17 плюс. Спогади Віктора Некрасова

 Мене так вразила класифікація відгуків на прочитану книгу, яку дав Некрасов, що присвячую його спогадам  "Дідусь та внук"  ще одну статтю.

За повною версією прошу звертатись до бібліотеки (або спробуйте розшукати в інтернеті). Увагу читачів зверну на категорію «Засуджувально-викривальні  відгуки», бо це має пряме відношення до улюбленої української гри в ср*чі. Саме тому дана публікація отримала гриф «17 плюс»

Зрозуміло, що починав працювати письменник в часи, коли ні про які інтернети в Радянському Союзі не чули і навіть таке не планували. А от бажання насолити автору – було. Тому писалися не електронні листи, а паперові. Які потім надсилалися письменнику.

Даємо слово автору: «Скажу лише, що мене дуже дивує, звідки у людей, в основному зайнятих (пенсіонерів не рахуємо) знаходиться час і бажання, відклавши книгу або відмінивши похід в кінотеатр, сісти за стіл, брати перо і т.д.  Але це, напевне, своєрідний вид графоманії, а вона не виліковується».

Сучасні технології у вигляді соціальних мереж вдосконалили і спростили засоби, якими дана хвороба послуговується. Дали людям в руки інструмент, точніше, гаджети, за допомогою яких своє незадоволення можна опублікувати миттєво.

А сісти і подумати, чи комусь цікава твоя думка? Чи корисна вона? Що вона несе людям? Добро? Любов?

То який висновок напрошується? Це в людській природі? Чи спадок Радянського Союзу?

Будем думати. 

Далі буде...