепила.

Розкажу про неї. «Нескінченна історія» - у мене тимчасово від Риточки Мисловської. Кожного дня їй звітую: «Прочитано стільки-то розділів», тому що порушила всі можливі бібліотечні терміни. І вдячна Риті та її сім’ї за терпіння. Книга – надзвичайна цікава, але в ній розгортається дуже складний сюжет, за яким треба уважно слідкувати, піднімається багато важливих тем. І якщо читати швидко, ковтаючи сторінки, «картинки не буде», як сказав би молодший Калмиков.

Розпочинається дія книги в нашому часі, потім співіснує з подіями у країні Фантазії, потім повністю переноситься туди. І там головні персонажі: Атрею (я не помилилася, так в книзі пишеться), Дитинна Царівна, Бастіян -  по черзі, як у естафеті, виходять на перший план. Але це тільки зовнішня канва. Міхаель Енде піднімає філософські питання і читач разом з ними шукає відповідь.

Кожного разу, коли беру в руки цю книгу, думаю: «Що цікавого на мене чекає сьогодні?» І Міхаель Енде мене завжди приємно дивує. Особливо відколи на перший план вийшов Бастіян…

Скоро це задоволення закінчиться, мені залишилося прочитати менше ста сторінок. Очікую  розв’язки і впевнена - письменник мене не розчарує.

Що мене вразило? Я не впевнена, що це дитячий письменник. 

Допускаю, що читачам більш знайома його книга «Джим Ґудзик і машиніст Лукас».

Свого часу прослухала російський аудіоваріант "Школи чаклунства", тепер у мене попереду очікування його українського перекладу (будь ласочка, видавці та перекладачі, зробіть такий подарунок українцям).

А ще з задоволенням додам до своїх ПОЛИЦЬ  БАЖАНЬ - чого і вам бажаю, дорогі читачі, - «Диявольськигеніальноалкогольний пунш бажань».

Згадала шкільне: "Дезоксирибонуклеїнова кислота", вибачте, не втрималася :)

Актуалізація бібліотечних фондів

 Якби все було по інакшому, книга італійської письменниці Муні Вітчен «Ніна. Дівчинка планети Шостого місяця» згодилася б при вивченні та зануренні в Космос. Але не в цьому житті – точно. Довго вагалася, взялася перечитувати – і зрозуміла, що ні…

Актуалізація бібліотечних фондів має на меті оновлення, очищення та переосмислення бібліотечних фондів в умовах війни

Як показує практика, треба бути обережними і з українськими перекладами іноземних авторів. Як бібліотекар мушу попереджати читачів, що в роду головної героїні є російські аристократи,  що її батьки працюють у Москві у науковому центрі, який займається дослідженнями в галузі неземного життя, що дівчинка захоплюється творчістю російського фантаста… Які шанси, що книга зацікавить читача? Отож бо і воно…

Італійська письменниця з дитинства захоплювалася Космосом, спробами людини її підкорити. Це й знайшло відображення в її книзі. Головна героїня подорожує Всесвітом, але робить це у своєрідний спосіб – їй допомагає алхімія.

Ця стародавня наука підтримує зв’язок між Землею та іншою планетою.

Радянське минуле

Третього листопада розповіла про пошук рецептів вдалого батьківства.

Є в мене один для початку.

Нізащо на світі  б не хотіла повернутися у Радянський Союз. Але дещо й у  ньому було корисне і хороше. Його було мало, але ж воно було. Розв’язавши війну, наші так звані брати відібрали і це хороше.

За минулий рік одна з найцікавіших прочитаних мною книг саме родом з Радянського Союзу – Кір Буличов «Дівчинка з Землі».

І зараз запропонувати її дітям – майже злочин. Це мене страшенно гнітить і бісить. Мені й самій читати було нелегко. Про московський зоопарк з інопланетними тваринами та бронтозавром, про маму Аліси, яка зводить будинки на інших планетах, космодром Шереметьєво-4, про прибульців з інших планет, яких змогла врятувати Аліса. У мене досі не вкладається в голові, як можна було ці прекрасні мрії про майбутні космічні подорожі та зустрічі з жителями інших планет не реалізувати, а обміняти на нищення моєї країни. Краще б витрачали гроші на космічні перегони, а не на зброю, якою вбивають українців.

