РАДЯНСЬКЕ МИНУЛЕ

Бібліотекам не рекомендують зберігати морально застарілу літературу періоду СРСР. З програм вилучено твори російських та радянських класиків – і вже, на щастя, немає необхідності тримати 20 примірників «Отцы и дети» чи 10 штук «Преступление и  наказания». По одному, максимум, два примірники вистачить.

Чим далі переглядаю радянську літературу для дітей, тим більше бажання деякі книги зберегти як документи епохи, щоб нагадувало, з якої ями Україні доводиться рятуватися. І бачити, де і коли були посіяні насіння ненависті, які так гарно проросли в сучасній ерефії, які витісняють людяність та співчуття із сердець її громадян.

Одне із таких зернят знайшла у скромній дитячій книжечці. 

В центрі оповіді – сім’я з півдня Росії, яка переселилися до Казахстану. Час – післявоєнний. Батько головного – ветеран війни, повернувся ледь живий. Заробляє мисливством, сім’я веде кочовий спосіб життя, і постійного житла немає, зимують в землянках. З різних причин найменший син опиняється сам в землянці (батько на охоті, маму, лікаря, викликали до хворого, старший сусід пішов до сусіда за кілометрів 10). Щоб розважити себе, хлопчик читає газети, якими «оббита» землянка.

Розумієте? Так? Ветеран війни – переможець! - живе у землянці, тому що батьківщина і не подумала йому віддячити, створивши достойні умови життя. В тому, що радянські люди живуть бідно, винен янкі. Він всі гроші тратить на те, щоб створити  бомбу. 

А хіба щось змінилося в ерефії? Хіба вони не згодні терпіти злидні, аби лиш продовжувалася війна?