Цей день в АІСТорії _ 31 березня 2009 року

Час від часу занурююсь в АІСТиний архів, дуже велика частина якого зберігається в АІСТиній бібліотеці. Люблю подорожі у часі.

В цей день у 2009 році у школі розповсюджували  одночасно дев'ятикласники - черговий номер "АІСТорії", а одинадцятикласники - альманах "Чорним по білому".

Звичайно, я попіклувалася про те, щоб у шкільний архів потрапили обидва випуски. 

У мене зараз немає задачі скопіювати всі сторінки. Хоча, звичайно, оцифровувати шкільний архів треба, вже потихеньку це роблю.  Якщо є бажання прочитати повністю випуски - прошу до бібліотеки )

Відсьогодні до списку тем, над якими працюю, доєднується ще одна - "Цей день в АІСТорії". 

Далі буде...

27 березня - Міжнародний день театру

 Для АІСТиного товариства це велике свято. Кожен був актором і глядачем - як мінімум один раз. І як же в такий день без театральних анекдотів?

 Гортайте, будь ласка, презентацію, і можливо, ви знайдете себе...

День театру від користувача Irina Vek

цей день в АІСТорії

Цей день був у мене зарезервований для однієї дати, яка важлива АІСТиному  товариству. 

А для інтриги... відтерміную його на 27 березня.  

Дочекайтесь мене, будь ласка, вам сподобається.

Далі буде...

новий путівник _ ПОЛИЦі БАЖАНЬ

Спочатку я знайшла шаблон для путівника...

Ні, не так.

Спочатку в одному учбовому відео я побачила цікавий шаблон в Genially.

Потратила час, багато часу. Таки знайшла шаблон.

А потім довго-довго думала, для якої ідеї його притримати. 

І придумала. ) 

Робоча (поки що) назва "Полиці бажань".

Про що мріє шкільний бібліотекар? Про книги, звичайно. Список можна тримати в голові (це не мій варіант), можна записати у робочому блокноті (що й роблю), а можна поділитися зі всіма своїми мріями )

Сьогодні - перша публікація

КАДЕНДАР ЗНАМЕННИХ ДАТ _ 19 березня

Знаю, що сьогодні День народження великого українського поета Ліни Костенко. 

Дуже тішуся збіркою її віршів "Бузиновий цар" від видавництва "А-ба-ба-га-ла-ма-га", яке придбала недавно. "Бузиновий цар" - це перевидання 1987 року, яке я, грубо кажучи, "пропустила" і в руках не тримала. Наскільки розумію, це була тоненька дитяча книжечка. "А-ба-ба-га-ла-ма-га" зробила подарунок - бо інакше не скажеш - українським читачам. Вірші Ліни Костенко у поєднанні з ілюстраціями Вікторії Ковальчук - це насолода для очей та рук. 

Але я тримаю в голові іншу подію. 19 березня - День прильоту лелек. У нього немає ніякого міжнародного та офіційного статусу. Та погодьтеся, для нас, для нашої школи - це знакова подія. 

Віртуальну виставку побудувала виключно як візуальний ряд. Від себе лише додам, що дата ця - чисто символічна, лелеки прилітали 17, 18, а не тільки 19, і будуть прилітати 20, 21 і т.д.

Головне - ось що. Є така прикмета, що лелеки, прилітаючи, приносять на своїх крилах холод. Тому якщо у вас виникає питання, чому такий різкий спад температури, відповідь ви щойно отримали.

Експозиція віртуальної виставки така: 1) із АІСТиного архіву 2) із дитячої книжкової графіки 3) репродукції українського художника Олега Шупляка, який доволі часто зображує улюбленого в нашій школі птаха.

Гарного перегляду

 

17 плюс. Спогади Віктора Некрасова

 Мене так вразила класифікація відгуків на прочитану книгу, яку дав Некрасов, що присвячую його спогадам  "Дідусь та внук"  ще одну статтю.

За повною версією прошу звертатись до бібліотеки (або спробуйте розшукати в інтернеті). Увагу читачів зверну на категорію «Засуджувально-викривальні  відгуки», бо це має пряме відношення до улюбленої української гри в ср*чі. Саме тому дана публікація отримала гриф «17 плюс»

Зрозуміло, що починав працювати письменник в часи, коли ні про які інтернети в Радянському Союзі не чули і навіть таке не планували. А от бажання насолити автору – було. Тому писалися не електронні листи, а паперові. Які потім надсилалися письменнику.

Даємо слово автору: «Скажу лише, що мене дуже дивує, звідки у людей, в основному зайнятих (пенсіонерів не рахуємо) знаходиться час і бажання, відклавши книгу або відмінивши похід в кінотеатр, сісти за стіл, брати перо і т.д.  Але це, напевне, своєрідний вид графоманії, а вона не виліковується».

Сучасні технології у вигляді соціальних мереж вдосконалили і спростили засоби, якими дана хвороба послуговується. Дали людям в руки інструмент, точніше, гаджети, за допомогою яких своє незадоволення можна опублікувати миттєво.

А сісти і подумати, чи комусь цікава твоя думка? Чи корисна вона? Що вона несе людям? Добро? Любов?

