Це дуже пафосно і голосно звучить, але насправді десь так і є. Я відслідкувала кілька останніх років і встановила періодичність читацьких розчарувань: раз на рік.
До свого коротенького списку приплюсую «Маленького
урвителя» Володимира Городецького.
Вона буде цікава дослідникам української літератури. Можна
знайти схожість з «Маленьким грішником» Коцюбинського та «Федьком-халамидником»
Винниченка. «Маленькому урвителю» у часі ближчий герой «Звуків павутинки»
Віктора Близнеця. Їхні герої – майже сучасники. Цікаво буде дослідити, як
змінювався протягом століття внутрішній світ
однолітка сучасних підлітків. Як змінювалася картина світу зі зміною державного
устрою, як на неї впливали революції та
війни. Можливо, це наступна тема моїх досліджень.
А от чи будуть у захваті книги діти – маю великі сумніви.
Вона і дорослим не всім зайде.
Ще мені цікавить дуже фігура автора. Чому так мало про
нього інформації? Яка таємниця стоїть за його зникненням з інформаційного поля?
Як можна загубитися в сучасному світі?
А ще замислилась, куди вписати «Маленького урвителя»? Це
не літературна казка. В ней немає яскравих пригод, магії, чарівників,
фантастичних світів і подорожей у часі. Кілька разів згадується дідько – і то,
як кажуть сучасники, «чисто теоретично», як ймовірний житель горища. Його ніхто
не бачив, але імовірність, що він там живе, - велика.
Пропоную для означення подібного жанру гарне слово «бувальщина».
Ось скільки багато користі від одного маленького розчарування!
Немає коментарів:
Дописати коментар