Ця історія почалася 18 січня 1993 року.
Того дня у Львові у видавництві Каменяр було підписано до друку книгу Богдана Стельмаха «Писанка».
15 січня 2025 року за екземпляром "Писанки" до АІСТиної бібліотеки звернулась Наталя Миколаївна Зорька.
Знаю цю книгу з грудня 1993 року. Вона – старожил нашої школи, «переїжджала» тричі – один раз разом зі школою, а потім ще двічі - з бібліотекою. ЇЇ знає багато поколінь АІСТят. Тричі на АІСТиній сцені йшла вистави, тричі я не випускала її з рук, коли працювала над фотогазетами, їм присвяченими.
Інших книг Богдана Стельмаха у нас немає. І тут, передаючи Наталі Миколаївні книгу, автоматично відкриваю зміст – і - Уявіть! П’єси у книзі НЕ БАЧУ! Це що? Збій у матриці, як шуткують фанати знакового фільму?
Починаю шукати іншу таку саму книгу.
А най тобі! Це ж треба! У книзі елементарно недодрукована друга половина змісту. Могла й здогадатися.
Звичайно, нічого страшного. Все відбулося за лічені хвилини і дуже швидко з’ясувалося.
Але знаєте, холодок по спині встиг з'явитися від сумніву у власній пам’яті.
Ми з Наталею Миколаївною посміялися, назвали це курйозом і вона пішла. Я продовжила передивлятися і порівнювати "Писанки". І роздивилася дату підписання до друку - 18 січня 1993 року.
32 роки тому. Прекрасний привід, щоб про це написати. Звичайно, можна відмотати історію і до 05.08.1992, і до моменту, коли Богдан Михайлович задумав перший твір, який увійшов до цієї збірки. Але якщо ми дивимось на це все з точки зору книгознавства...
У мене в запасі є ще одна історія про книголяпи, але про це іншим разом.
А з вами траплялися такі випадки?
Немає коментарів:
Дописати коментар