А дорослим запропоную – заради передмови. Буде корисно й вчителям також.

Дуже гарний переклад Євгена Литвиненка. Дуже.

ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ

Завтра Аліса йде до школи. Це буде дуже цікавий день. Сьогодні зранку відеофонять її друзі та знайомі, і всі її поздоровляють. Правда, Аліса й сама вже три місяці, як нікому спокою не дає, розповідає про свою майбутню школу.

Марсіянин Бус прислав їй якийсь хитромудрий пенал; його поки що ніхто не зміг відкрити — ні я, ні мої товариші по службі, а серед них, до речі, було два доктори наук і головний механік зоопарку.

Шуша сказав, що піде до школи разом з Алісою і перевірить, чи досить досвідчена вчителька їй дістанеться.

Страшенно багато галасу. Здається, коли я вперше йшов до школи, ніхто не зчиняв такого галасу.

Зараз метушня трохи стихла. Аліса пішла в зоопарк попрощатися з Бронтею. А поки вдома тихо, я вирішив надиктувати кілька історій із життя Аліси та її друзів. Я перешлю ці нотатки Алісиній вчительці. Для неї корисно буде знати, з якою несерйозною людиною їй доведеться мати справу. Можливо, ці нотатки допоможуть учительці виховувати мою доньку.

Спочатку Аліса була дитина як дитина. Років до трьох. Доказом тому — перша історія, яку я збираюсь розповісти. Та вже через рік, коли вона зустрілася з Бронтею, в її вдачі проявилося вміння робити все не як слід, зникати в найнеслушніший час і навіть випадково робити відкриття, що були не під силу найвидатнішим ученим сучасності. Аліса вміє знаходити вигоду з доброго до себе ставлення, а проте в неї безліч вірних друзів. Нам же, її батькам, буває дуже важко. Адже ми не можемо весь час сидіти вдома: я працюю в зоопарку, а наша мама зводить будинки, і до того ж часто на інших планетах.

Я хочу заздалегідь попередити Алісину вчительку — їй теж буде, напевно, нелегко. Тож нехай вона уважно вислухає цілком правдиві історії, що трапилися з дівчинкою Алісою в різних місцях Землі та космосу протягом останніх трьох років.

 

         За круглим столом 6 листопада ми з Тамарою Анатоліївною та Наталею Йосипівною трохи поламали голову над фразою «Аліса вміє знаходити вигоду з доброго до себе ставлення, а проте в неї безліч вірних друзів».Це позитивна чи негативна риса характеру?

        У мене є й інші питання: Цьому можна навчитись? Хто цьому може навчити? І чи треба цьому вчитись?

Пропоную пошукати відповіді й вам, а потім обміняємось враженнями.

P.S. Книга з відділу дитячої літератури перейшла до відділу зарубіжної літератури. для дорослих.

Про булінг_ випуск 5

Місяць.

Мені вистачило місяця, щоб спочатку зачаруватися чатом GPT й відчути захоплення від співпраці з ним, а потім охолонути. 

Місяць тому, 7 жовтня, з прикрістю констатувала, що «проґавила» важливу дату: перший понеділок жовтня – Всесвітній день запобігання булінгу. І тоді звернулась по допомогу до ChatGPT, задавши йому питання:

-         Коли відзначають день булінгу?

Так, знаю, питання побудовано невдало, і ChatGPT досить коректно мене виправив:

Жанри дитячої літератури_випуск 5

Написавши 28 квітня про розподіл літератури на цікаву та нецікаву – за Ілларіоном Павлюком, чесно кажучи, не планувала  повертатися до цієї теми. Але обговорення за круглим столом продовжується, тому продовжую писати і я. Сьогодні – оновлення, можливо, не останнє.

Навесні мій похресник - у відповідь на розповідь про наше літературне дослідження - вивів елегантну формулу: «Нецікава книжка та, яку не шкода кинути читати».

