Думаю, у мене є право пропагувати не тільки дитячу літературу. Можу порекомендувати щось цікаве і старшому поколінню, наприклад, книги англійця Чарльза Сноу. Розповідаючи про будь яку книгу, мені завжди хочеться пригадати мить знайомства. У випадку з творчістю Сноу було так.
Найвідомішу його книгу, детектив «Смерть під парусом» я прослухала на
одному диханні і захотілося ще. І другий детектив сподобався, хоча дещо
відрізнявся від усіх до того прочитаних та прослуханих.
Навіть трохи незручно про це говорити, але наступні 4 його романи
віднайшлися на полицях АІСТиної бібліотеки. Тільки не серед детективів, а в
розділі «Зарубіжна література».
Тепер завдяки Вікіпедії мені відомо, що ці романи входять до циклу «Чужі та брати», що всього їх 11, що вони об’єднані постаттю головного героя Льюїса Еліота, від імені якого ведеться розповідь…
А тоді вихватила навмання один із романів «Наставники». На 330 сторінках –
неспішна розповідь про вибори ректора одного із коледжів – не то Оксфорда, не
то Кембріджа. Це справжня магія, хоча про неї там не було жодного слова. Це не
детектив, не фантастика, не трилер і навіть не любовна драма – а відірватись
неможливо.
У мене було відчуття, що я бачу цих героїв, сиджу поруч з ними на
засіданнях, гріюся холодної днини біля каміну з книжкою в руках і чашкою
гарячого чаю. Як мені цікаво було розібратися, як герої книги обдумують свої
рішення, чому вони його приймають, що може змінити їхню думку і як це змінює
загальну картиру.
Одним словом, якщо візьметеся за читання «Наставників», з радістю б обговорила їх з вами.\
P.S. Думаю, що перекладу книг Чарльза Сноу на українську мову в наших видавців ще не скоро дійдуть руки. "Не на часі" - це не той аргумент. От почала читати "Коридори влади". Там іде мова про ядерну зброю, про те, що політики Великої Британії деякий час вагалися, чи варто англійським вченим допомагати американцям у її створенні і чи варто самій Англій братися за її створення, чи не варто припинити її виробництво.
Немає коментарів:
Дописати коментар