Радянська дійсність у спогадах Віктора Некрасова

 продовження...

Знати, хто такий Гаррі Міллер Лейденберг, можуть  ті, хто знайомий з історією Нью-Йоркської публічної бібліотеки, або ті, хто читав спогади киянина Віктора Некрасова, знаменитого радянського письменника й дисидента.  .

 У 1924 році, коли його родина на кілька днів прихистила Лейденберга, майбутньому письменнику було 12 років. Хлопця точно не цікавили розмови про тонкощі бібліотечної справи.  Зате Гаррі Міллер Лейденберг  на мініатюрній друкувальній машинці вистукував і занотовував щоденні враження.

Як потрапили вони до радянського письменника? Шлях був непростий і для Некрасова не зовсім приємний. У 1962 році він опублікував свої спогади "По обидва боки океану. В Італії - в Америці", за які отримав нищівну критику. Саме обвинувальна кампанія і привернула увагу до книги Некрасова американців. Через деякий час він отримав листа від сина Гаррі Лейденберга, Джона, який поділився з ним спогадами свого батька про ті знаменні кілька днів.

По суті оповідання "Дідусь і внук" можна назвати енциклопедією радянського життя, яким жили кияни в 20 та 60 рокі минулого століття. І погляд Некрасова зовсім не лакує радянську дійсність.

Ось для прикладу:

 Раз. За рік, за два до початку розповіді (1922, 1923) босоніж ходив не тільки маленький Віктор. Його мама, лікар, відвідувала хворих дома також босоніж.  Воду на п'ятому поверху вдавалося зловити тільки вночі. Ліфт не працював.

Два  Вчився Некрасов в 5 групі (класів не було) 43 трудової школи. "Це був період Дальтон-планів, психотехніки та інших педагогічних нововведень, які нас дуже влаштовували". Суворо заборонялось готувати уроки дома. Пушкін, Гоголь, Тургенєв, Толстой, Чехов - вважались тоді буржуазними та дворянськими - і заборонялись.

Три. Вільного часу було багато. Особливо після того, як "були розпущені скаутські загони, а "юних ленінців" та "спартаківців" ще не було. Про "невідповідність епосі та новим задачам" скаутського руху ми з товаришами нічого не знала. Нам просто було весело. Ходили в походи, вправлялися на трапеціях та кільціях, займалися французькою боротьбою, штудіювали азбуку Морзе, сигналізували прапорцями, вивчали історію скаутського руху"

Тут я припиняю цитувати. І спойлерити теж.  Не позбавляйте себе задоволення від читання. В першу чергу оповідання цікаве з історичної перспективи. Чого вартий факт, що кордон на той момент  перетинали  у Здолбунові (Рівненька область).

ІСТОРИЧНІ ПАРАЛЕЛІ _ випуск для бібліотекарів

Гаррі Міллер Лейденберг, один із ведучих співробітників Нью-Йоркської публічної бібліотеки, залишив спогади про кілька днів, які він провів у Києві на початку 1924 року. Ним опікувалася його київська колега, Софія Мотовилова, що на той момент працювала в бібліотеці Південно-Західної залізничної дороги. 

Три дні Софія Миколаївна знайомила його з Києвом, з його пам’ятками – і з роботою багатьох бібліотечних установ. Розмов про суто бібліотечні справи було дуже багато.

Наведемо уривок однієї із них: «Один із гостей допитувався, чому ми в США після війни зберегли стару систему класифікації: адже післявоєнні події корінним чином змінили всі галузі науки, особливо суспільні. І все, що було правильно раніше, неправильно зараз. Я відповів, що ми мало цікавимося абстрактними схемами класифікації, що для нас важливо знайти зручний план розташування книг по даному предмету и, наскільки мені відомо, жодна бібліотека в США не змінила і не планує змінити свою класифікацію у зв’язку з війною».

Хочеш – не хочеш, а історична паралель напрошується сама собою.

Найкраще її зрозуміють бібліотекарі України, які за наказом Кабінету Міністрів України від 22 березня 2017 року перейшли на використання Універсальної десяткової класифікації (УДК) замість Бібліотечно-бібліографічної класифікації (ББК). 

Я не вважаю, що це погано. Для мене перевести нашу бібліотеку з ББК на УДК - можливість ще раз потримати кожну книжку в руках та оцінити її корисність в наш час. І вчитися люблю.

Далі буде...