Його мама росла в дуже гарній дружній родині, де мудрий, добрий, але дуже вимогливий батько дотримувався суворих правил. Одне з них – дітей вкладали спати рано, світло вимикали. Заради цікавої книжки включався ліхтар під ковдрою.  А в особливих випадках книжка ховалася під піжаму і мандрувала разом з власницею до туалету (див. пост про улюблене місце читання:).

Нещодавно ми з Іриною Борисівною обмінялися враженнями від прочитаних книг. Мені, як тільки закінчила слухати останній аудіоролік цікавезної книги, захотілося почати спочатку. Так сподобалася книга, що вирішила пережити події ще раз. У мене це не вперше, буває, що слухаю по кругу 3-4 рази.

А в Ірини Борисівни було не так. Вона закінчила читати книгу і вирішила поки що не почитати іншої, щоб зберегти враження і обдумати прочитане.

Тамара Анатоліївна, почувши про знаменитий «мультик» Рити Мисловської, згадала, як її найменший, Толік, говорив в таких випадках: «О! У мене картинка склалася!»

А в самої Тамари Анатоліївни під час читання цікавої книги виникає відчуття, що знаходишся всередині зображених подій. Після її закінчення хочеться зберегти емоційний і ментальний стан, відчути своєрідний післясмак. Мені це теж знайоме.

Отут ставлю публікацію на паузу, відчуваючи, буде що сказати і написати на цю тему.

Далі буде…)

#ЖивіПисьменники

Літературознавці Павло та Олександр Михеди, батько й син, написали книгу «Живі. Зрозуміти українську літературу».

Таня Стус є ініціатором  проєкту «Живі письменники».

Використовуючи один і той самий вислів  стосовно українського письменництва, вони вкладають  в нього різні поняття.

Тані Стус та її команді однодумців важливо пропагувати твори сучасних українських поетів та письменників. Вони роблять титанічну роботу, за якою слідкувати цікаво і корисно. Їхні методичні матеріали допомагають батькам, вчителям початкової та середньої школи, бібліотекарям. А розпочалось з захопливого дитячого шепоту за спиною у Тані: «Жива письменниця!»

Михеди ж здійснили велике грунтовне дослідження, де з наших сучасників – лише Тарас Прохасько. Краще дам слово Олександру:

 INTRO

Мій метод – говорити про мертвих письменників і письменниць як про живих. Вони серед нас, тут і тепер.

Хто їхні батьки? Якими були стосунки всередині родини? І чи, бува, рання втрата батька не закладає матрицю всього життя? Як у Григора Тютюнника.

Чи обирали вони мову? Чи був це свідомий вибір у дорослому житті, як в Олени Теліги.

Якими підлітками вони були? Що любили читати? І чи популярна масова література формувала їх? Як це було з Ольгою Кобилянською.

З якими проблемами стикалися, коли їм було двадцять? Який непростий життєвий вибір стояв перед ними, тридцятилітніми? Як це було з Іваном Багряним.

Якими були дебютні твори і чи можна в них розгледіти обриси їхньої майбутньої творчості? І якщо в пам’яті вони зафіксовані як прозаїки, то чи не писали вони віршів? Як це було з Миколою Хвильовим.

Чи є призабуті й маловідомі шедеври поза звичним каноном? Як у випадку неймовірних ранніх оповідань Валер’яна Підмогильного.

Ким вони були насправді? Де вони справжні? У листуванні з дружиною чи коханкою? У любові чи коханні? Врешті – чи у своїй творчості вони справжні? Як у випадку Михайла Коцюбинського.

І чи були вони знайомі та які стосунки були в них між собою?

Трансформуючи формулу Володимира Єрмоленка про «далеких близьких», це наші «близькі близькі».

Тому історії життя героїв і героїнь цієї книжки написані в теперішньому часі. Вони живі.

 

І про єдиного нашого сучасника я прагну говорити з дистанцією, оптикою відстороненості, притаманною подіям минулої епохи. Як це буває у творах самого Тараса Прохаська.

 Ви ж пам'ятаєте, так? У моїх "Закритих файлах" є набраний мною повний текст книги. А в відкритих джерелах є вільний доступ до матеріалів "Живі письменники"