То який висновок напрошується? Це в людській природі? Чи спадок Радянського Союзу?

Будем думати. 

Далі буде...

ЦИТАТА ДНЯ

 Моя  улюблена

 

Дайджест АІСТиної бібліотеки_випуск 2

Кожен бібліотекар в душі збирач. Все цікаве, що в інтернеті попадає в поле нашого зору, хочеться зберегти. 

Раніше все знайдене та роздруковане осідало в паперовому вигляді в папках.

Зараз - інші можливості, але бажання зберегти нікуди не ділося. 

Що я придумала? Видавати інтернет-дайджести, в якому знайомити читачів зі своїми знахідками. Власне, один вже є, сьогодні - черга наступного. А кілька матеріалів на наступний дайджест вже є. 

Далі буде... 

ЯК ВИХОВАТИ ЧИТАЧА

 Краще слів:

P.S. Вибачте, не знаю автора малюнка. Заскріншотила з Фейсбуку

Із розмов в бібліотеці

Напишу по гарячим слідам про Шевченківську премію.

Церемонія нагородження відбулася 9 березня - до дня народження великого Кобзаря.

Про Клуб Леді Круглого столу пам'ятаєте? Вчора нас було двоє - Ірина Борисівна та Ірина Сергіївна. 

Борисівна - саме вона принесла цю новину в бібліотеку - з захопленням розповідала про поета Юрія Іздрика, який отримав премію в області літератури. Вона захоплена його творчістю, відкрила нещодавно для себе його поезію. Говорила про те, чим поезія Іздрика відрізняється від поезії Жадана. Іздрик, на її думку,  отримав премію цілком заслужено.

Сергіївна, тобто я, :)  потягнулася до полиці за томиком віршів Юрія "Таке", 2009 року видання. Порадила б її погортати, але зараз вона на руках у Ірини Борисівни. Ви - в черзі, добре?

І ми обоє радимо читачам пройти за покликанням на сторінку журналу VOGUE, де є гарна стаття, присвячена цьогорічному лауреату. 

P.S. Відсьогодні рубрика "Із розмов за круглим столом" потіснить всі інші у Тематичному циклі. Як блогер, будую за цим переліком свою роботу, постійно тасуючи його рубрики, корегуючи їх назви і шукаючи влучні слова.

Сьогодні публікую перший звіт про - хай не засідання, а бесіду -  Клубу Леді Круглого столу. 

Далі - буде...

 

 

Радянська дійсність у спогадах Віктора Некрасова

 продовження...

Знати, хто такий Гаррі Міллер Лейденберг, можуть  ті, хто знайомий з історією Нью-Йоркської публічної бібліотеки, або ті, хто читав спогади киянина Віктора Некрасова, знаменитого радянського письменника й дисидента.  .

 У 1924 році, коли його родина на кілька днів прихистила Лейденберга, майбутньому письменнику було 12 років. Хлопця точно не цікавили розмови про тонкощі бібліотечної справи.  Зате Гаррі Міллер Лейденберг  на мініатюрній друкувальній машинці вистукував і занотовував щоденні враження.

Як потрапили вони до радянського письменника? Шлях був непростий і для Некрасова не зовсім приємний. У 1962 році він опублікував свої спогади "По обидва боки океану. В Італії - в Америці", за які отримав нищівну критику. Саме обвинувальна кампанія і привернула увагу до книги Некрасова американців. Через деякий час він отримав листа від сина Гаррі Лейденберга, Джона, який поділився з ним спогадами свого батька про ті знаменні кілька днів.

По суті оповідання "Дідусь і внук" можна назвати енциклопедією радянського життя, яким жили кияни в 20 та 60 рокі минулого століття. І погляд Некрасова зовсім не лакує радянську дійсність.

Ось для прикладу:

 Раз. За рік, за два до початку розповіді (1922, 1923) босоніж ходив не тільки маленький Віктор. Його мама, лікар, відвідувала хворих дома також босоніж.  Воду на п'ятому поверху вдавалося зловити тільки вночі. Ліфт не працював.

Два  Вчився Некрасов в 5 групі (класів не було) 43 трудової школи. "Це був період Дальтон-планів, психотехніки та інших педагогічних нововведень, які нас дуже влаштовували". Суворо заборонялось готувати уроки дома. Пушкін, Гоголь, Тургенєв, Толстой, Чехов - вважались тоді буржуазними та дворянськими - і заборонялись.

Три. Вільного часу було багато. Особливо після того, як "були розпущені скаутські загони, а "юних ленінців" та "спартаківців" ще не було. Про "невідповідність епосі та новим задачам" скаутського руху ми з товаришами нічого не знала. Нам просто було весело. Ходили в походи, вправлялися на трапеціях та кільціях, займалися французькою боротьбою, штудіювали азбуку Морзе, сигналізували прапорцями, вивчали історію скаутського руху"

Тут я припиняю цитувати. І спойлерити теж.  Не позбавляйте себе задоволення від читання. В першу чергу оповідання цікаве з історичної перспективи. Чого вартий факт, що кордон на той момент  перетинали  у Здолбунові (Рівненька область).