ЧИТАЄМО РАЗОМ_ Мирослав Дочинець "Лис"

Сьогодні середа, 27 листопада. Понеділок та вівторок  віддала свій час на інші проєкти. Немає нікого, хто б вимагав від мене щоденних постів, крім самої себе. І на цей раз  я дозволила собі відсторонитися від блогу.

Думаю, читачі  мають право знати, що це за проєкти. 

Про один із них розповім зараз.

Колега, вчитель початкових класів, Наталія Юріїівна Рощинська розширює мої знання про сучасних українських митців слова. Юрій Вінничук, Катерина Девдера, Софія Андрухович. На черзі - Мирослав Дочинець. Його роман "Лис. Віднайдення  загублених слідів" я вже прочитала. І зараз перечитую заново. Спочатку робила це з олівцем в руках. Але згодом зрозуміла, що краще буде за комп'ютером. 

А відтак дуже легко поділитися з читачами цитатами, вже набраними і збереженими.

Прошу, читаймо разом Мирослава Дочинця:

 

  - А як взагалі пишеться? Що штовхає в цей стан - цікава книжка, подія, зустріч чи щось інше?

  - Навіть запахи, обривки мелодій, постріл жіночого погляду, зронене кимось слово або чиєсь красномовне мовчання… Хтось чекає натхнення, але натхнення - це та вода, яка під лежачий камінь не тече. Ти думаєш, читаєш, нотуєш, працюєш над словом  - ось-ось заіскрить. Шукашє іскру, як шофер. Справжній образ з’являється як зблиск. В одну мить. А далі його замучують, заглушують, як бур’яни, слова… Через те творчість - це безнастанна нещадна боротьба зі штампами. Гарно писати означає насамперед гарно метафорично думати. Метафора - це проба на звання майстра. Наскільки сильна його уява, багате асоціативне мислення, розкіш образів. А глибину думки виражають його епітети. Це коли двома-трьома ретельно відібраними словами передається на аркуші думка, барва, звук, світло. Ні, це не красиві слова, це картина, намальована словами-мазками. В добрій книзі немає місця позолоті, тут кожне слово - як стріла в суть.